«Історія сепаратизму в Італії має щасливий кінець» ― письменниця

Про тероризм і примирення в Альто-Адідже, про те, чи можна проводити паралелі між Італією та Україною, і як розповідати великі історії через маленькі особисті — Громадське поговорило з італійською письменницею Франческою Меландрі, яка презентувала в Києві два перекладені українською романи.

Моє перше питання про ваш роман «Ева спить» — історію трьох поколінь однієї родини. Дія відбувається в регіоні Альто-Адідже, або Південному Тіролі, дуже особливому для Італії. Чому саме там і чим цей регіон особливий?

Альто-Адідже чи Sud Tirol, адже тепер його назва дублюється німецькою, — єдина провінція Італії, більшість населення якої розмовляє німецькою. Там мешкає німецька етнічна меншина. Цю провінцію приєднали до Італії наприкінці Першої світової війни ― це було радше покаранням для Австрії, яка втратила шматок території, ніж подарунком Італії, яка не проявляла особливого інтересу до цієї землі. Так населення цієї провінції, яке завжди жило в німецькомовному середовищі, раптом стало частиною італійської держави, з якою не відчувало ніякої спорідненості ― ні мовної, ні культурної, ні навіть гастрономічної.

Південний Тіроль тепер є повноцінною частиною Італії, визнані права трьох етносів, які там мешкають ― німців, італійців та ладинів. Це дуже заможний регіон з широкою автономією у складі Італії, яка забезпечує рівні права для всіх

Це дуже мальовничий регіон, там — гори Доломіти, які, можливо, знайомі українським лижникам. Італійці їдуть туди відпочивати, кататися на лижах, але ігнорують історію краю. Саме тому у своїй книжці я спробувала розповісти про три покоління однієї родини, які жили там від 1919 року ― часу закінчення Першої світової ― і дотепер, розповісти про складну інтеграцію Південного Тіролю до складу Італії. Це було непросто, але результат цього ― позитивний, адже нині регіон має широку автономію і є невід'ємною частиною Італії.

Італійська письменниця Франческа Меландрі під час інтерв'ю Громадському на фестивалі «Книжковий Арсенал», Київ, 3 червня 2018 року Фото: Олександр Попенко/Громадське

І саме про це я хочу спитати: які нині взаємини Італії та Південного Тіролю? Враховуючи той факт, що в історії цих стосунків був тероризм і збройна боротьба тірольських повстанців проти італійської держави?

Так, ця довга історія починається у 1919 році й одразу стає надто складною, адже збігається в часі з приходом до влади в Італії фашистів. Муссоліні проголошує своєю метою італізацію, а де-факто колонізацію цього регіону та його населення. Ця місія була очевидно неможливою, адже мешканці Південного Тіролю не говорили італійською і не відчували приналежності до культури Італії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Примара громадянської війни: як глибшає прірва між Іспанією та Каталонією

Потім розгорілася Друга світова, а після неї почалася серйозна боротьба проти Італії, яка на той час не визнавала мовну автономію регіону. Протягом кількох років тероризму було багато загиблих з обох боків конфлікту. Одна з причин, чому я так хотіла розповісти цю історію, — зробити її відомою за межами країни, адже, попри такі складні обставини, вона добре скінчилася. Південний Тіроль тепер є повноцінною частиною Італії, визнані права трьох етносів, які там мешкають ― німців, італійців та ладинів. Це дуже заможний регіон з широкою автономією у складі Італії, яка забезпечує рівні права для всіх. Це неідеальна ситуація, але досить добра. І головне ― там більше немає насилля.

У цій книжці ви розповідаєте про відмінності між мешканцями однієї країни, про людей, які живуть поряд, але часто не знають і не приймають одне одного, які по-різному трактують історичні події. Це дуже актуально для України…

Це актуально всюди. Думаю, саме тому цей роман був таким успішним за кордоном ― його переклали на дуже багато мов, я їздила презентувати його від Києва до Торонто і Ванкувера.

Це зовсім інший випадок. Адже між Італією та Австрією, які були б еквівалентами України та Росії в такій ситуації, існують політичні домовленості, які забезпечили нинішнє мирне життя

Історія маленького шматка землі, затиснутого між горами, є універсальною ― це історія про меншини, етнічні, релігійні чи лінгвістичні. Книжку високо оцінили в Ірландії, з очевидних причин, адже йдеться про зіткнення меншини та держави, якій належить влада. Південнотірольська модель мирного, політичного розв'язання збройного конфлікту викликає інтерес далеко за межами Італії.

Італійська письменниця Франческа Меландрі під час інтерв'ю Громадському на фестивалі «Книжковий Арсенал», Київ, 3 червня 2018 року Фото: Олександр Попенко/Громадське

Наступне питання доволі провокативне. Після анексії Криму Росією в Італії дехто називав це «історичною справедливістю», поверненням Криму в «лоно батьківщини». Для нас в Україні, звичайно ж, це виглядає геть інакше. Якщо уявити гіпотетичний сценарій, що подібне сталося з Південним Тіролем, чи була б реакція цих італійців такою ж?

Це зовсім інший випадок. Адже між Італією та Австрією, які були б еквівалентами України та Росії в такій ситуації, існують політичні домовленості, які забезпечили нинішнє мирне життя. Був тривалий період переговорів між італійськими та австрійськими політиками з метою знайти політичне рішення цього конфлікту. Він завершився підписанням угоди в 1970-х роках, якої неухильно дотримуються обидві сторони. В Австрії немає жодного інтересу анексувати Південний Тіроль, це факт.

Різниця, отже, полягає в тому, що обидві країни діють у межах міжнародного права.

Так. І, звичайно ж, важливо те, що Італія та Австрія є членами ЄС. Це ще більше підірвало інтерес до захоплення чужих територій. Тепер ми всі є частиною об'єднаної Європи, в якій кордони більше не мають особливого значення.

А тепер я хочу поговорити про ваш останній роман, «Правильна кров», у якому ви зачіпаєте дві важливі теми. Перша ― це колоніальне минуле Італії, часи, коли вона колонізувала Ефіопію. Друга тема ― міграція до Італії. Як вони пов'язані?

Як і в інших моїх книжках, теми пов'язані завдяки історії однієї родини. Як письменниця я працюю саме з таким матеріалом ― описую життя людей.

Адже велика історія ― це не щось абстрактне, що відбувається десь далеко і не пов'язане з нашим життям. Її складають наші життя, наші маленькі історії

Роман починається історією мігранта, який приїхав з Ефіопії, з Аддис-Абеби, подолавши довгий і небезпечний шлях до Європи. І ось нарешті він прибуває і дзвонить у двері італійської жінки зі словами: «Ти ― моя тітка». Інакше кажучи, «твій батько ― мій дідусь». Поступово перед очима читача постає минуле родини, в якому батько Іларії (так звати головну героїню) був в Ефіопії під час її окупації Італією в 1930-х роках, мав там стосунки з місцевою жінкою, в якої народився від нього син. Родина в Італії про це нічого не знала. Таким чином, як і в романі «Ева спить», описуючи кохання і взаємини між людьми, я розповіла більшу історію. Адже велика історія ― це не щось абстрактне, що відбувається десь далеко і не пов'язане з нашим життям. Її складають наші життя, наші маленькі історії. Це відбувається і з родиною Профеті в цій книжці, яка дізнається, що колоніалізм та міграція ― це два боки однієї медалі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Прочитано і рекомендовано: 10 новинок «Книжкового Арсеналу»

Італійська письменниця Франческа Меландрі під час інтерв'ю Громадському на фестивалі «Книжковий Арсенал», Київ, 3 червня 2018 року Фото: Олександр Попенко/Громадське

У своїх романах ви піднімаєте доволі складні теми, зокрема, фашистське та колоніальне минуле Італії. Чи легко вам дається говорити на ці теми і наскільки це важливо? Чи говорять про них достатньо в Італії?

Я б сказала, що так. Італійці дуже люблять говорити про політику. Тому в мене багато зацікавлених читачів, які цінують переплетення історичних, політичних, соціальних тем із особистими. У своїй другій книжці, «Вище від моря», яку щойно переклали українською, я пишу про епоху політичного тероризму в Італії у 1970-х роках. Це ще один епізод складної колективної історії.