«Це було укриття для сотень жінок та дітей». Як російські війська розбомбили Драматичний театр у Маріуполі
Маріуполь — місто, яке найбільше постраждало від рук окупантів. Тут не залишилося жодної не пошкодженої будівлі — 80-90% розбомбили російські військові.
16 березня окупанти скинули бомбу на Драматичний театр у Маріуполі. У будівлі театру ховалися сотні жінок та дітей, які втратили домівки через обстріли.
Пряме попадання
Оля працює в Драматичному театрі 30 років. Там минула більша частина її життя. Сучасній будівлі театру — понад 60 років. Оля пам’ятає, як на початку нульових вони з командою святкували 40-річчя театру. «Кіт у чоботях» — остання вистава, в якій грала Оля, — вийшла перед новим 2022 роком. Далі у театрі до 23 лютого проходили репетиції — готували прем’єру комедії, яка мала відбутися у березні.
«Сезон у нас був розпланований, але, видно, не судилося», — каже Оля.
Коли на місто скинули перші снаряди, вона перестала їздити до театру. Жила далеко від роботи, а пересуватися містом стало небезпечно. Почала стежити за життям театру онлайн. Місце, де грали вистави, стало укриттям для багатьох мешканців, чиї будинки постраждали внаслідок бомбардувань. Щодня Оля списувалася з колегами, дізнавалася, хто де, аж поки 2 березня у Маріуполі не зник зв'язок.
«До 6-го числа у нас був газ, а потім вимкнули і його. У нашому районі стався мінометний обстріл, частина вулиці вигоріла. До 15 березня ми переховувалися у підвалі, а потім нам вдалося виїхати з міста», — розповідає Оля.
Увесь цей час вона не мала зв'язку з театром, інформацію про колег дізналася вже від людей, які також покинули Маріуполь. За її словами, більшість міста повністю була зруйнована.
«А вчора від прямого попадання, — Оля на деякий час замовкає, а далі крізь сльози вичавлює з себе. — Завалився й наш театр. Сьогодні почали з'являтися хороші новини — з-під завалів дістають живих людей, наскільки мені відомо, мої колеги теж живі».
Маленькі діти дивилися на каміння, під яким лежали їхні батьки
Ліза — одна з перших, хто вибрався з-під завалів внаслідок авіаудару на Драматичний театр. Вона разом із мамою і хлопцем перебувала у підвалі, коли стався вибух.
«Ми не зрозуміли, що сталося. У якийсь момент нас підкинуло разом із приміщенням підвалу. А люди навколо раптом стали у білій штукатурці від стін», — розповідає дівчина.
Почалася біганина й паніка навколо. Вони схопили найближчі речі, документи та побігли нагору. На щастя, вихід з підвалу не завалило.
«Ми запанікували, вже коли вийшли з підвалу і побачили, що саме сталося. Будівлі просто не було, вона стерта з лиця землі, замість неї — купа каміння. Ми не могли повірити очам», — каже Ліза.
З будівлі повибігали люди. Ті, хто був у підвалі, за словами Лізи, змогли вибратися одразу. Передня і задня частини споруди отримали незначні ушкодження, але на значну частину будівлі упала бомба. Ліза бачила незнайомців, які трималися за закривавлені голови, маленьких дітей, які дивилися на каміння, під яким залишилися батьки.
«Мама намагалася допомогти жінці, яка лежала на землі та кликала на допомогу. Вона була вся у крові, а нижня частина її тіла опинилася під великою плитою. Ми намагалися її розкопати, але нічого не вийшло», — розповідає Ліза.
Під завалами опинилася й польова кухня, де волонтери готували їжу. Крім волонтерів, на кухні також перебували чимало жінок та дітей. Загалом театр прихистив близько 1 200 людей, каже Ліза. Однак багато людей виїхали з міста 15 березня, за день до авіаудару.
Рятувальників біля театру Ліза не бачила. Родині довелося бігти майже одразу після того, як вони вибралися з підвалу, — зверху був ще один ворожий літак: «Ми боялися, що розпочнеться повторне бомбардування. Ми впали на землю, трохи перечекали та почали бігти».
З Маріуполя їм допомогли виїхати інші мешканці міста. Зараз Ліза з родиною у безпечному місці.
«Можливо зараз я виглядаю спокійною, розмовляю і розповідаю про це. Ймовірно, усвідомлення того, що сталося, настане пізніше. Я все ще на адреналіні, навіть не плакала. Напевно, це захисна реакція організму. Відчуваю запаморочення, дзвін у вухах, стан не найкращий, але тримаємося», — каже Ліза.
Лишаються тільки молитви
Вранці 17 березня рятувальники почали розбирати завали. Люди в бомбосховищі під драмтеатром уціліли.
Олена сподівається, що вижили і її родичі. Останні 10 днів вони також переховувалися у Драматичному театрі. Йти їм було нікуди, виїхати з міста не змогли, тож єдиним укриттям для них був театр.
«Це було сховище для сотень дітей і жінок. Там перебувала і дружина брата Ірина, моя племінниця та бабуся. Вони довгий час не виходили на зв'язок, але 13 березня зателефонували вже з Драмтеатру», — розповідає Олена.
Жінка плакала Олені в слухавку, казала, що їм страшно, постійно чути обстріли. Всі сплять на підлозі.
«За день вона зателефонувала знову. Бігала між автівками, які виїжджали з міста і просила, аби хтось взяв їх. Люди відмовляли. Я просила її триматися і бути сильною — що я могла ще сказати? Потім написала їй повідомлення, щоби вона пропонувала людям гроші: я заплачу, нехай лише вибираються звідти. Але відповіді від неї більше не було», — каже Олена.
Жінка не певна, що рідні повернулися до театру, але іншої схованки у них не було: «Російська пропаганда намагається розкручувати, що там сидів батальйон “Азов”, але Ірина говорила, що там були лише жінки та діти».
З Маріуполем, каже Олена, у неї пов’язаний ще один біль. Вже 13 днів її мама не виходить на зв'язок. Про район, де та мешкає, взагалі не чути жодних новин.
«Єдине, що мені лишається, — молитися за них», — каже жінка.