Фашизм Зеленського, біполярочка НАТО та інші темники Кремля. Як російська пропаганда готує громадян до війни з Україною
Зеленський — це фюрер, у генсека НАТО біполярний розлад, а Росія — одна з трьох наддержав. Усе це тези з популярних російських телепрограм. Час від часу переборюючи спалахи гніву, заперечення і нудоти, журналіст hromadske переглянув найбільш рейтингові російські політичні шоу, щоб зрозуміти, як прокремлівська пропаганда за допомогою різних маніпуляцій готує своїх громадян до війни з Україною.
І цілих 100 тисяч мало
Кожен випуск «60 хвилин» на каналі «Росія» починається з довгого вступу ведучої: Ольга Скабєєва, наче на зборах комсомольського активу, доповідає про становище Росії у світі. Її десяти- (а то й двадцятихвилинні) монологи переривають лише цитати західних чи українських політиків. А далі до справи беруться різного роду «експерти».
«Кричать: 100 тисяч військовослужбовців зосереджені на східному кордоні України. Що таке 100 тисяч? Цього мало для повномасштабного наступу», — запевняє Євген Бужинський, керівник Центру політико-воєнних досліджень факультету світової політики Московського державного університету.
«Скільки вам потрібно, щоб почати?» — зі сміхом питає його ведучий, ніби йдеться про те, скільки келихів генерал-лейтенанту запасу Бужинському треба перехилити, щоб станцювати на столі.
«Значно більше, — серйозно відповідає гість. — А от для того, щоб підстрахуватись у разі можливих провокацій України на Донбасі, цього цілком достатньо. Потужності Повітряно-космічних сил Росії західного і південного округів вистачить, щоб відповісти на агресивні дії з боку України».
«60 хвилин» — найрейтинговіша соціально-політична програма на російському телебаченні. І саме вона нині є найбільш яскравим представником прокремлівської пропаганди — максимально субʼєктивної, навіть без натяку на нейтральність. Риторика ведучих і гостей — або войовнича, або іронічна. Сполученим Штатам погрожують. З окремих західних політиків кепкують. З України теж кепкують, але заразом ще й погрожують.
В ідеалі Україна мала б прислухатись і виправитись, себто повернутись у лоно «російського миру». Проте природним шляхом це неможливо, тож Росія може зважитись і на окупацію — але лише за певних умов (скажімо, кризи легітимності влади). Все ж зробити з близької країни ворога напряму складно, тому спершу треба привчити глядачів не сприймати цю державу всерйоз. А тоді й війна з нею видаватиметься не настільки трагічною.
Вона сама винна!
«Україна ходить світом і жебракує: “Подайте зброї, бо дуже кортить померти!”», — так 28 листопада почав свою щотижневу програму Володимир Соловйов.
«Києву потрібна війна. У Зеленського рейтинг падає, олігархи незадоволені, фракція в Раді розсипається, в країні енергетична і коронавірусна криза», — флегматично озвучує Соловйов заповітні мрії Кремля.
Розмови про те, що Україна сама винна в тому, що на неї нападе Росія, вкрай популярні на російському телебаченні. Очікування апокаліпсису, який прийде до України за узгодженим з «Газпромом» розкладом — теж невід’ємна й обовʼязкова частина прокремлівської пропаганди.
«Кількість провокацій на Донбасі та біля Криму буде збільшуватись, і в Росії не залишиться шансу не втрутитись у цю ситуацію», — вважає керівник інформагентства News Front Костянтин Книрік.
«Примушувати до миру вміємо, натренувались. Робимо це професійно», — резюмує ведуча Ольга Скабєєва.
Фраза «примушення до миру» стала мемом після того, як Росія у 2008 році так пояснила своє вторгнення на територію Грузії: мовляв, зупинили наступальну операцію цієї країни проти її непідконтрольних територій. Тож коли хтось на російському ток-шоу каже про примушення до миру вже в контексті України — це сигнал про те, що Росія може піти за вже випробуваним сценарієм. Ба більше, окупація 20% території Грузії не мала для Росії жодних наслідків — перші санкції путінський режим отримав аж після окупації Криму у 2014-му.
Гра тіней і порівняння з Гітлером
«Там, де газом не пахне, знову пахне війною. Україна пустила опалювальний сезон на самотік і звинувачує у всьому Путіна. Цього разу осіннє загострення в Україні почалося з приїзду до України міністра оборони США Остіна Ллойда. Високого гостя з Америки керівник колонії зустрічає за уставом — струнко, руки по швах», — каже закадровий голос у «Нових російських сенсаціях» на НТВ.
Від Америки пропагандисти швидко перейшли до «смертних гріхів» України. Намагання допомогти цивільному населенню у «сірій зоні» на НТВ називають «окупацією карателями Зеленського села Старомарʼївка». А захоплення бойовика «ЛНР» — «актом міжнародного тероризму».
НТВ займає нішу найбільш «жовтого» телеканалу російського телебачення, а отже, і політичні програми на ньому відповідні. «Нові російські сенсації» не обмежуються маніпуляціями за прикладом своїх колег — вони невимушено балансують між абсурдом і фейками.
«Приблизно так само, прийшовши до влади в демократичний спосіб, Гітлер починав вирішувати “єврейське питання”, — з серйозною інтонацією мовить голос за кадром. — Зеленський, напевно, вирішив повторити цей шлях, і навіть стає схожим на свого вчителя. Під телевізійними софітами тінь від носа на верхній губі Зе-президента перетворюється на зловісні вусики фюрера. Випадкова гра тіней остаточно зірвала з нього маску».
Зірково-смугасті вуха
Образ України на російському телебаченні — це, безперечно, образ ворога. Проте роль найбільшого, вселенського зла в Росії традиційно віддають Сполученим Штатам. Ведучий програми «Вісті тижня з Дмитром Кисельовим» на «Росії 24» так і каже: мовляв, у всьому винна американська воєнщина.
«Громадську думку Заходу явно готують до війни, заздалегідь виправдовуючи її нібито неминучою агресією Росії. Водночас стратегічні бомбардувальники США вже кружляють за 20 км від наших кордонів, НАТОвські кораблі створюють у Чорному морі безпрецедентну армаду, а Україну буквально нашпиговують зброєю на величезні суми. Що це, як не очевидна підготовка до війни?» — риторично запитує Кисельов.
У такий спосіб не лише переводиться фокус з передислокування військ до кордону з Україною на причини, які нібито змушують РФ так діяти — все це ще й привчає глядачів до думки: незабаром може скластися ситуація, за якої Росія буде вимушена атакувати.
Ще одна з поширених тез на таких шоу — порівняння України з Афганістаном. Мовляв, американці витратять купу грошей, а потім кинуть країну на поталу росіянам (які, вочевидь, асоціюють себе з талібами).
«Україна всім набридла, це другий Афганістан. І ставлення до них таке саме — як до туземців, тільки замість намистинок вам дали “Джавеліни”, 10-12 штук, парочку “Байрактарів” (насправді Україна отримала від США 47 пускових установок “Джавелін” і 360 ракет. “Байрактарів” же в ЗСУ наразі 12 — ред.) і стрибаєте як папуаси, розмахуєте цими намистами, “байрактарами”, “джавелінами”, — обурюється Ігор Коротченко, головний редактор журнала «Национальная оборона». Але від недолугих порівнянь він швидко переходить до стендапу: — Є й гідні політики в Україні. Денис Пушилін, «Донецька народна республіка»… Давайте таких політиків виводити на загальноукраїнську політичну сцену. Може, роки за два це буде президент незалежної України».
«Якщо Пушилін буде президентом України, то Україна буде у складі Росії», — зазначає ведучий.
«Денис Пушилін» — це не просто висміювання і абсурдизація. Це ще й рештки давньої спроби інтегрувати ОРДЛО до складу України, але на російських умовах. Це передбачало, зокрема, представництво бойовиків у парламенті та право вето непідконтрольних нині територій на зовнішньополітичні рішення України. Власне, гість раптово вирішив піти за старою методичкою, а ведучий довів його думку до абсурду.
Наступ НАТО на Росію
«Час покаже», на відміну від інших програм, відразу переходить до того, чому Росія є такою, як вона є.
«Хочу всім нагадати: розмови натівців, американців та інших, мовляв, “ви [росіяни] такі агресивні, кудись лізете, а ми будемо захищати свої цінності” почалися не в 2014 році. І навіть не у 2008-му. Це сталося набагато раніше, і про це дуже вдало нагадав президент Росії Володимир Путін», — каже на початку програми її ведучий Артем Шейнін.
Ось що виголосив Путін (пряму мову президента показали одразу після вступу):
«Якщо на території України зʼявляться ударні комплекси — час підльоту до Москви становитиме 7-10 хвилин. А в разі розміщення гіперзвукової зброї — 5 хвилин! А нам що робити? З початку року в нас буде на озброєнні вже нова гіперзвукова ракета морського базування, 9 махів (11 тисяч кілометрів на годину — ред.). Підльотний час до тих, хто віддає накази, теж складе 5 хвилин (за цей час ракета такої швидкості здатна подолати майже 1000 км — ред.). Створення таких загроз до нас і є “червоними лініями”. Сподіваюсь, що до цього не дійде».
Окрім того, президент Росії згадував, що стосунки його країни з Заходом у девʼяностих і на початку двохтисячних були майже безхмарними. Псуватися, за словами Путіна, все стало відтоді, як НАТО почав розширюватись на схід.
Зрештою, «червоні лінії», які Кремль окреслює перед Європою та США — це недопущення подальшого розширення НАТО. І розширення загалом, а не лише у форматі членства.
Світ на трьох
Російські пропагандисти бачать у своїй державі третю точку опори майбутнього триполярного світу — разом із США та Китаєм. Та оскільки конкурувати економічно Росія не здатна, залишається військова компонента.
«Росія, Китай і США технологічно пішли в такий відрив, що не факт, що інші країни зможуть їх наздогнати, — каже Соловйов. — Ви помітили, коли Путін у Сочі перелічував усе, що в нас є, до слова було сказано про кінетичну зброю? Уявляю, яка зараз паніка у США».
Але для того, щоб вийти на рівень наддержави, самої лише зброї (справжньої чи міфічної) замало — потрібна ідеологічна складова. І, схоже, саме на те, щоб її віднайти, наразі спрямовані зусилля всіх російських ідеологів.
«Ми живемо в унікальний момент, коли повністю відсутні принадні ідеї, — каже Володимир Соловйов. — Ліберальна американська ідея впала насамперед усередині Америки. А Росія поки ще соромиться гучно заявити [про свою ідеологію]. Вона йде своїм консервативним шляхом, але ще не склала його в систему».
Штатні українці
Якщо проаналізувати російську пропаганду — неможливо не помітити, що практично щоразу серед «експертів» є людина з України. Сенс її присутності, вочевидь, у створенні ілюзії іншої точки зору. Зазвичай ця людина є досить скептичною щодо ситуації в Україні: наприклад, регулярний гість «60 хвилин» — Гордій Білов, ексвіцемер Миколаєва, який вважає Революцію гідності переворотом. Але Білова тут, попри реверанси росіянам, регулярно висміюють: українець на російському телебаченні апріорі є націоналістом.
Серед наративів російської пропаганди досить легко вичленити тези, які кочують з однієї передачі до іншої. Час від часу гості повторюють кремлівські темники ледь не дослівно.
«Істерія у світових і українських ЗМІ має свою мету: сформувати певні умови для перемоги у війні, якої не буде. У січні планується зустріч з Путіним. До січня будуть нагнітати про те, що Путін нападе. Потім на зустріч прилетить Байден і скаже: “Я переконав Путіна, він не нападатиме”. І не має значення, чи збирався Путін нападати, чи ні», — каже в ефірі «60 хвилин» Спірідон Кілінкаров.
«Весь цей шум замислено для того, щоб у Байдена зʼявилась маленька перемога після зустрічі з Путіним. Зустрілись, обговорили, а після цього Байден заявляє: “Все, я відмовив Росію нападати на Україну”. Зручно! Самі цю війну придумали — самі й оголосили, що загроза ліквідована», — каже Володимир Корнілов, якого у програмі «Центральне телебачення» титрували як російського політичного експерта.
І Кілінкаров, і Корнилов стали відомі ще за часів проживання в Україні. Перший був депутатом Верховної Ради від Комуністичної партії, другий — директором Української філії московського Інституту країн СНД. Ще тоді вони вирізнялись своєю проросійською позицією, а у 2014-му обидва втекли з країни.
***
Що ж у підсумку? Виходить, Захід не має розміщувати в Україні свою зброю та не має озброювати Україну, бо Росія розцінює це як загрозу (так само вона сприймала й розширення НАТО у середині двотисячних). Щоб змусити держави до припинення цього процесу, Росія демонструє силу. Але якщо політика США та ЄС щодо України не зміниться, то Кремль дочекається/спровокує/створить привід і цілком може напасти. Їхньою мовою — «відповісти на провокації України».
І залежить це, очевидно, не лише від поступливості Заходу, а ще й від готовності України оборонятись.
Автор: Іван Бухтіяров