Помста «Перспективної дівчини», «Дрібниці» серійного вбивці й Толкін: що дивитись у кінотеатрах цього вікенду

Лютий у кінотеатрах починається бурхливо — з 4-го числа в українському прокаті, відновленому після локдауну, стартує відразу 10 фільмів (із яких три — анімаційні). Більшість фільмів створені 2020 року, один — 2019-го, по одному — 2016 і 2012 років, і навіть є один 2001-го.

Безпрецедентність ситуації у світі, охопленому пандемією, вимагає безпрецедентних дій і щодо кіно. Тому глядач, фанат Толкіна, несподівано отримує таке щастя, як знову випущені трилогії-екранізації Пітера Джексона. Наразі виходять перші частини з обох трилогій: «Володар перснів: Братерство персня» і «Гобіт: Несподівана подорож».

Із прем’єр найбільш помітними є два фільми — «Перспективна дівчина» Емеральд Фенелл і «Дрібниці» Джона Лі Генкока.

«Перспективна дівчина»

Ця стрічка будується на одному з класичних сюжетів про помсту. Головна героїня, Кессі (Кері Маліган), в університеті шокована трагедією своєї подруги, яку зґвалтували і яка потім наклала на себе руки. Героїня кидає навчання і впродовж усіх наступних років удень веде непомітний спосіб життя, працюючи в кав’ярні, а ввечері вдягає кричущий одяг і в барах удає сп’янілу й безпомічну. Так вона ловить «на живця» чоловіків, які начебто допомагаючи привозять її до себе чи в готель і намагаються зґвалтувати. Натомість вона їх убиває або карає в якийсь інший спосіб.

Це достеменно невідомо. Удома, в щоденнику, вона малює палички різним кольором — часом червоним, часом синім. І цих паличок уже сотні. Але до окремого списку, з іменами, вона вписує лише 28-е. Насамкінець вона випадково знаходить ініціатора того «студентського» зґвалтування, який, звісно, стає її ціллю №1.

За фабулою «Перспективна дівчина» є трилером із елементами детективу й мелодрами, де героїня мусить досягати справедливості за межами закону. В цьому сенсі «дівчина» сюжетно не надто відрізняється, скажімо, від класичної дилогії «Жага смерті» з Чарльзом Бронсоном. Але різниця є суттєва — у художніх засобах і деталях, самій історії, яка ходульна, непереконлива і часом смішна (в трилері!) вже від перших сцен.

І річ навіть не в тому, що Кессі все завжди вдається без найменших для себе втрат, попри її відверто тендітну статуру. І не в тому, що у фільмі цілковито опускається моральний аспект, закон як такий і поліція. А в прямолінійності й декларативності стрічки.

Те, що зґвалтування — зло, поза всяким сумнівом. Натомість фільм постійно обертається навколо дилеми на кшталт «що таке погано, що таке добре». І героїня всім розповідає про наслідки зґвалтування для її подруги. І всіх занурює в це лайно, проговорюючи це знову й знову. Можливо, фільм таким чином натякає, що в Америці про таке треба багато говорити. І тоді це сумно. Але в будь-якому разі це не метод для фільму про помсту. Де й фізичні елементи помсти відсутні, і, крім розмов, нема ні жертв, ні трупів, і навіть натяк на кров — це бризки від хот-дога, що їсть героїня після успішно проведеної нічної справи. Замість чіткого, можливо, брутального, але точно адекватного вимогам історії розвитку ми отримуємо жанрові обрізки.

Творці не хотіли чогось граничного, як-от французький фільм «День жінки» чи його американські римейки «Я плюю на ваші могили», бо це примусило б вдатися до жанру горору й серйозно обмежити прокат. У такому разі для чого ця кількість «жертв», прописаних у щоденнику героїні? Де історії з її життя? Хто вона врешті така, а разом із нею й усі ті, хто її оточує? Пласкі персонажі нічим не компенсуються, тільки за звуком розважаючи глядача справді перфектним саундтреком. Кілька вдалих жартів, трохи добрих комічних викрутасів актора Бо Барнхама, виникнення знакового Кленсі Брауна й претензійна передфінальна сцена вбивства, знята довгим планом...

І за що Кері Маліган вручили протягом останнього часу 11 призів? Лише за професійно виконану роботу? За дрібну амплітуду лицевих м’язів? Чи за поїдання хот-дога з прямим і таким викличним поглядом на трьох дурнуватих чоловіків, які були необережними, збиткуючись із неї? Шкода, якщо акторку преміюють лише в межах маніфесту, за вияви політкоректності як за моду часу.

«Дрібниці»

«Дрібниці» Джона Лі Генкока — кардинально інше кіно хоча б тому, що це перший великий студійний фільм року (від компанії Warner Bros.). Попри його зрозумілу кримінальну складову й чітко визначений сюжет про пошуки серійного вбивці, глядачеві подається концептуальна драма особистого ставлення до катастрофічних подій життя. І не лише вона. Тут показується, як свою драму вирішують люди — хто здається й гине, а хто приймає удар долі та продовжує жити, незважаючи ні на що.

В основі «Дрібниць» — історія колишнього детектива Джо Дікона (Данзел Вашингтон), який так прагнув розкрити справу кількох вбивств, що перестарався. Його відсторонили, у нього розвалилася сім’я, він зліг із серцем, переживши потрійне шунтування, — і це все за пів року. Але його, тепер рядового поліцейського, запрошує до розслідування новий детектив Джім Бакстер (Рамі Малек).

У картині дуже добре поєднується детективний процедурал із психологічним трилером. А козирем є сюжетний фінт із помилковим визначенням підозрюваного — двічі поспіль! — що призводить до особистої катастрофи детектива. Тут є цікава алюзія на такий самий шоковий і оригінальний фільм, як «Обіцянка» з Джеком Ніколсоном, де злочинця не знайшли, а поліцейський, даючи обітницю, зрештою божеволіє.

У «Дрібницях» розвиток подій стрімкий, інтрига — закручена, і тому варто дивитися уважно. Стрічка кидає місток до фільмів Девіда Фінчера — нестандартних і з потужним емоційним ефектом у фіналі. Але тут головним стрижнем все ж виступає не так історія, як її головний провідник, персонаж Вашингтона, який пережив кошмар минулого й досі живе з його привидами.

На відміну від персонажа Малека, він тримає себе в руках, у буквальному розумінні закопуючи та спалюючи все минуле, щоб рушити до майбутнього. Хоча минуле все одно завжди перед його очима. Гра Вашингтона це виокремлює, матеріалізує і наочно показує — попри вже класичне для нього амплуа детектива, цього разу він тонше творить образ, показуючи дрібні й украй важливі нюанси ролі. Як він говорить із колегою-патологоанатомом, із колишньою дружиною, з померлими, навіть як він жує гумку — це все характерно, життєво, переконливо. У це віриш, співпереживаєш. Досконалим партнером на сцені виступає Джаред Лето, виконавець ролі антигероя Альберта Спарма. Розумний і демонічний, герой Лето — провокатор і соціопат. Водночас він є випробуванням для героїв, із яким вони не дають собі раду, адже страх, слабкість і вимоги суспільства ламають їх, примушуючи програти.

«Дрібниці» похмурі від початку; у фільмі левова частка подій відбувається вночі. Згадка у фільмі відомого вбивці, Нічного сталкера, додає історичності та актуалізує документальний серіал про маніяка 1880-х років, який, власне, вийшов два місяці тому. Поєднання з прем’єрою «Дрібниць» утворює справжню інформаційну хвилю. Може, це теж концептуально?

Автор: Ярослав Підгора-Гвяздовський