Музика (не) для всіх. Чому нацвідбір на «Євробачення» не розуміли люди з порушеннями слуху
«Я не хочу осуджувати дівчинку. Вона старалася, як уміла, але не підготовлена для такого рівня», — говорить пані Наталя про Катерину Заботкіну, яка опікувалася адаптацією пісень нацвідбору на «Євробачення» жестовою мовою.
Майже притуляючись до екрана ноутбука жінка намагалася роздивитися, що їй передають на шоу. Пісень вона не чула. Як і для багатьох інших людей із порушеннями слуху, для неї ця адаптація була незрозумілою.
Те, як енергійно працювала Катерина Заботкіна під час шоу, відгукнулося в українських соцмережах. Користувачі жартома пропонували відправити її на конкурс у шведське Мальме замість артистів. Та не забарилася і критика: виявилося, що такий переклад оцінили переважно ті українці, які й чули текст, і бачили його експресивну адаптацію. А от люди з порушеннями слуху були не в захваті від такого рішення організаторів.
Що саме було не так із жестовим виконанням пісень на нацвідборі та які уроки слід винести з цієї історії — у матеріалі hromadske.
«Я очманіла: Діва Марія та Тереза йшли голі?»
Наталя Адамюк — лінгвістка та начальниця відділу організаційної та видавничої роботи виконавчого апарату Українського товариства глухих.
Ми запитали в неї, чому робота Катерини Заботкіної зазнала критики. Для цього разом із Наталею ще раз переглянули номер переможців нацвідбору — співачок Jerry Heil та alyona alyona.
Перше, на що звернула увагу експертка, — розташування перекладачів у трансляції. Його було важко роздивитися: воно було маленьким, зі слабким освітленням. У жінки ще й не дуже добрий зір, тож їй довелося нахилятися до екрана, щоб усе роздивитися.
Адамюк мала перед собою і текст пісні. Там, зокрема, є такий рядок: «Босі, ніби по лезу, йшли по землі». А от перекладачка Заботкіна використала жест, який означає не «босий», а «голий» — без одягу.
«Я очманіла: Діва Марія та Тереза йшли голі?
Ця пісня показує, що треба досягти мети й побудувати своє власне життя на прикладі Діви Марії та Матері Терези. Цього (в адаптації — ред.) немає. Що вони (артисти — ред.) хотіли сказати, не було показано», — стверджує лінгвістка.
Пані Наталя також звернула увагу, що адаптацію звуку «ууу», який виконувала Jerry Heil, спершу сприйняла як зміст пісні, а не передання самої мелодії.
Наталя додала, що в Катерини Заботкіної є бажання показувати — і це добре. А втім, їй треба ще вчитись і вчитись, переконана експертка. Якісна адаптація пісень жестовою мовою — робота навіть складніша, ніж власне перекладання.
Перекладачі нічого від себе додавати не можуть. Вони лише передають слова й емоції від людини, яка говорить. А коли йдеться про адаптацію, потрібен високий рівень володіння жестовою мовою, щоб передати своє розуміння змісту пісні, а не лише його буквального тексту. Питання — наскільки це буде правильним.
Лінгвістка зазначає, що деякі перекладачі вищої фахової категорії не наважилися б братися за адаптацію на проєктах таких масштабів. Це неабияка відповідальність.
«Я дуже відкрита до критики»
Сама Катерина Заботкіна не приховує, що є самоучкою. Імпульс до вивчення мови жестів у неї з’явився ще в підлітковому віці. Робила це сама, з перекладачами, практикувала і з людьми з глухотою. Однак університетської освіти за цим фахом не має.
Заботкіна вважає, що непорозуміння спричинене декількома причинами. Вона також зауважила про недолік малого розміру вставки в кутку екрана. А ще, під час передачі власного розуміння сенсу пісні вона виконує один жест, який хтось інший міг би зчитати інакше. Тому й використав би для первинного слова інший варіант.
Катерина каже, що багато людей із порушеннями слуху радили їй, які жести краще використовувати в певних моментах. На запитання, чи вплине нинішня критика на її професійний розвиток, перекладачка відповіла, що її ціль — не кар’єра, а популяризація жестової мови.
«Не вважаю, що мій переклад — єдиний правильний. Я дуже відкрита до критики, обговорення, бо головна мета — популяризувати жестову мову, показати українську музику для більшої кількості людей», — розповіла Катерина Заботкіна журналістам hromadske.
Внаслідок історії з нацвідбором Катерина зрозуміла, що під час підготовки потрібно радитися зі ще більшою кількістю людей: і перекладачами, і самими людьми з порушеннями слуху — щоб зібрати більше зауваг щодо жестів і знати, які краще використати для якомога якіснішої передачі історії.
Заботкіна планує покращувати навички та більше практикувати їх. Для неї адаптація пісень жестовою мовою — можливість познайомити з українською музикою людей із порушеннями слуху.
«Тепер на жестову мову всі серйозно дивитимуться»
Наталя Адамюк побажала Катерині не здаватися, а водночас і визнати помилки: подивитися на своє виконання та зрозуміти, чому саме не всі сприйняли пісню в її адаптації. Однак експертка наголосила, що відповідальність на Заботкіній — часткова. Вона лежить і на організаторах нацвідбору.
«Якщо ми говоримо, що треба поважати людей з порушеннями слуху, то треба, мабуть, не порушувати правило і принцип: без нас — нічого. Треба звернутися до нас самих», — підсумовує Наталя.
За її словами, людей з порушеннями слуху не залучили до цього відбору. Організатори могли б звернутися до Українського товариства глухих — там з радістю б допомогли. Крім того, УТОГ має фахівців, які можуть адаптувати пісні. Якщо Катерина звернеться до товариства, їй точно не відмовлять у навчанні.
Насамкінець, Наталя висловила вдячність за увагу всієї країни до проблем людей з порушеннями слуху, бодай і через нацвідбір на «Євробачення». «Тепер будуть всі серйозно дивитися на жестову мову», — сказала вона.