Рік відкриттів і білих плям: чи вдалося школярам повчитися на дистанційці
Уже другий рік через пандемію школярі навчаються дистанційно. За партою в школі вдалося посидіти не всім — карантинні обмеження та хвороби учнів і вчителів періодично повертали їх додому. І там кожного чекало своє: когось повноцінні заняття в онлайні, а когось — завдання у Viber чи смс.
Проблемою шкільної онлайн-освіти залишається неготовність самих учителів та дітей пристосовуватися до нового формату. Нерівним є і доступ до освіти: хтось банально потерпав від того, що не мав гаджетів або інтернету. Водночас там, де технології впроваджували ще до пандемії, навчання відбувалося жвавіше.
Які втрати приніс цей навчальний рік, а кому вдалося вийти з нього зі здобутками, читайте в матеріалі hromadske.
Дослідити втрати
Село Головецько на Львівщині розкинулося в Карпатах. Туристи, які сюди приїжджають, окрім інших переваг відпочинку, отримують цифровий детокс: у тамтешній гірській глушині поганий інтернет. Але торік, із початком карантину, для місцевої школи це обернулося неспроможністю організувати онлайн-уроки.
У Головецькій школі навчається приблизно 200 учнів із десяти навколишніх сіл. Протягом перших двох місяців від початку пандемії в них не було уроків. Як розповідає директор школи Іван Гайдук, учителі просто телефонували школярам і надиктовували завдання.
Але навіть це робили не всі. Якщо хтось мав поганий зв’язок або не міг порозумітися з технікою, просив колег. Передавали завдання через учителів інших предметів, а вже вони — дітям.
Директор тим часом думав, як налагоджувати навчання далі. Молодші вчителі тренували старших для роботи в Zoom. Так-сяк намагалися виходити на зв’язок. Але відео постійно зависало, неможливо було завантажити будь-яку сторінку. Так вони майже і не повчилися.
У липні в селах провели оптоволоконний інтернет від 100 Мбіт/с. Така швидкість дозволяє проводити онлайн-заняття. У вересні вчителі опанували курс із дистанційного навчання. Але ще одна проблема: далеко не у всіх дітей була необхідна техніка, щоб учитися онлайн.
Тож упродовж цього навчального року вчителі вже остерігалися експериментувати з онлайном. Усі ходили до школи так довго, як могли. За словами директора, у школі не хворіли, сам він пильнував, аби дотримувалися карантинного режиму.
В онлайні за весь рік навчалися 5 тижнів. Більшість учнів приєднувалися до уроків, решта отримувала завдання телефоном. Гайдук переконує, що короткі перерви на дистанційне навчання не вплинули на успішність. Але щоб знати достеменно, чекає результату й аналізу підсумкових контрольних робіт.
Комплексних досліджень, які показали б точну інформацію про втрати в знаннях українських школярів за рік дистанційного навчання, наразі немає.
Тетяна Вакуленко, заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти, каже, що найбільших втрат у знаннях зазнали діти з малозабезпечених верств населення, сімей, де батьки не мали вищої освіти, та учні початкової школи.
«Учневі початкової школи насамперед необхідно здобути вміння вчитися, а це дуже складно зробити дистанційно», — каже вона.
Треба зважати й на те, що далеко не всюди школярі та вчителі мають інтернет. За підрахунками Міністерства цифрової інформації, 2 531 школа розташована в населених пунктах без доступу до якісної мережі (усього в Україні понад 14 тисяч державних шкіл).
Білі плями
Дві доньки Євгенії Захарченко — третьокласниця Аріна та дев’ятикласниця Ксенія — навчаються в ліцеї №18 міста Кропивницького. Цього року впродовж двох місяців дівчата мали дистанційні уроки. Кожна із сестер вчилася по-різному.
У третьокласниці Аріни вчителька поділила клас із 34 учнів на дві групи і для кожної окремо проводила уроки в Zoom. Для тих, хто не міг приєднатися до онлайн-заняття через те, що в сім’ї був лише один гаджет на кількох дітей, педагогиня залишала презентації, відео, посилання на платформі Google Classroom.
«Учителька виконувала потрійну роботу: викладала для двох груп і залишала завдання для тих, хто не долучався до уроків. Хоча ще рік тому вона надсилала нам презентації з аудіопоясненнями й боялася виходити в онлайн», — каже мама.
За два місяці такого навчання, у травні минулого року, Євгенія все ж переконала вчительку проводити уроки дистанційно, коли потрібно було, допомагала їй з опануванням технічної частини, і змогла видихнути. Донька Аріна почала вчитися фактично без її допомоги. Хоча ще на початку, коли уроків не було, вони все робили разом.
«Так, після того, як викладачка почала вести уроки онлайн, процес був налагоджений добре. Але моя донька все одно каже, що їй це не підходить. Вона потребує шкільної дошки, живого спілкування з учителем. Іноді Аріна губиться, не все чує і розуміє».
Під час навчання вдома й необхідність самостійно опрацьовувати велику кількість матеріалу Аріна погано спала, плакала, коли чогось не розуміла, постійно дратувалася.
Старша донька Ксенія вже від початку цього навчального року почала додатково працювати з чотирма репетиторами: з історії, математики, англійської мови та біології. Вона планує вступати в іншу школу, де потрібно пройти конкурсний відбір. А в її класі лише третина вчителів проводила уроки онлайн. Решта надсилала теми для самостійного опрацювання на платформі Google Classroom. Оцінювали ж іноді завантаженими з інтернету тестами.
Ксенія — відмінниця, учасниця та переможниця олімпіад, конкурсів, сумлінно ставиться до навчання. Але в онлайні їй було важко вчитися, каже Євгенія.
«Через те, що не всі вчителі викладали уроки дистанційно, вона сиділа за комп’ютером із 8 ранку до 8 вечора. Постійно щось шукала, читала, переглядала всі посилання, які надсилали вчителі. Якби не її наполегливість, матеріали з роз’ясненнями тем, які нарешті з’явилися в українському ютубі, і репетитори, вона мала би величезні проблеми з успішністю».
Хоча доньки Євгенії щодня ходили в школу після закінчення карантину, прогалини у їхніх знаннях є. Жінка вважає, що тягнуться вони ще з минулого року, відколи почалося дистанційне навчання. Учителі не звикли викладати онлайн, відповідно, дітям важче сприймати інформацію. Додавалося те, що на самостійне опрацювання дівчата витрачали більше часу, уроки поглинали фактично весь день.
Така ситуація з дистанційним навчанням не лише в доньок Євгенії. Вона як співзасновниця та юристка громадської організації «Батьківська рада Кропивницького» час від часу отримує скарги від батьків школярів. Нарікають здебільшого на те, що вчителі надсилають завдання у Viber, а не викладають матеріал усно онлайн, не перевіряють виконані учнями роботи.
А втім, за відсутності єдиного стандарту впровадження дистанційної освіти комунікацію через Viber важко назвати порушенням. Школи, законом наділені автономією, мають право організувати навчання на карантині на власний розсуд. Вони можуть самостійно обирати платформи та формати (вебінари, консультації, онлайн-форуми). Залежно від ситуації з коронавірусом, мають право обирати дистанційний, очний або змішаний формат навчання.
Але принаймні 30% навчального часу в будь-якому разі мають бути присвячені взаємодії та спілкуванню учнів і вчителів, і найчастіше це онлайн-уроки.
Держава також створила платформу «Всеукраїнська школа онлайн», яка має на меті допомогти вчителям і школярам (5-11 класів). Вона не є обов’язковою для використання і не замінює повноцінного навчання, але її матеріали можуть бути корисними як для педагогів, так і для учнів. Тут можна подивитися відео, перевірити себе тестами.
Нещодавно Міністерство цифрової трансформації презентувало додаток «Всеукраїнська школа онлайн». Але дистанційка у смартфоні наразі доступна тільки для тих, хто має техніку Apple, і також не є системним рішенням.
Менше, але якісніше
Анна Дудіч, учителька гімназії №5 міста Кропивницького, ще задовго до початку карантину застосовувала на своїх уроках інноваційні технології та елементи дистанційного навчання.
У 2017-му вона стала першою вчителькою з України, яка ввійшла до списку п’ятдесяти фіналістів премії Global Teacher Prize. Її учні на уроках переписувалися та спілкувалися онлайн з однолітками з інших країн світу, разом зі школярами з Уельсу та Індії створили проєкт «Казки народів світу». Також вони самі написали книгу про Україну: розробили тексти й ілюстрації, а видавництво її надрукувало. Тому перехід на дистанційне навчання для них був легким.
У вересні вчителі гімназії дослідили досвід іноземних шкіл і вирішили, що найкраще буде впровадити гібридну форму навчання. Тобто в понеділок у школу на уроки приходять 5-ті та 6-ті класи. 7 та 8 класи навчаються дистанційно. Наступного дня навпаки.
«Ми зрозуміли, що цей метод справді ефективний, коли діти двічі поверталися з повністю дистанційного навчання через те, що місто потрапляло в “червону” зону. Спілкування з учителем бодай через день — дуже важливе».
У школі вирішили, що всі дистанційні уроки вчителі проводитимуть у Zoom, завдання та матеріали для дітей, які не мають свого гаджета, залишатимуть у Google Classroom, а з батьками спілкуватимуться через Viber.
Діти на дистанційних уроках мали правила: обов’язково вмикати камеру, щоб був зоровий контакт з учителем, і вимикати мікрофон, якщо не відповідаєш. Учні Анни швидко включилися в процес:
«Увесь світ перейшов в онлайн, і ми зі школярами відкрили багато інструментів для спільної роботи. Наприклад, платформа Canva стала нашою улюбленою. У ній не лише я створювала дидактичні матеріали, а й учні візуалізували граматичні явища, лексичні одиниці, придумували комікси».
Але чи не найбільшою проблемою, за словами Анни, було змотивувати їх навчатися з дому. Викладачі ще у вересні попросили батьків допомогти їм з організацією навчального процесу: підготувати робоче місце, де був би не лише гаджет, а й ручки, олівці, щоб ті могли працювати в робочих зошитах. А проте, це не завжди допомагало.
«Деякі учні 5-6 класу, які мають розсіяну увагу, просто фізично не можуть зосередитися на дистанційних уроках. Доки їм не покажуть ту сторінку, де ми працюємо, або доки вчитель не підійде й не розтлумачить, що робити в конкретній вправі, вони не зрозуміють».
Коли Анна працює з класом дистанційно, завжди пише всі завдання на екрані, щоб кожен учень іще раз його побачив. І не поспішає пройти за урок якомога більше матеріалу. На дистанційці вона сформулювала для себе правило — краще зробити менше, але якісніше.
Карантин застав усіх несподівано, каже Анна. І діти не були готові до того, що доведеться вчитися самостійно.
«Самоосвіта — це ключова характеристика сучасного навчального процесу. Ми прагнемо розвивати такі якості в наших дітей. Не лише дати їм готову інформацію, а й показати, де її можна взяти, яка інформація є вірогідною, з яких джерел її можна брати».
На момент нашої розмови Анна ще не знала результатів підсумкових контрольних робіт школярів, тому сказати точно, чи впала їхня успішність, учителька не відважилася. За результатами першого півріччя учні залишилися приблизно на тому ж рівні, що й до карантину.
Найвразливішими виявилися п’ятикласники, які закінчували ще початкову школу онлайн.
«У таких перехідних класах учні мали найбільші втрати. Але я б не сказала, що вони стосуються знань. Це втрати в уміннях і навичках. Не те, скільки клітинок потрібно відступити, а взагалі — як логічно мислити, як підійти до розв’язання задачі, з чого почати. Ось ці втрати найбільш відчутні з усіх предметів».
Анна переконана: дистанційка — хороша нагода, щоб загалом переглянути те, чого діти мають навчитись у школі.
«Якщо будемо зосереджуватися не на тому, що потрібно виконати кожну букву програми, а на тому, щоб у кожної дитини був відчутний поступ навіть маленькими кроками, то неважливо — очне це навчання чи дистанційне. Якщо буде прогрес і перемога над собою, то буде і якісний результат».
Нині Український центр оцінювання якості освіти проводить зовнішній загальнодержавний моніторинг серед учнів 4 класів. У ньому беруть участь 490 шкіл і понад 10 тисяч учнів. У дослідженні є й «ковідний модуль» із запитаннями про те, скільки часу дитина вчилася дистанційно, як вона сприймала таке навчання, чи було це для неї складно, які форми та методи використовував учитель. Опитування проходитимуть також педагоги й директори шкіл.
Результати мають засвідчити, якими виявилися втрати у знаннях учнів початкової школи під час дистанційки. Але вони будуть готові не раніше ніж на початку 2022-го року. Втрати у знаннях решти учнів будуть відомі пізніше, тільки у 2022-му проводитимуть міжнародне дослідження якості освіти PISA.
Тож до нового навчального року, який може продовжитись у дистанційному режимі, залишаються ті самі питання: якість знань, навички вчителів, самостійність дітей, доступ до техніки та інтернету.