ENRU

Знайдуться всі: Інтерпол, як інструмент боротьби з інакомисленням

33bff40525efe8dc7
Авторитарні й недемократичні країни за останні п'ять років збільшили кількість запитів в Інтерпол на розшук, використовуючи правоохоронний орган як інструмент боротьби з інакомисленням (на фото — Міжнародний центр Інтерполу з інновацій у Сингапурі) Фото: EPA/WALLACE WOON

В Україні регулярно затримуються іноземні громадяни, які фігурують у списках Інтерполу. Здавалося б, такі дії правоохоронних органів відповідають міжнародним зобов’язанням держави. Однак затриманими нерідко виявляються втікачами від політичного переслідування в себе на батьківщині — у країнах пострадянського простору.

22 жовтня в Києві затримали журналістку Жанару Ахмет, яка втекла з Казахстану через політичні переслідування. Влада країни занесла її в базу даних Інтерполу з «червоним повідомленням» — позначкою про розшук. Зараз Жанарі загрожує екстракція в Казахстан. У схожій ситуації перебуває й азербайджанський журналіст Фікрат Гусейнов, якого затримали 14 жовтня в Києві.

Громадське розбиралося, чому міжнародна система обміну інформацією про злочинців стала репресивним механізмом.

Як працює Інтерпол?

Міжнародну організацію кримінальної поліції Інтерпол створили в 1923 році для боротьби з кримінальною злочинністю. Нині до неї долучилися 192 країни. Вони мусять обмінюватися даними про можливі переміщення злочинців через їхні кордони. Згідно з третьою статтею Конституції Інтерполу, організації суворо заборонено провадити діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру. На практиці ж ситуація дещо інша.

За останні п’ять років авторитарні режими збільшили кількість запитів до Інтерполу. Про це Громадському розповіла Людмила Козловська, президент правозахисного фонду «Відкритий діалог», що займається моніторингом дотримання прав людини на пострадянському просторі, головно в Росії, Україні й Казахстані.

«Якщо поглянути на спільне використання механізмів Інтерполу, то у 2005 — 2006 роках було приблизно 1000 запитів. А у 2016 році кількість запитів сягає 13 тисяч», — каже вона.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Утікла від переслідувань у Казахстані: Що відомо про затриману в Україні журналістку

Штаб-квартира Інтерполу в Ліоні, Франція Фото: Eugene Kaspersky

Існують два види запитів в Інтерпол: red notice («червоні повідомлення») і diffusion notices (прямі запити). Перші отримують усі країни-учасниці, другі відправляються безпосередньо від однієї країни до іншої. Хоча односторонні запити менш формальні, відповідати Конституції Інтерполу повинні і «червоні повідомлення», і прямі запити.

Процедура внесення в бази даних Інтерполу залежить від законодавства країни. Насамперед для цього потрібна санкція прокурора й рішення про оголошення особи в карний розшук. У деяких країнах додатково знадобиться рішення суду.

«Інтерпол — це таке собі велике агентство з переробки інформації. Інформацію надають ініціатори розшуку. В Україні це може бути хто завгодно — митниця, національна поліція, СБУ тощо. Вони порушують справу, далі діють у рамках національного законодавства. Відтак пакет документів передається в Інтерпол, національне центральне бюро передає матеріали в генеральний секретаріат Інтерполу з одночасним розміщенням у базі даних міжнародної організації кримінальної поліції», — розповідає екс-керівник національного бюро Інтерполу в Україні Кирило Куликов.

Ці заходи не захищають від свавілля правоохоронних органів окремих країн, підкреслює Людмила Козловська:

«Проблема в тому, що в авторитарних країнах, або в тих державах, де не діє право й дуже сильна корупція, оголосити людину в розшук Інтерполу не становить труднощів, — стверджує вона. — Це може зробити будь-який співробітник МВС або слідчий, вони мають доступ до системи, а процедура займає 5 хвилин».

За словами Козловської, у Росії до бази Інтерполу «на замовлення» можуть занести небажану для когось людину.

«Нижня планка — від трьох тисяч доларів. І далі до нескінченності, залежно від можливостей бізнесмена. Ми чули що (за таку послугу) вимагали й 100 тисяч», — каже вона.

Натомість Кирило Куликов сказав Громадському, що про подібні факти не чув: «Розповідати можна все, що завгодно. Це досить жорстка система, яку складно обійти».

Як переслідуються політичні активісти?

Перевіркою даних у системі Інтерполу займається Комісія контролю за файлами. До неї входять лише семеро людей: п’ятеро юристів з різних країн і двоє спеціалістів із захисту даних.

Вони перевіряють формальні ознаки відповідності запиту Конституції Інтерполу, однак не займаються повноцінними розслідуваннями правомірності дій тих, хто подає імена в розшук.

За словами Людмили Козловської, діє принцип довіри правоохоронцям: людина автоматично заноситься в базу, а вже потім починається перевірка.

«Вас можуть заарештувати в будь-який момент. Людина може сісти на літак, необережно поділитися інформацією в соцмережах, а по прильоті на неї вже чекатимуть і заарештують. А процедура виключення зі списків Інтерполу може займати роки», — розповідає Людмила Козловська.

Як зняти із себе підозру?

Ті, хто може довести, що потрапив до бази через політичне переслідування, можуть зібрати пакет документів: копію посвідчення біженця й обґрунтування того, чому переслідування політично вмотивоване. Це можна зробити на сайті Інтерполу, де є спеціальний формуляр. У такому разі справу розглянуть на засіданні Комісії з контролю за файлами, яка збирається що три місяці.

«Раніше це відбувалося раз на рік, можете уявити, скільки часу підзахисні чекали на виключення зі списку», — пояснює Людмила Козловська.

Приміром, голові асоціації «Права людини в Центральній Азії» Надії Атаєвій для цього знадобилося 15 років. Правозахисниця довелося втекти з Узбекистану після того, як проти неї та членів її родини порушили кримінальні справи про розкрадання в особливо великому розмірі. Батько Надії Атаєвої очолював корпорацію «Узхлебопродукт», та, за словами правозахисниці, відмовився співпрацювати з правлячим режимом — фальсифікувати статистичні дані.

Надія Атаєва отримала політичний притулок у Франції, й за допомогою британських юристів домоглася виключення з бази Інтерполу.

Нині для зі списків потрібно в середньому дев’ять місяців. Зазвичай це дорогий процес — знадобиться допомога кваліфікованого адвоката. Поза тим потрібно буде зібрати всі докази невинуватості людини.

«Не забувайте, що вам протистоїть держава, — уточнює Людмила Козловська. — Вона також має право голосу й можливості виготовити, ба навіть підробити будь-який документ. Це також подовжує процедуру та унеможливлює пересування, отримання страховки за кордоном, оренду квартири, роботу. По суті людина стає заручником».

Людину, що потрапила до бази розшуку Інтерполу, можуть заарештувати в будь-який момент і будь-де, приміром, в аеропорту Фото: INTERPOL HQ

Як удосконалити систему Інтерполу?

Міжнародні організації — Amnesty International, Human Rights Watch, «Міжнародне партнерство з прав людини», багато років твердять, що систему Інтерполу потрібно змінювати.

У Конституції організації вже прописано, що не може стати підставою для переслідування: належність до тієї чи іншої політичної групи, раси, громадянства, політичних поглядів тощо.

«Тобто декларації є, немає механізмів їх фактичного втілення», — пояснює правозахисник Максим Буткевич.

У системі Інтерполу практично неможливо визначити тих, хто переслідується саме з політичних мотивів. Правозахисники вважають, що необхідно чітко виділити рекомендацію для Інтерполу — автоматично знімати з розшуку тих, кому надали політичний притулок, а також тих, кого розшукують країни, від яких вони, власне, цей притулок попросили.

Крім того, необхідно забезпечити юридичну допомогу особам, яких затримують в третіх країнах.

«Проблема в тому, що надто мало інформації для жертв зловживань механізмами Інтерполу, вони повинні знати свої права», — каже Надія Атаєва.

Те, що механізми організації застаріли, визнають і в самому відомстві. Торік в Індонезії відбулася 85-а Генеральна асамблея організації, на якій анонсували майбутні реформи. Зокрема Інтерпол почав видаляти зі списку розшуку осіб, які мають статус біженця по відношенню до держави, що їх розшукує. Однак ця політика не закріплена в законодавстві й застосовується непослідовно, відзначають у «Відкритому діалозі».

У системі Інтерполу практично неможливо визначити тих, кого переслідують саме з політичних мотивів (на фото — робота бюро, архівні фото) Фото: INTERPOL

Хто зловживає найбільше?

На думку правозахисників, системою Інтерполу найчастіше зловживають Російська Федерація, Китайська Народна Республіка, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан й Азербайджан.

«Це держави, які намагаються дістати своїх політичних опонентів за допомогою цієї міжнародної організації», — розповідає Максим Буткевич.

Помітивши «червону мітку», прикордонники деяких країн не стануть затримувати людину, пояснює Людмила Козловська.

«Було багато випадків, коли політичні біженці з’являлися в системі Інтерполу, але в тій же Німеччині, Латвії, Польщі поліцейські, побачивши їхній статус і паспорт, пропускали їх далі. В Україні, на жаль, інакше».  

Були випадки, коли людей викрадали на підставі фальшивих «червоних повідомлень» Інтерполу.

«Так сталося з казахстанським опозиціонером Мухтаром Аблязовим у 2013 році, коли його дружину Алму Шалабаеву разом з шестирічною дочкою викрали на приватному літаку з Італії до Казахстану. На батьківщині проти них навіть не відкрили кримінальне впровадження, але казахстанська влада через канали зв’язку Інтерполу ввела в оману владу Італії, заявивши, що вони нелегально перебувають на території країни, маючи фальшиві паспорти», — розповідає Людмила Козловська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Історія невдалої втечі громадського активіста з Росії

Мухтар Аблязов очолював міністерство енергетики, індустрії й торгівлі Казахстану. Його звинуватили в розкраданні в особливо великих розмірах і приховуванні доходів. Він стверджує, що влада намагалася тиснути на нього, зокрема, у бізнесмена забрати банк, який йому належав. У липні 2013 року Аблязова затримали у Франції на вимогу Росії, України й Казахстану. Справа про екстрадицію розглядалася 3,5 роки, увесь час він перебував у французькій в’язниці. У грудні 2016 року Вищий адміністративний суд Франції визнав, що Аблязова переслідували з політичних мотивів. Але навіть після цього він залишався в списках Інтерполу:

«Виникла парадоксальна ситуація, — розповів Громадському сам опозиційний політик. — Інтерпол знімав з розшуку всіх моїх соратників з формулюванням «у зв’язку з тим, що Мухтар Аблязов є політичним діячем і переслідується керівництвом Казахстану через політичні обставини». Натомість моє прізвище продовжувало висіти в базі».

Улітку 2017 року Інтерпол ухвалив остаточне рішення, що збігається з рішенням Вищого адміністративного суду Франції.​

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Росія хоче депортувати журналіста «Новой газеты» в Узбекистан

Що робить Україна?

Тільки за останні місяці в Україні затримали трьох журналістів, що втекли зі своїх країн (Жанара Ахмет з Казахстану, Нарзулло Охунжонов з Узбекистану, Фікрат Гусейнов з Азербайджану).

«Багато представників громадянського суспільства з пострадянського простору вважали Україну тією державою, де вони можуть розвиватися, функціонувати, не виїжджаючи на захід та не розриваючи зв’язків з тим самим Казахстаном, Узбекистаном чи Азербайджаном, — пояснює Людмила Козловська. — Але зараз перебувати тут їм небезпечно».

Частина авторитарних країн розглядають Україну, як «слабку ланку», уважає правозахисник Максим Буткевич:

«Судячи з того, що за останні півтора місяці в нас почастішали затримання, мабуть, уважається, що українські силові структури можуть як мінімум серйозно попсувати життя біженцям. А якщо пощастить, навіть удасться отримати цих людей назад».

Останні гучні затримання в Україні

 Нарзулло Охунжонов — Узбекистан

Узбецький журналіст Нарзулло Охунжонов разом з родиною втік з Узбекистану у 2013-ці через політичні переслідування. Останні 4 роки жив у Туреччині. Охунжонова заарештували в київському аеропорту «Жуляни» 28 вересня 2017 року за лінією Інтерполу. В Узбекистані його звинувачують у шахрайстві — у 2013 році двоє незнайомих Нарзулло людей прийшли до редакції й заявили, що він украв у кожного з них по дві тисячі доларів.

Суд заарештував Охунжонова на 40 днів. У в’язниці в нього почалися проблеми зі здоров’ям і журналіста звільнили з-під варти.

 Жанара Ахмет — Казахстан

Журналістка Жанара Ахмет утекла з Казахстану разом з 9-річним сином. У Києві вона мешкає менше року. На батьківщині проти неї відкрили декілька справ, які Ахмет уважає політично мотивованими. Жанару затримали по лінії Інтерполу. Документи поліція змогла надати лише за кілька годин.

24 жовтня суд заарештував казахстанську журналістку на 18 днів.

 Фікрат Гусейнов — Азербайджан

Азербайджанського журналіста Фікрата Гусейнова затримали 14 жовтня 2017 року в аеропорту «Бориспіль», коли він виїжджав з України. Він утік з батьківщини 10 років тому, після того, як його викрали та жорстоко побили.

Гусейнов отримав політичний притулок і громадянство Нідерландів. В Азербайджані його звинувачують у допомозі підготовки фіктивних документів для отримання статусу біженця в інших країнах. 17 жовтня суд заарештував Гусейнова на 18 діб, але потім журналіста відпустили на поруки депутатів Верховної Ради.

Читайте цей матеріал також російською мовою

Підписуйтесь на наш канал у Telegram