Освіта під час епідемії. Як у сільській школі на Хмельниччині спробували вчитися дистанційно
Пізня осінь. Світає. Високий і вже трохи сивий 63-річний чоловік робить обов’язкову щоденну зарядку в одній із кімнат у сільській хаті. З його городу у селі Требухівці Хмельницької області можна побачити Меджибізький замок XVI століття — окрасу регіону та «магніт» для туристів. За годину, після сніданку і щоденного вивчення англійської, чоловік заводить стару «Славуту» та їде за 7 кілометрів у сусіднє село Лисогірка.
Чоловіка звуть В’ячеслав Пономар, він — вчитель у Лисогірській загальноосвітній школі. Тричі на тиждень викладає історію учням 5-х — 9-х класів.
Яка на вигляд сільська школа?
Якщо мешканця великого міста, який ніколи не бував у селі, попросити уявити сільську школу, то, найімовірніше, він намалює в уяві маленьку будівлю, де поміж чистих, хоч і давно не фарбованих стін і старих меблів бігає кілька десятків дітей.
Школи у віддалених селах справді малі за розмірами, однак їхнє матеріальне забезпечення завдяки децентралізації тепер не надто поступається міським навчальним закладам.
Лисогірська сільська школа — це два одноповерхові корпуси, один для початкових класів, інший — для середніх. Ремонт у школі новий, є комп’ютерний клас і кілька ноутбуків, хоч і доволі вже старих, проектор й інтерактивна дошка.
А ще цього року до першого класу пішов хлопчик Міша з важкою формою ДЦП і порушеннями мовлення. Спочатку його взяли на кілька місяців, аби придивитися, як він пристосується до навчання. Інші діти прийняли Мішу дуже тепло, він активно реагує на навчальний процес, і тому керівництво школи вирішило розвивати інфраструктуру для інклюзивної освіти.
Спершу облаштували так звану ресурсну кімнату, де з Мішею займатимуться фахівці. Нещодавно придбали спеціальний сухий басейн із кульками вартістю понад 7 тисяч гривень. Планують ще замовити для хлопчика спеціальний столик зі стільцем, але такий коштує понад 20 тисяч гривень, тому поки що Міша сидить на уроках у своєму візку поруч із мамою.
У цій сільській школі всього 52 учні, найбільший клас налічує 9 школярів. П’ятнадцять учителів до 2020 року цілком вистачало, як на таку кількість учнів. Але після того, як на COVID-19 захворіли одночасно три вчителі, школу довелося перевести на дистанційне навчання.
«Мене ніби причавили валуном»
У п’ятницю, 11 вересня, у В’ячеслава Пономаря заболіла голова. Наступного дня підвищилася температура, з’явилася слабкість у тілі й частково зник нюх.
«Кілька днів я майже непорушно лежав на ліжку, а потім і дружина захворіла. І таке важке це лежання було, ніби мене причавили якимось валуном. Вона гукає: “Принеси води!”, а я не можу встати. І поки я готувався, збирав волю, вона раніше доповзла до води. Отакий був стан», — згадує В’ячеслав Пономар про початок хвороби.
Поки лежав удома, лікувався антибіотиком, пив воду і виконував дихальні вправи. Через тиждень, коли рентген уже показав запалення в легенях, до вчителя в Требухівці приїхали медики в спецкостюмах («космонавти», як каже В’ячеслав) і відвезли у Хмельницьку районну лікарню, інфекційне відділення якої було повністю забите хворими на Covid-19. Позитивним виявився і ПЛР-тест В’ячеслава.
Матеріальний стан лікарні жахливий, розповідає він. Спочатку навіть вільного ліжка не було, і хворого поклали на канапу в проході між дверима і коридором.
«Все, все старе — починаючи зі сходів і закінчуючи меблями. Нічого нового! Усе ще з радянських часів, я так зрозумів».
Єдине наявне з нового обладнання у відділенні — два кисневих концентратори. Щодня підвозили нові балони з киснем, який подавали через мережу труб, але часом для 25-30 хворих кисню бракувало на всю добу. Антибіотики для протокольного лікування й жарознижувальне надавали безкоштовно.
Медперсоналу в лікарні не вистачало, тому його намагалися залучити з інших відділень. Однак медсестри йшли неохоче, тому що робота небезпечна та виснажлива.
«Велика вдячність і співчуття до цих людей, до цих жінок. Як завжди — хто витягує війну? Простий солдат. Так само тут».
Через хворобу у В’ячеслава зник нюх, і час від часу чоловік його перевіряв, розминаючи в руках гілку хвойного дерева. Апетиту під час гострої стадії не було, але коли почав одужувати, так хотілося їсти, що аж «у голові макітрилося», говорить вчитель. Їв усе, що під руку траплялося — і не міг наїстися.
З постковідним синдромом В’ячеславу більш-менш пощастило — після виписки з лікарні відчував тільки слабкість, а також протягом місяця лікував дисбактеріоз і проблеми з травленням.
До речі, другий тест, який зробили перед випискою, теж виявився позитивним, і вчитель змушений був пройти двотижневу самоізоляцію. Невдовзі одужала й Олена, дружина В’ячеслава. Госпіталізація їй, на щастя, не знадобилася, вірус вона перенесла без ускладнень, але слабкість відчувала й через місяць після одужання.
Через коронавірус продали корову
14 і 15 вересня симптоми коронавірусу з’явилися ще у двох вчительок лисогірської школи, і директорка Зоряна Теслюк змушена була перевести школу в режим дистанційного навчання.
За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, відвідувати заклади освіти забороняється, коли на самоізоляції через контакт з інфікованими перебуває понад 50% учнів та персоналу.
На практиці ж проконтролювати ані цей відсоток, ані самоізоляцію учнів і вчителів неможливо. Тому відповідальність за рішення про перехід на дистанційний режим лягає передусім на плечі директора.
«Двоє вчителів, яким за 60, група ризику, впоралися з коронавірусом, а 49-річну вчительку хвороба виснажила так, що у неї проблеми понині», — дивується директорка школи Зоряна Теслюк.
Учителька фізики та математики Олена Гуркалюк досі відчуває наслідки хвороби: депресію, слабкість, задишку, проблеми з кишківником і підшлунковою залозою.
Лікування коштувало їй близько 10 тисяч гривень, а зарплатня сільського вчителя, навіть із 30-річним стажем, налічує трохи більш як 6 тисяч.
У сім’ї Олени на Covid-19 захворіли ще три людини. Через це її чоловік був змушений продати корову — просто нікому було за нею доглядати.
Звідки до школи потрапив коронавірус, ніхто не знає. Серед учнів зафіксованих випадків хвороби не було, а загалом у селі Лисогірка наразі виявили п’ять хворих на Covid-19 (із населенням близько тисячі людей). Загалом у школі перехворіли три вчителі.
«Дистанційне навчання відкинуло нас далеко»
Поки Олена Гуркалюк хворіла вдома, вона дистанційно спілкувалася з учнями, передавала у Viber домашнє завдання, відео з відповідних тем. Але повноцінним таке навчання вона не вважає.
«Дистанційне навчання відкинуло нас далеко. Тому що свідомих дітей, які самостійно працюють, дуже мало. Більшість не засвоїли того, що могли б засвоїти на очному навчанні. І ми всі вважаємо, що дистанційне навчання — погана альтернатива очному. Набагато краще, коли діти працюють у класі та всі разом», — упевнена викладачка.
Учителі вважають дистанційне навчання бодай трохи ефективним лише за наявності постійного відеозв’язку з дітьми, але в селі немає кабельного інтернету.
Лисогірка розташована за 40 км від Хмельницького і за 6 км від міжнародної траси Е50. Але найбільше, що доступно для місцевих мешканців, — радіоінтернет із низькою швидкістю й обмеженим трафіком.
Тому все дистанційне навчання зводилося до спілкування у вайбер-групах, домашніх завдань і скриншотів контрольних робіт, які учні надсилали вчителям.
На дистанційному навчанні учень часто залишається сам на сам зі шкільними предметами. Наскільки добре школяр їх вивчить, часто залежить від його самоорганізації й від уваги батьків.
«Мій син учиться у 8 класі. Має бути постійний контроль удома, щоб дитина виконувала ті завдання, щоб вона виходила з учителем на зв'язок. А більшість батьків у нас як сільська місцевість — це городи, і люди просто-таки не мають часу. Дітям було складно перелаштуватися на таку форму роботи», — говорить директорка Лисогірської середньої школи Зоряна Теслюк.
Самі учні в один голос кажуть, що у школі вчитися краще, бо завжди можна уточнити у вчителя те, що незрозуміло з уроку.
«Було дуже погано вчитися, бо ми не все розуміли, і не завжди можна було додзвонитися до вчителя. І набагато більше завдань, ніж у школі. Тому що в школі за урок робимо три-чотири вправи, а на дистанційному давали по 4-5», — говорить один із восьмикласників.
Повернення до школи
Епідемія внесла свої корективи до розкладу роботи школи ще до того, як захворіли вчителі.
Зала шкільної їдальні може вмістити всіх 52 учнів, однак, аби уникнути тісного контакту, їх розділили на чотири групи, які почергово йдуть на обід. Через це довгу перерву збільшили вдвічі, вона складає 40 хвилин.
У кожному з корпусів є санітайзери та нагадування про Covid-19 і гігієну. Старшокласники зобов’язані мати маски, хоч і не завжди їх надягають. Вчителі проходять обов’язковий температурний скринінг.
Перший урок у восьмому класі — всесвітня історія. Мова йде про мистецтво доби Відродження. Учитель розповідає неквапом і лаконічно, реагуючи на коментарі й запитання дітей і жартома коментуючи їхню непосидючість. Постійно змінює позу, то спокійно диктуючи, то переходячи на активне жестикулювання. У певний момент, ближче до кінця уроку, узагалі починається невеличка моновистава, і диктування конспекту перетворюється на подобу мистецького дійства.
«Людям потрібен емоційний контакт. Беземоційне подання матеріалу вони взагалі погано запам’ятовують».
Надвечір В’ячеслав сідає готувати урок з історії України для одного зі старших класів. Але незабаром похмурніє.
«У нас за програмою — козацькі повстання в Україні. Але як же я їх дам, якщо ми ще навіть виникнення козацтва не вчили?»
Навіть ті кілька тижнів, упродовж яких школа була на карантині, складно надолужити. І часом доводиться давати учням по кілька тем за урок або залишати певну тему на самостійне вивчення.
Аби підтримати випускників шкіл, які через весняний карантин навчалися самостійно, Міністерство освіти цього року знизило мінімальний поріг ЗНО. Але навіть попри це випускний тест не склали від 5% до 13% абітурієнтів, залежно від обраного ними шкільного предмета.
Торік цей відсоток був від 9% до 21%. Водночас кількість учнів, які склали ЗНО на максимальні 200 балів у порівнянні з 2019 роком зросла вдвічі — таких учнів нарахували 447.
Головною причиною великої кількості високих балів на тестуванні вважають цілеспрямовану самостійну підготовку учнів до конкретних навчальних предметів. Однак високою самодисципліною може похвалитися геть не кожен школяр.
Цей матеріал був створений у рамках проекту Фонду Thomson Reuters «COVID-19 Hub із висвітлення пандемії та її наслідків у країнах Східного партнерства» за підтримки Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії