Про «формулу Штайнмаєра», «червоні лінії», «капітуляцію» і «хунту»
Переконаний, зараз ми спостерігаємо процес кристалізації пунктів плану, який може стати спільним продуктом «нормандської» четвірки і першим істотним результатом Зеленського на посаді президента.
Зеленський діє в парадигмі, створеній його попередником Петром Порошенком. Колись, у 2016 році п'ятий президент схвально висловлювався про «формулу Штайнмаєра»: «Було окреме обговорення питання підготовки до виборів, і домовилися продовжити на рівні експертів, на рівні робочих груп, роботу з підготовки концепції вибіркового законодавства, імплементації так званої формули Штайнмаєра».
У 2019, втративши владу, Порошенко різко змінив свою позицію і тепер мобілізує громадян, насамперед своїх виборців, на мітинги проти ініціатив Володимира Зеленського.
Боротьба за владу різних центрів впливу і фінансово-промислових груп є природною для демократії. Але чи не переходять деякі українські політики ті самі «червоні лінії» демократії, які так прийшлися до вподоби усім останнім часом?
Як часто Порошенко і група «старих політиків» взагалі замислювалися про ці «червоні лінії» української демократичної системи і чи розуміють вони різницю між боротьбою за владу і процесом врегулювання конфлікту?
Судячи з останньої п'ятирічки — прекрасно розуміють і володіють ситуацією, інакше як можна пояснити зміну риторики Петра Порошенка щодо політико-дипломатичного способу розв’язання конфлікту на сході?
Замість активної допомоги новій владі і захисту ідеї миру в Україні, «старі політики» марять про колишню велич і використовують складний процес врегулювання задля політичної боротьби, навмисне переходять «червоні лінії» консенсусу, можливого тільки в демократіях, і розраховують на конформність цільових аудиторій підконтрольних телеканалів.
Для цього навіть використовуються такі агресивні і негативно забарвлені слова як «капітуляція», «здача» тощо.
На жаль, частина журналістів повторюють за політиками і замість концентрації на аналізі протиріч, що лежать в основі конфлікту, відстеження динаміки думок, громадських настроїв, курсу влади, покривають свої тексти і сюжети шаблонними словами. До речі, мотиви появи в медіа слова «хунта» в 2014 році схожі на ті самі мотиви, які породили масове використання слова «капітуляція» в 2019-му.
У перші дні роботи українського парламенту в вересні ми спостерігали так званий «турборежим», коли Рада приймала одне рішення за іншим.
У жовтні почався турборежим в Офісі Президента. Після 100 днів новий глава держави позначив свій курс на початок стабілізації ситуації на Донбасі. Щоправда, реалізується цей курс лише в одному блоці — політичному.
Але турборежим потрібний, насамперед, для гуманітарного блоку — повернення пенсій в Донецьк / Луганськ, максимального спрощення проїзду принизливих КПВВ, зняття обмежень на провезення речей і продуктів, ліквідації тиску на соціально незахищені групи, вирішення питання з документами громадян, які прибувають з невизнаних республік до себе на велику Батьківщину.
Турборежиму потребує і блок безпеки — узгоджене розведення військ, розроблення планів з контролю за озброєнням, робота з військовими і волонтерами. І тут цілком зрозумілим є занепокоєння суспільства: не можна залишати важелі впливу Росії на внутрішню політику України. Про що, до речі, неодноразово заявляв і Зеленський в своїх виступах як в Україні, так і за кордоном, зокрема у США в ООН.
Для такого турборежиму вже було створено профільні міністерства, існують робочі групи з реінтеграції при президентові України, активізувалися й правозахисні громадські організації.
29 — 30 жовтня в Маріуполі відбудеться великий форум, присвячений реінтеграції та урегулюванню, і, можливо, він і дасть старт турборежиму оновленим Міністерству культури, молоді та спорту України та Міністерству у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України.
Саме ці два актора можуть стати основними драйверами реінтеграції виснаженого війною Донбасу. Але чи стануть і якою буде їхня ефективність можна буде оцінити через рік — під час першого звіту прем'єр-міністра Олексія Гончарука.
Схоже, що в планах у Зеленського таки «втягнути» Донбас у велику Україну, а не відгородитися від нього бетонною стіною.
Вперше з 2016 року зустріч «нормандської четвірки» в повному складі може відбутися в Парижі вже восени цього року, тому зараз саме час для високих ставок і закритих переговорів, адже Україна має і може бути лідером в мирному врегулюванні, захищаючи інтереси не тільки вітчизняних політичних гравців або «старих політиків», а заради своїх громадян і своєї демократії.
Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора