Примара громадянської війни: як глибшає прірва між Іспанією та Каталонією

Тим часом прибічники й противники незалежності обмінюються звинуваченнями. Останні події роз'ятрили старі рани, нагадавши каталонцям про часи Громадянської війни в Іспанії 1936-39 років. Про настрої Каталонії — в репортажі Громадського.

Музей покинутих речей

«Графік роботи: відчиняю і зачиняю, коли мені зручно». Ця непримітна табличка на вітрині однієї зі старовинних будівель піренейського прикордонного містечка Кампродон позначає музей, де виставляють залишені в горах речі часів Громадянської війни в Іспанії. Більшість із них належить воякам-республіканцям, що відступали під натиском військ Франко.

Експонатимузею — речі, залишені вояками при відступі під час Громадянської війни в Іспанії, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Обличчя Каталонії: «Так», «Ні» та інші варіанти відповідей на референдумі про незалежність

Власник музею Алехандро Куадрадо розповідає, як 1951 року вперше перетнув кордон із Францією разом з батьками й бабусею. Родина їхала послухати виступ відомого каталонського віолончеліста Пау Касалса. 7-річний Алехандро назавжди запам'ятав зброю, автівки, посуд та особисті речі, полишені військовими вздовж дороги під час відступу. З часу закінчення війни минуло 12 років і весь цей час їх ніхто не торкався.

Громадянська війна в Іспанії

«Над усією Іспанією безхмарне небо!» — кодовий сигнал про початок Громадянської війни прозвучав по радіо 17 липня 1936 року. Відтак заколотники-націоналісти на чолі з генералом Франсіско Франко почали військові дії проти Республіканського уряду, що переміг на виборах за два роки до цього.

Повстання планували придушити за кілька тижнів, проте до внутрішньоіспанської боротьби на боці Франко підключилися Німеччина та Італія, а Інтернаціональні бригади за підтримки СРСР підтримали республіканців. Уряди Франції та Великобританії офіційно трималися осторонь.

Війна, що тривала три роки, забрала півмільйона життів. Ще 450 тисяч іспанців стали політичними біженцями після її закінчення 1 квітня 1939 року. Більшість із них потрапили до емігрантських таборів у Франції.

Війна й донині відлунюється в Іспанії — тема піднімається і в приватних розмовах, і під час політичних дебатів. Слова «фашист» та «лівак» — звичні образливі вигуки для опонентів у дискусії. Праві нагадують лівим про спалення церков і вбивства священиків. Ліві — про бомбардування невеличкого баскського містечка Герніка та Барселони німецьким легіоном «Кондор», італійською та франкістською авіаціями.    

«Я забрав із собою пару радянських кулеметів «Максим», дві гвинтівки, набої. Гранати не брав. Хотів узяти «Гочкісс» (французький кулемет — ред.), але батько сказав: «Куди? Стільки всього не влізе в машину!».

Власник музею Алехандро Куадрадо розповідає, як започаткував колекцію, з якої у 2009-му вирішив зробити музей, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/ГромадськеЕкспонатимузею Алехандро Куадрадо — речі, залишені вояками при відступі під час Громадянської війни в Іспанії, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Перша шпальта каталонської газети La Vanguardia літа 1931 року зі світлиною годинникової вежі в Кампродоні, на якій майорить прапор Республіки, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Так Алехандро започаткував колекцію, з якої у 2009-му вирішив зробити музей. Частину експонатів надав його товариш-колекціонер, серед них зброя, агітаційні плакати генерала Франко, розстрільний список часів Республіки, прапори й навіть авто початку ХХ сторіччя.

Під склом — перша шпальта каталонської газети La Vanguardia літа 1931 року зі світлиною годинникової вежі в Кампродоні, на якій майорить прапор Республіки. Його після падіння монархії туди встановив батько Алехандро.

Батько так розчарувався в політиці, що завжди казав — будь ні за кого

Після перемоги лівих батькові Алехандро, механіку за професією, довелося працювати на збройному заводі в сусідньому місті Олот. Потім почалися погрози від більш переконаних республіканців, що зрештою змусило тікати. До Франції не хотів, перебрався до тієї частини Іспанії, де правила так звана «фаланга» — ультраправі сили.

«Спочатку батько був переконаним республіканцем, а потім — у лавах «фаланги». Коли націоналісти наступали, а «червоні» відступали, був провідником армії в долині».

Експонатимузею Алехандро Куадрадо — речі, залишені вояками при відступі під час Громадянської війни в Іспанії, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/ГромадськеСеред експонатів музею є навіть авто початку ХХ століття, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Спроби створити республіку на кшталт французької, розповідав батько, це те, що підкупило його. Але партії так і не спромоглися домовитися та створити повноцінну державу. Відсутність стабільності та небажання йти на поступки й спровокували Громадянську війну.

«Насправді батько так розчарувався в політиці, що завжди казав — будь ні за кого», — каже Алехандро. Для нього паралелі із сьогоденням очевидні.

Продуктова крамниця й плакат на підтримку референдуму про відділення Каталонії від Іспанії («Si») в містечку Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

«Шкода, що він каталонець»

«Я — донька того, кого ви не змогли вбити в дельті Ербо. І в неділю я голосуватиму», — так у Facebook Марія Боанасте, співробітниця мерії каталонського міста Террасса, прокоментувала очікування референдуму 1 жовтня.

Її батько пішов на війну волонтером. Після закінчення опинився в таборі біженців у французькому Аржелесі. Перед ним постав вибір: або піти ще на одну війну — Другу світову, або повернутися додому та пройти вишкіл в одній з військових частин уже під владою Франко.

«Його відправили до Вальядоліду на три роки. Убити не могли, бо за міжнародними домовленостями їх начебто пробачили. Але таке враження, що його знищили морально. Він завжди казав, що все втрачено, всі його ілюзії та бажання боротися померли», — розповідає Марія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Найдовша Каталонська незалежність»: дві реальності однієї Іспанії

Марія Боанасте працює в мерії каталонського міста Террасса, Каталонія, 20 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Ми спілкуємося в одному з типових пабів, за столиками повно місцевих. Тут Марія снідає перед роботою. Втратити місце в мерії у випадку реального відокремлення від Іспанії Марія не боїться, але навіть якщо таке станеться, вона переконана — незалежність того варта.

«Привіт усім! Я зняв усі гроші! Там була шалена черга!» — до нас підсідає чоловік Марії Пабло. На знак протесту подружжя вивело невеликі заощадження з каталонського банку La Caixa, що оголосив про перенесення центрального офісу з Барселони.

За походженням Пабло кубинець, за професією — дослідник-біохімік, вивчає природу раку простати. Пабло жартує, що встиг пожити у двох диктатурах: кубинській та німецькій. Але те, з чим довелося стикнутися в Іспанії, вразило його найбільше.

«Один з перших наукових проектів в Іспанії я презентував для однієї мадридської організації. Мій знайомий, що мав там контакти, подзвонив після презентації: «Їм дуже сподобалось, але сказали — шкода, що він каталонець».

Каталонець? Я — кубинець! Яка різниця взагалі? Проект так і не втілили. Я був уражений, адже лише за кілька місяців до того переїхав до Барселони».

Марія Боанасте та її чоловік Пабло — прихильники відокремлення регіону від Іспанії, Террасса, Каталонія, 20 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

День референдуму подружжя провело на дільниці. Зі Швеції спеціально на голосування приїхав син Марії. Жінка підраховувала голоси. Каже, що найбільше перелякалася, коли до школи під'їхали кілька фургонів з нацгвардійцями.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Гумові кулі та блокування Інтернету: як відбувався референдум у Каталонії

«Не знаю, що сталося, але вони так і не зайшли на дільницю. Я страшна боягузка, але тоді подумала, що не можу віддати урни. Якщо треба, я на них сяду! (сміється — ред.) Хай спробують мене підняти».

Якщо уряд Іспанії «спустить штани», завтра відділяться баски, потім Валенсія, Галісія, Канари, Балеарські острови. І що залишиться від 50-ти іспанських провінцій?

Агітаційні листівки на підтримку референдуму про відділення Каталонії від Іспанії в місті Террасса,  Каталонія, 18 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Неподільна Іспанія?

«Гвардійці приїхали підтримати каталонську поліцію — «моссос». Саме вони мали перешкодити голосуванню. Але ті відступили, тож бідні нацгвардійці мусили виконувати свої обов'язки.

Били, це правда. Але 80% того, що показували по телевізору, брехня! 900 поранених?! 30 — 40 — це вже забагато!».

Голос у слухавці належить колишньому нацгвардійцеві. Він просить не називати його імені, хоча вже 5 років на пенсії. За даними Женералітату — уряду Каталонії — більше 900 людей отримали поранення різного ступеню тяжкості. Мадрид це спростовує. А колишній нацгвардієць каже, що йому прикро чути звинувачення на адресу колег.

Він родом з Екстремадури, народився за рік до закінчення Громадянської війни, таких називають «дітьми війни». У 60-ті його призначили в один з комісаріатів гірського каталонського прикордонного регіону Ріполлєс.

Плакати на підтримку референдуму про відділення Каталонії від Іспанії («Si») на балконах квартир у містечку Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 14 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Сучасні події в Каталонії порівнює з 30-ми роками. 6 жовтня 1934 року створення Каталонської держави з балкону Женералітату проголосив тодішній президент Луїс Компаньч.

Уряд іспанської Другої Республіки виніс Компаньчу та його соратникам вирок — 30 років ув'язнення, а також скасував чинний статут автономії.

Після перемоги партії на виборах 1936 року політик знову очолив уряд, аж до приходу до влади генерала Франко. Тоді каталонський очільник утік до Франції, де його заарештували агенти гестапо й повернули до Барселони.

Після 6 років за ґратами в замку Монтжуїк, Компаньча розстріляли.

Для більшості каталонців Луїс Компаньч — ікона, символ боротьби за незалежність. Проте колишній нацгвардієць не розділяє таких поглядів. За його словами, політик хотів розколу каталонського й іспанського суспільства. Те саме, каже він, чинять сучасні «незалежники»:

«Іспанія неподільна! Не можна цього допустити! Яка незалежність?! Ти уяви: якщо сьогодні уряд Іспанії «спустить штани» і погодиться, завтра відділяться баски, потім Валенсія, Галісія, Канари, Балеарські острови. І що залишиться від 50-ти іспанських провінцій?».

Колишній військовослужбовець зізнається — за майже 50 років життя в Каталонії вивчив каталонською мовою лише кілька слів.

«Я приїхав сюди 47 років тому. Пам'ятаю, як з дружиною та донькою вийшли на залізничній станції. І як почули мову... Мати рідна! Як ми зрозуміємо, що нам кажуть? Моя дружина йшла до крамниці й тицяла на продукти пальцем. Часто з нами говорили іспанською. Й ніхто ніколи цим не дорікав.

Вони мають право розмовляти своєю мовою, а я — своєю. А нині зробили із цього проблему».

Попри те, що півжиття він прожив у Каталонії, у випадку відокремлення чоловік має запасний план — у свої 82 повернутися до Екстремадури.

Одні прагнуть влади, та й інші теж. А ми як риби, яким усе одно, з якого села рибалка тебе зловить. Так чи йнак — з’їсть

Рибам усе одно, хто їх спіймає ​

У затисненому між горами Кампродоні сонце сідає доволі швидко. Алехандро Куадрадо вмикає світло в музеї. Біля величезної вітрини зупиняються туристи, щоб хоч одним оком глянути на законсервоване в чотирьох стінах непросте минуле Іспанії.

Власник колекції на референдумі 1 жовтня голосував за створення Каталонської республіки. Хоча запевняє, насправді він проти відокремлення від Іспанії — країни мають бути великими та впливовими. А голос віддав прихильникам незалежності, бо хоче змін в Іспанії. Алехандро часто згадує минуле й часи Громадянської війни.

«Одні прагнуть влади, та й інші теж. А ми як риби, яким усе одно, з якого села рибалка тебе зловить. Так чи йнак — з'їсть».

Власник музею речей вояків Громадянської війни Алехандро Куадрадо, Кампродон, провінція Жирона, Каталонія, 13 жовтня 2017 року Фото: Оксана Андрієвська/Громадське

Після проголошення незалежності Каталонії та запровадження Мадридом у відповідь на це прямого управління регіоном, складно уявити, що може примирити дві сторони. Досвід людей, з якими ми спілкувалися, свідчить: для когось уявно неподільна Іспанія існувала до 1 жовтня, а відтак усе пішло шкереберть. Інші, попри все, мріють про незалежну Каталонію. Нині об'єднує сторони лише втрачений спокій та нерозуміння, коли та чим усе скінчиться.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ За і проти незалежності Каталонії: дебати експертів