Пандемія, яка постійно попереду. Як змінилася українська медицина за рік після першого локдауну
Рік тому в Україні запровадили жорсткий локдаун: не працював громадський транспорт, зачинилися кафе, ресторани та розважальні заклади. Більшість людей перейшли до роботи онлайн і не могли навіть гуляти в парках.
Такий локдаун уряд пояснював зокрема тим, що обмеження мають дати час на підготовки лікарень, аби приймати хворих на коронавірус. Однак чи справді він допоміг підготувати медичну систему та як вона змінилася за рік — далі в матеріалі.
Як локдаун вплинув на поширення COVID-19
Навесні 2020-го Україна зіткнулася з пандемією пізніше, ніж західні країни Європи. Перші 100 випадків в Україні зафіксували 24 березня, Італія ж такого показника досягла ще 24 лютого, Іспанія — 2 березня, а сусідня Польща — 14-го.
Поки в європейських країнах діяли карантинні обмеження, вони посилювали свої системи тестування та відстеження контактів. Тому навіть після зняття обмежень це дозволило їм швидко виявляти та ізолювати хворих.
В Україні зростання захворюваності та смертність стримував карантин, а коли його послабили, кількість хворих почала збільшуватися.
В аналітичному огляді «Здоров’я та освіта: Як пандемія COVID-19 вплинула на доступ до публічних послуг в Україні» підготовленому ГО «Ініціатива ХОЛОН» із залученням провідних експертів у сфері охорони здоров’я, освіти, прав людини та фінансів, йдеться, що від червня 2020 року обсяг щоденних тестів дедалі менше відповідав потребі в них.
Про це свідчить динаміка коефіцієнта виявлення — основного показника спроможності системи виявляти нові випадки (відношення виявлених випадків до проведених тестів). З літа 2020 року цей показник почав віддалятися від рекомендованого ВООЗ значення на 5%. У жовтні-грудні він відрізнявся від рекомендованого значення у 5-7 разів. Відповідно низьке виявлення нових випадків не дозволяє реально оцінити масштаби епідемії в Україні.
Крім того, через зростання захворюваності влітку 2020 року державні лабораторії не могли обробляти таку кількість зразків, яка до них надходила. Утворювалися черги, результати тестів поверталися через 5-7 днів, а інколи навіть більше — коли вони вже не були інформативними для ухвалення клінічних рішень або відстеження контактних осіб.
Заступник міністра охорони здоров'я у 2016-2019 роках Павло Ковтонюк зазначає, що основною стратегією уряду у протидії COVID-19 стало створення достатньої кількості ліжок для всіх, хто потребує госпіталізації, а не виявлення нових випадків та контроль щодо поширення захворюваності. Такі дії призвели до навантаження на лікарняну систему в епіцентрах спалаху, особливо у великих містах.
Як змінилася ситуація з киснем і «ковідними» ліжками
Станом на січень 2021 року, за даними Національної служби охорони здоров'я, всього в Україні виділили понад 58 тисяч «ковідних» ліжок. У червні 2020-го їх було лише трохи більше за 17 тисяч. Поступово зі збільшенням кількості хворих зростала й кількість лікарняних місць для них.
А втім, якщо на початку епідемії не було необхідного обладнання для лікування хворих на ковід, то згодом, за словами начальника відділу промоції здоров'я Одеського обласного центру громадського здоров'я Святослава Ліннікова, проблема з цим розв’язалася.
«Якщо на початку пандемії всі шукали апарати штучної вентиляції легень, то потім виявилося, що вони не так потрібні хворим, як кисень. І ми почали його проводити», — пояснює Лінніков.
За його словами, головні зміни за цей рік, які відбулися в лікарнях, — постачання нового обладнання та ремонт у відділеннях.
«Раніше кисень у нас був у балонах, хоча так його привозити непродуктивно. Зараз встановлюють кріоциліндри або мінізаводи на території лікарень», — каже Святослав.
Лікар Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Олександр Азаров підтверджує, що забезпечення киснем у його лікарні покращилося.
«До коронавірусу не було централізованого подавання кисню, або воно було лише в реанімаціях. Зараз же в більшості лікарень таке є, і людина має можливість бути під'єднаною до кисню», — каже він.
Тепер, за словами Олександра Азарова, лікарня також має достатню кількість апаратів штучної вентиляції легень, яких раніше бракувало.
«У кожному відділенні є професійний прилад, за допомогою якого ми можемо виміряти артеріальний тиск, пульс, сатурацію. Раніше такі були лише в реанімаційних відділеннях», — додає лікар.
Серед позитивних змін він також називає забезпечення хворих базовими наборами безкоштовних ліків, а лікарів — засобами індивідуального захисту.
«Раніше, до коронавірусу, в нас була велика проблема навіть із медичними рукавицями. Ніхто б не працював, якби не було засобів індивідуального захисту», — каже Азаров.
Але, за словами Святослава Ліннікова, зараз все одно залишилося чимало роботи над тим, щоби покращити якість медичних послуг в Україні.
«Пандемія впродовж тривалого часу йшла попереду нас, а ми наздоганяли її. Зараз треба продовжувати оновлювати устаткування лікарень, покращувати умови у приймальних відділеннях, встановлювати комп'ютерні томографи, яких бракує в деяких районних лікарнях», — зазначає Лінніков.
Як епідемія вплинула на сімейних лікарів
Лікарі первинної ланки були достатньо перевантажені у 2020 році через хворих із коронавірусом, каже Святослав Лінніков. Це створювало додаткові перешкоди для інших пацієнтів.
«У великих містах більш-менш упоралися з лікуванням інших пацієнтів. Але якщо в селі закривалася районна лікарня, бо там всі лікарі захворіли на коронавірус, то найближча могла бути за 100 км від будинку. Це зменшувало доступність медичної допомоги», — розповідає Святослав Лінніков.
Директорка центру первинної медико-санітарної допомоги та сімейна лікарка Олена Колоденко каже, що така надмірна навантаженість вплинула на індивідуальний огляд пацієнта.
«Ми завжди казали, що пацієнта треба бачити. А тепер ми перейшли на дистанційну форму спостереження за хворим. Щоб така працювала, між лікарем та пацієнтом має бути довіра й контакт. Пацієнт має контролювати свій стан і повідомляти про це сімейному лікарю», — зазначає Колоденко.
А втім, за її словами, доступність медичної допомоги для інших пацієнтів залежить насамперед від сімейного лікаря. Тому деякі центри первинної допомоги створювали колцентри, куди хворий міг зателефонувати, якщо не зв'язався з сімейним лікарем.
Уплинула епідемія й на доступ до ліків для хронічно хворих пацієнтів. В аналітичному звіті зазначено, що протягом періоду жорстких карантинних обмежень у березні-квітні 2020-го обсяг виписаних рецептів знизився й до кінця року так і не відновився до попередніх цифр. Наприклад, спад відбувся щодо ліків для хворих на гіпертонію: 992 766 рецептів в середньому на місяць до епідемії та 852 215 — під час епідемії (в середньому — менше на 14%).
«Обсяги виписаних рецептів залишаються низькими навіть наприкінці 2020 року. Це може означати, що частина пацієнтів перервала терапію або припинила контроль за своїми хронічними хворобами», — наголошує заступник міністра охорони здоров'я у 2016-2019 роках Павло Ковтанюк.
На думку Святослава Ліннікова, проблема в тому, що пацієнти з хронічними захворюваннями — у групі ризику. Тому коли вони йдуть на планові відвідини або по рецепт до сімейного лікаря, для них це може загрожувати зараженням.
Що з плановими операціями та вакцинацією
Під час локдауну була проблема і з плановими операціями — їх скасовували.
«Були обмежені й навіть скасовані планові операції, планові відвідування лікаря пацієнтів, які мають хронічні захворювання. Людина не могла пройти обстеження, бо лікарні й поліклініки не працювали. Люди не могли отримувати своєчасну допомогу, що також є однією з причин смертності», — каже епідеміологиня Людмила Мухарська.
Лікар Олександр Азаров каже, що їхня лікарня лише зараз, із початком третьої хвилі, вперше повністю закрила та переобладнала хірургічне відділення. Досі воно працювало.
Питання планових вакцинацій під час пандемії викликало занепокоєння у Всесвітньої організації охорони здоров'я. Раніше Україна вже мала досвід зі значним спадом вакцинації, що почалося у 2009-2010 роках. Однак значного падіння охоплення основними вакцинами у 2020 році не відбулося.
Так, наприклад, рівень охоплення вакцинацією від дифтерії, правця та кашлюка дітей до 1 року залишився таким, як у 2019 році (80%), а рівень охоплення вакцинами від поліомієліту та від гепатиту B навіть зріс (із 78% до 83% для поліомієліту та з 76% до 80% для гепатиту В).
Початок третьої хвилі
З настанням весни в Україні фіксують стрімке зростання кількості хворих на коронавірус. Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська та Житомирська області вже перебувають у «червоній» зоні. Швидке поширення хвороби пов'язують із новим штамом, який виявили на заході України.
Олександр Азаров каже, що з минулого тижня 135 ліжок, які відведені для хворих на коронавірус, зайняті. Зараз проблема — у постачальниках кисню, бо вони не можуть упоратися з об'ємом, що потребує лікарня.
«Щодня в нас виписується по 5-8 людей, і щодня ми ці місця знову заповнюємо новими пацієнтами. У нас постійно є ризик, що кисень от-от закінчиться. Раз на 2-3 дні приїжджає машина з киснем. Але цього замало, тому ми перебуваємо на межі», — каже лікар.
Здавалося б, зменшити кількість важких випадків та госпіталізацій мала б вакцинація від коронавірусу, яка розпочалася в Україні 24 лютого. Однак майже за три тижні в Україні провакцинували трохи більш як 38 тисяч осіб. Це один із найнижчих показників вакцинації у Європі.
Так, на Закарпатті щеплення станом на 10 березня отримали 444 людини — це чи не найнижчий показник в Україні. Там вакцинує поки лише одна мобільна бригада, однак до кінця тижня їх кількість обіцяють збільшити.
А втім, аби вакцинувати до кінця 2021 року лише пріоритетні групи, не кажучи вже про все доросле населення, на день необхідно робити 65-70 тисяч щеплень.