Go_A на «Євробаченні», прабабця-знахарка та пісня Леннона на італійському стадіоні. Катерина Павленко про життя і музику

Чому Go_A не заспівали на «Євробаченні» англійською, як солістка гурту втрачала голос і чи можна підштовхнути іноземців донатити на ЗСУ. Про все говорив Альберт Цукренко з вокалісткою Катериною Павленко — у подкасті «СучЦукрМуз» на hromadske.

Українська мова на «Євробаченні» — свідоме рішення

Подобається мені той чи інший виконавець — це вже деталі. Маємо підтримувати тих, кого обрали. Коли наша українська футбольна команда їде на змагання — ми ж їх підтримуємо. Ми не знаємо, яким буде результат, але це ж наші.

«Євробачення» — це великий стрес, особливо для українських виконавців. Їх відправляють туди, як на серйозне змагання, на якому неодмінно треба перемогти. Як на мене, якщо їх зараз критикувати — це нічого не змінить. А от якщо підтримаємо — можливо, це спрацює на краще.Катерина Павленко, солістка Go_A

Коли ми з Go_A перемогли в нацвідборі на «Євробачення», на той момент це була дуже нестандартна заявка. Ми співали українською мовою, і дуже багато людей писало нам, мовляв, перекладайте пісню — Європа буцімто вас не зрозуміє українською.

Чомусь українцям важливо, щоб Європа полюбила нас. Але моя мета поїхати на «Євробачення» була в тому, щоб представити країну, а не перемогти за будь-яку ціну. Представити себе і країну справжню — не підлаштовуватись під якісь правила, а продемонструвати, які різні грані має Україна.

Українська мова — свідоме рішення. Не було проблеми перекласти пісню. Коли ми виграли нацвідбір, «Євробачення» через пандемію перенесли на наступний рік, до нас зверталося багато авторів з Європи, які хотіли стати частиною цієї історії — пропонували написати пісню. Ми ж тоді вирішили, що далі гнутимемо свою лінію, незважаючи ні на що.

Я з самого початку вірила, що робимо все правильно. Зараз ситуація змінилася: навпаки, коли на нацвідборі учасники співають англійською мовою, то українці пишуть: «Чому не українською?»

Концертний тур заважає писати музику

Загалом у нас усе добре. Хоч я і не задоволена дечим. Мені здається, можна робити більше. Трішки бракує командної роботи в певних моментах. Хочеться більше музики випускати.

Ми обрали шлях концертного гурту — по суті, після «Євробачення» ми постійно в турі. Я знаю, що зараз це важливіше. Ми виступаємо, а відтак маємо можливість допомагати нашій армії, постраждалим людям.Катерина Павленко, солістка Go_A

У мені постійно народжуються пісні — деколи я їх швидко «переростаю», а через насичений концертний графік не встигаю випускати. Тому хотілося б це змінити.

У кожної пісні є актуальність. Якщо вона втрачається, буває сумно. Зараз я співпрацюю з дуже класним звукорежисером, який допомагає в цьому — ми зараз готуємося до релізу, нарешті зняли кліп. Ця пісня вже звучала на концертах. Ми взагалі часто виконуємо пісні в турі, щоб перевірити їх на публіці. Так ти помічаєш, як люди реагують, чи їм це заходить. Мені важливо зчитувати, яке відчуття в людей на наших концертах.

Сольний проєкт Monokate

Monokate — це моє прізвисько. Це дуже особисте, іноді таке особисте, що страшно показувати іншим. Monokate — не ідеальна, у текстах я не приховую цього. Я зараз готуюся до релізу і, чесно кажучи, навіть не знаю, що буде далі. Можливо, якісь грані відкриються, про які я й не підозрювала. А ще там багато любові.

Я дуже міцно закохуюся. І коли я закохуюся, у мене можуть з'являтися глибокі тексти — це для мене наче терапія. Ці пісні сповнені краси — ті, хто їх чув, кажуть, що я їх маю видати. А я завжди хотіла бути рок-зіркою — тому такі тонкощі своєї натури приховувала.Катерина Павленко, солістка Go_A

Я б хотіла, щоб це був гітарний рок, але мені завжди важко взаємодіяти з іншими музикантами. Бо музиканти хочуть проявити себе — показати, скільки нот вони можуть зіграти. А мені тут потрібен мінімалізм, до якого не всі готові. Для багатьох музикантів таке грати — просто принизливо. Тому я випускатиму все сама. А втім, можливо, знайдуться ті, хто захоче стати частиною цієї історії, бо, мені здається, вона буде цікавою.

Це саме стосується і Go_A — в останніх піснях, починаючи з «Солов'я», тексти теж вкрай особисті. Вони стилізовані під народні пісні, є тексти із фольклору, якого я вивчила багацько. Та я не беру пісні, яких не відчуваю. Бо як це — співати щось, чого не розумієш? Усі пісні Go_A я пропускаю через себе.

Наш останній реліз — «Думала» — в ньому теж спершу багато було автобіографічного. А потім я поспілкувалася зі своїм гримером Катею. Вона мені розказала свою історію — і я уявила, що образ дівчини в цій пісні максимально збігається з нею. Тому я змінила кілька слів — вийшло ідеально. Коли ж я дізналася, що вона теж в середу народилась, — подумала, що то був знак.

Пісні, які співала тисячі разів

Рідко думаю про себе, коли виходжу на сцену. А коли переглядаю свої виступи — здається, що то взагалі не я. На сцені я перемикаюсь. Єдине, що мене цікавить, — аби люди завелися. Я думаю, і вони це відчувають. Сподіваюсь.

Я вже тисячі разів співала ці пісні. За кожною з них є історія: процес написання, процес створення. Коли створюєш музику, ти її максимально проживаєш, а далі ловити там уже більше нічого. Інша справа — коли ти бачиш емоції людей…

Коли писала «Шум», кожну нотку, кожен удар, кожен акцент — ми все розраховували. І я тоді намагалася й сама рухатися так, як хотіла, щоб рухались люди. Тож коли бачу, що це працює, — це приносить мені величезне задоволення.Катерина Павленко, солістка Go_A

Італійці та Imagine Джона Леннона

Коли почалась повномасштабна війна, я вирішила залишитися в Києві, скасувала свої виступи за кордоном, скасувала німецький тур. А ще я мала бути в журі національного відбору на «Євробачення» в Ісландії. Категорично сказала, що нікуди не їду виступати, маю лишатися тут. Мені чомусь здавалося, що моя присутність тут буде важливою. Співала для солдатів.

Дорогою в одну з військових частин мені подзвонили й сказали, що хочуть бачити мене в Італії на футбольному матчі: в Турині грав «Ювентус» проти «Інтера». Вагалася, чи їхати туди. Італія на той момент була ще не дуже «пропрацьована» в інформаційному плані. Тому зважила на це — вирішила їхати, бо користі від того буде більше.Катерина Павленко, солістка Go_A

Я поїхала в плацкарті, на боковій верхній полиці, без постелі до кордону. Це була велика пригода. Пам'ятаю, як я вперше прокинулась в Польщі та почула, що летять літаки. А готель був біля аеропорту… Тоді подумала, що зараз нас будуть бомбити. Це був кінець березня.

Я приїхала в Італію — і потрапила в інший світ. Італійці класно мене прийняли, винайняли студію. У нас із Італійська співачка Gaia, разом з якою виступила Катерина Павленко.Гаєю був класний емоційний контакт — ми швидко спрацювалися. Але це була пісня Imagine… Я питала себе, чи доречно співати таку пісню — вона ж сприймається як пацифістська. На той момент це було максимально недоречно. Навпаки, треба було витягувати наративи, що тут не та історія, що можна просто скласти зброю і здатися, а тоді все буде добре.

У день нашого виступу звільнили Бучу — у мережі з'являлися фотографії звідти. Я сиділа в гримерці на стадіоні в Турині та думала: я не можу вийти. Потім якось все-таки вирішили, що треба йти. Відчувала, що маю це зробити, просто намагалася зрозуміти, наскільки це буде доречно, наскільки її смисл відповідає ситуації.

Але це спрацювало трошки по-іншому. Коли ми вийшли співати цю пісню, в росії вимкнули пряму трансляцію. І в італійців виникло питання: «А чому вони вимкнули? Ви ж просто заспівали миролюбну пісню».

Я їм почала пояснювати, що так працює російська пропаганда. Вони просто не могли осягнути масштаби, наскільки вона виходить за межі здорового глузду. Тому вихід з цією піснею допоміг на прикладі показати італійцям, як саме це працює.

У мене почали брати багато інтерв'ю. Вони були прямо на перших шпальтах усіх італійських газет. Також дала інтерв'ю в прайм-тайм на топових італійських каналах. І вони попросили мене залишитися — бути ніби «голосом з України». Бо в Італії у мене є справді певна аудиторія. Я тоді жила в Мілані — і коли виходила купити собі якусь фокачу, то мене впізнавали люди на вулиці. Навіть в Україні такого не було.

Я розповідала, що відбувається в Україні насправді. Тоді помітила, як в газетах почали з'являтися фото: Київ, війна, Буча. В італійський інформаційний простір зрештою увірвалася війна — вже не як «конфлікт між росією й Україною», а саме як кривава війна, на якій гинуть цивільні.

Як зробити, щоб іноземці донатили на ЗСУ

У нас були величезні проблеми з постами про збори в соцмережах. Бо якщо ти постиш у себе збори, то на Заході це сприймалося, ніби ти підтримуєш війну. Тому ми довго постили лише збори на цивільних, які постраждали від війни. Хоча самі тихенько донатили, куди треба. Ми не афішували підтримку армії. Зараз ситуація змінилася.

Я намагаюся жити за принципом «всі мої — зі мною». Тісно спілкуюся з фанами — мені цікаво, що відчувають люди. Помічаю, наскільки західні люди відірвані від світу. Частково ставлюся до цього з розумінням, оскільки російська пропаганда має великий ресурс, класно оплачується. Над цим активно працюють — це відчувається, навіть коли ти виходиш на сцену і говориш до людей.

Нікому на Заході не подобається, коли починаєш згадувати про війну. Бо ми ж щойно веселилися, нам було так класно, а тут знову війна. Вони не хочуть про це чути. Але я навчилася делікатно доносити те, про що хочу говорити.Катерина Павленко, солістка Go_A

Що стосується зборів, то ми, на жаль, декілька разів попали на недобросовісних волонтерів. Зараз ми з цим обережніші. На цей час я особисто співпрацюю з 43 бригадою — проводили вже декілька зборів. Я розумію, що це можна інформаційно пропрацьовувати ще більше, але поки не вигадала спосіб.

Я не боюся втратити аудиторію через це. Водночас стараюся мислити глобальніше: треба витримати рівновагу, у якій аудиторія буде лишатися з тобою, бо ти їй цікавий, і водночас через це залучати її до наших зборів.

Бабуся не відьма, вона знахарка

Я б не хотіла, щоб хтось із близьких мені людей чи істот постраждав. Не хотіла б пережити деякі травматичні досвіди. Але не можу сказати, що чогось я боюся. Можливо, це трохи зухвало з мого боку. Я навіть в якийсь момент подумала: а може, мені слід боятися того, що я нічого не боюся? Бо потім воно прийде до мене і скаже: що, і цього ти не боїшся?

Але потім я подумала, що немає сенсу чекати чогось поганого.

Моя прабабця лікувала людей, але ніхто не називав її відьмою. Вона була знахарка. Весь її ритуал побудований на православних символах: вона робила його перед іконами, читала молитви. Ми жили з нею в одній кімнаті, а до неї постійно приїжджали якісь люди. Пам'ятаю з дитинства, як до неї привозили дітей, на яких уже всі лікарі поставили хрест. Вона їх лікувала, потім вони поверталися з подарунками.Катерина Павленко, солістка Go_A

Але в моєї прабабусі був такий принцип: за правилами, за те, що вона ворожить, їй мали дати хліб. Ні грошей, ні подарунків вона не приймала. Одного разу їй принесли хліб у газеті, і вона потім його взяла, а під газетою були гроші… Вона дуже переживала, щоб людині, якій вона допомогла, від цього не стало гірше.

Як не стала бібліотекаркою

Почала задумуватися про голос. У мене два місяці був тур, і я захворіла на бронхіт. Раніше навіть з бронхітом могла співати. Однак цього разу чомусь голос у мене взагалі зник. Величезний стрес був, бо я не люблю співати під фанеру. А скасовувати концерти в турах — теж великі проблеми з промоутерами. Та й з людьми, які купили квитки.

Уперше в житті була ситуація, коли я боялася, що голос не повернеться. Уявила собі, що буде, якщо це станеться. У мене вже була така ситуація.

Мені було 20 років — і мені сказали, що не можна співати через проблеми зі здоров'ям. Я тоді вчилась на вокальному, там відповіли: «А що тут такого, переведися на бібліотекарку». Два тижні я не співала, а потім подумала: краще співати й прожити менше, ніж не співати взагалі й прожити життя іншої людини. Хоч я дуже люблю читати, але бібліотекаркою не стала. Катерина Павленко, солістка Go_A