«Кіно може міняти сприйняття та розвінчувати стереотипи» — інтерв’ю з куратором ЛГБТ-програми кінофестивалю «Молодість»

Майже 20 років на кінофестивалі «Молодість» існує програма Sunny Bunny, в якій показують стрічки ЛГБТ-тематики. Київ став другою європейською столицею після Берліна, де з’явився подібний конкурс. Ми поговорили з координатором програми Sunny Bunny Богданом Жуком про цьогорічний конкурс, українське ЛГБТ-кіно та актуальні проблеми спільноти. 

Про появу та назву Sunny Bunny

Нагороду започаткували у 2001 році. Мої колеги, зокрема Андрій Халпахчі, надихнулися ЛГБТ-програмою Teddy Берлінського кінофестивалю і дуже хотіли створити щось подібне в Києві. Спочатку програма називалася «Кохаючи інакше».

Назва Sunny Bunny з’явилася у 2007. Подейкують, так називався один з фільмів-переможців ЛГБТ-програми на «Молодості», але іронія в тому, що доказів цього немає. Думаю, Сонячний Зайчик, це асоціація з берлінським Teddy — і за змістом, і за назвою.

Я керую програмою з 2014 року. За цей час основний конкурс став добіркою виключно ігрових повнометражних стрічок, з’явилася позаконкурсна програма, де можна подивитися документалки та короткий метр.

Про актуальність ЛГБТ-програми на «Молодості»

Повертаючись до часів появи Sunny Bunny як прямого нащадка Берлінського Teddy. Моїх колег вразило, наскільки комфортно відбувався подібний захід у столиці Німеччини, наскільки юну авдиторію можна було там побачити. Науково визначено, що інша сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність — варіація норми. Ця «нормальність» там прищеплюється вже давно. За допомогою подібних культурних проявів у тому числі.

В Україні ЛГБТ-тематика, на щастя, вже не геть табуйована, але спільнота й досі залишається маргіналізованою, однією з найбільш вразливих частин суспільства. Вона потребує підтримки, і саме такі події цьому сприяють. Потрібно, аби ЛГБТ-спільнота бачила себе на екрані, щоб розуміла свою присутність і невід’ємність від суспільства. Я знаю історію, коли український гомосексуальний хлопець, який усвідомив свій потяг до інших чоловіків, думав, що він один такий у світі — хворий чи ненормальний. Він просто не мав інформації, що це нормально. І це в часи інтернету та, здавалося б, абсолютної доступності будь-якої інформації.

Важлива функція події як частки великого фестивалю, а не відокремленої платформи, — вплив на сприйняття інших людей, які не належать до ЛГБТ-спільноти. Знову ж таки, я знаю випадки, коли людина вперше в житті на нашому фестивалі подивилася ЛГБТ-кіно і була вражена. Позитивно. Кіно може міняти сприйняття та зменшувати кількість стереотипів.

Про ЛГБТ-кіно і пост-ЛГБТ-кіно

Якщо говорити про кіноіндустрію, стрічки ЛГБТ-тематики також лишаються маргіналізовані, вони відокремлюються, як окремий жанр, що за визначенням є гомофобним, трансфобним. Тобто є кіно, а є ЛГБТ-кіно. Логіки в цьому немає, тому що тоді потрібно відокремлювати й гетеросексуальне кіно.

ЛГБТ-кіно часто піднімає питання самоідентифікації людини, її прийняття або собою, або близькими, або суспільством загалом. Натомість пост-ЛГБТ-кіно не бере цю проблематику у фокус, а приймає її як норму. Тобто тематика присутня на фоні та відіграє важливу роль, але вона не є центральною у фільмі. Фільм-відкриття цьогорічної програми Свята Френсіс можна віднести до пост-ЛГБТ-кіно. Також Психозію та Ріалто. У позаконкурсній програмі є чудова документальна стрічка Якби це була любов — на основі хореографічної постановки про рейви 90-х у Франції. Дуже раджу його подивитися.

Ми потроху інтегруємо ЛГБТ-стрічки в інші програми, але повністю відмовитися від окремої нагороди не готові. Ще не час зменшувати видимість цих фільмів, особливо зараз, коли більшість суспільств у світі радикалізується і треба цьому якось протидіяти — зокрема, через культуру й особливо кіно.

Про ЛГБТ-кіно в Україні

Воно є і його стає більше. Принаймні, у національному конкурсі «Молодості» українське ЛГБТ-кіно є завжди. Два роки тому стрічка Світлани Шимко про лесбійок у Радянському Союзі «Щасливі роки» отримала спеціальну відзнаку. Цьогоріч у національному конкурсі є документальна стрічка «Прощавай, Свєто» про трансгендерного чоловіка, що втік з Росії до України та намагається отримати тут притулок.

Хочу також звернути увагу на дуже важливу програму Другий фронт. Історії ЛГТБ-військових. Це документальні фільми про чотирьох військових, які репрезентують абревіатуру ЛГБТ. Тобто є лесбійка, гей, бісексуальна жінка та трансгендерний чоловік. Праворадикальні рухи часто дорікають ЛГБТ-спільноті, мовляв, ви виходите на марші, а підіть повоюйте. Наші герої — військові, які роблять камінг-аут і кажуть, що нас таких багато — тих, що воюють, волонтерять, є у складі українських збройних сил. Ці люди воюють і захищають нашу свободу, незалежність, але водночас їм доводиться воювати на другому фронті (власне, звідки й назва програми) — за свою ідентичність і прийняття суспільством.

Щодо становища ЛГБТ-кіно на державному рівні. Кіно в Україні й досі є доволі ризикованим бізнесом, а точніше це рідко буває бізнес і те, що приносить гроші. До того ж мало хто братиметься за таку тематику. Щодо державного фінансування також є питання. Наскільки я пам’ятаю, в останні роки проєкти на ЛГБТ-тематику до Держкіно подавалися, але жоден не пройшов. І тут незрозуміло — чи то проєкти були недостатньо хороші, чи є певні упередження у людей, які це розглядають. Чув, що планується вихід «першого в Україні» повнометражного ЛГБТ-фільму від продюсерів серіалу «Перші ластівки» (а це, до речі, теж важливий приклад висвітлення ЛГБТ-проблематики в Україні — і стигматизацію, і булінг, і упередження). Сподіваюся, вийде фіналізувати цей проєкт.

Про must see стрічки цьогорічної Sunny Bunny

Дівчинка — французький документальний фільм, надзвичайно щемлива історія про дівчинку, яка народилася в тілі хлопчика. На момент зйомок їй сім років, у стрічці ми бачимо, як героїня та її сім’я борються із суспільством, яке, здавалося б, мало бути більш сприйнятливим, але в людей з цим серйозні проблеми.

Лінгва Франка — історія нелегальної іммігрантки, яка намагається залишитися в Нью-Йорку. Головна героїня — трансгендерна жінка. Ця філіпінсько-американська стрічка доволі незвично підходить до трансгендерної проблематики, адже найчастіше такі фільми показують перехід, або підготовку до переходу.

Моффі — південноафриканський фільм про армію, війну та прийняття своєї сексуальної орієнтації в жорсткому мачистському оточенні.

Ріалто — головний герой відчуває потяг до іншого чоловіка, він дуже сумнівається у своїй сексуальній ідентичності.

Суховій — візуально і емоційно дуже цікава бразильська робота. Відвертий еротичний фільм з неймовірною музикою, який 100% варто подивитися.

Переможця програми Sunny Bunny можна буде подивитися в кінотеатрі «Жовтень» 30 серпня о 22:30. За новинами фестивалю стежте в telegram-каналі «Молодості».

hromadske — інформаційний партнер заходу.