«Просто страшно». Зворотний бік ухилянтства

«Держава мене демотивувала», «в Україні несправедливість і корупція», «в армії панує радянщина», «піду служити тільки разом з депутатами та їхньою ріднею», «це квиток в один кінець» і «найперша причина — страх». Здебільшого такі коментарі ми побачили під дописами у соцмережах із запитанням «Чому ви не хочете служити в ЗСУ?».

Не секрет, що на другому році війни фактично не залишилося тих, хто готовий добровільно стати на захист країни з чітко усвідомленим розумінням «якщо не я — то хто?». Та й посилені заходи мобілізації, які нині готує уряд, можуть іще дужче збурити суспільство.

Чи є нормальною реакцією цивільного банальний страх? Яку роль зіграла російська ІПСО у його підживленні? Як на ухилянтів реагують чинні військові та ветерани? Чому ми проґавили рік і чи можливо взагалі уникнути жорсткої мобілізації — розмірковуємо разом з вами та військовими аналітиками.

Через Тису або фіктивний шлюб

Від початку повномасштабного вторгнення Державна прикордонна служба затримала понад 24 тисячі чоловіків, які намагалися незаконно перетнути кордон. Схеми різні: хтось тікає через гори; хтось уплав, долаючи Тису та Дністер; а хтось — за «липовими» документами. Таких, за словами речника Держприкордонслужби Андрія Демченка, нині стає більше.

«Хоча тенденція залишається на тому ж рівні, що й раніше. Близько кількох десятків спроб незаконного перетину прикордонники припиняють щоденно по “зеленій” ділянці кордону, також у середньому за добу приблизно 10-15 спроб, коли особа намагається використовувати підробні документи на пунктах пропуску», — зазначив Демченко в ефірі телемарафону.

Найчастіше чоловіки використовують документи щодо непридатності до служби, інвалідності чи багатодітного батьківства.

Серед популярних нині схем — оформлення опікунства і навіть фіктивні шлюби людини з інвалідністю (щоб виїхати за кордон під виглядом її супроводу). Коштують такі «послуги» від кількох тисяч доларів.

Різко — ледь не вдесятеро — побільшало в Україні й чоловіків, які через суд стають єдиним опікуном дитини. У понад 20 разів зросла кількість чоловіків «за 30», які вступають до вишів на контракт.

Чи може зрости динаміка охочих перетнути кордон через посилення мобілізації — у Держприкордонслужбі прогнозувати поки не беруться.

«Я ссикую. Це все»

Користаються популярністю і телеграм-канали, у яких пишуть, де представники Територіальний центр комплектуванняТЦК вручають повістки, — вони є фактично у кожному великому місті, адже багато призовників бояться мобілізації як вогню.

Чи виправдана їхня аргументація? Ось доволі типові реакції, які ми виокремили під час опитування серед читачів hromadske.

• «Перше — страх».
• «Страх смерті та каліцтва + незрозуміле бюрократичне ставлення до ветеранів, відсутність суспільної та державної опіки».
• «Корупція та несправедливість».
• «Відсутність радикальних реформ і змін у ЗСУ, відсутність підтримки ветеранів з боку держави. Зайва бюрократія та хабарі».
• «Жахлива некомпетентність командирів, радянщина, несправедливість, відсутність зброї».
• «Або рівні всі, або ідіть нах**. Де діти депутатів? Де діти суддів, чиновників та інших “вершків”?»
• «Зараз це виглядає як квиток в один кінець. Готовий піти воювати, якби служити треба було не більше ніж два роки, а далі — на мій вибір».
• «Держава нічого не робила для мене, чому я маю щось робити для неї?»
• «Насамперед зупиняє значно більша моя користь тут, ніж там. Ну і проблеми зі здоров'ям».
• «На мою думку, це часте порушення людської гідності працівниками ТЦК і як наслідок — страх перед системою, в якій ти собі не належиш».
• «Мають бути прозорі правила гри! Кожен громадянин повинен знати, на яких умовах, куди, за що і т.д. А держава замість того, щоб мотивувати, демотивувала».
• «Я ссикую. Це все», — зізнається хтось відверто.

Вирізняються хіба коментарі самих військових. Для них усі вищеописані аргументи звучать радше як відмовки.

Тоді ті, хто вже служить, що мають робити? Складати зброю і йти додому?військовий Олександр Шеремета

«Пох** на тих чиновників — з ними боротися потрібно, але нам би не завадило підкріплення, а відмовки ми придумувати всі гарно вміємо. Тільки от вони не врятують нас. Потрібно хоча б підготувати свою дупу до служби: піти на якісь курси, набути певну цінність, навички. От тоді ваш зад не запхають куди-небудь, тоді ви зможете ефективно виконувати певні завдання. Ми всі колись були цивільними, усе можна виправити. Було б бажання і почуття власної гідності», — пише військовослужбовець Олександр Шеремета.

«Я, військовий на нулі, читаю ці коменти — і вони деморалізують, на жаль… Майже всі описані проблеми мають епізодичний характер, а не масовий, і дуже сумно, що московська Інформаційно-психологічна операціяІПСО захопила голови наших громадян. І другий бік цього всього, хлопці та дівчата: ваші відмазки доведуть до того, що такими темпами всі ми дуже скоро будемо в московії. Поженуть вас тоді Загороджувальні загони — підрозділи Червоної армії, які розміщувалися позаду військ для запобігання втечі бійців з поля бою. Полонені росіяни свідчать, що такі заходи практикують і сучасні окупаційні військазаградотрядами на війська НАТО — ото будете потім про корупцію розповідати. Сумно, дуже сумно…»

«Понад рік ми ховали голову в пісок»

Свою роль у масовому небажанні воювати справді зіграла російська пропаганда, яка понад рік активно розганяла фейки щодо мобілізації, — переконаний науковець і військовий аналітик, колишній командир роти 24 окремий штурмовий батальйон «Айдар» — підрозділ сухопутних військ України, сформований як добровольчий батальйон територіальної оборони у травні 2014 року, відтоді бере участь у війні проти росіїбатальйону «Айдар» Євген Дикий.

«По соцмережах активно качаються російські тези. Цілий набір, починаючи від “ААА, всіх женуть Так званий м'ясний штурм — військова тактика концентрованих ударів великими масами військ на вузькому напрямку, що призводить до великих людських втрат сторони, яка наступаєна м'ясо” (що, м'яко кажучи, абсолютно не відповідає дійсності), і закінчуючи тезами, що “в нас не така держава, за яку готові воювати”. Ця аргументація хибна і брехлива, але факт у тому, що її рік розганяли. І ми справді самі дозволили це робити», — каже у розмові з hromadske Дикий.

На його думку, Україна проґавила час, адже необхідність великої мобілізації стала очевидною ще восени 2022-го. Тоді російський диктатор оголосив найбільшу з часів Другої світової війни мобілізацію в рф.

«Але замість того, щоб тоді ж спокійно врегулювати недоліки нашої мобілізаційної системи, подумавши, що для цього треба налагодити в законодавстві, ми понад рік заплющували очі та сподівалися, що якось розсмокчеться. Тому, власне, з мобілізацією ми повторили свою помилку, як і взагалі з початком великої війни, коли в упор не вірили, що вона буде», — додає експерт.

Ми понад рік просто вдавали, що проблеми нема, і ховали голову в пісок.військовий аналітик і ветеран Євген Дикий

Аналітик певен, що рік тому запровадити посилену мобілізацію було би простіше. Навіть з огляду на емоційний спалах, який проявлявся у феноменальній згуртованості проти ворога після початку самого вторгнення та викриття перших кривавих наслідків окупації.

Хоча з іншого боку — «на тій хвилі це не виглядало ще настільки необхідним», зауважує Дикий. Натомість зараз, на його думку, «усяка подальша затримка з питаннями мобілізації веде до потенційної катастрофи».

«Лагідної» мобілізації не буде

Зараз усім треба усвідомити, що мобілізація не буде «лагідною» та зручною, — певен військовий оглядач і полковник у відставці Сергій Грабський.

Як то кажуть, «рожевих поні» не буде. Буде дуже незручна, сувора і жорстка мобілізація. Іншої бути не може.військовий аналітик Сергій Грабський

«Як би зараз наші політики не гралися з тими законопроєктами, внаслідок нашої інфантильної, безвідповідальної (причому нашої, тотально нашої) політики ми будемо платити страшну ціну за те, що робили останні 30 років. По-іншому ніяк не буде, у нас інших людей нема», — пояснює hromadske Грабський.

Проблема відсутності мотивації не лежить на поверхні. На думку аналітика, це наслідки багаторічного наративу українських політиків про те, що «ми повинні мати контрактну армію». Те, що вкорінилось у свідомості багатьох українців як позиції «це не моя справа» і «знайдуться ідіоти, які будуть служити», — родом звідти.

Наші законодавці, вибачте на слові, банально очкують перед цією мобілізацією. Бо розуміють, що іншого вибору не буде. Але треба було думати раніше, шановні друзі.військовий аналітик Сергій Грабський

«Коли у 2014-му я казав “Люди, призвичаюйтесь жити у форматі великого Ізраїля” — всі перелякано дивилися й казали “Що ти верзеш?”. Ось і все. А треба розуміти, що війна надовго. Як казала моя покійна бабця, “велика крижина довго тане”. Так, російська федерація почала танути, але цей процес може бути дуже тривалим. А в нас немає іншого вибору, іншої можливості закінчити це, окрім перемоги», — вважає Грабський.

Зі свого боку Євген Дикий наголошує: примусова мобілізація не є чимось особливим у світовій історії. Адже жодну велику війну ніколи не вигравали лише силами добровольців.

«Якщо йдеться про затяжну тривалу війну, то добровольці її не вигравали ніколи й ніде. У жодній нації вони не становлять більшості, це радше така меншість, що поступово “вимирає”. І це нормально. Власне, завжди відбувався такий страшний “дарвінівський” відбір: є ті країни, які були здатні організувати масову мобілізацію, і ті, що не були на це здатні. Останні просто стиралися сусідами з карти», — каже Дикий.

Страх — це природно

Насправді великі мобілізації ніколи й ніде не були популярними, додає Євген Дикий. І примус, на який має піти держава, — неминучий.

Фактично ми маємо підштовхнути людей до вибору, який є правильним, але протиприродним.військовий аналітик і ветеран Євген Дикий

«Тобто тут є абсолютно нормальна людська психологія. Небажання воювати — це природно. Страх воювати — це природно. Насправді з так званих добровольців ніхто воювати теж не хотів і не хоче. Це я можу сказати точно як доброволець», — підкреслює аналітик. І радить призовникам викинути з голови уявлення «про те, що всіх женуть на м'ясо, і ти йдеш помирати».

«Власне, “вся армія воює” — це якраз те, що часто вводить в оману. У нас чомусь вважають, що воює мільйон людей, а це абсолютно не так. У нас мільйон людей служить. А власне ті, що “на нулі”, — це верхівка айсберга», — каже колишній командир штурмової роти.

Страх — це нормальний стан людини, підтримує колегу Сергій Грабський. Але що конкретно зробити, щоб цей страх поступово минав? Полковник запасу певен: проблема з мобілізацією — відповідальність усього суспільства.

«Підійдіть до дзеркала, подивіться і скажіть: “Хто у цьому винен“? Може, ви відповісте, що таке Стерильна пов'язка, призначена для контролю кровотечіізраїльський бандаж? Чи вмієте ви накласти турнікет? А Скорочення від словосполучення «тактична медицина» — техніка допомоги на догоспітальному етапі, націлена передусім на усунення попереджуваних причин смерті й тяжких наслідків для здоров'ятакмед — це лише один з елементів. У нас 10 років війна.

Тепер ясно, вибачте. Як кажуть деякі мої сусіди та молодь: пацан банально очкує. Йому просто страшно, і це логічно. Але ставиш питання: “Чувак, а що ти зробив для того, щоб підготуватися до цього? Ти знаєш, з якого боку підходити до автомата? Ти знаєш, яка місткість магазина для пістолета Макарова? Ти знаєш, яка ефективна дальність стрільби пістолета Glock?” Відповідь: “Ні, не знаю, я взагалі нічого не знаю. Хай військові воюють”…»

Ухилянт — не вирок на все життя

Під час розмови про відсутність мотивації серед призовників екскомандир Дикий зробив зауваження: «Ви так говорите про мотивацію людини, ніби вона взагалі незмінна. А це зовсім не так».

На війні з людиною відбувається багато метаморфоз — виявляється, є чимало випадків, коли вчорашні ухилянти стають абсолютно нормальними бійцями.

«Я особисто знаю людей, які потрапили під мобілізацію саме як ухилянти, їх буквально ловили. Когось навіть уже десь на перевалі. Та коли вони потрапили в армію, саме на фронт — то “привоювались”. Там міняється мотивація, міняється психологія. Одна справа — відмовлятися виконувати накази якоїсь абстрактної держави. Зовсім інша — коли ти в окопі поруч із живими людьми, своїми бойовими товаришами. 

З'являється гордість, з'являється самоповага, громадянські почуття, яких до цього зовсім не було. Мало того, ви б чули, що за якийсь час після цього вони самі говорять про ухилянтів! Не варто вважати, що якщо людина зараз у тилу ухилянт — це вирок на все життя. Це зовсім не так. Війна міняє», — розповідає колишній військовослужбовець.

Мобілізація чи окупація: третього не дано

Або нас піде достатньо багато воювати, або сюди прийдуть орки. Ніхто не пропонує компромісу чи проміжного варіанта.військовий аналітик і ветеран Євген Дикий

Треба розуміти, що в разі окупації з’явиться значно гірший ризик — іти на війну, але вже за росію, — наголошує Дикий.

«Це буде страшніше, бо саме людей з окупованих територій вони женуть першими. Про це могли б розповісти багато донеччан і луганчан, якби вижили. Для тих, хто не хоче служити в ЗСУ на порівняно нормальних умовах — ну, є ризик потім отак служити оркам. Просто потрібно розуміти, між чим ти насправді обираєш».

І Євген Дикий, і Сергій Грабський закликають до якнайшвидшого ухвалення закону щодо змін у мобілізації. Експерти звертають увагу на важливість ухвалення двох інституційних рішень: встановлення граничного терміну служби та посилення відповідальності за ухилення від військового обліку.

Перший крок популярний і міг би розв'язати дві проблеми: знесилення тих, хто вже воює, та посилення мотивації тих, хто має прийти їм на заміну. Нині військові не приховують: з фронту існує фактично два виходи — або поранення, або загибель. Зовсім інше ставлення буде, коли людина знатиме: у її служби є кінцевий термін.

Другий крок — непопулярний і дискусійний. Ідея жорсткого посилення відповідальності для ухилянтів викликала суспільний резонанс, а Кабмін зрештою був змушений відкликати законопроєкт. А втім, без закриття цієї «дірки» не обійтися, стверджують експерти.

Та й загалом популярних рішень під час затяжної війни, схоже, очікувати не варто. На кону — існування країни.

Євген Дикий підсумовує: «У нас є два варіанти — програти цю війну або виграти. Який вигляд матиме програш війни — ми бачили на прикладі Бучі. Нам він може не подобатися, але це факт. Це визначив наш ворог, і ми не можемо цього змінити».