hromadske вже пояснювало, що означає «Формула Штайнмаєра».

Крім того, ми говорили про неї з дипломатом Андрієм Веселовським у вчорашньому ефірі «hromadske. Світ».

А поки — кілька думок навздогін.                        

З цією формулою, як на мене, відбулося ось що:

1.   Президент Зеленський хотів швидкого повернення полонених. Путін натомість поставив умову: перехід до «політичної» частини виконання Мінських угод в обмін на повернення полонених.

2.   «Політична» частина — це те, чого вміло уникав Порошенко. Україна у 2014-2019 переконала Захід, що Мінськ треба розділити на «безпекову» та «політичну» частини, і не може бути прогресу в політичній до виконання безпекової (припинення обстрілів, відведення військ тощо).

3.   Постійною ескалацією на Донбасі Росія давала зрозуміти, що не припинить стріляти, доки Україна не почне виконувати «політичну» частину. Для України це означало постійні смерті. Але винною в цьому і відповідальною за невиконання Мінська міжнародна спільнота здебільшого вважала Путіна. Повторювала, що «м'яч на стороні Росії» тощо.

4.   З актуалізацією теми про «політичну» частину «Мінська», особливо з актуалізацєію теми виборів, Росія, на жаль, повертає «м'яч» на нашу територію. Бо «політична» частина асоціюється з зобов’язаннями України за Мінськими угодами, які містять ризики для суверенітету України. І це погано. Але це ціна, яку Україна платить за повернення 35 полонених, і їхнє повернення — це добре. Дуже складний компроміс.

5.   Є однозначні пункти в Мінську, які не на користь України. Наприклад, про те, що контроль за кордоном можна отримати тільки після проведення виборів. Однак є і пункти, що дозволяють широке тлумачення. І саме тут Україна може висувати свої арґументи, що працюватимуть на її користь. Наприклад, у Мінську-І є теза про міжнародний моніторинг і верифікацію українсько-російського кордону та створення зон безпеки в прикордонних районах. Цей пункт так і не був виконаний.

6.   Тези міністра Пристайка та вчорашні висловлювання президента Зеленського свідчать, на мою думку, про спроби України дати таке тлумачення «Мінська», які би означали спочатку відновлення української влади на окупованих територіях, і тільки потім проведення виборів. Зеленський вчора сказав, що «кордон має бути наш» як передумову для виборів. Однак одна справа — сказати, інша справа — забезпечити. І велике питання, чи вдасться Україні просунути думку про відновлення української влади ще до виборів, хто буде верифікувати виведення військ, чи має Україна довіру до ОБСЄ і т.д.

7.   Багато чого залежить від нового закону про «особливий статус», який анонсував Зеленський. В ньому, як на мене, має бути гарантовано, щоб «особливий статус» містив якнайменше загроз для українського суверенітету. Він також має перекинути «м’яч» виконання «політичної частини» знову на Росію. І перспектива цього є, адже якщо Україна справді проводить місцеві вибори, тоді так звані «ДНР-ЛНР» мають бути офіційно розформовані, вони мають перестати існувати як квазі-державні структури (з арміями, міліціями, службами безпеки тощо) задовго перед виборами, і на окуповані території має де-факто зайти українська влада (суди, поліція, СБУ тощо).

8.   У мене великі сумніви, що тут Путін буде готовий на якісь поступки. «Сепаратисти» вже заявили, що ніякого контролю за кордоном перед виборами Україна не матиме. Крім того, якщо Путін таки погодиться «розформувати» квазі-держави, який резонанс це матиме в російському інформаційному просторі. Фактично, вперше Росія буде «віддавати» території, а не забирати їх. Тобто весь процес може впертися в такі деталі, які для тієї чи іншої сторони буде неможливо виконати.

9.   Новий закон, якщо він правильно буде виписаний відповідно до українських інтересів, може повернути «політичну» частину назад на сторону Росії. Бо вкрай важливо відвернути ситуацію, за якою тільки Україна бере на себе політичні «зобов’язання». Бо насправді такі зобов’язання має брати на себе передусім Росія як країна-агресор. Підозрюю, що росіяни нічого не захочуть на себе брати і ніде не захочуть поступатися, а тоді ситуація повернеться до порошенківських часів.

10. Важливо паралельно думати не тільки про політичні речі, а й про гуманітарні: міжлюдські контакти, збільшення пунктів пропуску тощо.

Мій висновок: уся ця історія справді може призвести до «зради», тому тиск суспільства дуже потрібен. Але, можливо, її відвернути, бо дуже багато нюансів, об які ця зрада може зламатися. І дуже важливо, щоб Україна формулювала свої умови і послідовно вимагала їхнього втілення, а не йшла у фарватері умов зовнішніх сторін.

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись: