«Допоможуть — спасибі, а як ні — то ні». Як держава допомагає погорільцям і чи отримають компенсацію мешканці Луганщини

«Зараз мені що робити?»

Від селища Сиротине до Сєвєродонецька — нинішнього адміністративного центру Луганщини — відстань, менша за 2 км. Коли у Сиротиному палали будинки та ліс навколо, сєвєродонеччани спостерігали на обрії яскраву заграву. Багато хто пакував речі і продумував шляхи відходу. Інтернетом повзли чутки про початок евакуації.

Всього у Сиротиному згоріли 150 будинків, ще 25 постраждали. Провулок Глиняний — більшість будинків тут і справді були побудовані з глини — вогонь знищив практично повністю.

В одному з дворів цього провулку поліцейські опитують молоду жінку, кладуть щось у пакети для речових доказів. «Пожежне сміття з осередку», — виводить поліцейський на одному з пакетів.

«Що зараз мені робити? — питає жінка. — Я одна з двома дітьми. Я у подруги (зможу пожити - ред.) — ну день, ну два, ну три».

«Будемо думати, як Вам допомогти, де Вас поселити, поки Ви не отримаєте ці гроші (компенсацію за втрачене житло — ред.), – каже їй голова Луганської ОДА Сергій Гайдай. – А потім або купите квартиру, або будинок, або на оренду будете їх витрачати — Ви отримаєте просто гроші на картку. 300 тисяч — за зруйнований будинок. У Вас три члени родини — це ще 60 тисяч гривень».

«Буду сподіватись…», — не так недовірливо, як фаталістично відповідає жінка.

Розмір компенсацій — стандартний для всіх

Погорільці загалом із недовірою ставляться до обіцянок держави видати їм компенсації. До того ж багато людей не розуміють формули, за якою їх нараховуватимуть.

«Хоч би хто пройшов переписав — усе лежить. Я нічого не прибирала!» — голосила мешканка Сиротиного, стоячи поряд із прем'єр-міністром Денисом Шмигалем, який приїхав, щоб на місці оцінити ситуацію. Їй так ніхто і не ризикнув сказати, що розмір компенсації стандартний, і не залежатиме від того, скільки обгорілих корів побачить комісія у її дворі.

Що ж до цифр компенсацій, то вони такі:

• 300 тисяч гривень за зруйнований будинок;
• 200 тисяч – сім'ям, родичі яких загинули внаслідок пожежі;
• 50 тисяч – за частково зруйнований будинок;
• 20 тисяч – за втрати у господарстві;
• 20 тисяч – на кожного члена родини, крім першого.

Усі виплати, за винятком останньої, здійснюватимуться з держбюджету. Гроші з резервного фонду уряд виділить після підрахунку збитків. Остання виплата йтиме за рахунок обласного резервного фонду.

Досвід Смолянинового

Попередня велика пожежа на Луганщині була три місяці тому. Тоді згоріли понад 30 житлових будинків у селі Смолянинове і 80 дач у кооперативі «Озеро Вовче».

Відносно швидко — протягом кількох тижнів — компенсацію отримали ті, у кого були належним чином оформлені всі документи. Ті ж, у кого будинок не був уведений в експлуатацію чи ті, хто не вступив у спадщину, не можуть претендувати на компенсацію, доки не оформлять документи.

Три місяці тому вогонь знищив більшу частину майна мешканки Смолянинового Тамари Петрівни. Отримати компенсацію швидко вона не змогла через те, що не вступила у спадок.

«Ми подали документи, вони на розгляді у Новоайдарі, — розповідає вона. — Але попереду нас у черзі 800 людей. У нас повністю знищене подвірʼя. Зимувати ми у селі не будемо — у нас опалення було через котельню, а вона згоріла. Тепер ми тільки літом (можемо там жити — ред.). Поки переїхали у місто до дітей».

«Як думаєте, зрештою, отримаєте гроші?» — питаю прямо.

«Важко сказати, — сміється Тамара Петрівна. — Сподіваємось, звичайно. Нам сказали, що якщо вступимо у спадщину до 25 грудня, то отримаємо 50 тисяч теж (а не лише 20 тисяч гривень за одну людину — ред.). А там уже бюджетній рік закривається. І як воно далі буде — ніхто не знає. Ми всі розуміємо, що зараз постраждало набагато більше людей, ніж тоді».

Координатор юридичного напрямку в Луганській області благодійного фонду «Восток SOS» Сергій Шпілєвий, який допомагає погорільцям зі Смолянинового оформити документи, каже, що йому не траплялися складні випадки, коли у людей згорів будинок, але вони з певних причин не можуть оформити документи.

«Будинок згорів, і нотаріуси відмовляють людям у вступі у спадщину, оскільки немає чого успадковувати. Але люди через суд отримають право успадкування. У суді такі справи розглядаються до двох місяців, позитивний результат — практично у 100% випадків», — запевняє юрист.

«Діти у хаті празднують, а я коло хати плачу»

«30-го доньці якраз виповнилось 13 років, — з сумною усмішкою згадує Наталія Чикірякіна. — Такий „подарунок“ нам. Зі школи дождалися, торт їй купили. Шашлик хотіли приготовить. А який шашлик, коли тут і так усе горить (сміється). Але нічого, ми виїхали і дитині праздник зробили. Ну і що, дитина ж не винувата, що тут таке страшне коїлось. Діти у хаті сидять празднують, а я коло хати плачу».

Наталія мешкає у селі Муратове, у 10 кілометрах від лінії фронту. У неї згорів дім і все, що було у дворі.

«Класно тут — і центр, і околиця, — посміхається жінка, не відводячи погляд від свого знищеного будинку. — Я все бачу, всіх бачу. Ставок в городі. Дуже хотілося б все відбудувати — душа кричить і плаче. Я думала хоч би мамину фотографію спасти — вона була отут в куточку, на тумбочці. Копала, копала, а там і полів немає — поли погоріли!»

З отриманням компенсацій у Наталі можуть виникнути проблеми.

«На маму хата ще оформлена. Мама того року померла, я дуже довго долги отдавала за похорони. Місяця через три-чотири подзвонила нотаріусу, а він каже: „У нас по березень включно все забито, раніше Ви до нас не потрапите!“ Ну і це ж гроші. Переписати — 10-15 тисяч. Я відкладала, планувала, але то карантин, то коронавірус цей – все одне до одного», — зітхає жінка.

Що робитиме з грошима, якщо все ж їх отримає, поки не знає.

«Мене одразу вивезла дітвора — серце негоже, щоб менше бачила», — із вдячністю згадує інша мешканка Муратового, 60-річна Валентина Миколаївна.

У неї згоріли пів кухні, підвал і сіно. У її брата, який мешкає у сусідньому селі, повністю згорів будинок.

«Як дадуть якусь допомогу — зразу будемо відбудовувати, ні — будемо збирати свої ресурси, — каже жінка. — Свої ресурси — здорово не розгонишся. Пособлять — пособлять, спасибо їм, ну а ні — то ні…»