Сировина, паразитування і колеса: на чому заробляють українські олігархи і чому їхні статки збільшилися

Українська редакція журналу Forbes оновила рейтинг найбагатших людей України і здивувала багатьох тим, що попри коронакризу українські олігархи збільшили свої статки. На чому заробляють найбагатші люди країни й чим вони відрізняються від західних бізнесменів — у нашому матеріалі.

Які там цифри і що вони означають?

Найбагатшою людиною України залишився Рінат Ахметов, його статки Forbes оцінив у 7,6 млрд доларів, тоді як рік тому вони були «лише» 2,8 млрд. Другим став Віктор Пінчук — 2,5 млрд проти 1,4 млрд роком раніше; третім — Костянтин Жеваго (2,4 млрд проти 1,1), а четвертий — Ігор Коломойський (1,8 млрд проти 1).

Однак варто розуміти, що це — сукупна вартість активів, а не кількість грошей, які олігархи тримають у банках або під матрацом. Як же ці показники визначають?

Рахує журнал за так званою методикою Forbes, про неї ми розповідали у матеріалі про повернення Петра Порошенка до списку мільярдерів. Так, береться офіційний фінансовий показник бізнесу, зазвичай це або доходи, або чистий прибуток, або EBITDA, який помножується на певний мультиплікатор.Такий мультиплікатор у різних експертів може відрізнятися, зазвичай його беруть в інвестбанкірів або з публічних світових баз. Залежить він, зокрема, від економіки, в якій існує бізнес.

Також важливим є час, коли аналітики визначають вартість активів, бо сьогодні фінансовий показник може бути одним, а ще декілька місяців тому він був іншим. Цим і можна пояснити суттєві коливання в оцінці активів.

Рінат Ахметов

В оновленому рейтингу Forbes вказує не лише загальну вартість активів, а й структуру цих активів. В Ахметова основні складові багатства — гірничо-металургійна компанія «Метінвест» та енергетична компанія ДТЕК, які оцінили у 3,3 та 2,1 млрд доларів відповідно.

Якщо говорити про «Метінвест», то його дуже виручила ситуація на міжнародних ринках. Так, якщо у березні 2020 року тонна залізної руди коштувала близько 80 доларів, то наприкінці року ціна збільшилась майже вдвічі, а у 2021-му — перевищила 170 доларів.

Ціни на сировину у світі ростуть на тлі відновлення економіки від коронакризи, що в підсумку дозволило «Метінвесту» отримати 526 млн доларів чистого прибутку. Головним покупцем залізної руди у світі є Китай, і насамперед туди компанія Ахметова збільшила поставки.

Проте багатіють олігархи не лише завдяки своєму бізнесу, а й коштом держави. У випадку з Ахметовим і металом можна відзначити два моменти, які збільшують прибуток найбагатшої людини в Україні, натомість держбюджет — недоотримує.

По-перше, Ахметов та інші зацікавлені бізнесмени пролобіювали встановлення низької ренти на видобуток залізної руди — це 11/12% від собівартості, яку видобувні компанії встановлюють самостійно.

І на виході маємо такі показники за 2019 рік (за 2020-ий поки немає): українські гірничо-збагачувальні комбінати отримали 40 млрд гривень чистого прибутку, серед яких майже 28 млрд — Ахметова, а за ренту вони сплатили до бюджету 3,3 млрд. Тобто за Конституцією надра ніби й народні, а по факту — не дуже.

Після публікації рейтингу Forbes президент Зеленський пообіцяв запровадити «економічні паспорти» українців, щоби в момент повноліття громадяни отримували гроші від користування надрами. А депутати й податкова нібито захотіли підняти ставки ренти.

По-друге: Ахметов є головним клієнтом «Укрзалізниці», і через несправедливі тарифи на вантажні перевезення УЗ втрачає мільярди гривень на рік. Наприклад, собівартість перевезення зерна і руди — однакова, але тариф на перевезення зерна вищий, через що рентабельність перевезень зерна становить 29%, а руди — мінус 19%.

Член наглядової ради «Укрзалізниці» Сергій Лещенко розповів, що за рік через несправедливий тариф на перевезення залізної руди УЗ втрачає 8 млрд гривень.

А компанія ДТЕК Ахметова є монополістом на ринку теплової енергії. Наприкінці 2020 року ТЕС Ахметова не соромилися активно спалювати вугілля (і, відповідно, заробляти гроші), поки блоки АЕС із запізненням виходили з ремонту. У підсумку під час холодів в Україні був гострий дефіцит вугілля, а блоки ТЕС масово ламалися.

Попри це, у ДТЕК скаржаться на високу собівартість електроенергії (бо хочуть підвищення цін), мовляв, тому немає грошей на ремонт блоків ТЕС. Шеф-редактор «Бізнес.Цензор» Сергій Головньов закликає не довіряти цим скаргам. За його словами, ДТЕК — операційно прибуткова компанія.

«Навіть при цінах, що були у 2020 році, які вважаються низькими, бо була тепла зима, бо був коронавірус, бо включилась «зелена» енергетика, навіть за таких умов у них добрий операційний прибуток. А ті збитки, що вони показують, пов’язані з боргами, які вони понабирали», — каже він у коментарі hromadske.

Ба більше, з відкриттям ринку електроенергії компанія D.Trading з групи ДТЕК стала найбільшим трейдером у країні з чистим прибутком 1,6 млрд гривень (проти 46 млн роком раніше).

Віктор Пінчук

У випадку із зятем президента Кучми найбільше Forbes оцінив нерухомість олігарха (0,8 млрд доларів) та грошові кошти (0,7 млрд). Тобто у Пінчука є саме 700 млн доларів на рахунках (або ж у коморі).

А ось найбільш «працюючий» актив — промислова компанія Interpipe — виробник коліс для залізничного транспорту, труб та стальної продукції. Його оцінили у пів мільярда доларів. І тут теж посприяло відновлення світової економіки — ціни на сталь зросли, попит на продукцію збільшується.

«У Пінчука є експортні ринки, тобто він прив’язаний до світової кон’юнктури, а зараз ціни на сталь злетіли — і він по гарних цінах продає свої колеса за кордон», — зазначає Сергій Головньов.

Також він вказує на ще один фактор — Interpipe майже повністю виплатив борги, які брались для будівництва «Дніпросталі».

«У 2007 році вони взяли у борг 700 млн доларів і збудували завод з нуля. І треба ж було окупити, тому всі ці роки вони працювали на оплату боргів. І ось наче вони розрахувались, а очищений актив означає, що вони можуть взяти додаткові кредитні кошти й інвестувати далі, маючи разом із цим стабільний дохід», — пояснює журналіст.

Крім цього, перевагою Пінчука є наявність експортних ринків, тобто його компаніям не треба розраховувати лише на бідний внутрішній ринок. Виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський також вказує, що доходи Interpipe залежать від роботи на експортних ринках, але він наголошує — великим ринком є Росія, а це ризик.

До слова, сам Пінчук перебуває під санкціями Мокви, однак це не заважає його компаніям активно продавати свою продукцію в Росії. Проте якщо Кремль раптом вирішить це зупинити, у бізнесу олігарха будуть проблеми.

«Пінчук великою мірою залежить від російського ринку — від купівлі російськими нафтогазовими компаніями, від купівлі російською залізницею його продукції. Тут є вплив ситуації з Росією і їхніх політичних рішень», — каже економіст у коментарі hromadske.

І хоч Вишлінський погоджується, що Пінчука можна назвати найменш токсичним олігархом, він все одно намагається впливати на регуляторні рішення в державі. Насамперед для обмеження експорту металобрухту — щоб мати дешевшу сировину для своїх підприємств. Тож і Пінчуку потрібні добрі стосунки з владою, тому він, схоже, і возить депутатів у Давос.

Ігор Коломойський

Головні активи Ігоря Валерійовича, за оцінкою Forbes, — нафтогазові (0,7 млрд доларів). Йдеться про частку олігарха в «Укрнафті» (40,1%) та «Укртатнафті», де він має контрольний пакет. Також у Коломойського є мережа заправок.

Очевидно, що через зростання цін на нафту активи з цієї сфери також додають у ціні. Водночас Сергій Головньов вказує на особливість заробітку Коломойського на цих компаніях.

«Основна його тема — “Укрнафта” і “Укртатнафта”. І те, і те вже багато років працюють зі збитками, і велике питання, — чому», — зазначає він.

Журналіст пояснює, що ці компанії в Україні можуть працювати лише разом, бо одна — головний видобувальник нафти, а друга — головний переробник. «Укртатнафта» може, звісно, купувати нафту за кордоном, проте це буде дорожче.

«Але проблема в тому, що між ними є купа прокладок Коломойського, на яких залишається маржа (прибуток — ред.), і все це зав’язано на кіпрських і швейцарських компаніях, куди гроші йдуть. Грубо кажучи: вся маржа залишається там, а два підприємства, що мають реальні активи, — “Укрнафта” і “Укртатнафта” — зі збитками багато років», — розповідає Головньов.

На цінність «Укрнафти» вплинуло не тільки зростання світових цін на сировину, а й масштабний взаємозалік боргів. Якщо коротко: «Укрнафта» у грудні 2020-го виплатила понад 30 млрд гривень податкових боргів, чим значно покращила свої справи.

«І тепер компанія стала чистим активом, без боргів, видобуває нафту, яка зараз дорожчає (і тому стала вище оцінюватися — ред.)», — каже Головньов.

Загалом ведення бізнесу Коломойського побудоване на схемах, для чого олігарху й потрібен вплив на владу і на керівництво державних компаній, пояснює Гліб Вишлінський. Він називає це «паразитичним» бізнесом.

Наприклад, у 2019 році на державному підприємстві «Центренерго» змінився менеджмент, нове керівництво, як сказав Коломойський, «йому зрозуміле». І після цього «Центренерго» почало закуповувати вугілля у компаній з орбіти олігарха, причому за завищеними цінами. Те ж саме з постачанням газу — до зміни менеджменту це робила дочірня компанія «Нафтогазу», а після — компанія «Юнайтед Енерджі», пов’язана з Коломойським.

До слова, ця «Юнайтед Енерджі» заробляла й на дешевій атомній енергії — аукціони «Енергоатому», на яких електроенергію за заниженими цінами викупали компанії Ахметова і Коломойського, стали причиною порушення кримінальної справи в НАБУ.

«”Юнайтед Енерджі” не можна розглядати як актив, він має цінність доти, доки Коломойський контролює менеджмент держпідприємств — «Центренерго» та «Енергоатому». Коли ця схема руйнується, ціна цьому активу навіть не нуль, а великий мінус», — каже Сергій Головньов.

До того ж доступ до дешевої енергії збільшує привабливість феросплавних заводів Коломойського, які мають велику частку електроенергії в собівартості продукції.

Тож оцінювати активи Коломойського взагалі дуже важко, тим більше на відміну від того ж Ахметова, його компанії часто записані на підставних осіб.

«Це чистий схематоз і я навіть не знаю, як Forbes все це рахував», — резюмує Головньов.

«Оцінити капіталізацію його активів дуже важко, адже сьогодні ти сидиш на потоках, а завтра — не сидиш. Фактично з активів у нього є феросплавні заводи, ще кілька секторів, але загалом він більшою мірою залежить від можливості заробляти на подібному паразитуванні», — погоджується Гліб Вишлінський.

Не цукерберги

З огляду на структуру бізнесів наших головних олігархів можна зробити висновок, що головний складник їхнього багатства — монополії та лобізм. Ба більше, заробляють вони здебільшого на сировині.

«Пінчук виділяється, бо експортує не сировину, а кінцевий продукт — це вже додана вартість, яка залишається всередині країни. Хоча, звісно, це теж не електроніка, телефони чи сучасні технології. А у решти олігархів — здебільшого сировина», — каже Сергій Головньов.

Така структура найбільшого бізнесу не сприяє розвитку економіки країни, розвитку технологій та інновацій. Нинішні олігархи спираються на старі інструменти, завдяки яким їм вдалося заробити свої статки, і які обмежують приплив нових грошей та інвестицій в Україну, вважає Вишлінський. Ці інструменти — «стосунки з урядами і те, що називається “вирішення питань”».

«Жоден з них не досяг успіху в інвестиціях у якісь нові сектори економіки. У тих же США постійно з’являються нові мільярдери, які випускають якісь нові айтішні продукти чи якісь інноваційні рішення, навіть якщо це й фізична продукція, а не програмне забезпечення або соцмережі», — каже він.

Економіст зазначає, що складається таке враження, що найбагатші люди країни в якийсь момент зупинилися і задовольняються тим статус-кво, який є.

«Проблема в тому, що вони тягнуть Україну назад, вони відстають у зростанні своїх статків від країни загалом і намагаються законсервувати ті правила гри, які є зараз», — підсумовує Вишлінський.