Мільйони за народну любов. Скільки грошей кандидати і партії витратили на місцевих виборах
Переможець забирає все. Під таким негласним правилом відбувається політична кампанія у цьому році. Місцеві вибори—2020 стали найважливішими для політичних партій в новітній історії України. Причиною тому — грошові потоки та посилення влади. Тож цьогорічна політична агітація, найімовірніше, стала однією з найдорожчих, якщо говорити про місцеві вибори.
Регіони стали важливими
Досі політики усіх рівнів та партій, а також їхні політтехнологи та піарники, концентрували зусилля на тому, аби зайняти якомога більше крісел у сесійній залі парламенту. Регіони їх цікавили значно менше, переважно у контексті впливу у великих обласних центрах, зокрема у містах-мільйонниках. Адже уся влада та грошові потоки були зосереджені й розподілялися у столиці та центральних органах влади.
Усе змінила реформа децентралізації. Після Революції Гідності у 2014 році українцям пообіцяли, що значна частина їхніх податків тепер осідатиме у місцевих бюджетах і там-таки розподілятиметься. У наступні 5 років реформа покроково імплементувалася: грошові потоки перенаправляли на місця, містечка і селища об’єднувалися в громади, повноваження поволі передавалися від державних органів до місцевого самоврядування. Загалом, реформа децентралізації стала однією з небагатьох, які вдалося більш-менш успішно реалізувати.
Тому, якщо раніше політичні партії мало зважали на регіони, то тепер вони стали вартими того, щоб за них поборотися. А отже, логічно припустити, що й гроші на передвиборчі кампанії вливали значно більші.
Чому припустити? Та тому, що, попри закон, територіальні виборчі комісії не поспішають публікувати остаточні фінансові звіти партій. І, хоч вибори вже на фініші, проаналізувати і зробити остаточні порівняння витрат політиків на цьогорічну кампанію наразі неможливо.
Як партії приховують витрати на рекламу
Навіть проміжні звіти, які кандидати в мери та політичні партії подали 19 жовтня, за 5 днів виборів, досі не були опубліковані у повному обсязі. Навіть столична територіальна виборча комісія (ТВК) не впоралася із термінами — і виклала фінзвітність з кількаденним запізненням. ТВК часто публікують звіти у форматі скан-копій, що сильно ускладнює аналітикам роботу.
«Окремі ТВК взагалі не оприлюднили фінзвітів, а в тих містах, де ці звіти все ж вдалося завантажити, їхній формат не дозволяє швидко і якісно проаналізувати дані. Це перша проблема з доступом до інформації щодо витрат на виборчу кампанію. А друга – проміжні звіти покривають лише кілька тижнів кампанії: з дня реєстрації і відкриття рахунку, умовно кажучи, з 25 вересня — до 14 жовтня», — розповідає аналітик громадської організації «Чесно» Ігор Фещенко.
Тобто останні півтора тижні кампанії перед 25 жовтня у проміжних звітах не відображені. Ось чому необхідно аналізувати остаточні, щоб відповісти на питання: скільки офіційно партії витратили на вибори. А остаточні звіти кандидати в місцеві депутати та в мери подадуть лише на початку цього тижня. Таким чином, складається ситуація, що українці голосують за політиків, абсолютно не розуміючи, ким і як ті партії та мери фінансувалися. А отже — кому вони після перемоги на виборах можуть такі «інвестиції» відшкодовувати. І чи не криється за тими грошима корупція.
Втім навіть якби ТВК впоралися із покладеними на них обов’язками, а політичні сили розкрили інформацію заздалегідь, це все одно не відповідатиме на запитання — скільки грошей насправді на виборчу кампанію вони витратили. Оскільки чинне законодавство передбачає, що виборчі звіти покривають лише інформацію про агітаційні витрати в останній місяць до дня виборів. А, фактично, агітація у багатьох містах стартувала ще навесні. А всеукраїнських масштабів вона набула ще у липні-серпні. Тобто, за законом, виборча кампанія тривала місяць, у реальному житті – принаймні 3-4 місяці.
«Окрім виборчого періоду, партії мають щокварталу звітувати ще й за внески і витрати в міжвиборчі періоди. Але, скориставшись карантином, політики своїх поточних фінзвітів не здають. Наприклад, за 2 квартал звіти не подало понад 50% партій, зокрема, всі парламентські. «Слуга Народу» не подала звітності навіть за 1 квартал», – розводить руками Фещенко.
Найповніше розкривати фінансові витрати мають звіти за 3-й квартал, їх партії мали б подати до середини листопада, а через пандемію COVID-19 їм дозволили цього не робити до завершення карантинних обмежень. А це може тривати дуже довго — аж поки не почнуть масову вакцинацію від коронавірусу.
Як витрачали кошти
Аналіз проміжних звітів у Києві показує, що виборча кампанія обійшлася партіям і кандидатам у мери столиці приблизно в 240 мільйонів гривень. Порівнювати окремо звіти партій і кандидатів у міські голови немає сенсу, адже значну частину кампаній кандидатів у мери вели через партійні виборчі рахунки.
Найдорожчою, згідно із проміжними звітами, видалася кампанія УДАРу та Віталія Кличка – 46 мільйонів гривень. На другому місці «Європейська Солідарність» з витратами у 34 мільйони. Хоча свого кандидата в мери вони не висували. Ірина Верещук та її політична кампанія у стилі Мері Попінс обійшлася Зе-команді у 28,7 мільйона гривень. Трішки менше витратили «Голос» та Сергій Притула — 28,3 мільйона. П'яте місце за Андрієм Пальчевським – 23,2 мільйона. «Наш край» офіційно витратив 21,7 мільйона. Звіту Сергія Шахова або немає, або він всі витрати вів через партійний рахунок. Сьоме місце в партії «За майбутнє» і Сергієм Гусовським – 17,3 мільйона. Решта партій витратили у рази менше.
Втім опитані нами політтехнологи стверджують, що озвучені офіційно цифри варто множити на 5. Тобто, для того, аби балотуватися у столиці і не лишитися непоміченими, кандидату в мери Києва чи партії необхідно викласти до 200 мільйонів гривень. Навіть на політичні кампанії в таких містах, як Одеса, Харків, Львів та Дніпро, політики за виборчий сезон витрачають 80-150 мільйонів гривень.
До слова, навіть у ті роки, коли не відбуваються вибори, українські партії витрачають на рекламу, піар та пропаганду більше, ніж на фінансування потреб регіональних осередків. Скільки ж витрачають українські політики на свою популярність, лишається загадкою.
Міжнародні дослідження стверджують, що вибори українським партіям обходяться в рази дорожче, порівняно з європейськими політичними силами. Навіщо економити – якщо розраховуватися із таємними спонсорами можна буде не з власного гаманця, а з місцевих бюджетів чи державної казни, ухвалюючи «потрібні» рішення і закони, або через мільярдні дотації окремим олігархам.
Для прикладу, один із найдорожчих політтехнологів в історії України — американець Пол Манафорт — свого часу заробив близько 60 мільйонів доларів. Його після поразки у 2004 році найняв олігарх Рінат Ахметов, аби на повторних виборах — у 2010-му таки привести до влади Віктора Януковича.
Куди витрачали кошти
2020-й політичний рік відрізнявся від попередніх не лише децентралізацією. Але й тим, що політична агітація відбувалася в умовах карантину через COVID-19. Політичні сили менше витратились на «наметову» рекламу. Скромніше витрачалися на газети та листівки, які розносили по будинках та роздавали в руки. А от борди та сіті-лайти були значно популярнішими, кажуть політтехнологи.
Проте головний цьогорічний тренд — піар в інтернеті. Політичні сили не шкодували грошей на приховану та відкриту рекламу в ЗМІ, а також на тіньову рекламу в телеграм-каналах. Неймовірно великі суми вкладалися у популяризацію кандидатів в мери та до рад через соціальні мережі.
«Ми вже точно знаємо, що лише на рекламу в Facebook та Instagram у цьому році політики витратили близько 170-180 мільйонів гривень. Якщо рахувати, що офіційні витрати на кампанію, згідно із виборчими звітами, будуть коливатися в межах 300 мільйонів гривень, то реальні витрати на соцмережі становлять близько 60% від офіційних видатків на місцеву кампанію», — каже Ігор Фещенко.
Для порівняння, в офіційній фінзвітності партій за парламентську кампанію у 2019 році витрати на соцмережі не перевищували 5-7% загальних витрат.
За даними мережі ОПОРА, безперечним лідером за витратами на рекламу у соцмережі «Фейсбук», станом на 20 жовтня, була політична партія «За майбутнє», яка витратила майже 11 мільйонів гривень.
«Значні кошти на розміщення політичної реклами в підтримку партії витратили також її лідери — сторінки Ігоря Палиці та Олександра Шевченка рясніли агітаційними повідомленнями, на які вони витратили більше 3,2 мільйона гривень», — йдеться у звіті, що надав аналітик громадянської мережі ОПОРА Роберт Лорян.
На другому місці за витратами на рекламу у Фейсбуці опинилася партія «Наш край» — близько 5 мільйонів гривень. «Слуга народу» отримала третє місце за розміром витрат на агітацію у соціальних мережах — 4,6 мільйона гривень. «Європейська Солідарність» посіла четверту сходинку, витративши трішки більше 3 мільйонів гривень. П’яте місце — у партії «Голос», що витратила трохи менше 3 мільйонів гривень. Партія «Пропозиція» — близько 1,3 мільйона гривень, ОПЗЖ — 1,8 мільйона гривень. А партія «Перемога Пальчевського» посіла восьму сходинку, витративши трохи більше 1,2 мільйона гривень. Які вона, до речі, витратила на 654 рекламні дописи. Що, тим не менш, себе не виправдало. Адже за результатами виборів партія Пальчевського, так само як «Наш Край» та «За майбутнє», не набрали навіть 5% голосів.
«Варто пам’ятати, що на виборах діє правило: значні витрати — це необхідна умова, але не гарантія успіху. До Київради пройшли партії, які до топу за витратами не належали, — звертає увагу Фещенко. — З іншого боку, ще раз наголошую, що ці рейтинги дуже умовні і ґрунтуються на основі того, що саме кандидати і партії вирішили нам показати. Поза публічними звітами є реальність, і вона підказує, що кампанія була у рази дорожчою».