Передвиборча агітація на одній з вулиць в Ужгороді, 10 жовтня 2020 року.
Фото:

Немеш Янош/УНІАН

«Здається, всі пішли балотуватися, окрім мене». Такі повідомлення заповнили соцмережі, коли політичні партії почали оголошувати своїх кандидатів на місцевих виборах. На відміну від парламентських, ці вибори є набагато ближчими до людей. І дешевшими. Обратися до ради — реальність навіть для тих, хто не має власних мільйонів чи спонсора-олігарха.

Виборчі фонди поступово зменшуються, достукатися до виборців стає набагато легше через соцмережі. Навіть у Києві можна вести кампанію, маючи лише кілька тисяч доларів. hromadske запитало кількох політтехнологів та кандидатів про їхні витрати на цьогорічну виборчу кампанію. З цих розмов можна зрозуміти приблизні суми, які потрібно зібрати кандидатам для участі у виборах.

За українськими законами учасники виборів мають публічно звітувати про всі свої витрати. Це обов’язок. Проте ці звіти не показують реальних витрат. Одна з причин — доволі складні фінансові процедури. Навіть легальні гроші складно витрачати через виборчі фонди з дотриманням усіх процедур. Що вже казати про так званий «сірий нал». От і виходить, що значна частина виборчих видатків фінансується «в темну».

Єдиним обов’язковим платежем для кандидатів є грошова застава за участь у виборах. На цих виборах вона стартує з менш як 1000 гривень для кандидатів у депутати в маленьких громадах і сягає 440 тисяч гривень для охочих стати міським головою Києва.

Грошова застава на місцевих виборах
Фото:

Центр демократії та верховенства права

Окрім обов’язкового внеску існує ще 5 основних пунктів виборчого бюджету:

  • витрати на штаб (політтехнологи);
  • польова робота (намети та куби з агітаторами, зустрічі з виборцями);
  • медіа-агітація (телебачення, реклама в газетах та онлайн-медіа, соцмережі);
  • друковані матеріали (листівки, газети, борди);
  • захист результатів (члени виборчих комісій, спостерігачі, адвокатський супровід).

Якщо вже згадувати всі витрати, то треба визнати, що є партії та кандидати, готові витрачатися і на брудні технології: підкуп виборців та фальсифікації.

Перед наведенням можливих сум витрат на виборах потрібно зрозуміти головне: розраховувати потрібно не гроші, а ресурси.

«Не дуже коректно говорити, скільки коштує кампанія. Треба говорити про ресурси. Наприклад, інформаційні. Якщо у тебе є газета, то ти просто у свою газету даєш якісь повідомлення. Або організаційний ресурс. Маєш громадську організацію, тоді значно дешевше коштує кампанія, ніж коли ти наймаєш людей. Далі — лідерський ресурс. Чи буде кандидат власними ніжками ходити по округу. Адміністративний ресурс — чи є можливість потрапити на підприємства, «свої люди» у судах, прокуратурі, поліції. Технологічний ресурс — чи є технолог, який все зробить дешевше. Ну і фінансовий — якщо немає попередніх ресурсів, то грошей має бути багато, щоб все покрити», — пояснює hromadske на умовах анонімності політтехнолог.

Проте є варіант, коли можна стати депутатом і без ресурсів та витрачання власних грошей, — якщо балотуватися від рейтингової партії. І йти у списку цієї партії першим номером. Проте це радше виняток.

Отже, залежно від ресурсів кандидати можуть витрачати більше чи менше навіть в межах однієї громади. Далі розглянемо ринкові ціни на цих виборах.

1. Штаб

У кандидатів штаби зазвичай невеликі — до 5 осіб. Розцінки на послуги технологів приблизно такі: 5 тисяч доларів на місяць зарплата головного політтехнолога, 1-3 тисячі — для керівників напрямків.

Партійні штаби у великих містах або штаби кандидатів на посади мерів зазвичай більші. Відповідно, і витрати на їхнє утримання. Окремі політтехнологи можуть заробляти до 50 тисяч доларів за кампанію.

2. Польова робота

Робота агітаторів у наметах та кубах оцінюється від 50 грн за годину до 500 грн за день. У маленьких населених пунктах це може бути й 100 грн на день. Плюс виготовлення самих брендованих наметів та кубів. Це коштує від кількасот гривень до 2-3 тисяч. На один район у великих містах потрібно хоча б 5 наметів. Отже, на місяць ці витрати можуть сягати 100 тисяч гривень.

Найбільш ефективною польовою роботою політтехнологи називають рукостискання. Чим більше рук потиснув кандидат — тим більше шансів на перемогу. І в грошовому розрахунку це коштує — нуль. А от традиційні концерти «від кандидатів» вже не працюють. Тож витрати на зірок, які гастролюють країною за кілька тисяч або кілька десятків тисяч доларів, — гроші на вітер.

Рекламний щит із написом «Зможе повернути нормальне життя» — Опозиційна платформа за життя", у Києві, 6 жовтня 2020 року.
Фото:

Олександр Синиця/УНІАН

3. Медіа-агітація

Почнемо з виготовлення фото та відео матеріалів. Для економії партії замовляють фотосесії одразу для всіх кандидатів. У таких випадках фото десятка осіб можна отримати за 2-3 тисячі гривень. Проте професійна фотосесія коштує значно дорожче — до 500 доларів за 1-2 фото кандидата. Відеозйомка — у рази дорожче. 1-2 агітаційні ролики потягнуть на 2-3 тисячі доларів.

У порівнянні з місцевими виборами 2015-го на цьогорічних значно скоротилися рекламні бюджети. Насамперед через поширення соцмереж.

«На рекламну кампанію усієї партії на всю країну в інтернеті на день витрачається 500 доларів. Телевізійна реклама — це мільйон. А за рівнем покриття і сприйняття інтернет-реклама — ефективніший засіб. Саме через можливість таргетувати, зробити її для цільових груп, що неможливо на телебаченні», — пояснює один політтехнолог.

Щодо розцінок на рекламу у традиційних медіа, то це відкрита інформація. Кожен ЗМІ має оприлюднювати свої ціни на політичну агітацію. Щоправда, і тут є нюанси. За умов співпраці з окремими кандидатами, партіями або через позицію власника, медіа можуть відмовляти у розміщені реклами конкурентів. Це суперечить закону, проте в реальності кандидат навіть за гроші може не потрапити у рекламний блок того чи іншого медіа.

4. Друковані матеріали

Кожен співрозмовник hromadske нарікає на завищені ціни на білборди. Якщо у міжвиборчий період вони коштують 3-5 тисяч гривень за місяць, то зараз вартість сягає 10-15 тисяч. І знайти вільні площі вже надскладно. Основну частину партії замовляли за 2-3 місяці до старту виборчої кампанії.

Щоб стати помітним у боротьбі білбордів кандидату потрібно орендувати від 5% рекламних площ. Хоча є і винятки. «Якщо у населеному пункті 3 білборди, то добре мати хоча б один. Тоді всі будуть це обговорювати. Якщо 5 білбордів, а кандидат висить на трьох — то це вже олігарх місцевого значення», — жартує один з політтехнологів.

Зазвичай, кандидати друкують для розповсюдження свої буклети та газети. Кольорові буклети потягнуть на 50 доларів за тисячу примірників або на 200 доларів за 10 тисяч. Водночас бажано зробити хоча б дві хвилі поширення цих буклетів.

Бюджети на газети можуть бути більшими. Так, наклад на 10 тисяч газет з чотирма стандартними сторінками обійдеться у 500 доларів. За терміновість виготовлення друкарні можуть встановлювати додаткові націнки.

Члени виборчої комісії проводять підрахунок голосів на одній з виборчих дільниць під час позачергових виборів до Верховної Ради, в Харкові, 21 липня 2019 року.
Фото:

Андрій Марієнко/УНІАН

5. Захист результатів

«Якщо не зможеш захистити результат — то й результату не буде», — пояснює політтехнолог. Саме тому день виборів може з’їсти значну частину бюджету. Основні витрати тут ідуть на те, щоб мати своїх членів комісій та спостерігачів. Говоримо не про підкуп, а про оплату праці людей.

Так, своїм членам комісій залежно від регіону платять від 200 до 1000 доларів. Чим більше оплата — тим менша ймовірність, що вашого члена комісії перекуплять конкуренти.

Оплата спостерігачів менша — 500-1000 грн за добу. Зазвичай спостерігачами беруть людей, які протягом виборчої кампанії працювали агітаторами. Загалом за всю кампанію такі люди можуть заробити до 1000 доларів. Залежно від розмірів громад одному кандидату потрібно покрити своїми представниками в середньому 5 комісій.

Скільки потрібно загалом грошей?

Єдиної суми на проведення виборів немає. На загальний бюджет впливає багато факторів. Передусім — це наявні ресурси. Також важливо, від якої партії висувається кандидат, і чи має вона прохідний рейтинг. Ще одне — конкуренти. Що серйозніша боротьба, то більші суми фігурують.

Так, наприклад, для проведення виборчої кампанії в ОТГ може вистачити й 10 тисяч доларів, до 20 тисяч — якщо є сильні конкуренти. І це сума — на всю команду, весь виборчий список. Для обласних центрів кандидат до міськради може витратити від 20 до 50 тисяч доларів. А, наприклад, кампанія до Київської облради може сягнути 100 тисяч доларів.

Для виборчих кампаній охочих позмагатися за посаду міських голів витрати мають бути на порядок вищими. Тут вже розрахунок йде на мільйони доларів. Від 200 тисяч у невеликих обласних центрах до 5 мільйонів у Києві. Проте це витрати не окремо на кандидата на посаду мера, а на всю команду, яку політик веде до міськради.

Але знову ж, загальні цифри — лише умовність. Так у Києві один зі співрозмовників hromadske — кандидат у депутати — оцінив свій бюджет у 80 тисяч гривень. Основні витрати — реклама в інтернеті. Значну частину штабної та польової роботи у нього виконують волонтери, а балотується він від парламентської партії, яка має прохідний рейтинг у Києві.

«Гроші важливі, але надважлива "якість" людей — кандидатів», — підсумовує один з опитаних нами політтехнолог.

Поділитись: