«Мене затримали за змовою спецслужб» — казахська журналістка Жанара Ахмет

Суд Києва відпустив з-під арешту опозиційну казахську журналістку Жанару Ахмет. За неї поручилася народна депутатка України Світлана Заліщук.

Цієї весни Жанара Ахмет утекла з Казахстану до України через політичне переслідування, але в жовтні в Києві її арештували на вимогу Інтерполу. Казахстан вимагає її екстрадиції. Жанара місяць провела в СІЗО, де оголосила голодування. Після звільнення вона завітала до студії Громадського.

Як ви почуваєтеся після голодування?

Мені вже краще — спокійно містом пересуваюся. Раніше був дуже поганий стан. Проблема не в тому, що залишаєшся без їжі, проблема в тому, що голодування викликає жахливу слабкість. Організм посилає сигнали, з якими важко боротися.

Тепер потроху відновлююся, дотримуюся режиму харчування. Почуваюся добре.

Ви приїхали до нас із сином Ансаром. Коли ви були в СІЗО, з ким залишився хлопчик?

У нас тут друзі, подружжя. Ермек Наримбай з дружиною жили в нашій квартирі, Ансар залишався у звичній обстановці.

Жанара Ахмет під час судового засідання, Київ, 2 листопада 2017 року. На фото праворуч в центрі — син Жанари. Шевченківський суд Києва обрав запобіжний захід для казахської опозиційної журналістки у вигляді екстрадиційного арешту терміном на два місяціФото: Громадське

Жанара, який у вас тепер статус в Україні?

Я звертаюся за політичним притулком. Навіть той факт, що мені в ньому відмовили, не означає, що цей статус у мене забрали. Доки рішення ухвалюватиметься — а тепер це буде в судових інстанціях, а не в міграції — залишатимусь під захистом держави Україна. Екстрадиція неможлива, поки не вирішено питання зі статусом. У такому ж статусі й Ансар — як особа, яка прибула разом зі мною.

У чому вас звинувачують у Казахстані?

За фабулою Інтерполу мене розшукують за злочини, вчинені у 2005-2008 роках. Інтерпол навмисно не повідомляє, що вже є вирок і умовний термін. Тобто мене звинувачують у цьому злочині, ніби я його зробила і втекла до Києва. Вони навмисно не зазначають, що минуло багато часу, що виконані зобов’язання, що це були цивільно-правові відносини, які, приміром, в Україні не стали б навіть розглядати в кримінальному порядку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Знайдуться всі: Інтерпол, як інструмент боротьби з інакомисленням

Це була невдала угода, внаслідок чого мені довелося повертати людям величезні суми грошей. Чому невдала? Ми всі потрапили в штопор із кризою нерухомості 2008 року. І мої проблеми до 2014 року взагалі нікого не хвилювали.

Насправді, розшукують мене, звичайно, не за це. Розшукують мене за політичні переконання, за те, що я багато пишу про Казахстан. Пишу критично про чинну владу, про судово-правову систему.

Ви продовжуєте писати про Казахстан і в Україні?

У Казахстані я вела один напрямок: переважно судові репортажі, розповідала про арешти наших активістів, правозахисників тощо. В Україні я активно почала діяльність як член «Демократичного вибору Казахстану» — організації, що її створив Мухтар Аблязов (відомий казахський підприємець і опозиціонер, також утік з країни — ред.). У квітні він оголосив про створення нового політичного руху. Нині ми співпрацюємо з «Демвибором» («Демократичний вибір Казахстану» (ДВК), опозиційний до нинішньої влади рух — ред.), просуваємо нашу політичну платформу, економічні реформи, показуємо, хто винен у тому, що Казахстан опинився в сьогоднішній ситуації. Це й стало причиною переслідувань.

У день затримання ви написали, що вас затримують представники казахських спецслужб. Чому ви так вирішили?

Тому що були такі ж методи. У нас в Алмати всі затримання проводилися з такою ж «оперативною тактикою» — під хибним приводом виманити людину на вулицю й затримати. Коли людей виманюють під хибним приводом, значить законної підстави для затримання немає. Якщо законна підстава є, надають повістку, документи, дозволяють прийти зі своїм адвокатом.

А тут двоє чоловіків виманюють мене в під’їзд, вимикають світло, хапають за руки й кажуть, що треба на годинку проїхати в прокуратуру. Звичайно, я розумію, що раз так чинять, то це —спецслужби.

І цілком очевидно було, якби я «на годинку» з ними кудись поїхала, то вже б сиділа й давала свідчення в підвалі КНБ (Комітет національної безпеки Республіки Казахстан — ред.). Але точно не тут, в Україні. І охорона нашого комплексу, патрульно-поліцейська служба Києва Святошинського району, врятували мені життя.

За Жанару Ахмет поручилася народна депутатка України Світлана Заліщук (на фото ліворуч). За рішенням Апеляційного суду Києва її відпустили на поруки 22 листопада 2017 року (на фото — засідання Шевченківського суду, 2 листопада 2017 року) Фото: Громадське

Люди говорили з акцентом? Як ви зрозуміли, що це саме ці спецслужби?

Вони сказали, що з Національної поліції України. Навіть якісь документи тицьнули, але надто швидко, попри те, що я наполягала. Природно, це люди, які просто вступили в змову з нашими спецслужбами і виконували їхнє замовлення. По-іншому це назвати просто не можна.

Жанара, за останній місяць на вимогу Інтерполу в Україні затримали вже трьох емігрантів із Середньої Азії. Ці вимоги надійшли з країн, звідки вони і втекли. Як вам здається, з чим це може бути пов’язано?

За цим стоїть дуже серйозне недопрацювання влади України. Змістився акцент у бік азійських республік не просто так — там тривають активні заворушення, бо несила більше терпіти тиранію і диктатуру. Природно, загострюються взаємини між суспільством і владою. І люди тікають.

Україна зосередила увагу завдяки цим процесам. Гадаю, ваша влада ще не готова вирішувати ці питання в політичному ракурсі так, як це роблять в Європі. Однозначно ведуться політичні переслідування, значить вирішувати це потрібно таким чином, щоб люди не постраждали. Думаю, така тенденція склалася, бо ви стикаєтеся з безліччю подібних випадків прямо зараз.

Я рада, що українське суспільство адекватно відреагувало. Ваші нардепи, правозахисні структури одразу зрозуміли, з чим мають справу (Жанару Ахмет відпустили на поруки народного депутата України Світлани Заліщук — ред.).

Понад місяць ви провели в СІЗО. Як ставилися до вас?

СІЗО — це, звичайно, дуже важке місце. Київський централ відрізняється від казахського. Молодший конвой — люди досить доброзичливі й добре ставляться до ув’язнених.

Що стосується офіцерів, керівництва в’язниці — їм немає взагалі справи до людей. Стосовно мене було справжнє цькування, замовлене ​​й сплановане.

В умовах голодування вони за законом мусили надати мені одиночну камеру, натомість навпаки створили всі умови, щоб я відчувала незручність. Я сиділа з людьми, які інтенсивно палять, з молодими, які практично не сплять ночами.​

Це робилося, щоб ви припинили голодування?

Так, вони тиснули. З одного боку я їм доставляю дискомфорт своїми умовами. І, звичайно, вони мені. Усе це адміністрація робила навмисно. За 12 днів я щодня письмово й усно зверталася до керівництва СІЗО — вони демонстративно ігнорували вимоги. Навіть лікаря до мене покликали аж на сьомий день, коли я розлютилася й зажадала його надати мені мало не з криками, проігнорувавши перевірку й вимоги режиму. Тоді лікар нарешті  прийшов.

Як вам здалося, український суд був незалежним під час розгляду вашої справи?

Я дуже вдячна суддям апеляційної інстанції, вони дійсно проявили незалежність і неупередженість. Переглядали мою справу, я бачила, що вивчали. Я була дуже здивована, коли суддя показав, що дивився відео, коли мене звинувачували в порушенні правил дорожнього руху. Тут судді відпрацювали бездоганно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Утікла від переслідувань у Казахстані: Що відомо про затриману в Україні журналістку

Але два інших суди супроводжувалися такими порушеннями, що назвати їх незалежними складно. Суддя, який виніс мені 60 діб арешту, абсолютно проігнорувала всі листи від міжнародних організацій, бажання депутатів узяти мене на поруки, проігнорувала мою політичну діяльність.

Коли вас відпустили на поруки, це було несподіване рішення?

Дуже несподіване, бо прокурор зачитував свою думку пів хвилини. І практично годину мої адвокати наводили доводи, з якими складно сперечатися. Я не розумію, як можна було це все проігнорувати і винести рішення на підставі того, що міграція мені відмовила в політичному притулку. Адже суддя чудово розуміє, що такі рішення ухвалюються в судах. Я знаю зі слів київської міграції, що торік у Києві і Київській області подали заяву на отримання статусу біженця близько тисячі людей. А підтвердили статус тільки сімом. Так сьогодні Україна ставиться до біженців. Це питання стоїть дуже гостро.

Казахська журналістка Жанара Ахмет (праворуч) разом з сином у студії Громадського, 24 листопада 2017 року Фото: Громадське

Я теж була на засіданні в той день. До суду приходили і дві жінки, які приїхали з Казахстану і звинувачували вас у шахрайстві. Ви їх знаєте?

Одну я точно знаю, а інша — це всім відома провокаторка. Приміром, вона відома тим, що писала листи нашим політв’язням, а потім це оберталося в якісь конфлікти між правозахисними структурами і політв’язнями. Це людина, яка професійно займається інтригами на вимогу КНБ.

З другою в нас був приватний особистий позов. Цивільний позов, що вирішується в цивільному порядку — нині я виплачую навіть не борг, а взяті на себе боргові зобов’язання іншої людини. Бідна жінка плакала, і щоб вона не мучилася, я запропонувала: давайте так: я візьму на себе ці зобов’язання. Але на той момент я не знала, що зі мною трапиться біда і мені доведеться самій вирішувати великі проблеми. І вона все це підтвердила, ми у Facebook це обговорюємо відкрито. Проте не вперше після мого приїзду в Україну, цю жінку використовують, щоб вона могла встати і сказати (про Ахмет — ред.): «Вона — шахрайка».

Хто міг їх привезти?

Однозначно тільки наші спецслужби. Це, звичайно, все оплачувалося. Можливо, її залякали, якісь бесіди з нею проводили. Вони ж приїхали виступити на суді, це ж треба мати силу духу, щоб встати й виступити на судовому засіданні, але в них не вийшло. Я на неї дивилася, мені її трохи навіть шкода було, бо людину використовують у своїх цілях наші спецслужби.

І це не перший випадок. Після того, як я покинула Казахстан, про мене там стали знімати фільми, ролики монтуються... Уявіть собі — у Facebook створюють спільноту, яка називається «Вороги народу Казахстану». Ворогами проголошують мене, Мухтара Аблязова, подружжя, яке наглядало за Ансарі... Нас називають ворогами народу, з дуже прикрими словами пишуть про нас тексти, щодня по 5-6 постів. У Казахстані це нормальна практика.

Як ви оцінюєте ймовірність, що вас все ж видадуть Казахстану?

Усе впирається в те, що суди тут триватимуть до кінця, і останню крапку ставитиме міжнародний суд. Україна має угоди з міжнародними інстанціями у Страсбурзі, поки ми не отримаємо відповідь, екстрадиція буде неможлива. Уявіть, близько 20 заяв надіслали правозахисні організації з усього світу. Як Страсбург може це проігнорувати, який сам підтримав мене як політично переслідуваного біженця?

Зрозуміло, що ймовірність екстрадиції, якщо все лишатиметься в правовому полі, дуже мала. Але, можливо, будуть якісь варіанти неправових методів, пов’язаних зі змовою нашої і вашої влади.

За два місяці ми маємо переглядати рішення про поручительство. Я розумію, що знову чинитиметься тиск на суд, на прокуратуру. Наші адвокати підрахували, що близько 30 тисяч євро витратили казахські спецслужбами для того, щоб тут у Києві організувати інформаційну кампанію по дискредитації. Вони це все посилюватимуть. Тут важко давати прогнози й передбачити, на що піде наша влада.

Що ви тепер збираєтеся робити в Києві?

Наразі в мене, на жаль, зв’язані руки. У мене були плани: хотіла відкрити ресторан східної кухні... Звичайно, журналістика на першому місці, але нам потрібно якось оплачувати власні потреби, тож, я збиралася відкрити маленький бізнес. Але поки всі мої сили йтимуть на суди, підготовку до екстрадиційної справи, щоб захистити себе й Ансара від екстрадиції до Казахстану.

Ансар, а ти чим плануєш займатися в Києві? Ти вчиш українську?

Так, я вчу українську. Збираюся гуляти на вулиці, грати з друзями, робити все, що подобається маленькому хлопчикові.

Читайте також цей матеріал російською мовою