Пожежники проти вогнегасників — секстерапевти проти сексуальної освіти

По-перше, в Україні епідемія ВІЛу — щорічно реєструється близько 20 тисяч випадків інфікування вірусом імунодефіциту. Скільки серед них підлітків, незрозуміло — державна статистика не виділяє їх як окрему групу. Але за даними UNICEF у групі ризику перебуває майже 123 тисячі з них. По-друге, рівень підліткової вагітності в Україні, за різними даними, в 3 – 7 разів перевищує кількість таких випадків у європейських країнах.

Це лише дві з багатьох глобальних проблем, які стосуються питання сексуальної освіти і безпосередньо впливають на здоров’я та благополуччя не лише окремих громадян, а й всього суспільства.

Проте плачевна статистика є досить логічною, бо ані підлітки, ані дорослі в Україні не звикли до відвертих розмов про секс, репродуктивне здоров’я чи сексуальність.

За даними Ю-репорт, 64% підлітків отримують інформацію, пов’язану з сексуальною освітою, від своїх однолітків, а значить, стереотипи множаться, презервативи не використовуються, а багато школярів і далі вірять, що завагітніти можна, лише коли Меркурій в Терезах, і якщо після сексу файненько помитися, то нічогісінько не буде. Ну, ви зрозуміли.

Тому реально єдиний спосіб вирішити ці глобальні проблеми — це ввести комплексну сексуальну освіту в школи.

Така світова практика дійсно працює. Наприклад, в Німеччині за 30 років після введення сексуальної освіти в школи відсоток хлопців, які використовували презерватив під час першого сексу, зріс з 71% до 92%, а кількість вагітних на тисячу 15-19-річних дівчат знизилася з 38 до 6.

Доступ до сексуальної освіти — це право будь-якої людини, адже знати про те, що відбувається з твоїм тілом необхідно для того, аби зберегти здоров’я. В Україні це право постійно порушується.

Уроки в школі, виділені під розмови «про це» пропускаються або даються школярам на «самостійне опрацювання». А питання менструації та полюцій взагалі починають обговорювати лише у 8 класі, коли школярам майже 14 років, а місячні і полюції в підлітків, зазвичай, починаються раніше — у 10-13 років.

До того ж ті вчителі, які мають викладати «Основи здоров’я», де і повинна відбуватися сексуальна просвіта, або не є кваліфікованими спеціалістами в цій сфері, або мають знання, проте вважають, що обговорення цих тем призведе до того, що підлітки почнуть займатися сексом прямо в шкільних коридорах.

Це перебільшення, звичайно, але вони дійсно думають, що знання про секс школярі одразу ж захочуть втілити практично, хоча — спойлер — це не так. Вивчення питань сексуальної освіти призводить до того, що підлітки починають займатися сексом на кілька років пізніше.

Коли мені було 19 років, я дізналася, що маю вірус папіломи людини (ВПЛ) — інфекцію, яку підхоплює більше 80% сексуально активних людей. Але коли я почула про це, то страшенно запанікувала і думала, що обов’язково від цього помру, адже ніхто ніколи не розказував мені про існування ВПЛ.

Тоді мені дуже хотілося отримати якусь професійну інформацію про це, тим часом пошук в гуглі налякав мене ще більше, а зі знайомих ніхто нічого про це не знав. Я зрозуміла, для мене, дівчинки з провінційного міста, яка хоче знати більше про своє здоров’я, немає жодного безпечного простору, де була б життєво необхідна для мене інформація.

Тому довелося зайнятися самоосвітою та створити такий простір для таких саме підлітків — так і з’явилося Вперше. По суті, з безвиході.

Тепер таких ресурсів стає все більше, але цього замало, аби дістатися до свідомості кожного українського підлітка. І от організація, яка якраз повинна займатися розвитком та просуванням сексуальної освіченості, виступає проти цього.

Один з основних аргументів АССУ проти секс-освіти — те, що НГОшники, які займаються нею в Україні, не мають диплому сексологів.

Так, сексуальною освітою мають займатися кваліфіковані люди, і їхню компетентність обов’язково треба перевіряти. Але для цього необов’язково треба перевіряти диплом про профільну вищу освіту.

По-перше, диплом сексолога в Україні отримати неможливо — про це на сайті АССУ навіть пише сама президентка асоціації.

По-друге, враховуючи якість вищої освіти в нашій країні, диплом часом є просто погано оформленим в Paint папірцем і не вказує на кваліфікацію спеціаліста.

І взагалі, ми живемо в 2019 році, коли курси найкращих універів світу можна прослухати онлайн. Президентом України нещодавно взагалі став комік — про яку «роботу за спеціальністю» може йти мова?

Втім, в Україні за статистикою живе майже 7 млн людей, яким менше 15 років, а в Асоціації лише 56 спеціалістів. Саме тому нам необхідно кооперуватися, а не займатися монополізацією сфери та сегрегацією — лише так переможемо.

У заяві Асоціації дивною мені видався допис про те, де член/кині асоціації зазначають, що вони проти сексосвіти, в якій «пропагуються гомосексуальні стосунки».

Коли почесний президент АССУ каже, що гомосексуальність — це відхилення сексуальної орієнтації, бо лише стосунки між жінкою та чоловіком призводять до народження дитини, мені хочеться волати.

По-перше, гомосексуальність була виключена зі списку хвороб ВООЗ ще до визнання України незалежною державою.

По-друге, спеціаліст/ки, які повинні допомагати іншим мати класне сексуальне життя, мали би знати, що люди не займаються сексом лише для продовження роду.

В XXI сторіччі секс — це спосіб комунікації, побудови стосунків, демонстрації кохання, зняття стресу, і вже аж потім продовження роду. Тому розказувати підліткам, що сексом треба займатися лише заради діток і після одруження — все одно що кидати горохом в стіну.

Для мене сексуальна освіта — як і будь-яка інша освіта — це, насамперед, розвиток критичного мислення та розуміння відповідальності за рішення, які ти ухвалюєш.

Не треба сприймати дітей та підлітків як дурнуватих малюків, які ні в чому не розбираються, — бо це не так. У сексуальній освіті треба бути не дорослими поважними моралістами, які повчають, а старшими друзями, які завжди доступні, яким можна довіритися, які допоможуть і не будуть засуджувати.

Наше завдання як освітян (формальних чи неформальних) — допомогти підлітку розібратися в заплутаному світі та закласти цінності любові до себе та поваги до інших.

І показати, що він має підтримку і прийняття — повірте людині, яка нещодавно сама була тінейджеркою.

Водночас президентка АССУ сама відкрито зазначила, що спеціалісти в цій сфері не вміють спілкуватися з поколінням Z.

Але ми у «Вперше» вміємо, друзі в Тінерджайзері вміють, ідейники курсу «Сексуальна освіта» на «Прометеусі» вміють.

Ми щоденно допомагаємо сотням підлітків по всій країні відчути, що з ними, їхніми бажаннями та потребами все ок, а також даємо їм знання та навички для того, щоб вони були здоровими та щасливими. І у всіх нас немає дипломів.

То може ви, шановні сексологи і секстерапевти України, не будете намагатися випхати нас із публічного простору та дозволите нам робити те, що ми вміємо, поки ви робите те, що вмієте ви?

Насправді і у релігійних організацій, і у медичних об’єднань, і у низових проектів — незалежно від слів, які ми вживаємо, чи способів спілкування, одна мета — здорові і щасливі люди. Просто у нас різне бачення шляху до цієї мети.

Тому було б логічно не заважати одне одному працювати, а навпаки підтримувати одне одного.

Було б класно, якби така поважна організація як АССУ атакувала не нас, активістів, а владу та політиків, які активно порушують права школярів, адже ігнорують потребу зробити комплексну сексуальну освіту формальною.

І ще було б класно, аби асоціація не заперечувала доведені наукою речі та почала використовувати більш прогресивні підходи до спілкування з підлітками.

Бо якщо ми, дорослі, розказуватимемо їм, що секс існує лише для продовження роду, а про презервативи мовчатимемо, то ситуація з ВІЛ та підлітковими вагітностями не покращиться. Незалежно від того, є в нас дипломи чи ні.