«Ну хіба це птахи? Це — наші діти, наша сім’я». Як подружжя на Київщині рятує та реабілітує пташок
Ця садиба — остання на вулиці, огороджена високим парканом, що на кордоні з лісом. На під’їзді до неї закінчується асфальтована дорога, а на хвіртці попередження, що у дворі — злий собака. Утім, якщо підняти голову до неба, можна зрозуміти, хто насправді мешкає в цій садибі. Низько над нею літають птахи.
Журналістки hromadske поїхали в садибу Нюшаніково до подружжя, яке рятує та реабілітує скалічених птахів, і допомагає людям робити це правильно.
Алло, ви знайшли якусь пташку?
«Боря! Боря!», — чути здалеку хрипкий голос, не схожий ані на чоловічий, ані на жіночий.
«Боря!», — повторюється знову ще за декілька секунд.
«Це наша Варя кличе Борю. Але він все одно її не чує — старий», — усміхається худорлява рудоволоса жінка, Ірина, хазяйка Борі та Варі — собаки, в якого немає однієї лапи, та крука, якого підібрали на підвіконні офісного центру.
Вони та більш ніж півтори сотні скалічених та реабілітованих птахів і тварин мешкають у садибі Снопків — Ірини та Валерія.
«Я за освітою — вчителька російської мови, мій чоловік — військовий. Ми все життя переїздили і жили в гуртожитках і орендованих квартирах. Згодом, коли зупинилися в Києві, завели собаку — ретривера Нюшу. Але ж для собаки потрібен простір, тому ми купили дачу», — розповідає Ірина.
З дачею з’явився і кіт, за ним — півень Дон Карлос, кури та фазани.
«А якось нам зателефонувала знайома і запропонувала взяти грака, якого збила машина. Ми погодилися».
Тоді, майже десять років тому, вони лікували свого першого пораненого птаха наосліп. Згодом до їхніх рук потрапила дика пташка з потрійним переломом крила. Ветеринар «зібрав» його, і за півтора роки пташка повністю відновилася і полетіла.
«Це була наша перша перемога. Перемоги завжди окриляють», — згадує Ірина.
Сьогодні подружжя має своїх перевірених орнітологів і ветеринарів, вони самі консультують людей, які знаходять поранених і покалічених пташок. Тих, хто в особливо важкому стані, або диких птахів, забирають до себе, у садибу Нюшаніково.
«Деяких пташок мені доводиться навіть брати з собою на роботу, щоби вчасно давати їм ліки. Не всім колегам, напевно, подобаються такі запахи».
У решті випадків Валерій щодня приїздить у садибу після обіду, щоб дати птахам ліки, їжу та прибрати у вольєрах.
Для подружжя давно зникло розмежування між роботою та домом, днем і ніччю. Їм можуть телефонувати та привозити птахів будь-коли і будь-куди.
«Алло, ви знайшли якусь пташку? У якому вона стані? Надішліть мені фото, і я вам скажу, що робити далі», — неодноразово відволікається Ірина впродовж нашої розмови.
Пташина сім’я
Ірина відмовляється називати свою садибу притулком для птахів. Так само, як і її мешканців — птахами.
«Ну хіба це птахи? Це ж наші діти, наша сім’я».
Тут кожен має власне ім’я та історію.
Варя, яка вміє кликати Борю, потрапила до садиби з міста. Декілька днів поспіль вона прилітала на сьомий поверх бізнес-центру, де її підгодовували кашами. Коли Ірина та Валерій приїхали, щоб забрати пташку, і поклали їй на підвіконня тушку курчати, вона демонстративно виплюнула кашу й забрала здобич. Найімовірніше, раніше Варя була домашньою, і тепер вона навряд чи зможе повернутися в природне середовище.
«Варя — це улюблениця Валери. Між ними є якийсь зв’язок, і вона слухається лише його», — розповідає Ірина, марно намагаючись загнати пташку у вольєр.
Дванадцятирічний пес Боря раніше був мешканцем донецького притулку для тварин. Він потрапив туди після аварії, внаслідок якої йому ампутували лапу. Господар попросив усипити Борю, але ветеринари цього не зробили і передали його в притулок, де він прожив шість років. Щоразу, коли хтось намагався його забрати додому, Боря починав вити, і його повертали назад. За цей час у нього випали зуби, і він втратив слух.
«Коли ми його забрали, він просто місяць мовчав. А вже потім почав видавати звуки і кусатися. А зараз Боря такий активний, що ніхто не може повірити, що в нього немає лапи, і йому 12 років».
З Борею в садибі живе ще двоє собак: Леся, яку тримісячною знайшли в лісі, і Білка, її виснаженою нещодавно забрали від безхатченків. Усі вони поміщаються на великому червоному дивані, який подружжя декілька років тому виграло за найкращий поцілунок на День усіх закоханих.
«Ось це раніше була кімната для гостей, — відчиняє обережно двері Ірина, — але тепер це місце для пташок в особливо важкому стані, кому потрібна невідкладна допомога».
Ірина пояснює, що лікування пташок — специфічне, бо в них усі процеси відбуваються значно швидше, і допомогу потрібно надавати одразу.
«Коли пташці вже зовсім погано, вона намагається зібратися з силами, нам, звісно, здається, що їй стало краще. Але це передсмертний порив, після чого пташка помирає. Таке завжди важко переживати».
Трапляється таке, розповідає Ірина, що люди, які знаходять пташку, відмовляються везти її до ветеринара — бояться,що потрібно буде заплатити багато грошей.
«Я пояснюю, що — ні, ми самі все оплатимо. Ви просто привезіть».
Ліки, операції та корм для птахів подружжя оплачує самостійно, мають декілька постійних благодійників, а іноді люди надсилають гроші на картку. Цього року вони закупали 600 кілограмів заморожених тушок курчат на місяць, щоб прокормити диких пташок.
«З кожним роком ситуація поліпшуються, люди дійсно намагаються допомогти пташкам. І навіть після того, як передають їх нам, запитують, переймаються, перераховують гроші».
hromadske – незалежне медіа, створене журналістами. Ми зможемо розказати більше історій, якщо ви підтримаєте нас. Долучайтеся до спільноти друзів hromadske на Спільнокошт.
Людина калічить і рятує
«Людина — це, звісно, добре, але від неї йде найбільше зло».
Пташки, які мешкають у садибі, частіше за все, постраждалі саме від людини, розповідає Ірина. Вони потрапляють під автомобілі, стають мішенями на полюваннях, експонатами для фото в центрі міста, жертвами спалювання сухої трави на полях, через що в пошуках їжі перелітають у місто та б’ються у вікна офісних центрів.
«А ще люди, коли бачать пташку на землі, одразу ж намагаються її підібрати та віднести кудись. Навесні це можуть бути злетки, які тільки вчаться літати, і людська допомога їм не потрібна».
Частина птахів у вольєрах садиби — це ті, які жили разом з людиною.
Качур Пінкі рік мешкав у квартирі. Його господарка шила для нього памперси та шкарпетки, водила у ветеринарну клініку, а коли він почав виживати її зі спальні та ліжка, вона віддала його Ірині та Валерію.
«Пінкі в нас уже більше року. І нам стільки зусиль потрібно було докласти, щоб він з людини став пташкою. Він довго нападав на людей. А потім знайшов собі наречену у вольєрі й заспокоївся», — з усмішкою розповідає Ірина і показує пару.
Значна кількість пташок також потрапляє до Ірини та Валерія завдяки волонтерам з Kyiv Animal Rescue Group. Вони працюють на викликах і рятують тварин і птахів у всьому місті. Так до садиби потрапив лебідь Халк із пошкодженим крилом, який тепер по-господарськи ходить територією й іноді плаває в невеликому озері.
«А одного разу команда порятунку тварин привезла до нас яйця лелек. Ми не знали, що з цього вийде. З п’яти яєць лелеченя вилупилося лише з одного. За два дні воно самостійно їло рибу, ми перевели його у вольєр, на полі лелеченя навчилося літати і покинуло садибу».
Ірина переконує, що найкращий результат їхнього піклування — це повернення пташок у природне середовище. Раніше після одужання вони вивозили їх на Десну й звідти випускали на волю. Віднедавна вирішили змінити тактику та випускати пташок з території садиби, залишаючи на дахах будинків їжу, щоб ті в разі потреби прилетіли назад. Перед випуском кожній пташці одягають на лапку кільце з номером телефону, щоб люди могли повернути ослаблену тварину. Але дехто знаходить дорогу й сам, як один з лелек, який вилетів з вольєру, а згодом прийшов і постукав дзьобом у ворота садиби.
«Пташки живуть довго, особливо ворони. А що з ними буде, коли нас не стане? Вони настільки звикають до одного господаря, що потім просто не зможуть підлаштуватися до когось іншого».