«Або ми використаємо цю можливість, або втратимо все»: нова Вірменія за лаштунками революції
Штаб
— Серж подав у відставку!!!
— Як?! Ти зараз серйозно?
— Ось, глянь новини!
Того понеділка ніхто у Вірменії не очікував радикальних змін. В офісі правозахисного клубу «Article 3», що захований у дворі однієї з центральних вулиць Єревана, був дуже рутинний день. 23 квітня там дискутували про права людини — звичні спікери, звичні запитання, звичне клацання клавіатури. Допоки до зали з радісними криками не ввірвалися активісти: Серж Саргсян більше не прем’єр-міністр Вірменії!
«Після цього дискусія, звісно, закінчилася. Ми всі вибігли на вулицю й почали святкувати», — згадує Марія Абраамян. Це вона перервала виступ спікерів. Для неї, як і для інших активістів «Article 3», новини про перемогу мали особливе значення. Адже поки основні дії Оксамитової революції розгорталися на вулицях, активісти клубу тихою й невтомною працею допомагали протестам за лаштунками.
«Протягом революції наш офіс був одним з основних місць зустрічі громадських активістів. Це був такий собі штаб», — розповідає Марія. Клуб назвали на честь третьої статті вірменської Конституції: «У Вірменії людина є остаточною цінністю. А гідність людини є невіддільною основою її прав і свобод». Ці слова написані на яскраво-помаранчевій стіні офісу. «Саме ці цінності ми й намагаємося поширювати. Це — ядро нашого клубу».
Організацію «Article 3» (Стаття 3) заснували два роки тому. Її активісти займаються здебільшого правозахисною діяльністю, а їхній офіс є таким собі коворкінгом, куди може прийти будь-хто охочий. Тут можна підключитися до інтернету, попрацювати, випити чаю та кави, і за бажанням навіть провести власний захід.
«Ось, ми працюємо в цій тюремній камері, — Марія заходить до невеликої кімнати. Дівчина багато жартує та голосно сміється. — Приміщення невелике, а нас багато. У Вірменії існує проблема з переповненими тюрмами, тому ми сміємося, що це — одна із таких камер. Увесь офіс ми віддаємо для загального блага, а самі працюємо в цій комірчині, з ноутбуками на колінах».
— Протягом революції чого ми тільки не робили! Роздавали листівки з порадами, як уберегтися від нападу поліції. Англомовні волонтери готували прес-релізи для іноземних медіа. Люди з юридичною освітою давали правову допомогу затриманим мітингувальникам. Розважались, як могли!
— А де я тоді була? — до розмови долучається ще одна активістка, Сона. — А я працювала в уряді. Ну, не смійтесь, у мене життя так склалося!
Сона стала частиною «Article 3» зовсім нещодавно. Після революції дуже багато громадських активістів пішли в уряд, вона ж навпаки — змінила посаду в Міністерстві енергетичних інфраструктур на громадський сектор.
«Я тоді не брала участі в протестах, але постійно сиділа перед екраном і дивилася всі трансляції. Якби я тоді вирішила піти на мітинги, то повинна була б звільнитися з роботи. Отримувати гроші від уряду, а після закінчення робочого дня йти на площу й кричати про те, яка погана влада? Для мене це лицемірство. Тут або-або. Але, знаєте, я, либонь, була найщасливішою людиною на планеті, коли Серж Саргсян подав у відставку», — каже Сона.
23 квітня у Вірменії конкуренція за титул найщасливішої людини була доволі серйозною. Коли запитуєш у вірменів про ті події, кожен другий так і каже: «Тоді я був найщасливішим з-поміж усіх». І Марія також.
«Коли я дізналася новини, то вийшла в онлайн-трансляцію і спитала: кому належить влада у Вірменії? Раніше, коли я це запитувала, всі казали, що Сержеві Саргсяну або його «Республіканській партії». А тепер ніхто не сказав, що Ніколу Пашиняну, всі відповідали: влада належить народу. А це наша друга стаття Конституції. Ми тоді жартували: от, дві статті тепер усі знають: другу й третю, — згадує Марія. — Для мене як для правозахисниці це була ключова мить революції».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ На Арараті зійшов сніг: що змінилося у Вірменії за три місяці нової влади
Грантоїди
«Коли в Україні був Євромайдан, усі нас лякали: «Там бандерівці влаштували переворот! «Бандерівці-бандерівці» — постійно повторювали, ніби це якісь монстри. А я не розуміла, хто це. Потім приїхала в Україну й побачила пам’ятник Степанові Бандері. Так ось як він виглядає! Я уявляла, що там буде якийсь термінатор, а там такий інтелігентний чоловік!» — Марія заливається сміхом.
Після революції у Вірменії також почали поширюватися фейки та теорії змови. Мовляв, усе це організувала Америка, що насправді між Ніколом Пашиняном і Сержем Саргсяном існувала таємна домовленість, що самотужки в людей нічого не вийшло б змінити, а активісти — рушій революції — проплачені західними фондами.
«Ми — грантоїди! Сидимо тут і цілими днями їмо гранти. Ти теж пригощайся, смачно», — сміється Сона й надкушує печиво, що лежить на столі.
«Сміх сміхом, а проти активістів нині справді ведуть велику кампанію», — каже Арменак Мінасянц, один із членів наглядової ради організації. У Єревані він досить відомий активіст. Протягом революції практично не виходив із відділів поліції — допомагав витягувати протестувальників, яких затримали правоохоронці.
«Нині в соцмережах з’явилося багато фейкових сторінок, які намагаються поширювати серед народу думку, що революція ніяк не вплине на підвищення їхнього рівня життя. Вони постійно пишуть, що в країні не всі задоволені новою владою та змінами. Думаю, це справа рук попереднього уряду. Хоча, хтозна. Є також і люди, які постійно чимось незадоволені — вони також нарікають».
Головною ціллю нападів стають активісти, що були найбільше залучені до організації протестів. Серед них й «Article 3». Організацію звинувачують у тому, що її члени отримують фінансування від Заходу та розкидаються грантовими грошима направо й наліво. Хоча насправді їхні зарплати зовсім невеликі.
«Звідки у вас такий годинник? Отримали грант і купили собі японський Citizen за 600 євро! Як це, подарунок дядька зі США? А звідки у вас дядько в Штатах?! У звичайних вірменів немає дядьків у Штатах!» — Арменак мавпує людей, які висувають йому претензії. Він утомився від таких звинувачень, утім, каже, що вже звик.
— От, буквально кілька годин тому хтось опублікував відео, де зводять наклепи на різних активістів. Це близько 20 людей, які нині або в уряді, або є членами громадських організацій. Розповідають, що ми нібито відмиваємо гроші, працюємо на Сороса й усяке таке. Поглянь, — Арменак показує відео на своєму телефоні. — За сьогодні тільки 9 тисяч переглядів.
— А взагалі, все це правда, ми дуже погані! — знову жартує Марія. — От Сона прийшла до нас, вона хороша. А ми на неї погано впливаємо.
— Я тільки за! У мене настільки хороша репутація, що час її нарешті трохи зіпсувати.
— От коли підеш з нами ввечері пити, тоді й зіпсуємо! А поки їж гранти, для кого вони тут лежать?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Моя нова Вірменія: на межі з війною
Нова Вірменія
«Коли я згадую ті події, інколи мені здається, що це було в іншому Всесвіті. Не віриться, що революція відбулася всього декілька місяців тому».
З Арменаком ми продовжуємо розмову за межами офісу «Article 3» — вирушаємо до центрального відділку поліції Єревана. Протягом революції це було одне із найважливіших місць — сюди привозили найбільше протестувальників. Тоді Арменак був тут частим гостем. Приїжджав, спілкувався з поліцейськими та намагався допомогти затриманим. Виходив з дому о восьмій ранку й повертався після опівночі. Інколи протягом дня міг нічого не їсти — роботи було дуже багато. Подеколи тільки в Єревані могли затримати понад 400 демонстрантів.
«Був один випадок, який мені запам’ятався найбільше, — погладжує свою густу бороду Арменак. — Поліція затримала 15-річного хлопця й не відпускала вісім годин, хоча за законом могла тримати його не більш ніж три. Батьки хвилюються та не знаходять собі місця, — а раптом, малому шиють якусь серйозну справу? Я пробрався у відділ і питаю слідчого: чому хлопця так довго не відпускають? Він глянув на мене, неквапом підійшов до вікна. На вигляд — типовий кавказький поліцейський: з однією чорною бровою, щетиною, в сорочці з плямами, під якою ховається товсте пузо. Мовчки закурив, дивиться на вулицю. Усе, як у стилі американських бойовиків 80-х. Потім повертається й спокійно каже: «А я ключі загубив».
Поки Арменак розповідає історію, до нас з відділку підходять поліцейські, дуже схожі на того, якого щойно описав активіст. Тицяють пальцем на камеру, — що ви тут знімаєте? Арменак щось пояснює вірменською, і вони, недовірливо озираючись, рушають назад.
«Усе гаразд, — усміхається Арменак, — Полісмени запитували, що ми тут робимо, й чи це якось пов’язано з поліцією. Боялися, що ви хочете зняти якийсь критичний сюжет. Я їм усе пояснив і вони спитали, чи можуть нам якось допомогти. Узагалі, тепер поліція значно адекватніше почала ставитися до громадян. Та й народ також інакше її сприймає. Поліцейські такі самі люди, як і ми. Вони теж увечері йдуть додому, разом з нами дивляться футбол, п’ють вино, їдять, відпочивають — це також наші громадяни».
Люстрації правоохоронців у Вірменії не було. Керівництво змінили, але звичайні полісмени залишилися на своїх місцях. Арменак не підтримує кадрових чисток — каже, що в поліції є багато професіоналів, які працюють там по 20-30 років і добре знають свою справу. На думку активіста, хоч поліція й стара, але тепер грає за новими правилами. А вони після революції суттєво змінилися.
«Коли я думаю про нову Вірменію за 10 років, то хочу бачити заможну країну, дуже відкриту, де є місце справедливості. Країну, в якій поважають гідність людини, і яка буде для своїх громадян справжньою Батьківщиною. Цьогоріч уперше за останні десятиліття баланс людей, які виїхали й приїхали до Вірменії, позитивний. Різниця, на перший погляд, мінімальна — сюди повернулося всього декілька тисяч людей. Але тенденція мене дуже тішить».
Іще трохи побувши біля відділку поліції, рушаємо на площу Республіки — до самого центру Єревана. У квітні площа була горнилом протестів, тепер життя тут повернулось у звичне русло. Туристи роблять селфі на тлі урядових будівель, площею гуляють закохані пари, діти купчаться біля автоматів із солодкою ватою, а голуби — довкола пенсіонерів, які підгодовують їх крихтами хліба. Арменак оглядає майдан.
«Нині в нас — унікальне вікно можливостей для змін. Так буває лише раз у житті. І або ми цю можливість використаємо, або… — активіст набирає в груди повітря. — Або ми втратимо все».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ 100 днів прем'єра Вірменії Пашиняна: перемога з присмаком зради
