Бунт «знедолених» чи «рука Кремля»? Три питання до французьких протестів

Протестний рух «жовтих жилетів» у Франції втрачає силу. В суботу 15 грудня протестувальники вп’яте вийшли на вулиці Парижа та інших міст країни. Але їх було принаймні вдвічі менше, ніж попереднього тижня. В Парижі – всього три тисячі людей, супроти восьми тисяч поліцейських. Найвірогідніше, головною причиною спаду протестів було телевізійне звернення до нації Еммануеля Макрона. Президент Франції пообіцяв підвищити мінімальні зарплати на 100 євро, не оподатковувати маленькі пенсії та понаднормові години роботи.

Обіцянки, які дорого коштуватимуть французькому бюджету, частково заспокоїли протестувальників. Але чи цього буде досить для припинення падіння рейтингу Макрона та продовження його проєвропейських реформ?

Які соціальні причини протестів?

Протести «жовтих жилетів» мали реальні соціальні причини. Передусім — це соціальне розшарування і нерівність. У «заможній» Європі теж чимало бідних людей, які живуть від зарплати до зарплати — і їм за останні роки стало гірше. Більшість країн ЄС побудовані за моделлю «держави добробуту», де державні програми намагаються піклуватися про найменш захищених, але в останні роки ці програми скорочуються.

Ідучи на вибори, Макрон обіцяв і краще життя для бізнесу, і краще життя для простих людей. Але значно більше робив перше, ніж друге; більш того — перше за рахунок другого. В цьому — коріння розчарування людей з бідних верств чи скромного середнього класу.

«Одним із перших своїх рішень Макрон вирішив урізати підтримку студентам на проживання та збільшив вартість навчання для студентів з-поза меж ЄС, — розповідає Громадському Віолета Москалу, викладачка Лотаринзького університету. Він також знизив податок на багатство, через що бюджет цього року втратив 4,5 мільярди євро», — додає вона.

Останнім часом також відбувається зниження купівельної спроможності населення. «Протягом 2018 року пересічна французька родина втратила у середньому понад 400 євро з родинного бюджету», — говорить Ольга Герасименко, представниця української громади у Франції.

Згідно з опублікованим газетою Ле Монд соціологічним дослідженням, проведеним на блокованих «жовтими жилетами» дорогах та заправках, для 53% протестувальників головним мотивом протесту було саме «підвищення купівельної спроможності», 41.6% вказували «зниження податків», а 19.9% — «справедливіший розподіл багатства в суспільстві». Незадоволення урядом та президентом мотивувало лише 18.7% протестувальників.

Саме тому мітингують більше люди з провінції, ніж парижани, і радше люди з нижчим, ніж середній, рівнем доходу. Згідно з соціологічним дослідженням, середній сімейний бюджет протестувальників становить 1700 євро. В країні, де мінімальна заробітна плата – 1185 євро на місяць, це півтори «мінімалки». Йдеться саме про сімейний бюджет, на який живе вся родина.

Попри численні порівняння з травнем 1968-го року, «жовті жилети» мають дуже мало спільного з потужним повстанням молоді півстоліття тому. Переважна більшість протестувальників (56%) — люди 35-64 років, мешканці сільської місцевості та невеликих міст. Молоді люди від 18 до 24 років були найменш активними під час протестів — всього 6.2%.

Унікальність «жовтих жилетів» — низовий, фрагментований та децентралізований характер.

«Цей рух низовий, він має дуже потужні соціальні коріння. Він цілковито децентралізований, і це робить його оригінальним — але водночас ускладнює будь-які спроби його використати чи обернути в інший бік», — розповідає Громадському Матильда Ґоанек, журналістка незалежного французького видання Mediapart.

Протестувальники часто говорили про «зневагу» від уряду та особисто від президента Макрона. Кожен п’ятий заявив, що хотів би, щоби президент «почув» народний гнів, побачив реальні проблеми людей.

«Макрона описують як президента заможних. І оскільки Макрон з’явився у французькій політиці фактично нізвідки, у нього з’явилося багато ворогів», - коментує Громадському Ален Ґімоль, журналіст французької газети La Croix.

Чи є втручання Росії?

Росія дуже активно використовує протести в інформаційній площині.

Росіяни «підтримують незадоволення в соцмережах, надсилають своїх «журналістів» на Єлисейських полях у касках та протигазах, чи дають платформу для своїх тролів», — вважає Себастьян Ґобер, журналіст французької газети Libération.

«У Франції ми помітили, що (з боку Росії) йде інформаційна війна. RT, Sputnik, багато FB-екаунтів, ботів поширюють фальшиву інформацію про те, що відбувається в Парижі», — говорить Громадському Сесіль Весьє, професорка університету міста Ренн, авторка книжки «Мережі Кремля у Франції». «Вони показують, що у Парижі катастрофа. Що йде громадянська війна», — додає вона.

Характерним був епізод з оприлюдненою у соцмережах фотографією, де стоять двоє чоловіків у жовтих жилетах з прапором так званої «ДНР». «Цих людей ми прекрасно знаємо. Вони французи, принаймні в одного з них є російський паспорт», — додає Сесіль Весьє. Одним із них є Ксав’є Моро, іншим — Фабріс Сорлен.

Ксав’є Моро — симпатик сучасної Росії, частий коментатор на російському каналі RT. Він очолює «Центр політично-стратегічного аналізу» (STRATPOL), а також є автором книги «Україна. Чому Франція помилилася?».

Фабріс Сорлен — член «міжнародного» аналітичного центру «Катехон» та підконтрольного спецслужбам РФ «інтеграційного комітету» "Росія-Донбас"

Також був характерний ще один епізод: російський телеканал Россия 24 робить репортаж з демонстрації на Єлисейських полях, бере інтерв’ю в одного з протестувальників, який немов випадково там опиняється, але насправді ним є той самий Ксав’є Моро, який відіграє роль «простого протестувальника».

Кремль справді інформаційно використовує протести, але він не є їхнім організатором. «Не слід думати, що Кремль створив, підтримував та розвивав цю кризу», — стверджує у розмові з Громадським Себастьян Ґобер.

Наївно думати, що Кремль має аж таку потужну мережу, що здатна регулярно виводити на вулиці сотні тисяч людей кожного вікенда.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Гнів «жовтих жилетів»: 7 речей, які пояснюють протести у Франції

Протести, на які виходять сотні тисяч людей, не можуть бути кимось «організованими», вони йдуть знизу, їхні причини реальні.

Без сумніву, в середовище «жовтих жилетів» можуть входити провокатори, російські агенти, люди на «російських зарплатах» і т.д. Але їхня роль — радше роздмухувати і радикалізувати цей рух.

Підтримка так званої «ДНР» — це радше маргінальна річ, «сконструйована» російськими пропагандистами. Більшість протестувальників, радше за все, і гадки не мають, що таке «ДНР» і який їхній прапор.

Можна провести паралель з Майданом: говорити про «руку Кремля» в організації протестів — це все одно, що говорити про «руку Держдепу» в організації Майдану. А проводити паралель між «жовтими жилетами» та так званими «ДНР/ЛНР» — це все одно, що робити висновок про «фашистськість» майдану на основі кількох кельтських хрестів чи інтерв’ю з українськими ультраправими.

«Російська пропагандистська машина намагається, як завжди, додавати олії в вогонь. Але ці події перебувають цілком у річищі нашої тривалої французької традиції — традиції, яка спонукає нас повставати проти податків, виходити на вулиці, аби вимагати змін у соціальній політиці», — коментує Алан Ґімоль, журналіст французької газети La Croix. «Нам не потрібні росіяни, щоб робити революції. Ми самі вміємо їх робити», — додає він.

Водночас, не варто забувати, що протести використовують прокремлівські сили: ультраліві прибічники Жана-Люка Меланшона та ультраправі Марін Ле Пен. Вони намагаються досягти передусім своїх електоральних результатів. Але не факт, що їм це вдасться.

Які наслідки для Європи?

Наразі Макрону вдалося загасити пожежу, добитися спаду протестів та повернутися до діалогу. Але його позиції залишаються дуже слабкими. За даними останнього рейтингу, оприлюдненого 16 грудня 2018, популярність президента продовжує падати. Сьогодні лише 23% французів задоволені його діяльністю, тоді як від 73 до 76% незадоволені. Серед них 45 % — «дуже незадоволені».

Попри реальні соціальні причини протестів, не варто закривати очі на короткозорість радикальної критика президента. Бачити в Макроні головне зло — означає не бачити інше зло, яке насувається на Європу у разі його поразки: новий авторитаризм від людей на кшталт Ле Пен та інших європейських путіністів.

Росіяни «зацікавлені в тому, аби роздмухувати рух, який дестабілізує одну з двох ключових країн європейського проекту», — говорить Громадському Стефан Сьоан, французький журналіст, який працює для видання Le Figaro.

Франції, як і іншим європейським країнам, потрібно вирішувати дві проблеми одночасно: як зробити суспільство економічно сильнішим і соціально рівнішим. У всієї Європи, зокрема, в Україні — ті самі проблеми.

Ці тріщини Кремль використовує у своєму стилі. Хоча він і не є першопричиною цих проблем, він завжди працюватиме на розбрат і фрагментацію Європи.