Помічали, як легко цуценята розуміють ваші команди? Нове дослідження стверджує, що ця властивість у них вроджена
Цуценята дуже малого віку, які майже або взагалі не перебували в контакті з людиною, виявилися здатними реагувати на базові команди. Це вказує на те, що здатність собак до дресирування, ймовірно, закладена в них на генетичному рівні.
Собаки — чи не єдині тварини, які здатні розуміти команди людей. Деякі дослідження свідчать, що цього не можуть зробити навіть найближчі родичі людини в царстві тварин — шимпанзе. Але як саме собакам це вдається, є предметом дискусій.
Існують два основні погляди на це питання. Згідно з першим, собаки настільки багато часу проводять із людьми, що поступово вчаться розрізняти людські жести. Інша думка полягає в тому, що ця властивість у собак вроджена й виникла еволюційно.
Нове дослідження американських науковців, оприлюднене 3 червня в науковому виданні Current Biology, є черговим аргументом на користь другої позиції. Там показано, що навіть собаки віком вісім тижнів розуміють людські жести, а залежало це від їхньої генетики.
Дослідники на чолі з професоркою Аризонського університету Емілі Брей відібрали 375 цуценят лабрадорів і золотистих ретриверів віком від восьми до десяти тижнів — коли ті жили з матір’ю чи іншими цуценятами й майже не були знайомі з людьми.
Цуценята загалом узяли участь у чотирьох експериментах, спрямованих на перевірку їхніх соціальних навичок. Перші два мали на меті перевірити, як добре вони розуміють людські жести: експериментатор показував чашку, яка приховує смаколик, і пропонував цуцику його знайти.
Щоб виключити можливість, за якої цуценята покладалися на свій нюх, експерименти проводили двічі — коли на чашку зі смаколиком вказували й ні. У першому випадку тварини обрали правильну чашку в 67% випадків, у другому — в 49%, що приблизно відповідає статистичній ймовірності.
Під час третього експерименту цуценята мали якнайдовше тримати зоровий контакт із експериментатором, поки той зачитує текст високим голосом. У середньому вони дивилися в очі людині протягом шести секунд. А оскільки дорослі собаки здатні тримати зоровий контакт ще довше, ця їхня здатність, імовірно, розвивається з часом.
І, нарешті, четвертий тест передбачав, що цуценяті дадуть ребус, який те нездатне вирішити, і воно мало б звернутися по допомогу людини. Здебільшого тварини ігнорували людей — і це так само, на думку науковців, свідчить, що вони вчаться просити в людини по допомогу, а не народжуються з цією здатністю.
Поєднання результатів усіх чотирьох експериментів, а також їхнє зіставлення з інформацією про родовід кожного цуценяти, виявило: розуміння вказівного жесту й тримання зорового контакту в експериментах на понад 40% залежало від успадкованих собаками генів. В інших випадках генетична залежність не була настільки чітко виявлена.
І хоча це не перше дослідження, яке дійшло подібного висновку, в ньому вперше була залучена така велика кількість собак і вперше було показано, що деякі форми спілкування собак із людьми ті здобувають шляхом не навчання, а успадкування.
Водночас, як зауважує науковець Єльського університету Захарія Сільвер, дослідження Брей і колег не дає відповіді, які ж саме риси взаємодії з людьми собаки успадковують, а яким — вчаться.