Павло Гриб: «Мене закинули в машину, на голову одягли балаклаву і почали бити»

24 серпня 2017 року громадянин України Павло Гриб поїхав до Гомеля на зустріч із громадянкою Росії Тетяною Єршовою, з якою познайомився в соцмережі «ВКонтакте». Павло перетнув українсько-білоруський кордон — і зник. Тільки через два тижні Генеральне консульство України в Ростові-на-Дону отримало повідомлення від ФСБ про те, що хлопця помістили в СІЗО Краснодара. Пізніше стало відомо, що 19-річного українця викрали невідомі і вивезли на територію Російської Федерації. Його звинуватили в підготовці теракту в одній зі шкіл Сочі. У суді Павло повністю заперечував пред'явлені звинувачення. В інтерв'ю Єврорадіо Тетяна Єршова зізналася, що про зустріч в Гомелі з Павлом вона домовлялася не з власної ініціативи, — це була вимога співробітників ФСБ.

Кому належала ідея зустрітися в Білорусі — тобі чи твоїй подрузі з Росії?

Це була точно не моя ідея, а тих співробітників ФСБ, які користувалися її акаунтом. Ще в перших числах липня 2017 року мені надійшла пропозиція зустрітися в Мінську, але я від неї категорично відмовився. Ближче до Дня Незалежності України, 24 серпня, багато що змінилося... Я сподіваюся, що все, що в той час відбувалося, коли-небудь стане відомо повністю — поки рано щось на цю тему говорити, всієї картини ми не бачимо. Але все це уможливило таку зустріч. Щоправда, вже не в Мінську, а в Гомелі. На День Незалежності України 24 серпня 2017 року.

Тобто ви домовилися, що і ти, і Тетяна приїдете в Гомель і там зможете розвіртуалізуватися?

Ні. Проблема в тому, що була проведена ціла спецоперація і розроблена легенда. Це не просто, як зазвичай люди думають, що ми планували просто зустрітися, побачитися і ще щось... Ні, там була зовсім інша причина, пов'язана в тому числі з затримкою мого закордонного паспорта, про що я і під час суду говорив... Але повністю вся картина буде зрозуміла нам пізніше. Тому що поки ми знаємо тільки те, що відомо з мого боку. І то не повністю, адже я ще не остаточно повернувся додому.

Я розмовляв з Тетяною, вона визнала, що її погрозами змусили брати участь в провокації, спрямованої проти тебе. Вирушаючи до Гомеля, вона знала, що ваша зустріч для тебе погано закінчиться. Ви все ж зустрілися?

Так, ми зустрілися... Що стосується її слів, то все, що вона говорила вам і представникам інших ЗМІ, було частиною інформаційної війни проти мене. Це була пропагандистська кампанія, спрямована на мою дискредитацію. Щоб представити не як патріота і українського націоналіста, а як пройдисвіта, що не має патріотичних поглядів, у якого були незрозумілі причини поїхати на цю зустріч.

Була проведена ціла спецоперація і розроблена легенда, щоб я погодився приїхати в Гомель

Простіше кажучи, тобі створили імідж бабія, який заради романтичної зустрічі був готовий на все?

І це також. Вони вкидають якісь речі, а ви вже решту можете домислити самі. Це як в ситуації з Зеленським, якому я руку не потиснув. Мовляв, ви додумуйте причину самі. І кожен вигадує про мене все що хоче, але це не відповідає дійсності. Тетяна, щоб ви розуміли, не виступала в суді. Хто там виступав від її імені — невідомо. Може, її молодша сестра. І ще невідомо, чи дійсно вона була на тій зустрічі в Гомелі. Я не можу дати стовідсоткової гарантії, що це дійсно була саме вона. Я сподіваюся, що коли все закінчиться, нам стануть відомі всі подробиці цієї справи, а коли ми переможемо нашого нинішнього ворога, нам стануть відомі всі учасники цієї справи. Можливо, тоді ми дізнаємося, що все, що вона говорила, і вам в тому числі, — не відповідає дійсності.

Виходить, що навіть після всіх судів ти впевнений, що всієї картини того, що з тобою відбулося, ти не знаєш?

Зрозуміло, що керівництво всією операцією велося з Москви, центрального апарату ФСБ. Так, їхня філія в Краснодарі проводила слідство і все інше, але керували всім люди з Москви. Думаю, і краснодарські знають не всі подробиці цієї справи.

Твій батько був проти поїздки, але ти все одно поїхав...

Там були певні речі, гарантії... Я знав, що ризикую, що все можливо ... Але і в мене були певні підстави стверджувати, що я можу повернутися. На жаль, я не був обачним. Не тільки тому, що я взагалі туди поїхав, а й тому, що поїхав один, без належного супроводу — це вже був мінус. Якби я підготувався належним чином до тієї зустрічі, то вдалося б або уникнути затримання, або якось так затриматися в Білорусі, щоб мене не змогли так легко вивезти за кордон.

Мали бути серйозні причини для того, щоб, розуміючи реальність всіх загроз, все одно їхати в Гомель. Який аргумент став для тебе вирішальним щодо поїздки?

Не було такого головного аргументу, скажу відразу. Були певні причини, обставини. Які, якщо їх зважити як на терезах, залишали мені невелику надію на повернення. Цю надію я отримав від того адресата, який зі мною спілкувався від імені Тетяни. Так що одного головного аргументу не було — були деталі. Але говорити про них зарано, поки у нас немає всієї картини. Одне ясно: операція проти мене готувалася серйозна.

Знаєте, мені ж довго довелося чекати на вулиці, а погода була дуже неприємна, замерз сильно. І це зіграло на руку групі мого захоплення. Взагалі, з моменту перетину мною білоруського кордону було багато всього, чому я не приділив у той момент належної уваги.

Ще невідомо, чи дійсно Тетяна була на тій зустрічі в ГомеліПавло Гриб

Чи ти не виключаєш того, що тебе «вели» від самого кордону?

Я це ще тоді помітив. Але хочу перевірити свої здогади. Щоб не звинуватити когось необґрунтовано. Не потрібно забувати, що, роблячи такі заяви, я ризикую своїми родичами в Білорусі. Ну і, головне, ризикую собою. Адже і тут вони можуть дістати кого завгодно — з такою корупцією. І дістають.

Якщо до операції залучили не тільки групу захоплення, але ще й людей, які «вели» тебе від кордону, то логічними є два варіанти: або в Білорусі була не одна група російських агентів, або вони діяли спільно з...

КДБ. Все правильно. Тому що була вказівка пропустити мене через кордон, була вказівка супроводжувати мене. І супроводжували. Чи хтось сідав в автобус, на якому я їхав з Чернігова в Гомель, не знаю, але машина нас супроводжувала — це точно. Скільки їх було, я не знаю, але це точно були співробітники КДБ.

Я не буду всього говорити, але... Не те що я за себе боявся, але один проти всіх не підеш. Як і тоді, я був один. А тоді я не міг розраховувати на допомогу представників України. В силу певних обставин.

Я ніяк не можу зрозуміти причин, за якими саме ти став об'єктом інтересу з боку ФСБ і викрадення ...

Уже в 9-му класі я прийняв рішення, що буду робити все, що в моїх силах, для користі України... Зазвичай ЗМІ ми розповідаємо, що я і за кордоном ніколи не був, і на Сході України... Але якби все було так, то чи стали б вони викрадати звичайну людину? І через все те, що написане в соцмережах, вони також не будуть брати в полон.

Так за що — проукраїнську позицію і прийняте в 9-му класі рішення? Або таким чином ФСБ хотіло «дістати» твого батька, отримати якусь інформацію?

Ні, звичайно. Це і вони, і ми знаємо. Прийде час, і ми повністю відновимо всю картину. Не буду навіть нічого говорити з приводу батька — це безглуздо звучить. Вони про нього все знали, і, перш ніж почати цю операцію, все про нього дізналися. Не в цьому була причина. І хочу відразу сказати: хоч як вони старалися, я не видав жодної державної таємниці або службової інформації, які були мені відомі.

А у тебе була така інформація?

Не просто ж так вони мене захоплювали! Я повторюся: у них були причини діяти саме так. Але я нічого їм не сказав серйозного. І це головне для мене. А що з приводу того, чи являю я для них загрозу... Кожен може являти певну загрозу. Залежно від його діяльності або поглядів. І це стосується не тільки політиків.

Мені не вистачило кількох секунд для того, щоб дістати складаний ніж-метелик

Повернуся до моменту захоплення в Гомелі. Ти сказав, що очікував чогось такого, але наскільки саме захоплення стало несподіванкою?

Погода була погана, я сильно змерз, а єдиним місцем, де можна було зігрітися, був автовокзал. Коли наша зустріч закінчилася, я поспішив туди. Це був момент, коли я втратив пильність, і вони цим скористалися. Мені не вистачило кількох секунд для того, щоб дістати складаний ніж-метелик. Для того щоб хоч якось відбитися, добігти, підняти шум. І тоді все було б інакше. Але вони спрацювали професійно: кілька секунд — і я вже в машині. Всьому цьому були свідки, відеокамери... Але оскільки все відбувалося за участю КДБ...

Що відбувалося в машині? З акценту ти міг визначити, хто твої загарбники?

Вони не розмовляли. Мене закинули на переднє сидіння, стягнули рюкзак, на голову одягли балаклаву і капюшон, почали бити... Потім вже, по дорозі, стягнули руки волосінню. Один раз зупинилися — найпевніше, на виїзді з Гомеля. Вони там перекурили і вирушили в далеку дорогу в Ярцево. Руки у мене весь час було стягнуто волосінню, було важко, руки синіли — шрам від волосіні до сих пір залишився.

По дорозі не намагався з ними заговорити, дізнатися, в чому річ?

Ні. Я знав, що це бандити і що всі спроби будуть марні.

Як немедійна особа, я на увагу до себе сподіватися не мігПавло Гриб

Коли з'ясувалося, де ти і що тебе чекає, чи були надії на швидке звільнення, обмін? Що через твоє зникнення здійметься галас у Білорусі, і білоруські силовики, міліція почнуть тебе шукати, українські служби приєднаються...

Генерал-губернаторство Московії Білорусь — під диктатом Лукашенка. Вони співпрацюють (з ФСБ — ред.), І тому вони такі ж бандити — що КДБ, що влада. І на них сподіватися не доводиться. Що стосується галасу... Я не очікував ніякого галасу. Мені не вдалося тоді зробити все можливе для того, щоб цей галас спрацював. А вони в цей час почали кампанію з моєї дискредитації. З іншого боку, мене ніхто особливо і не знав — я особа непублічна. Тому, як немедійна особа, я не міг сподіватися на увагу. Принаймні спочатку. І в мене були причини припускати, що через певні обставини буде вигідно забути про мене і в Україні. Як показала практика, деяких людей в Україні забувають, якщо це комусь вигідно. Не сподіваючись, що мене витягнуть, я вирішив не ризикувати.

Під ризиком, на який вирішив не йти, маєш на увазі втечу?

Ні. Просто я від самого початку мав би поводитися нахабно, м'яко кажучи. Так, як себе з ними і потрібно поводити. Йти проти їх волі. Розумієте, була пряма загроза, що мене в такому випадку вб'ють. Я готовий був загинути, але якби був упевнений на сто відсотків, що про тебе тут, в Україні, не забудуть.

Якби у тебе була можливість зустрітися з тією дівчиною, Тетяною, що б ти їй сказав?

Я про це навіть не думав... Я зараз міг би сказати красиво: «Навіщо так було чинити?» Але сьогодні я можу поставити одне запитання, а завтра, коли нам стане відомо більше про всі події, зовсім інше. А кидати красиві слова для заголовків...

За час перебування в СІЗО твоє здоров'я сильно погіршилося?

Є і проблеми зі здоров'ям, і втраченого часу шкода. Але слава Богу, що я повернувся не покаліченим. Не всім так пощастило. Деяким зламали здоров'я, а разом з тим і життя.

Ти говорив уже, що в Білорусь більше не ризикнеш поїхати. А якщо будеш мати особисті гарантії безпеки від Лукашенка?

А хто такий Лукашенко, які гарантії він може давати? Лукашенко без Путіна нічого не вирішить, інакше його просто знищать. Але я вірю, що все незабаром зміниться і Білорусь буде вільною.

/ Автор: Змітер Лукашук

За підтримки Медиасети