Часом вони повертаються. Як посадовці, яких підозрювали в сепаратизмі, знову отримують владу
Прибрати з влади людей, які можуть бути причетними до сепаратистських дій 2014-го, не спромоглись ані правоохоронці, ані люстрація. До вироків не дійшло навіть у гучних справах — що вже казати про менш відомих персон.
Така ситуація дозволяє тим, хто сім років тому вимагав проведення «референдуму» та виступав на мітингах прихильників самопроголошених «республік», потихеньку повертатися до влади.
Останній приклад — до Верховної Ради «зайшов» Андрій Аксьонов, якого раніше і в розшук оголошували, і підозрювали в російському громадянстві. Про нього та ще про трьох місцевих політиків зі схожим «шляхом» розповідає hromadske.
«Не помирилися, бо дурні»
«Юридичних підстав для недопущення, відмови в розгляді цього питання в мене немає», — розводить руками перший віцеспікер Руслан Стефанчук на пленарному засіданні Верховної Ради 19 травня.
«І етичних підстав також немає, колеги!», — вигукує депутатка Вікторія Гриб, яка тоді стояла поряд зі Стефанчуком.
Андрій Аксьонов складає присягу народного депутата України. Кілька десятків нардепів скандують «Ганьба!».
Навесні 2014-го Аксьонов був мером селища Новодонецького, що в Донецькій області. Тоді селище «відзначилося» тим, що єдине в окрузі провело сепаратистський «референдум».
Над наметом, у якому відбувалося голосування, висів прапор «ДНР». Поруч яскравів напис: «Донбасс фашистам не сдадим!!! Юго-Восток мы отстоим!!!»
«А чому у вас не проводять "референдум"? Ваша влада іншої думки?», — питає жінка на відео людей, які спеціально приїхали з сусіднього району задля голосування.
«Або іншої, або ніхто цим не хотів займатись. А може, заборонили», — припускає чоловік.
«Дякувати, що хоч у Новодонецькому», — каже інший чоловік на відео.
«Аксьонов молодець!», — вигукує хтось за кадром.
«Як мер, як голова я зобовʼязаний дослухатись до людей, які тут живуть. Вони захочуть лишитися в Росії — я буду зобовʼязаний сказати, що треба лишитися в Росії. Захочуть приєднатися до Гондурасу — я скажу: "Авжеж, можете приєднатися"», — казав сам Андрій Аксьонов на іншому відео.
Пізніше він стверджуватиме, що ці слова було вирвано з контексту. Спростовуватиме він і свою участь в організації референдуму.
«Намагатись не допустити його проведення могли СБУ, МВС. У кожного є функціональні обовʼязки. Я зробив усе, що мав зробити», — запевняв Аксьонов.
У 2018 році Андрія Аксьонова, який тоді вже був мером Добропілля, оголосили в розшук — нібито через візит до окупованого Криму за підробленими документами. Зрештою він таки повернувся до України. Як повідомляє «ЧЕСНО», спершу Аксьонову призначили домашній арешт, а згодом змінили запобіжний захід на особисте зобов'язання. Крім того, його на два місяці відсторонили від посади міського голови.
28 березня 2021 року Аксьонов переміг на довиборах у Верховну Раду в 50-му окрузі (з центром у Покровську). Позаторік після запеклої боротьби він програв на цьому ж окрузі тодішньому меру Покровська Руслану Требушкіну. Тоді в окрузі виникали сутички, палили шини — туди навіть вилітав гелікоптер зі спецпризначенцями.
Зауважимо, що Требушкін у 2014 році був міським головою Димитрова, де теж відбувався «референдум».
Сам Аксьонов історію своїх стосунків з Требушкіним наводить як ілюстрацію до питання завершення війни.
«Не вистачає бажання це все [війну] розвʼязати, — вважає він. — Скажімо, ми з вами посварилися й бажання миритися не маємо. Минув рік-два-три. Ми розуміємо, що одне без одного нам погано живеться. Але все одно не миримося! Чому? Ну бо дурні! Під час минулих виборів до Верховної Ради жорстка боротьба між Русланом Требушкіним і Андрієм Аксьоновим переростала в паління шин чи порожні труни під ЦВК. І нічого, ми спілкуємось. Ми ж бо собі не належимо. За нами люди, які не мають терпіти незручності через погані стосунки керівників».
Також Аксьонова звинувачували в тому, що він має російський паспорт. Перед виборами СБУ нібито повідомляла про російське громадянство Аксьонова Центральну виборчу комісію.
«Ця інформація в жодний спосіб не може бути використана Центральною виборчою комісією, тому що ми — не орган реагування на факт наявності або відсутності громадянства. У виборчому кодексі навіть немає вимоги щодо відсутності громадянства іншої країни», — так член ЦВК Юрій Мірошниченко тоді пояснював, чому Центральна виборча комісія не могла на це зреагувати.
Щоправда, після виборів СБУ офіційно заявила, що не має доказів російського громадянства Аксьонова.
Сам Аксьонов наявність російського громадянства не підтверджує.
«Хтось із вас бачив мій російський паспорт? Немає паспорта — немає громадянства. А плоди хворої уяви депутатів, журналістів... Ви ж дорослі люди, навчіться думати», — сказав він після складання присяги народного депутата.
За даними джерел hromadske, Аксьонов (як і двома роками раніше Требушкін) є висуванцем Ріната Ахметова. Це підтверджують також кілька непрямих доказів.
Зокрема, Аксьонов балотувався від партії «Порядок», яку називають новим політичним проєктом Ахметова. Її очілює Муса Магомедов — ексгендиректор Авдіївського коксохіму (цей завод належить до групи компаній Ахметова).
Вікторія Гриб, яка активно заступалася за Аксьонова в день його складання присяги — теж, імовірно, креатура найбагатшого українця. Вона колишня керівниця напряму зі сталого розвитку компанії ДТЕК ЕНЕРГО (що теж входить до холдингу Ріната Ахметова).
Після того, як новий народний депутат зайняв своє місце у залі, перші настанови йому давали саме Магомедов і Гриб.
«Треба через референдум дізнатися, чого хочуть люди»
Інший яскравий представник місцевої влади, який підтримував «референдум», а нині є членом українського парламенту, — Валерій Гнатенко.
Він виграв мажоритарні вибори у 2019-му як висуванець ОПЗЖ. Ще й переміг на окрузі Бориса Колеснікова — друга Ахметова, який свого часу був одним із облич «Партії регіонів».
У 2014 році Гнатенко був міським головою Дружківки й виступав за проведення «референдуму».
«Нам необхідно налагоджувати відносини з Росією. Але це має бути ухвалено загальним рішенням. От у нашому місті проживають 70 тисяч осіб — і кожен має свою думку. Тому потрібно за допомогою якогось референдуму дізнатися, куди хочуть люди», — казав він.
Наступного ж дня Гнатенко таки справді ініціював проведення «референдуму», і Дружківська міська рада звернулась із цього приводу до Донецької обласної ради.
Депутати з мером на чолі «вимагали розглянути ініціативи мешканців Дружківки». Однією з цих ініціатив була організація «референдуму», де мешканці мали визначитися зі статусом Донецької області у складі України або ж проголосувати за створення «Донецької народної республіки».
Пропонували, зокрема, заборонити введення військ на територію Донецької області, а ще — оголосити незаконною діяльність в області осередків «Свободи», «Правого сектору» і навіть «Радикальної партії».
За часів мерства Гнатенка не було жодної інформації про розслідування справ щодо його діяльності у 2014-му. Тож місцевим активістам лишалося хіба що тролити Гнатенка російським прапором.
Вже після обрання Гнатенка депутатом Служба безпеки України повідомила, що той фігурує у справі за двома «сепаратистськими» статтями. Але ні про процесуальний статус Гнатенка в цій справі, ні про подальшу долю розслідування нічого не відомо.
Крім того, Гнатенко, вже ставши депутатом, претендував навіть на посаду судді Конституційного суду. Проте ця його ініціатива не мала успіху.
«Тільки не Америка, тільки не Європа»
Перед війною Володимир Струк був селищним головою Ювілейного, що в передмісті Луганська. Потім став депутатом Верховної Ради. До червня 2014 року він був членом фракції «Партії регіонів».
У 2014-му виступав на мітингах прихильників «ЛНР». Є відео, на якому Струк під час одного з таких мітингів намагається говорити про цілісність України, однак після негативної реакції людей швидко підлаштовується.
«Хочу, щоб у нас і західна Україна, і східна Україна, і Крим — все це було єдине, неподільне, моє рідне, дороге. Ми не віддамо нікому і ніколи. Цілісність понад усе!», — каже Струк. У відповідь мітингувальники кричать: «Ні!» і скандують «Ро-сі-я!».
«Тільки не Америка, тільки не Європа, — намагається підлаштуватись Струк. — Я бачу, що тут зібралось дуже багато луганчан, які хочуть почути, чи буде у нас російська мова другою державною. Нам потрібна російська мова? Потрібна! Чи нам потрібен референдум саме щодо федералізації?».
Мітингувальники у відповідь вигукують: «Так!». Після чого Струк обіцяє донести їхні вимоги до Верховної Ради та передати, що Луганщина бажає жити «за своїми правилами».
На іншому відео ветеран Афганістану каже, що завдяки Струкові в Ювілейному було створено загін самооборони.
«Коли були свята, я завжди їх збирав. Щороку на День виведення військ з Афганістану ми замовляли та вручали їм ювілейні медальки. Ми давали їм квартири. Навіть якщо хтось із них узяв зброю — як я до цього причетний?», — казав потім Струк у інтервʼю hromadske.
На додачу до всього, депутата звинувачували в постачанні генераторів та інших речей на перші сепаратистські мітинги, а також закидали участь у спорудженні блокпосту біля Ювілейного. Ці звинувачення Струк відкидав.
«Я працював депутатом Верховної Ради й виконував свої обов'язки. Не кинув своїх виборців ані на мить. Я був поруч із ними. Возив туди харчові продукти», — розповідав Володимир Струк.
А от те, що він вивозив дітей з окупованих міст до анексованого Росією Криму, він підтверджує:
«А куди потрібно було везти? Я вивозив туди, де було місце і де я міг їх розмістити. Я це робив. Вивіз понад тисячу дітей, щоб вони не бачили вибухів, бомбардувань».
В інтервʼю Струк уникнув відповіді на питання про те, чи причетна, на його думку, Росія до конфлікту. Натомість охоче розповів про те, що в конфлікті була зацікавлена саме українська влада.
«Ви кинули своїх людей, своїх виборців. Уряд кинув. Просто полічив голоси, мовляв, скільки нам потрібно для того, щоб ми могли перемогти на виборах? От і відрізали шматок території. А сьогодні на когось хочуть перекласти відповідальність», — обурювався він.
Вперше Струк спробував повернутися до політики у 2019-му. Тоді його висунула в депутати «Опозиційна платформа — За життя». Однак згодом партія подала до Центральної виборчої комісії іншого кандидата — Олександра Лукашева. Це, щоправда, не завадило Струку використовувати в передвиборчій агітації партійну символіку і друкувати на агітаційних наметах фотографію, де він стоїть поряд із лідером ОПЗЖ Юрієм Бойком. Та зрештою переміг все-таки Лукашев — Струк посів лише третє місце.
А у 2020-му Володимир Струк, який на той момент працював головою наглядової ради великого місцевого пивзаводу «Пінта», за підтримки ОПЗЖ вдруге пішов на вибори — цього разу голови Кремінської територіальної громади. І переміг.
«Треба, щоб вони були працівниками "ополчення"»
Першим містом, яке захопили російські бойовики, був Словʼянськ. Міській голові Нелі Штепі доведеться тривалий час провести за ґратами (хоча вироку в цій справі досі немає).
Вадим Лях, нинішній мер Слов’янська, тоді теж був частиною міської влади. Він провів, зокрема, дві закриті сесії міської ради — 28 і 30 квітня 2014 року (а бойовики Ігоря Гіркіна захопили місто ще 12 квітня).
Під час одного з судових засідань у справі заступника Штепи Віктора Воропаєва прокурор повідомив, що має запис сесії, яка відбулася 28 квітня, і зачитав її стенограму.
«Голос, схожий на голос Вадима Ляха» (як висловився тоді прокурор) просив депутатів підтримати створення нової посади — «голови виконкому» — та призначити на неї Вʼячеслава Пономарьова, який ще раніше встиг проголосити себе «народним мером Словʼянська».
За кілька хвилин депутати підходять до питання про «словʼянську народну дружину».
«Треба надати статус хлопцям, які стоять на барикадах. Щоб проти них не застосовували війська, щоб їх не сприймали як терористів. Щоб вони були працівниками "ополчення"», — каже той самий голос.
Вадим Лях зʼявляється на кілька секунд і в сюжеті французького телеканалу про самопроголошеного мера Вʼячеслава Пономарьова — він тисне руку Пономарьову і з подивом озирається на камеру.
Місцеві активісти навіть роздрукували кілька стопкадрів із цього відео та влаштували таку собі акцію, аби натякнути Ляху, що не забули його вчинків у 2014 році.
На питання про те, чому депутати міської ради збирались на сесії під час окупації, Лях відповів так:
«Депутатський корпус і всі служби виконкому кинули напризволяще. Працівники виконкому звикли, що є область, є Київ, і якщо відбуваються надзвичайні події — там дають алгоритм дій. А тоді алгоритмів ніхто не давав ані чиновникам, ані депутатам. Мовляв, розбирайтесь самі. Доводилось орієнтуватись по ходу подій».
10 жовтня 2014 року вдома у Вадима Ляха провели обшук, під час якого виявили дві гранати та двадцять патронів від автомата Калашникова.
Наступного дня суд відпустив Ляха під підписку про невиїзд і призначив йому заставу в розмірі 90 тисяч гривень. Більше засідань суду в цій справі не було. Звинувачення через діяльність під час окупації міста Ляху теж не висували.
26 травня 2021 року президент Зеленський створив у Словʼянську військово-цивільну адміністрацію. Про це просив сам міський голова Словʼянська, наголошуючи на недієздатності депутатського корпусу.