«Про космос знаємо більше, ніж про власну Землю»: що досліджуватиме в Антарктиді нова українська експедиція

25-я українська антарктична експедиція мала відправитися на льодовий континент наприкінці місяця, але через загрозу коронавірусу та закриття міжнародного авіасполучення вирушила в дорогу вже 16 березня. На жаль, дістатися станції «Академік Вернадський» українцям не вдалося — знову ж таки, через епідемію коронавірусу в світі. Але вони сподіваються, що зможуть зробити це найближчим часом.

До складу команди увійшли 12 людей, серед яких семеро науковців. Усі вони тиждень тренувались на спеціальній базі у селищі Мартове Харківської області. hromadske там побувало та розпитало вчених, чим вони будуть займатися впродовж року в Антарктиді.

Низькочастотна обсерваторія Радіоастрономічного інституту НАН України знаходиться на березі Печенізького водосховища, поблизу соснового бору.

На території обсерваторії — магнітометричний комплекс, який допомагає вивчати магнітні бурі та грозову активність на Землі. Аналогічний знаходиться на українській антарктичній станції «Академік Вернадський».

«Світові грози пов'язані з кліматом. Коли він змінюється, то вологість повітря та інтенсивність гроз теж змінюється. І наприкінці минулого сторіччя була опублікована стаття американського вченого, який запропонував використовувати ці сигнали як індикатор температурних змін. Коли Україна отримала станцію, з'явилася можливість проводити ці вимірювання постійно. Чому це дуже важливо? Тому що в Антарктиді немає жодних антропогенних перешкод, техногенного впливу. І електромагнітний клімат дуже сприятливий, щоб проводити такі вимірювання», — пояснює на вході до бази радіофізик Олександр Колосков, який чотири рази був в Антарктиді та зараз тренує майбутніх полярників.

Поруч із ним нас зустрічає Світлана Краковська — одна з перших українських жінок, що вирушили досліджувати Антарктиду наприкінці 1990-х разом із чоловіками. Тодішнє рішення керівництва вважає прогресивним, але зауважує, що присутність жінки на станції «Академік Вернадський» сприймалася всерйоз не всіма.

«Перші керівники Антарктичного центру були орієнтовані на ті станції, в яких на той момент жінки вже були на рівних. Ми пробили цю “скляну стелю”. В Антарктиді важливі наші професійні навички, а також людські якості: не чоловік, не жінка, а людина і фахівець», — наголошує Світлана.

Вона взяла участь у другій українській експедиції, але всі випробування для команди були вперше, оскільки їхні попередники тоді ще не повернулися з зимівки та не встигли передати свій досвід.

«Ми збиралися, спираючись на свій життєвий досвід, самостійно все закупали, і це було важко. Два місяці ми йшли туди, 13 місяців там і два місяці назад. Там низьке небо, яке дарує неповторну гаму кольорів, особливо на сході та заході сонця. Але в наш рік було лише 27 справжніх сонячних днів. В таких місцях учишся цінувати кожен сонячний день. В Україні цього люди не розуміють. Коли я повернулася після навчання з Ленінграду і бачила, що люди ходять похмурі в сонячний день, я не розуміла, як це так», — згадує вчена.

Зараз Світлана входить до Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату. Вона готувала майбутніх полярників до їхньої наукової місії та розповідала про стандарти Всесвітньої метеорологічної організації.

Серед її вихованок — харків'янка Анна Соіна, одна з двох жінок-науковиць у цьогорічній експедиції. До Антарктиди вона вирушить уперше, але про цю поїздку мріяла змалечку. В дитинстві захоплювалась книгами про Антарктиду, в університеті писала про неї диплом. Під час цієї зимівки вона буде займатися озонометрією.

«За озоном постійно треба спостерігати, щоб розуміти: зменшується дірка, збільшується. Так як коливання озону впливають і на життя людей, і на екосистеми, за цим треба постійно спостерігати. Це і престиж країни, і майбутній вклад в науку», — пояснює Анна Соіна.

Усі знання, якими мають оволодіти вчені під час річної зимівки в Антарктиді, згрупував та систематизував геофізик Андрій Залізовський. Він — автор навчальної програми та керівник зборів, на білому континенті був чотири рази.

«Крім того, що вони вчені і займаються власною роботою, їхня задача — життєзабезпечення. Одна з особливостей життя там — у вас немає телефонів «101», «102», «103». У вас там немає ніяких гірничо-рятувальних служб. У вас є колектив із 12 людей, і все залежить від вас», — каже Андрій.

Згадує, що у вільний від наукових досліджень час зазвичай вивчав місцевість навколо.

«Маса цікавих місць прямо на станції — наприклад, льодовик висотою 50 метрів. В льодовику, як виявилося, є печери. Ще своїми очима бачимо, як фауна просувається у бік полюсу. У 2007 році пінгвіни Дженту поселилися у нас біля станції. Це призвело до того, що ми втратили озеро прісної води. Вони його банально загадили», — розповідає дослідник.

Вадим Жуковський вирушає до Антарктиди вже вдруге. Там він займатиметься метеорологічними, геофізичними та сейсмічними дослідженнями. Його задача цього року полягає в розміщенні сейсмічної групи на острові Галіндез, де знаходиться українська антарктична станція.

«Так склалося, що про космос ми знаємо більше, ніж про власну Землю. Насправді, ми не дуже розуміємо, що знаходиться глибше 12 кілометрів. Там унікальна місцевість. Дуже багато айсбергів. Вони своєю гігантською масою б'ють по поверхні землі, і цей сейсмічний сигнал, який проникає глибоко в землю, є корисним для вивчення земної кори. Ми розраховуємо, що за декілька років назбираємо достатньо статистики, аби сконструювати 3D-модель земної кори — це близько 40 кілометрів. Раніше такого не проводилося. Це як роблять УЗД внутрішніх органів. Тільки тут не ультразвукові, а сейсмічні хвилі», — пояснює геофізик.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Таким чином за допомогою природного шуму вчені будуть проводити пасивну сейсмічну розвідку. Активна в Антарктиді офіційно заборонена, оскільки використовує шуми, утворені внаслідок штучних вибухів у воді. Через них у радіусі 600 метрів від корабля, з якого скидають вибухівку, гине планктон, і це негативно впливає на екосистему в цілому, пояснює науковець. Також під час експедиції українці будуть відпрацьовувати добування корисних копалин.

Обслуговуванням дизель-генераторних електростанцій під час зимівки вже втретє буде займатися дизеліст-електрик Юрій Лишенко. Запевняє, що для нього виконання його обов'язків не є рутинним заняттям.

«На станції не може бути монотонної роботи, бо кожен день ніколи не схожий на попередній. Це пов'язано з тим, що багато роботи проводиться поза межами станції. Є робота в акваторії, супроводження наших науковців», — розповідає Юрій.

Найбільше йому запам'яталася перша поїздка, коли краєвиди рідної Мерефи (Харківська область) змінилися пейзажами Антарктиди.

«Передовсім, вразила антарктична природа. Це зовсім інший світ. Це не можна порівнювати навіть із Арктикою. На тих широтах, де в Арктиці все буйно квітне, в Антарктиці немає нічого. Наші острови — це скали вулканічного походження, відсутній грунт. Акумуляція холоду створює інші кліматичні умови», — пояснює полярник.

Аби дослідники не відчували себе ізольованими від рідних і друзів та могли передати наукові дані в Україну, потрібен зв'язок із зовнішнім світом. За нього в цьогорічній експедиції відповідає системний адміністратор Євген Прокопчук.

«Зараз на станції "Академік Вернадський" більш-менш з інтернетом. Там є супутник. На місяць на 12 людей дається 30 гігабайт. Це ділиться порівну між усіма членами експедиції — приблизно 450 мегабайт на тиждень для однієї людини. Цього вистачає, аби щодня списуватися з рідними та близькими, писати електронних листів по роботі», — каже Євген.

За словами Андрія Залізовського, цього року держава значно збільшила фінансування — для досліджень на станції «Академік Вернадський» виділили 143,5 мільйони гривень. Такі зміни в Національному антарктичному науковому центрі сприйняли з ентузіазмом.

«Кожна зимівка — як окреме життя. Це унікальний досвід, який в іншому місці отримати неможливо», — запевнив Андрій.