Європа в мініатюрі: як німецький історик відкриває Україну для європейців

З німецьким істориком Карлом Шльоґелем ми вперше бачимося на Київському бієнале 2015-го року: він читає лекцію «Україна та європейський модернізм», а в студії Громадського ми говоримо про Європу, Україну та Росію: у ХХ столітті та сьогодні

Він одразу вражає: спокійний і зосереджений, говорить повільно і вдумливо; у спілкуванні з ним відчуваєш прагнення зрозуміти, почути нове, відчути нашу країну.

Потім я читаю його книгу «Терор та марення: Москва у 1937-му році». Назва є цитатою з відомої книжки Ліона Фейхтванґера (німецький єврей, що тікає від Гітлера, Фейхтванґер робить фатальну помилку, вважаючи Сталіна спасителем Європи).

Книжка дає уявлення про метод Шльоґеля-історика: він не розповідає події рік за роком, десятиліття за десятиліттям: він часто бере один рік чи один простір — і занурює в нього, розгортає його епізод за епізодом, кадр за кадром.

До сучасної Росії Шльоґель критичний і безжальний; дослідник сталінізму та тоталітаризму, він краще від інших розуміє «спадкоємність» путінської Росії із «Москвою 1937-го року».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Україна – це Європа в мініатюрі» — інтерв’ю з німецьким істориком

Цим пояснюється такий інтерес Шльоґеля до України — інтерес давній, ще від радянських часів, епохи, коли Україну як окремого суб’єкта, в Європі мало хто сприймав. Україна для Шльоґеля — це немов «інша» східна Європа, альтернативна до сталінсько-путінського спадку, — східна Європа, що містить у собі розмаїття і любов до свободи, дух протесту та нелюбов до тоталітарного пафосу.

На «Книжковий арсенал» 2017-го року Шльоґель приїжджає з книжкою про Україну: «Український виклик. Відкриття європейської країни». Український і російський переклади вийшли у київському видавництві «Дух і літера». Про неї ми вже говорили на Громадському.

Україна для Шльоґеля — і справді країна унікальна. «Справжня лабораторія ландшафтів», «Європа в мініатюрі». Країна розмаїття, зустрічі культур, мов, цивілізацій, ландшафтів, кліматів. «Змішування тут є правилом, а не винятком», — говорить він.

В «Українському виклику» багато політики. Шльоґель не обходить гарячих тем: ані Майдану, про який він говорить багато, з розумінням та співпереживанням; ані анексії Криму, яку він вважає злочином; ані війни на Донбасі, ані одеських подій 2-го травня.

Однак, не менш цікавим є в книжці інший вимір — географічний, життєвий, ландшафтний, письменницький, описовий. Шльоґель відкрито говорить про свій підхід: в історії важливий не тільки час, але й простір. В історії важливо розповідати не тільки про те, що за чим сталося, — але й про те, що відбулося в цьому просторі, в цьому місті, в цій країні, які нашарування пам’яті тут зібрані. Чому «ось тут» люди живуть саме так, пам’ятають саме це й очікують саме цього.

«Український виклик» — це також книжка про український простір. Про саму Україну як країну пограниччя, зустрічей, сумішей та переплетень. Про українські міста — Київ, Львів, Харків, Дніпро, Донецьк, Ялту, Одесу.

Зліва направо: директор видавництва «Дух і літера» Костянтин Сігов, німецький історик Карл Шльоґель та філософ і письменник Володимир Єрмоленко на «Книжковому арсеналі» під час презентації книжки Шльоґеля «Український виклик. Відкриття європейської країни» Фото: Дух і літера

Під час нашої розмови на «Книжковому Арсеналі — 2017» він говорить про це прямо: міста для нього є «документами» — не меншими, ніж паперові документи в архівах. Міста можна читати — як книжки. Цей німецький історик говорить про «обличчя» міст — так, ніби він в кожному своєму есеї писав їхній портрет. Йому це й справді вдається: українські міста в книжці мають яскраві обличчя.

Що важливо: Шльоґель постійно проводить паралелі з містами інших країн, вкорінюючи українські міста в історію світової культури.

Про Київ: «Його чарівність не в геометрії, а в лініях і крутих схилах його пагорбів»; «ці «вгору» і «вниз», ця раптова зміни перспективи трохи нагадують Лісабон чи Сан-Франциско», — говорить він.

Про Одесу: «Коли Марк Твен у 60-х роках ХІХ століття приїхав до Одеси, він відчув себе майже як удома. «Куди не подивишся — праворуч, ліворуч — скрізь перед тобою справжня Америка!».

Про Харків: «Будівлі «нового Харкова» та «червоний модерн» перебували в центрі європейських дискусій на тему містобудівництва й архітектури, були втіленням зусиль із розумного впорядкування світу, масштабним жестом, що нагадував проект Рокфелерівського центру в Нью-Йорку, але був на десять років старшим».

Про Львів (есей про нього — ще від 1988 року, тобто Шльоґель описує ще «радянський» Львів, відкриваючи його наново для багатьох західних європейців): «Європі потрібні міста, що виступають із затінку кордонів і спустошеної східно-західної провінції», «Європа потребує нових прикордонних міст — міст із «розмитими кордонами».

Це лише кілька цитат, але вони дають відчуття цієї книжки: це читання про Україну так, як сприймає її прихильний європеєць. Часом ви побачите в цих рядках чимало знайомого, часом на вас чекатимуть нові відкриття. Але і знайоме, і незнайоме будуть цікавими — ніби ви дивитися на свій портрет, зроблений талановитим художником, чий стиль для вас стає відкриттям.

На «Арсеналі» нам вдалося поговорити з Карлом Шльоґелем на кілька простих і базових тем. Ось що він розповів Громадському.

Директор видавництва «Дух і літера» Костянтин Сігов (ліворуч) та німецький історик Карл Шльоґель на «Книжковому арсеналі» під час презентації книжки «Український виклик. Відкриття європейської країни» Фото: Дух і літера

Україна як Європа в мініатюрі

«Україна і справді є Європою в мініатюрі. Це одна з небагатьох країн, які втілюють у собі таку кількість різних культурних шарів. І це унікальна річ — навіть у порівнянні з такими країнами як Швейцарія, Іспанія чи Бельгія.

На території сучасної України можна знайти абсолютно різні культурні та природні ландшафти. Ліс, чорнозем, степ, морське узбережжя — це все створює надзвичайне розмаїття.

Ви також можете тут знайти культурні ландшафти різних імперських утворень — Київської Русі, Великого князівства Литовського, польської Речі Посполитої, Габсбурзької імперії, Російської імперії.

Тут також надзвичайно багато різних релігійних спільнот. У цьому сенсі українська ситуація унікальна, особливо якщо порівнювати з Росією. В Росії панує офіційна Російська православна церква, натомість в Україні ми бачимо різні напрямки церковного життя, бачимо дуже плюралістичний світ.

Також важливою є мова. Важливим є те, що люди розуміють один одного, попри мовні відмінності. Це дивовижно. З перспективи таких гомогенних держав як Німеччина, наприклад, це розмаїття складно осягнути й зрозуміти. Наприклад, коли я в Німеччині розповідаю про те, що трансляція футбольного матчу в Україні може відбуватися двома мовами, це людей дуже дивує, для них це дуже незвично».

Що дивує в Україні сьогодні?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Карл Шльоґель: Україна вже існує на ментальній карті німців

Як людину, що багато разів була в Радянському Союзі, в Україні сьогодні мене дивує ось що: попри всі складнощі, з якими Україна сьогодні зіштовхується, тут продовжується нормальне життя. Попри всі трагічні події, організація життя тут залишається доволі зручною та комфортною. Працюють готелі, транспорт і ресторани. Люди загалом здаються радісними й розслабленими. Вони хочуть жити своїм життям.

Я знаю, що у вас дуже багато труднощів та проблем, — але я бачу нормальне життя, яке ведуть люди, — і я цьому одночасно дивуюся і радію.

Як «читати» місто?

Місто — це дуже багатий текст, з якого я можу дізнатися часом більше, ніж читаючи архівні матеріали чи книги.

Для мене місто — це документ, адже в одному маленькому місці ви можете побачити перехрестя різних культур і часів. Наприклад, обличчя Одеси розповідає одну історію, обличчя Харкова — іншу, а Львова — ще якусь.

На основі цього читання облич міст, особистостей міст, у мене створюється уявлення про те, чим є Україна.

Карл Шльоґель на «Книжковому арсеналі» під час презентації своєї книжки «Український виклик. Відкриття європейської країни» Фото: Дух і літера

Про сприйняття України в Європі

Багато європейців, зокрема німців, звикли дивитися на Україну як на частину великої імперії — спочатку Російської імперії, потім Радянського Союзу. Однак після Помаранчевої революції і після Євромайдану ця картина поступово стала змінюватися.

Слідкуючи за новинами про Майдан, потім про окупацію Криму та війну на Донбасі, за щоденними повідомленнями про бої та смерті, люди на Заході почали усвідомлювати, що в цій частині світу відбувається щось важливе.

Це змінило ментальну карту, ментальну картографію більшості громадян у Німеччині та Західній Європі. Ми почили розуміти, що Україна — це величезна країна, найбільша країна за територією у Європі — із понад 40-мільйонним населенням, великою історією і культурою, яка вражає.

Раніше люди знали, що є такі міста як Одеса, як Київ, але в уявленні до Майдану Україна була завжди частиною Радянського Союзу — тож люди на Заході сприймали Україну як таку собі провінцію чи «внутрішній дворик» великої метрополії — тобто Москви. Відтоді це змінилося, і Україна з’явилася на ментальній карті більшості людей у Західній Європі.

Але ця увага до України не є чимось раз і назавжди гарантованим та незмінним. Не треба наївно вірити, що вона буде такою завжди. Бо Європа постійно стикається з кризовими явищами — міграційною кризою, фінансовою кризою, грецькою кризою, виходом Британії з ЄС. Тому з’являються голоси, які питають: «чому ми маємо займатися проблемами України?»

Утім, я думаю, що успіх України дуже важливий для Європи — і якщо сюди приїжджатимуть інвестори й туристи, це приноситиме підтримку і дозволятиме відкрити новий погляд на Східну Європу. Люди поступово розуміють, що на Сході — не тільки Росія, що там є інші цікаві країни, які є важливими партнерами.

Що робити іноземцям?

Найкраща порада, яку я можу дати іноземним історикам, експертам, журналістам, що пишуть про Україну, проста: приїжджайте сюди! Треба приїхати сюди і побачити все на власні очі. Звісно, потрібно вивчати тематику, читати книжки про Україну — і на Заході існують справді добрі книжки Павла-Роберта Магочія, Ореста Субтельного, Марка фон Гаґена, Андреаса Каппелера та інших. Але все одно, найважливіша річ — це приїхати сюди.

Більшість людей, які вперше сюди приїжджають, просто не вірять своїм очам. Я вчора був на Майдані, бачив яскраві фонтани, бачив розслаблених радісних людей, які гуляють Хрещатиком, — це було немов на Курфюрстендамм (центральному бульварі Берліна — Громадське). Складно повірити, що ці люди живуть в країні, яка перебуває у стані війни. І вона справді у стані війни, щодня надходять повідомлення про вбитих та поранених. Але попри це, в Україні триває нормальне життя.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram