Барикадами по балканському миру. Що сталося на кордоні Сербії та Косова
Вечір 31 липня став для частини українців своєрідним дежавю: новини про сигнали повітряної тривоги, зведення барикад, стрілянина на кордоні… Такою з повідомлень ЗМІ видавалася ситуація на кордоні Сербії та частково визнаного Косова. У соцмережах можна було побачити апокаліптичні прогнози щодо початку Третьої світової війни.
Але напруження, схоже (принаймні на якийсь час) спало. Прем’єр Косова Альбін Курті оголосив, що введення для сербів нових правил в’їзду, які й спричинили кризу, відтерміновано на місяць — до 1 вересня.
Що ж сталося — в матеріалі hromadske.
Що треба знати про відносини Косова і Сербії?
Косово — частково визнана держава, яка утворилася внаслідок одного з найкривавіших епізодів Балканських війн 1990-х років. Насилля вдалося припинити лише після втручання в конфлікт НАТО та проголошення Косова територією під управлінням ООН у 1999 році.
У 2008-му країна проголосила незалежність від Сербії, а за два роки Міжнародний суд ООН визнав цей крок таким, що відповідає міжнародному праву. Проте незалежність Косова визнали менш як сто держав ООН: серед них немає України, п’яти членів ЄС (Кіпру, Іспанії, Румунії, Греції, Словаччини) і, що більш важливо, двох постійних членів Ради Безпеки ООН — Китаю і росії.
До слова, про росію. Вона традиційно позиціонує себе як союзника православної Сербії на Балканах (хоча у 1990-х сама підтримала міжнародні санкції проти Белграда) та неодноразово говорила про небезпеку «косовського прецеденту». Саме на нього москва посилалася — непрямо або прямо, — коли визнавала незалежність так званих Абхазії та Південної Осетії, які окупувала в Грузії, потім — коли протиправно анексувала Крим, а тепер — і «надаючи допомогу» так званим «Л/ДНР». Власне, в історії міжнародних відносин тільки росія і використовувала «косовський аргумент».
Очевидно, що незалежність Косова не визнає Сербія: для неї це — Автономний край Косово і Метохія, який вона де-факто не контролює. Утім, з 2008 року була не одна спроба зблизити Белград із Приштиною (столиці Сербії і Косова — ред.), і ключову роль тут зіграло бажання обох стати членами Європейського Союзу.
Політичний діалог за посередництва ЄС призвів до укладання у 2013 року Брюссельської угоди. Вона передбачала створення на півночі Косова, де компактно проживають серби, території з особливим статусом — «Асоціації сербських муніципалітетів». Однак після протестів косоварів у 2015 році тамтешній Конституційний суд визнав утворення «Асоціації сербських муніципалітетів» незаконним.
Відтоді ЄС і США не раз намагалися поновити діалог, навіть звучали пропозиції обміну територіями між Косовом і Сербією. Зрештою було укладено компромісна формулу: Белград не перешкоджає визнанню Приштини іншими країнами, а та, своєю чергою, притишує власні прагнення вступити до міжнародних організацій.
Словом, приводів для конфлікту між сторонами було достатньо. А що ж стало спусковим гачком?
Що призвело до чергового загострення?
Буквальна відповідь — автомобільні номери.
З 2011 року між Сербією і Косовим діяла тимчасова (на п’ять років) угода про використання косовськими сербами (які, нагадаємо, виступають проти незалежності Приштини) нейтральних документів і номерних знаків. Після закінчення терміну угоди Косово не раз наполягало на переведенні геть усіх автівок на місцеві номери та використанні документів, виданих косовськими органами влади.
І це питання кожного разу викликало обурення Сербії та масові протести сербів на півночі Косова.
Останнє загострення сталося порівняно нещодавно — у вересні 2021 року. Тоді було практично все те ж, що й нині: барикади на кордоні, приведення сербської армії у стан бойової готовності, риторика про неминучість війни… Але за два тижні все минулося завдяки посередництву ЄС, який запропонував робочий компроміс: по суті, зберегти статус кво і домовитись про нові правила пізніше.
Забігши наперед: майже те саме трапилося й зараз.
Питання автомобільних номерів і документів у Косові постало знову після того, як у червні Приштина оголосила, що більше на компроміс не йтиме, і з 1 серпня просто не визнаватиме сербські документи для в’їзду на свою територію — натомість видаватимуть тимчасові посвідки. Сербські автомобільні номери Приштина теж не визнаватиме, але дасть два місяці на перереєстрацію.
А тепер додайте до цього напружене тло, яке склалося у відносинах між Сербією й Косовим після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Тоді як Приштина підтримала всі без винятку санкції проти москви, однозначно засудивши російську агресію, Белград продовжив балансувати між росією та ЄС — і навіть під тиском Брюсселя відмовляється від «антиросійських» обмежень (що, до слова, є вимогою для всіх країн-кандидатів, зокрема й Сербії).
Крім того, в Косові стали дедалі більше побоюватися нападу з боку Сербії за аналогією з «російським сценарієм», тому знову активізували рух до НАТО, а недавно заявили про намір подати заявку на вступ до ЄС до кінця року.
Врешті-решт чергове загострення на сербсько-косовському кордоні набуло більш загрозливого змісту — зокрема і для українців.
Що відбулося вчора на кордоні?
Встановити послідовність перших подій не так і просто — повідомлення із Сербії та Косова часто суперечать одне одному. Але, вочевидь, почалося все в неділю: косовські серби в місті Косовська-Мітровіца звели барикади, щоб не пустити поліцію втілювати в життя рішення Приштини про «документи і номери».
Далі з’явилися:
- відео із сигналами повітряної тривоги в Косові;
- кадри стягування військових та спецназу обох сторін до кордону;
- заява сербського президента Александара Вучича, у якій увагу ЗМІ насамперед привернула фраза «якщо посміють убивати сербів — Сербія переможе»;
- повідомлення про стрілянину в напрямку Косова, перехід сербських військ через кордон (що виявилося фейком) та поранених із сербського боку (тут досі не зрозуміло, як вони отримали поранення і скільки їх узагалі);
- приїзд Вучича до генерального штабу та чутки про переговори з миротворцями НАТО;
і врешті-решт фінал: Приштина відтерміновує нові правила на місяць, до 1 вересня, а серби розбирають барикади.
Як ми перейшли від розмов про «третю світову на Балканах» до раптового затишшя?
Схоже, річ у завищених очікуваннях.
Саме перед початком загострення топ-функціонер владної Сербської прогресивної партії Володимир Джукович пише у Twitter про «денацифікацію Балкан». Проте не варто перейматися, чи не мав на увазі наближений до Вучича політик і телеведучий щось інше. Це насправді не унікальна риторика: інший член команди сербського президента, міністр внутрішніх справ Александар Вулін — який став відомим в Україні після заочної сварки з депутатом Олексієм Гончаренком, — на своїй батьківщині просуває ідею «сербського світу» (нічого не нагадує?).
Загалом, слова Джуковича навряд чи були натяком на початок «спеціальної військової операції» Сербії, як дехто міг подумати.
Крім того, як уже зазначалось, про зміну правил перетину кордону Косова для сербів стало відомо ще наприкінці червня. Що тоді сказав Белград? Що Приштина готує — ні більше ні менше, — наступ на сербів за аналогією з «Бурею» (так називалася операція Хорватії проти хорватських сербів під час Балканських війн 1990-х років).
Усе це — до того, що риторика війни лунає у відносинах між Сербією і Косово постійно. І сторони тут просто не можуть знайти компромісу, бо йдеться про визнання незалежності території держави. До всього, в Косові дислокується місія миротворців НАТО Kosovo Force, а сама Сербія буквально оточена членами Альянсу. Ці факти, певно, більш промовисті за будь-які заяви Вучича, Вуліна чи Джукановича.
Тож чекати на «третю світову» на Балканах наразі не треба. США і ЄС, як це вже було не раз, знову намагатимуться за допомогою діалогу владнати (чи принаймні вгамувати) суперечності між сторонами. Минулого разу посередником виступив Брюссель, цього разу — посол США в Косові Джеф Говеньє, який попрохав Приштину відтермінувати запровадження нових правил.
Але ж росія!..
Логічним видається питання: а хіба москва взагалі не причетна до чергової кризи на Балканах? Певно, безпосередньо — таки ні.
Як уже йшлося, рф послідовно виступає проти незалежності Косова, на словах підтримуючи Сербію. За умов, коли Белград фактично оточений НАТО, а у питанні визнання Приштини на його боці меншість, цінний будь-який союзник, а надто той, що обіцяє дешеві газ і нафту.
Проте навіть тут у Сербії з’являються альтернативні партнери: Азербайджан, Греція і навіть Угорщина.
Звісно, самій росії було б вигідне чергове загострення кризи на Балканах, аби відволікти увагу Заходу від своєї агресії проти України. Проте фактичних важелів впливу на ситуацію зараз вона не має — крім тих же заяв про поганий Захід, пропаганди через ЗМІ та підтримки. Що, власне, засвідчила й нинішня криза на кордоні.
До слова, схожий процес зараз відбувається і на Кавказі: москву як посередника у вирішенні Нагірно-Карабаського конфлікту поступово витісняє Брюссель. І Єреван, і Баку вже дали зрозуміти, що не вважають росію зацікавленою у реальному вирішенні конфлікту — радше вона отримує вигоду, підтримуючи існування конфлікту.
Зрештою, не варто забувати, що Сербія є кандидатом на членство в ЄС і поки не відмовляється від євроінтеграційного курсу. А Брюссель уже показав свою здатність вирішувати непрості історичні суперечки — достатньо згадати розблокування перемовин про вступ до Союзу Албанії та Північної Македонії, хоча Болгарія до останнього була проти.
Є сподівання, що рано чи пізно Сербія з Косовим рушать тим же шляхом.