«Поліціянтки краще налагоджують довіру з потерпілими» — заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко
У 29 років Катерина Павліченко стала заступницею міністра внутрішніх справ. Нині їй — 32. Її Facebook-сторінка та Instagram — це суцільні фотозвіти з робочих буднів. Щодня в неї наради, нагородження підлеглих, зустрічі з іноземними партнерами.
У поліції Катерина з 2015-го — відтоді, як структуру реформували з міліції. 2016-го Павліченко призначили заступницею начальника Департаменту патрульної поліції, а 2019-го — вже заступницею міністра внутрішніх справ.
Про карколомну кар’єру, гендерні стереотипи щодо жінок у формі та про те, як їх долати — у матеріалі hromadske.
«Батько працював у міліції, коли були зовсім інші підходи»
Катерина Павліченко справляє враження впевненої в собі людини. Здається, на кожен виклик має вивірене рішення, яке ухвалює сама. Так було і 2015-го, коли вирішила перейти з Податкової служби в Національну поліцію.
Батько Катерини раніше працював у правоохоронних органах, але про те, що донька збирається змінити кар'єрний шлях, родичі дізналися постфактум.
«Вони спершу дещо скептично до цього поставилися, — говорить вона. — Батько працював у міліції, коли були зовсім інші підходи».
2015-го в Нацполіцію разом із Катериною прийшло багато жінок.
«Якщо раніше в міліцейській машині ми ніколи не бачили жінок, то у 2015 році ситуація змінилася. Зараз і жінки, і чоловіки виконують однакові функції в підрозділах поліції, і взагалі у сфері безпеки та оборони», — розповідає Катерина.
Катерина має сильний командний голос, у якому не відчувається агресії чи злості — лише впевненість. Говорить, що зараз багато ініціативних поліціянток, які готові до роботи у патрулях, на керівних чи командних посадах роти й батальйонів.
«Мабуть, ці зміни започаткувалися саме завдяки жінкам, які прийшли до лав поліції у 2015 році, які готові були ухвалювати рішення, не боялися працювати разом із чоловіками, виїжджати на виклики різного характеру, — каже Катерина. — Знайома поліцейська розповідала, що коли виїжджає на виклик зі своїм напарником, громадяни звертаються лише до чоловіка. І вона прямо привертала до себе увагу: я теж поліцейська, я тут».
Аби сприяти рівним правам і можливостям жінок та чоловіків у правоохоронних органах, 2018-го Катерина Павліченко заснувала громадську організацію «Українська асоціація представниць правоохоронних органів». Під час повномасштабного вторгнення росії учасниці організації допомагали одна одній евакуйовуватись, ділилися переживаннями та досвідом участі в бойових і спеціальних операціях.
«Я навіть дивувалася, наскільки все злагоджено відбувалось і яка підтримка була в цій групі», — каже Катерина.
Поліціянткам простіше говорити з дітьми та жінками
За два тижні до повномасштабного вторгнення на півдні України відбувалися масштабні тактико-спеціальні навчання з представниками підрозділів системи МВС. На момент повномасштабного вторгнення кожен знав, як має діяти.
Двадцять четвертого лютого о п'ятій ранку Катерині через рацію повідомили про те, що всі керівники МВС збираються за тривогою. За пів години вона вже була на роботі. Одразу почались оперативні наради, на яких учасники скоординували свої дії.
«На початку навіть важко було зрозуміти, що це вже не тренування, а реальність. Усвідомлення приходило поступово», — пригадує Катерина.
А роботи додавалося. Треба було «перевозити» навчальні заклади системи МВС із тимчасово окупованих територій. Важливо було допомогти вишам адаптуватися до нових умов навчання. У цей непростий для курсантів час потрібно було стати опорою, яка допоможе перейти від навчання до практичної роботи в поліції.
«Курсанти, окрім перших курсів, почали працювати в підрозділах Національної поліції та Національної гвардії. Вони заступали на зміни, стояли на блокпостах, були третіми в екіпажах», — говорить Катерина.
З початком повномасштабної війни усі поліцейські виконували завдання, до яких раніше не мали стосунку. Евакуйовували людей, розвозили гуманітарну допомогу, разом із військовими забезпечували оборону. А ще були створені спеціальні робочі групи, які фіксували воєнні та сексуальні злочини.
За словами Катерини, те, що в цих групах були жінки-поліцейські, дуже допомагало — поліціянтки краще налагоджували довіру та знаходили спільну мову з потерпілими. У ці групи брали тих, хто вже мав досвід роботи з домашнім насильством, з дітьми — тобто розумів специфіку роботи з жертвою.
«Поліцейські розмовляли з місцевим населенням, щоб дізнаватися, чи знають вони, чи чули вони, чи самі постраждали від сексуального насильства під час окупації, — ділиться Катерина. — Навіть після роботи слідчих підрозділів на цих територіях поліція виявила й зафіксувала нові злочини».
Оскільки на початку вторгнення поліцейські мали дуже багато роботи, можливості провести спеціалізоване навчання не було. Такі навчання почалися в останні місяці, у них беруть участь різні правоохоронні органи країни й обмінюються досвідом.
Наразі відкрито 43 кримінальні справи щодо злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством в умовах війни. Серед них є такі, що мають кілька фігурантів злочину, декілька жертв, різну кількість епізодів. Тобто ця цифра неоднозначна і ширша у своєму значенні.
«Це, очевидно, не повна картина, про все ми й не дізнаємось. Люди, які пережили сексуальне насильство, хочуть пройти реабілітацію, отримати допомогу і якнайшвидше забути про це й не згадувати. Вони не розповідають, бо не хочуть знову цю травму повторювати», — говорить Павліченко.
«Одна кнопочка» проти домашнього насильства
З початку роботи в Міністерстві Катерина опікується питаннями протидії домашньому насильству. Кількість звернень до поліції збільшувалася — сприяли інформаційні кампанії, що закликали жертв не мовчати.
«Але з початком війни у нас різко зменшилася кількість звернень щодо домашнього насильства. Не тому, що його не стало, а тому, що люди були збентежені, кожен якось намагався адаптуватись до ситуації», — каже Павліченко.
Починаючи з 24 лютого НПУ зареєструвала понад 58 тисяч повідомлень про домашнє насильство. Це вдвічі менше, ніж за такий самий період 2021-го. Але це не означає, що домашнє насильство зникло.
Щоб допомогти постраждалим урятуватися, Міністерство внутрішніх справ презентувало застосунок. Він працює так: завантажуєш додаток на телефон — і без дзвінка, не привертаючи уваги кривдника, викликаєш допомогу.
У МВС змінили й внутрішні нормативні документи, які стосуються сексуальних домагань на робочому місці. Ці зміни команда реалізувала у співпраці зі структурою ООН Жінки та за підтримки Уряду Данії.
«Зараз такі випадки повинні бути предметом службового розслідування. Постає інше питання: наскільки жінки й чоловіки, які теж можуть бути постраждалими, готові повідомляти про ці випадки. Змінюються певні нормативні документи, але потрібно ще працювати з гендерними стереотипами в суспільстві, щоб документи діяли як слід», — пояснює Павліченко.
«У мене є мрія, що колись конференція Міжнародної асоціації жінок у поліції відбудеться в Україні»
У вересні цього року Катерина Павліченко виступала на конференції Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (International Association of Women Police). Захід відбувся в Канаді. Заступниця міністра розповідала про нові виклики для поліції під час війни, роль жінок у сфері безпеки та воєнні злочини, які скоюють окупанти. І уявляла собі, що всі ті жінки-поліцейські, які її слухають, неодмінно колись приїдуть в Україну.
«У мене є мрія про те, що колись конференція Міжнародної асоціації жінок-поліцейських відбудеться в Україні, — говорить Катерина. — Коли до Києва приїдуть поліцейські із 70 країн світу. І я переконана, що це відбудеться після нашої — дуже близької — перемоги».
Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Матеріал створено у співпраці з проєктом ООН Жінки «Реформи децентралізації та безпека в громаді: трансформаційні підходи до гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в Україні», що фінансується Урядом Данії.
Над матеріалом працювали: журналістка Оксана Павленко, редакторки Христина Коціра та Вікторія Бега, дизайнерка Тетяна Костік, креативна продюсерка Анна Соха.