Гора народила мишу. Як Зеленський планує «боротися» з олігархами та чому їм нема чого боятися
2 червня президент Володимир Зеленський вніс до парламенту проєкт так званого «закону про олігархів». Він має стати головною віхою у боротьбі влади з олігархами і, власне, викорінити саме це явище.
Що пропонує Зеленський, якими можуть бути справжні мотиви влади й чи переживати тепер олігархам — читайте в матеріалі.
Історія боротьби
Свою президентську кампанію Зеленський здійснював під перманентні звинувачення у зв’язках з олігархом Ігорем Коломойським (хоча більшість виборців це від нього не відвернуло). Сам Володимир Олександрович будь-яку залежність від олігархів заперечував і обіцяв, що, коли оселиться на Банковій, правила гри в Україні для всіх будуть рівними.
Але сказати простіше, ніж зробити, тож після двох років шостого президента суттєвих змін у житті головних українських багатіїв не сталося.
Та й війна з найбагатшими людьми країни не була головною обіцянкою Зеленського, насамперед від нього очікували закінчення війни на Донбасі та покращення життя звичайних українців.
Із цими обіцянками поки не склалося, тож результат доводиться шукати в інших місцях. Так, ще є «Велике будівництво», але одними дорогами ситий не будеш.
І ось тут владі трапився Медведчук, якого позбавили медіа та частини бізнес-ресурсу, а тепер ще й планують судити. Щодо причин такого розгрому можна сперечатися, проте очевидно, що Зеленському дуже сподобалася позитивна оцінка суспільства, і він вирішив міцно осідлати антиолігархічного коня.
Після чергового засідання РНБО Зеленський заявив, що «Україна дає здачі», проте досі на інших олігархів, крім Медведчука, такого потужного наступу не було. Виправити це президент пообіцяв новим «фундаментальним» законом. І от нарешті такий документ з’явився.
Олігархи в законі
Якщо внесений Зеленським у парламент законопроєкт ухвалять, в Україні поняття «олігарх» стане юридичним терміном. Це — «особа, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті». Для таких людей команда президента хоче створити окремий реєстр. Закон буде чинним протягом 10 років.
У повноваженнях Зеленський себе не скривдив: згідно з цим проєктом, людину до реєстру олігархів вносить очолювана президентом Рада нацбезпеки і оборони (РНБО).
Щоб стати «офіційним» олігархом, бізнесмен має відповідати трьом із чотирьох критеріїв:
- бере участь у політичному житті;
- має значний вплив на засоби масової інформації;
- є кінцевим бенефіціаром суб’єкта господарювання, який має природну монополію або посідає монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку;
- має активів на мільйон прожиткових мінімумів (зараз це 2 мільярди 270 мільйонів гривень, або трохи більше ніж 83 мільйони доларів).
Участю у політичному житті в Офісі Зеленського вважають перебування на високих владних посадах — президента, генпрокурора, голови НБУ тощо. Проте підпадатиме під перший пункт і той бізнесмен, що «пов’язаний» із такими посадовцями. Як визначити цей зв’язок, не зрозуміло.
Проте є й інші критерії: потенційний олігарх має або бути в складі керівництва партії, або фінансувати партію, політичну агітацію чи мітинги з політичними вимогами. Якщо людина підпадає хоча б під один із критеріїв, це означатиме, що вона «бере участь у політичному житті».
У випадку зі ЗМІ «впливом» вважається або пряме володіння чи контроль бізнесмена над ЗМІ, або ж якщо він продав це медіа «пов’язаній особі» або людині з «небездоганною репутацією». Це людина, яка має судимість, причетна до тероризму, перебуває під санкціями, має податкові борги, істотно та систематично порушує законодавство тощо.
Такі доволі нечіткі формулювання залишають простір для «маневрувань» тим, хто ухвалює остаточне рішення, є людина олігархом чи ні. А це, як ми вже казали, має робити РНБО. І хоч Зеленський запевняв, що в цьому органі він не один і не ухвалює рішення сам, ми раніше вже розповідали, чому голос президента там — вирішальний.
Добре, погано чи все одно?
Олігархам — все одно. Потрапляння в цей «страшний» реєстр накладає на них певні обмеження, проте виглядають такі відверто смішними:
- заборона фінансувати партії (ніби вони зараз відкрито це роблять);
- заборона купувати об’єкти великої приватизації;
- зобов’язання подавати електронну декларацію, як це роблять чиновники.
Це все.
Опосередкованою зміною також є те, що публічні службовці — від президента до працівників місцевих держадміністрацій, і навіть військовослужбовці з вищими званнями — будуть зобов’язані звітувати про свої контакти з олігархами або з їхніми представниками. Але чи справді автори законопроєкту вважають, що олігархи і чиновники одразу покажуть публічно свої «договорняки»?
«Закон із “віджиму” ЗМІ»?
Інвестиційний банкір Сергій Фурса теж вважає, що цей законопроєкт взагалі нікому не нашкодить, зокрема й олігархам. Проте до офіційної публікації документу він називав цей проєкт «законом із віджиму ЗМІ». І от чому.
Ще до внесення законопроєкту в Раду видання «Дзеркало тижня» опублікувало основні положення тексту документа. І за тиждень у ньому мало що змінилось, але в Офісі Зеленського зрештою вирішили відмовитися від дуже важливої норми: якщо людина потрапила в реєстр, їй заборонено володіти ЗМІ, «яке поширює інформацію політичного характеру». В кінцевому варіанті таку заборону прибрали.
І тут є цікавий момент: після того, як цей закон запрацює, людина з бездоганною репутацією, що придбала ЗМІ, вже не вважатиметься олігархом. Тобто коли в законопроєкті була норма про зобов’язання олігархів продати ЗМІ, то мета влади могла бути, скажімо, такою: Зеленський і Ко, які не мають власних медіа, ухвалюють закон, що зобов’язує олігархів продати свої ЗМІ, а вже нові власники (можна припустити, що пов’язані з владою) не вважатимуться олігархами.
Тобто це було б більше про перерозподіл на ринку медіа, а не про нові правила гри в країні. І хоч врешті-решт із законопроєкту норму про обов’язковий продаж медіа прибрали, документ точно ще змінюватиметься. І ніхто не дасть гарантій, що ця норма не спливе.
Вплив олігархів на ЗМІ — окрема тема, яка заслуговує на окремий матеріал. Але можна просто згадати, що сталось у Росії, коли новоспечений президент Володимир Путін на початку нульових розгромив олігархічні ЗМІ, і всі великі медіа в країні стали державними.
Олігархічні медіа — відверте зло, проте навіть за таких умов у країні існує плюралізм. А коли ЗМІ концентруються в одних руках, настає авторитаризм.
Першому гравцю приготуватися
Не слід забувати, що цей «закон про олігархів» — не єдиний. Є ще другий, який Зеленський вніс до парламенту. Він містить низку змін до податкового законодавства, і його вже встигли охрестити «антиахметівським», бо декілька змін — не на користь першого олігарха країни Ріната Ахметова.
Якщо стисло, то влада хоче отримати від Ахметова більше грошей через податки на залізну руду і відновлювальну енергетику, яких олігарх продає дуже багато.
Ці плани, звісно, почали критикувати на телеканалах Ахметова. І ось навіть на пресконференції президента ведучий ахметівського каналу «Україна 24» Василь Голованов запитав Зеленського про ставлення до «ініціативи збільшення податків», очевидно, натякаючи саме на «антиахметівський» закон.
«Коли ви кажете “збільшення податків”, ви маніпулюєте. Це не для українців збільшення, не для суспільства. Я розумію, з якого ви каналу і про що ви говорите. Справді, у новому потужному законі (я вважаю, що це одна з найважливіших податкових реформ) є збільшення податку на залізну руду», — доволі різко відповів Зеленський.
Залізна руда — головна причина, чому вказаний законопроєкт називають ім’ям Ахметова, адже бізнесмен володіє понад 50% підприємств, що видобувають цей ресурс. А ренту за користування надрами такі підприємства сплачують невелику, що й хоче змінити влада.
«Я вважаю, що це абсолютно нечесно, адже залізна руда належить українському народу, і надра, згідно з Конституцією, належать українцям», — наголосив президент.
Також Зеленський закидав Голованову, що той через свою програму розповідає, буцімто цей закон збільшує податки й для малого та середнього бізнесу. Це, на думку президента, не є правдою.
Але погодитись із Зеленським, що цей законопроєкт не торкнеться малого і середнього бізнесу, складно. У документі є норми, які змусять платити простих українців, як-от щодо оподаткування сільськогосподарської продукції, вирощеної на власній ділянці, якщо вона більша за 0,5 га (зараз поріг становить 2 га).
Загалом цей законопроєкт з умовного антиолігархічного пакета не дуже тягне на антиахметівський чи тим паче на антиолігархічний. Він куди більше вписується в загальну політику влади, яка полягає у тому, щоб зібрати якомога більше грошей до бюджету.
Голова податкового комітету Ради Данило Гетманцев останнім часом регулярно звітує про перевиконання плану з податків, а успішне збирання податків ексглавою Податкової служби Олексієм Любченком дозволила йому отримати посаду віцепрем’єра — міністра економіки.
Така поведінка влади цілком логічна, адже в бюджеті заклали чималий дефіцит, а переговори з Міжнародним валютним фондом не дуже просуваються, тож гроші треба десь брати. А тут світові ціни на залізну руду злетіли до небес, тож чому не відкусити трошки від пирога Ахметова.
Але як збільшення податкового навантаження може зменшити вплив Ахметова чи інших олігархів?
Швидко й даремно vs повільно і системно
Бажання розв'язати проблему стрімко є типовим для президента Зеленського. Недарма останнім часом центром ухвалення важливих рішень стало РНБО, де президент має найбільший вплив і може робити все швидко, неочікувано і не домовляючись із депутатами.
Швидкий результат, який можна продемонструвати виборцям, — часто головний критерій для Зеленського. Але чи можна нашвидкуруч подолати олігархічну систему, не впроваджуючи системні зміни?
Як вважає голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін, «закон про олігархів» у нинішньому вигляді — «пшик». Сам він сподівався побачити у такому законі посилення повноважень та незалежності Антимонопольного комітету.
«У парі з судовою реформою — це був би смертельний удар по олігархах. А так — популістичний пшик», — вважає Шабунін.
Реформа судів, правоохоронних органів, АМКУ — це ті зміни, про які говорити вже болить язик.
Поки цього немає, суд скасовує штраф Пінчуку через монополію на тендерах УЗ; прем’єр-міністр, який колись працював на Ахметова, звільняє директора порту, який наважився підвищити вартість перевалки залізної руди, яку продає Ахметов; парламент не ухвалює екологічний закон, бо олігархічним підприємствам довелось би платити більше, ніж зараз.
Чи справді влада вірить, що офіційне визнання олігархом, наприклад, Ахметова унеможливить призначення керівником міністерства людини, яка йому підігрує? А це сталося вже за президента Зеленського, й сам він на згаданій пресконференції фактично це визнав.
«Тоді відомство очолювала Ольга Буславець, яку пов'язують з АхметовимМіністерство енергетики керувало тим, щоб виводити блоки АЕС в ремонт саме в опалювальний сезон, коли пік споживання. Для чого це робилось? Для того, щоби збільшити теплову генерацію (де Ахметов монополіст — ред.)», — пояснював збитки «Енергоатома» президент.
Очевидно, зруйнувати таку систему значно складніше, ніж створити символічний реєстр і вписати туди всім відомі прізвища, назвавши це боротьбою з олігархами. Складніше, ніж записувати пафосні відео або влаштовувати суперечки з працівником олігархічного телеканалу.
Яке з положень нового закону зруйнує монополію Фірташа на ринку газу, монополію Ахметова на ринку електроенергії? Що змусить Коломойського не заводити в Раду своїх людей, які, не дуже приховуючись, захищають його інтереси, а не інтереси виборців?
Ці питання суспільство має адресувати президентові Зеленському. Саме він єдиний автор законопроєкту, саме він обіцяв перетворити олігархів на звичайних бізнесменів. Врешті, саме він обіцяв подолати бідність, а в олігархічній системі громадяни багатими не бувають.