«Ситуація з порушенням прав людини на сході України загострилась» — голова місії ООН з прав людини
Про утримання людей в неволі, смерті цивільних громадян внаслідок обстрілів, доступ до непідконтрольних територій міжнародних організацій, ненадання медичної допомоги полоненим та в’язням, а також про можливу участь місії ООН з прав людини в підготовці до обміну полоненими.
Вдруге за останні три місяці спостерігачі місії ООН з прав людини звітують, що відвідали місця утримання людей на окупованій території – цього разу Селезнівську виправну колонію в Луганській області і Луганське СІЗО, де утримуються ув’язнені під час збройного конфлікту на Донбасі.
Спостерігачам вдалося поговорити з кількома затриманими, але у конфіденційних інтерв’ю наглядачі в’язниць їм відмовили. Про це та інші порушення йдеться у 17-ій доповіді представників Управління верховного комісара ООН з прав людини.
Про утримання людей в неволі, смерті цивільних громадян внаслідок обстрілів, доступ до непідконтрольних територій міжнародних організацій, ненадання медичної допомоги полоненим та в’язням, а також про можливу участь місії ООН з прав людини в підготовці до обміну полоненими – верифікації прізвищ – Громадське говорило з головою місії ООН з прав людини в Україні Фіоною Фрейзер.
Голова місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер
Фото: Громадське
У доповіді, яка охоплює листопад 2016-го — лютий 2017-го, щодо прав людини в Україні, зокрема на окупованих територіях, йдеться про активні дії, вжиті місією ООН, задля покращення ситуації з правами людини на окупованих територіях. Що саме було зроблено?
Моніторингова місія ООН з прав людини працює в Україні вже три роки по обидві сторони від лінії зіткнення. Ми працюємо день у день, розмовляючи з жертвами та свідками порушення міжнародного права з прав людини та міжнародного гуманітарного права. Ми перевіряємо цю інформацію, документуємо її, адвокуємо до органів влади, направляємо гуманітарним організаціям, встановлюємо посередництво й потім публікуємо наші доповіді.
Ви також згадали, що відвідали два місця утримання людей у Донецькій та Луганській областях. З ким ви там говорили?
Ми маємо хороший доступ до місць позбавлення волі на контрольованій урядом території і намагаємось розширити його на території під контролем озброєних груп. Нам вдалось отримати доступ до двох місць, але ці візити не були проведені у відповідності до міжнародних стандартів... Ми не мали можливості конфіденційно спілкуватися із затриманими.
Хто ці люди, позбавлені волі на непідконтрольних територіях? Це засуджені ще до війни, чи ті, хто опинився в тюрмах вже під час неї?
Це ті люди, що були ув’язнені протягом конфлікту.
Хто дав дозвіл місії на відвідини цих людей?
Ми запросили можливість візиту до місць ув’язнення у самопроголошених органів влади в Донецьку і Луганську. І ми отримали цей доступ.
Архівне фото військовополонених збройних сил України під час обміну на Донбасі
Фото: Andrei Leble/EPA
Якщо Місія не отримує дозволу на конфіденційні інтерв’ю з людьми, позбавленими волі, не лише на окупованих територій, про що це свідчить?
Дуже важливо мати можливість приватної розмови з кожною особою, що позбавлена волі. Може бути, що ця особа відчуває тиск або її щось непокоїть. Йдеться про захист конкретних людей. Конфіденційні інтерв’ю — це механізм, який застосовується у всьому світі й відповідає міжнародним стандартам візитів до людей у місцях позбавлення волі.
Коли Ви надіслали запит щодо візитів до таких місць на територіях, які контролюються українським урядом в зоні конфлікту, якою була відповідь?
Ми маємо хороший доступ до всіх таких місць на територіях, які підконтрольні українському уряду.
Не було проблем на цих територіях?
В більшості випадків – ні.
Чому виділили саме небезпеку сексуального насильства у місцях утримання?
Питання стосується нашої тематичної доповіді, яку ми опублікували місяць тому, – про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, та про конкретні випадки, які ми задокументували в місцях позбавлення волі та на пунктах пропуску. Ми спиралися на інформацію, отриману завдяки інтерв’ю з людьми, що перебувають у місцях позбавлення волі по обидва боки лінії зіткнення.
Діяльність моніторингової місії ООН з прав людини та допомога у зоні конфлікту на Донбасі
Фото: UNHCR/Andrew McConnell
Чи були серед них жінки? Адже ви виокремили серед порушень прав сексуальне і гендерно обумовлене насильство? Чому це викликає особливе занепокоєння?
Наша доповідь щодо сексуального насильства покриває період з квітня 2014-го року до січня 2017-го року. Тобто він охоплює всі часові рамки збройного конфлікту. Наші нещодавні візити до місць позбавлення волі не пов’язані напряму з цією доповіддю. Сексуальне насильство під час конфлікту є різновидом насильства, пов’язаного з гендером. Воно стосується не лише жінок. Воно може чинитися щодо чоловіків. Це розглядається в рамках конфлікту: у період його розгортання та на території його поширення. Тобто ми акцентували увагу на людях, які постраждали від сексуального насильства у зв’язку з конфліктом.
Під час Мінських переговорів протилежна сторона запропонувала вашій місії стати посередником під час верифікації полонених, яких мають обміняти. Що Вам відомо про цю пропозицію?
Така пропозиція була надіслана до Управління Верховного Комісара з прав людини, щоб ми брали участь як третя сторона. Зараз відбуваються обговорення цього питання. Маємо дочекатись кінцевого результату, це ще не вирішено.
У доповіді вказано, що Ви маєте документальні дані про загибель 23-х цивільних за три місяці. Як Ви встановлюєте факти загибелі людей?
Коли ми говоримо про жертви серед мирного населення, то йдеться про людей, що загинули чи були поранені. Ми надаємо орієнтовні цифри. 23 людини загинули за підзвітний період Передусім це стосується загострення з 28 січня до 3 лютого навколо трикутника Авдіївка–Ясинувата–Донецький аеропорт.
У доповіді ми звернули увагу на те, що кількість жертв серед цивільного населення зменшилась з часу нашого попередньої доповіді (три місяці перед листопадом 2016 року). Але водночас кількість загиблих проти минулого року збільшилася.
Ми їхали в ті місця, де, на жаль, гинули люди. Ми говорили з постраждалими, зі свідками. Якщо виникала потреба – їхали в морги, лікарні, намагались налагодити контакт із правоохоронними органами та багатьма іншими джерелами. Також ми підтримували тісний контакт із нашими партнерами, зокрема Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ.
Діяльність моніторингової місії ООН з прав людини та допомога у зоні конфлікту на Донбасі
Фото: UNHCR/Andrew McConnell
Як ви оцінюєте проблему з перетином українськими громадянами лінії розмежування? Які рекомендації можете дати владі для покращення цього процесу?
Ми усвідомлюємо, що є занепокоєння щодо безпеки. Але також дуже важливо, щоб обидві сторони застосовували механізми, які би спростили процедуру перетину лінію зіткнення і сприяли потоку людей з одної частини до іншої. Для одних це питання доступу до різних державних служб та послуг, для інших – питання підтримки контактів із друзями та родинами, декому треба поїхати до лікаря. Є також випадки, коли діти живуть тут, а відвідують школи, розташовані по той бік лінії зіткнення.
Варто обов’язково збільшити кількість пунктів пропуску, зокрема, в Луганській області. Також вони мають бути відкритими довше. На додаток, треба збільшувати їхню пропускну спроможність, адже велика кількість людей перетинають лінію в обидві боки.
Я вважаю, що це позитивна річ, що так багато людей мають бажання перетинати лінію – щодня це роблять близько 25 тисяч українських громадян. Це свідчить про те, що лінія зіткнення є дуже штучною, що досі існує бажання по обидва боки – між спільнотами й сім’ями – підтримувати зв’язки. Я думаю, це дуже важливий факт, щоб не допустити майбутнього роз’єднання громади по обидва боки лінії зіткнення.
Які ваші рекомендації щодо покращення ситуації із захистом прав людини в регіонах зони конфлікту, які контролюються українським урядом?
Ми публікуємо рекомендації в кожній нашій доповіді, тож ви можете уявити, що за 17 таких оприлюднених доповідей ми надали їх дуже багато. Деякі з них загальні. Наприклад, ми говоримо, що потрібно проводити ефективне розслідування заяв про жорстоке поводження й тортури. Інші – більш конкретні, як, наприклад, у нашій тематичній доповіді і щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Зокрема, ми звернули увагу на те, що має бути внесена поправка у законодавство щодо визначення зґвалтування. Ми також послідовно звертали увагу на те, що всі сторони мусять дотримуватися режиму припинення вогню. Має бути вирішення конфлікту, який на сьогодні продовжується.
Діяльність моніторингової місії ООН з прав людини та допомога у зоні конфлікту на Донбасі Фото: UNHCR/Andrew McConnell
Яку загальну динаміку стосовно дотримання прав людини ви спостерігали протягом своїх сімнадцяти звітів? Можливо, ви бачите замороження ситуації або, навпаки, лише погіршення?
Ми бачимо, що конфлікт призводить до систематичного порушення прав людини, які фіксувалися в Україні ще до цього. Тепер ці порушення стали ще гострішими. Я вже згадувала про жорстоке поводження та тортури у місцях позбавлення волі.
Водночас, ми побачили відкритість та бажання усувати конкретні порушення. Важливо, аби виконувалися закони на місцях, це принципово в контексті судової реформи. Це, безперечно, є головною передумовою для документування злочинів, що відбулись до конфлікту та безпосередньо під час нього. Найбільш важливими у кожній країні є відкритість та воля уряду обговорювати такі питання, порушувати їх та докладати зусиль до вирішення.
Чи бачите ви такі можливості в Україні?
Так.