«Попередники не пояснили, чому мовили на Донбас арабською». Як телеканал ДОМ «деокупує свідомість» мешканців «Л/ДНР»
Державний телеканал «ДОМ», створений у березні 2020 року задля протидії дезінформації з боку російських медіа й «деокупації свідомості» мешканців окупованих територій Донбасу та Криму. Його неодноразово критикували у соцмережах.
Зокрема, дісталося телеканалу за проєкт «Погляд з Банкової» за участю вже колишньої прессекретарки президента Юлії Мендель. Зазначали, що вона використовує ефір не так для розвінчання російських фейків, як для критики політичних опонентів Зеленського та піару влади. Й особливо висміювали її фразу про те, що «в Украине есть украинский русский язык».
Останнім приводом для критики став сюжет «ДОМу» про націоналістів-радикалів в Україні, де автори намагалися переконати глядача на окупованих територіях, що націоналістичні рухи жодного впливу в Україні не мають, а їхніх представників влада карає, якщо ті порушують закон.
Націоналісти звинуватили телеканал у використанні «наративів російської пропаганди» й вимагали вибачитися за сюжет. Вибачень у відповідь не пролунало, але відео з YouTube редакція прибрала, попросивши Комісію з журналістської етики оцінити якість матеріалу.
Ми поговорили про редакційну політику з шеф-редактором каналу, колишнім донеччанином Олексієм Мацукою, а також з ексдиректоркою з виробництва «Студії Квартал 95» Юлією Островською, яка з початку 2020 року є генеральною директоркою ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України».
Саме на базі цього державного підприємства з жовтня 2015 року працює телеканал іномовлення UA.TV, який покликаний п'ятьома мовами інформувати світ про Україну на противагу російській пропаганді. До створення «ДОМу» саме цей багатомовний контент пропонували мешканцям Криму та Донбасу.
Про рейтинги, мову та фідбеки
Народний депутат від «Слуги Народу» Олександр Федієнко через рік після запуску каналу «ДОМ» заявив, що його «ніхто не дивиться» навіть на підконтрольних Україні територіях Донбасу. Мовляв, там досі популярний російський телепродукт. Тому якщо «ДОМ» не допомагає, українські медіагрупи мають розкодувати свої популярні телеканали для цих територій, бо люди дивляться винятково російські.
Ю.О.: Це просто думка людини, бо ми знаємо, що нас дивляться, і є фідбеки з того боку. Можливо, «ДОМ» дивляться не так, як «Перший канал» Росії, але я не розумію, як розблокування інших каналів пов'язане з цим? Звісно, треба розблоковувати. Бо не можна виходити з держаком від лопати, коли в тебе стріляють з усіх видів зброї. Зараз на тій території мовить 70 російських каналів. Це те саме, що проти танка вийти з саперною лопаткою. На щастя, у нас з'явилася принаймні саперна лопатка, 6 років її не було взагалі.
Зараз «ДОМ» мовить лише російською. Чому б частину з ваших п’яти випусків новин на день не зробити українськомовними?
Ю.О. За соцопитуваннями, глядачам на тих територіях усе одно, якою мовою контент, важлива його якість.
По-друге, у нас є українська мова на каналі. Це серіали, які ми купуємо, чи фільми, зроблені за підтримки Держкіно.
Крім того, ми не перекладаємо в новинах українськомовні синхрони. Але загалом наша позиція така: люди знають російську мову, і, щоб не робити багато різних випусків, ми готуємо один, який буде зрозумілий усім. У такий спосіб ми розширюємо аудиторію.
У законі про іномовлення йдеться, що ефір може бути як українською, так і будь-якою іншою мовою, яка доречна саме зараз. Ми обрали російську.
О.М. «ДОМ» робить наголос на боротьбі з дезінформацією. Російською мовою її — колосальна кількість. Так, українську на непідконтрольних територіях розуміють, але для аудиторії, наприклад, Вірменії чи Азербайджану, де розуміють російську, українськомовні синхрони ми змушені перекладати.
Чим ви керувалися, коли формували редакційну політику та планували проєкти, — власним баченням чи фідбеками з того боку, аби розуміти, що там турбує людей?
Ю.О. Є багато досліджень, зокрема міжнародних, які проводяться на окупованих територіях. Ми базувалися на них.
Найголовніший запит тамтешніх людей — це звичайне нормальне життя. Це ж природно — розслабитися, дивитися програму про подорожі чи приготування буріто, а не думати, які податки будуть завтра.
Також усі зазначали, що втомилися від політизованого контенту. Звісно, прибрати його зовсім було б дивним, але мінімізуємо, щоб не перевантажувати глядача, та водночас надавати потрібну інформацію. А поза тим — транслювати розважальні речі, демонструючи, що життя продовжується і ми їх чекаємо.
У нас приблизно 25% — це інформаційний контент, а 75% — розважальний.
Але як ви тримаєте зв'язок із глядачем, як знаєте, що у вас дивляться і чи не працюєте даремно?
Ю.О. Ми маємо різні індикатори підрахунку. Один із них — диджитал-платформи: як нас дивляться на YouTube, читають сайт, яка залученість аудиторії у Facebook. За перший квартал 2021 року на YouTube у нас 10 мільйонів переглядів.
Звідки заходять? У п’ятірці — Донецька область і Крим, Луганщина десь на восьмому місці. Щодо рейтингів, то все це гіпотетичні підрахунки, бо немає доступу до вимірювачів на непідконтрольній території.
Тому ми робимо якісні дослідження, фокус-групи, де можемо показувати аудиторіям той чи інший контент, отримуємо відгуки. Також демонструємо контент нашим партнерам, а вони діляться відгуками.
О.М. Для розуміння фідбеку ми, зокрема, переглядаємо запити, які залишають люди в донецькій телеграм-групі. Якщо бачимо, що часто питають, як поміняти радянський паспорт на ID-картку, робимо спеціальні роз’яснювальні ролики. Так ми формуємо порядок денний.
Про радикалів і специфіку аудиторії
Чим принципово відрізняється канал для суто української аудиторії і канал для тих, хто живе на окупованих територіях?
О.М. Для окупованих територій навіть термінологія відрізняється. Бо таких понять, як комендантська година, гуманітарна допомога, угруповання бойовиків, немає в мирних містах.
Для Донецька контент повинен бути більш роз’яснювальним. Наприклад, розповідати про якісь урядові програми із соціальної допомоги. Люди там відірвані від інформації, іноді думають, що тут немає пенсій, виплат, іпотеки, узагалі жодних можливостей для них тут немає.
Тому доводиться інколи по декілька разів пояснювати, що означає та чи інша урядова програма та які можливості для них вона дає. Тому це специфічна робота, а не повноцінне медіа, як ми звикли собі уявляти ЗМІ у вільних кранах.
Навіщо глядачам окупованих територій сюжет про українських націоналістів-радикалів, з якими бореться українська влада? До того ж Семен Семенченко, арешт якого ви подали як приклад такої боротьби влади, націоналістом ніколи не був, а влада насправді не бореться, а часто утримує та використовує цих радикалів для своїх інтересів?
О.М. Ну це інтерпретації. Бо я вважаю, що влада справді бореться з радикалами та порушниками громадського спокою. І в Україні є ознаки того, що такі речі караються.
Ми ж не можемо сказати, що в нас абсолютно некерована держава. Саме так зазначив Кисельов у випуску новин на російському телебаченні. І наш сюжет був якраз відповіддю на дезінформаційну лінію Кисельова. Основна ідея сюжету — показати, що Україна все-таки європейська держава, де порушення прав людей караються.
Цей сюжет із YouTube ви прибрали через анонімні погрози у ваш бік і вимогу окремих націоналістичних організацій вибачитися?
О.М. Ми відповідальне медіа й не можемо допускати жодної ескалації. Якщо наш контент буде призводити до певного загострення, ми маємо розібратися, чому.
Тож ми попросили колег із Комісії журналістської етики подивитися ролик. Крім того, не хотілося підливати олії у вогонь всередині українського дискурсу, коли всі думали, що Росія от-от нападе на нас.
Байдуже, що про наш продукт скажуть росіяни чи хейтери, але головне для нас — давати більше приводів для єдності, а не розколу.
Про попередників, Мендель, Соколову та Княжицького
Вас критикують не лише блогери з-поміж прихильників Порошенка...
О.М. Є декілька таборів, які критикують. Тут і проросійський табір, і, умовно кажучи, патріотичний табір.
Це державний продукт, тому громадське обговорення є нормальним явищем. У США так само обговорюють їхнє іномовлення, там теж дуже багато критиків «Голосу Америки».
Але я вважаю, що ця критика зокрема є наслідком того, що попередня команда іномовлення не проводила інформаційної кампанії всередині країни (про суть явища іномовлення — ред.). І також не пояснила, навіщо вони мовили на окуповані території арабською.
Ю.О. І навіщо закупили на десять років контент «5 каналу» та телеканалу «Еспресо».
Наприклад, було закуплено 48 випусків програми «Княжицький» за 2017 рік, у межах яких тодішній і нинішній народний депутат (з команди Порошенка — ред.) бере інтерв’ю у різних людей, де обговорюють питання, актуальні саме для 2017 року. Чи Яніна Соколова бере інтерв’ю в режисера, обговорює його мрії та плани зняти фільм, а станом на сьогодні фільм уже вийшов. Ми не можемо таке показувати, якщо хочемо бути актуальними та цікавими.
Але ці програми не передали безплатно, це коштувало великих грошей бюджету — 17,5 тисячі гривень за один випуск. І через те, що їх придбали з правами на трансляцію протягом 10 років, під час аудиту до нас є питання: чому ми купуємо новий контент, якщо закуплений ось цей на десять років?
А вашим проєктом «Погляд з Банкової» за участі Юлії Мендель ви задоволені? Спікерів вам запропонували з Офісу президента чи ви обирали самі?
У нас немає пропозицій тієї сторони, бо ми — незалежна редакція, і вся редакційна політика незалежна. Ми постійно шукаємо спікерів, які можуть пояснювати нашій аудиторії питання державної політики щодо окупованих територій. Якщо це могла розтлумачити Юлія Мендель, ми не заперечуємо. Так, я як журналіст теж можу пояснювати, але все-таки вони — обличчя влади.
Чи задоволений? Я задоволений, що є представники влади, які приходять і дають відповіді на запитання людей.
Якою мірою в цьому проєкті присутня робота редакторів — про що говорити, що вирізати під час монтажу?
О.М. Я пишу запитання, на які хочу отримати відповіді. Ми інколи не розуміємо певних речей стосовно Донбасу. І просимо пояснити, наприклад, Леоніда Кравчука; також планується візит заступника голови Офісу президента — можливо, буде Ігор Жовква. Але це завжди діалог усередині, адже трапляється, що й гості кажуть: про це я можу говорити, а от про це ні.
Оскільки програма виходить у записі, чи не хотіли ви під час монтажу вирізати, наприклад, персоналізовану критику на адресу Порошенка чи роздуми Мендель про «українську російську мову»? Як ви взагалі ставитеся до такого твердження?
Я не філолог за освітою. Можливо, така мова як політичне явище існує, бо є виміри мови та слова українського походження в російській мові, яких немає в Росії.
У нас є обмеження на мову ворожнечі, гомофобні заяви, заяви проти людяності чи принизливі для певної категорії населення. Тоді ми робимо дисклеймер (письмова відмова від відповідальності за можливі наслідки сказаного — ред.). А якщо це постпродакшн (програма в записі — ред.), то намагаємось такі речі прибрати.
Щодо наведених вами прикладів, тут вона (Юлія Мендель — ред.) нікого не принижувала, немає закликів чи образ, це в межах політичної чи гуманітарної дискусії.