С-300, Stinger, NASAMS. Чим Україна закриває небо та якого озброєння досі потребує

Що таке протиповітряна оборона?

До системи ППО входить винищувальна авіація, призначена для знищення літаків, гелікоптерів і безпілотників, та наземні системи протиракетної оборони — для запобігання ракетним та авіаударам. Один із типів ППО призначений для прикриття військ на полі бою, інший — для прикриття адміністративних центрів, стратегічних об’єктів.

Система ППО складається з засобів раннього виявлення, попередження про ракетний удар та засобів ураження цілі. Радар фіксує ворожу ціль та передає цю інформацію у командний пункт, де дають наказ про відкриття вогню для ураження.

Українська ППО — це ешелонована система оборони. Вона складається з різних типів та різного функціоналу озброєння, яке відповідає за певні види ракет на певних висотах. У нас є комплекси, які долітають до 4 км, є вищі — до 15-20 км тощо. Кожне озброєння відповідальне за певну ділянку та за певну висоту.

Які протиракетні системи є в України?

Переважна більшість зенітно-ракетних комплексів на озброєнні України — радянського виробництва. Поступово ми отримуємо від партнерів і сучасніші комплекси. Зараз ми маємо на озброєнні комплекси малої та середньої дальності, а потребуємо ППО далекого радіуса дії.

В України є радянські переносні зенітно-ракетні системи: «Ігла» та «Стріла», а також ЗРК «Оса» ближнього радіуса дії. Їх здебільшого використовують для збиття гелікоптерів і літаків. Так, у боях за Чернігів на початку березня менеджер «Укрпошти» з «Ігли» збив російський літак.

Від партнерів Україна отримала ПЗРК Stinger та Starstreak, які мають радіус дії 5-7 км. Заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявляла, що такі системи важливі, але не можуть компенсувати відсутність сучасних винищувачів та зенітних ракетних систем середньої та великої дальності.

Також в України є ЗРК середньої дальності «Бук-М1», який здатний вражати цілі до 32 км на висоті до 18 км, та модернізований С-125 із дальністю до 40 км на висоті до 25 км. Українські військові регулярно звітують про збиття ворожих безпілотників «Буками».

Найбільш потужними ЗРК в українській армії є С-300 — з радіусом дії 100 км. Він здатний збивати і крилаті, і балістичні ракети. Ці комплекси вже були на озброєнні України, а деякі західні партнери передавали додаткові установки.

До 2012 року в Україні стояли радянські ЗРК С-200, які могли вражати цілі до 250 км. Але за часів президента-утікача Віктора Януковича їх списали. Згодом Міноборони України хотіло відновити ці комплекси, але офіційних заяв про завершення модернізації не було.

Також українське небо від інших загроз захищають винищувачі типу Су-27 та МіГ-29 — радянського виробництва.

Чому неможливо збити всі ракети?

Ефективність перехоплення ракет залежить від типу ракети та системи, яка її перехоплює. Легше перехоплювати крилаті ракети — «Калібри», Х-101, Х-55, Х-255. Фактично, це літак, що рухається на надвисокій швидкості по прямій траєкторії. Якщо радари встигли її засікти, то військові можуть її збити.

Найважче для перехоплення — балістичні ракети, наприклад, «Іскандери» та «Точки», які летять по складній траєкторії. Ракети летять високо вгору, а потім із великою швидкістю знижуються. Вони можуть маневрувати, ставити якісь перешкоди. Ракетна оборона проти таких загроз складніша, необхідні системи, які заточені на захист саме проти балістичних ракет.

«Треба визнати, що на сьогодні загроза балістичних ракет менша, ніж від крилатих. росія менше використовує “Іскандери”, а більше використовує ракети з повітря або з моря, а також реактивну артилерію», — каже військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Також складно перехоплювати деякі протикорабельні ракети Х-29, Х-33 та Х-31. Ракета, як правило, запускається з літака, набирає значну висоту, а під час зниження завдає удару під кутом, а не прямо. Ракета може іноді летіти поза зоною того, що дістає радар, тому її можна побачити не так швидко і, відповідно, не встигнути збити.

Підсилення установками NASAMS

Сполучені Штати оголосили про передавання зенітно-ракетного комплексу Norwegian Advanced Surface to Air Missile System: норвезька вдосконалена ракетна система «земля — повітря»NASAMS середньої та малої дальності, про який Україна просила ще з початку повномасштабної війни. Пентагон уклав контракт на 182 мільйони доларів на спільне з Норвегією виробництво комплексів для України. Американці виготовляють ракети й радари, а норвежці — пускові установки.

Цей комплекс вперше представили у 1998 році, його остання модифікація — NASAMS III — з’явилася у 2019-му. Невідомо, яку саме модифікацію постачатимуть в Україну. Загалом ці системи стоять на озброєнні у Сполучених Штатах (захищають Білий дім у Вашингтоні), а також на озброєнні у Норвегії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.

Радіус дії комплексу — 40-50 км, на висоті більш як 15 км. Система здатна уражати крилаті й балістичні ракети, а також безпілотники й літаки — однак російська військова авіація упродовж останніх трьох місяців не наважується залітати у повітряний простір України.

Мусієнко каже, що NASAMS допоможе збивати ракети «Калібри», Х-101 або Х-55, які рф запускає з акваторії Чорного та Каспійського морів, з Білорусі та територій росії, а також безпілотники «Форпост», «Орлан», «Ланцет». А очільник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут зазначав, що норвезько-американські комплекси можуть стати сучасною заміною наших «Буків».

Батарея NASAMS складається з командного пункту, 3D-радару AN/MPQ-64F1 Sentinel, допоміжних сенсорів та пускової установки, у яку можна завантажити шість ракет. Важливою перевагою є те, що частини комплексу можуть розташовуватися на відстані одне від одного: радар і пускові установки можуть бути за 20 км від командного пункту.

«Увесь комплекс не перебуває в одному місці та не є однією потенційною ціллю для противника, який уразивши може знищити все. Технічно це один із найкращих комплексів протиповітряної оборони у світі середнього радіуса дії», — каже Мусієнко.

Крім того, декілька пускових установок можна об’єднати в унікальну мережу, щоб забезпечити мінімальну затримку на великих відстанях для максимальної продуктивності системи з використанням ракети AMRAAM.

Ще однією особливістю є те, що радарні установки Sentinel, уже знайомі українським захисникам — у квітні США передавали Україні ці радари. У Пентагоні заявляли, що постачання NASAMS може відбутися «найближчими місяцями», конкретнішого часу ніхто не береться називати.

Яке ППО ще обіцяють передати?

До кінця року Німеччина планує передати ЗРК середнього радіуса дії IRIS-T SLM свого виробництва. Він призначений для знищення літаків, гелікоптерів, безпілотників, крилатих та балістичних ракет. Комплекс здатний вражати цілі дальністю 40 км на висоті 25 км. Ракети з установки запускаються вертикально, що забезпечити охоплення 360 градусів.

Також Іспанія направила в Україну батарею системи протиповітряної оборони. Але в Міноборони не кажуть, яку саме.

Чого ми потребуємо ще?

Усі системи протиповітряної оборони, які зараз є в України, виконують свою роль та працюють, як злагоджений механізм. Однак нам усе ще потрібні комплекси далекого радіуса дії на 150-200 км. Наприклад, американський ЗРК Patriot або французько-італійський ЗРК SAMP/T. Поки партнери таке озброєння не передають.

«Patriot може стати етапом у ленд-лізі для України, бо він потребує додаткових видатків і підготовки. Зараз ми отримуємо NASAMS, а вони інтегровані з Patriot і використовуються спільно у тих же США. Допускаю, що у майбутньому можемо отримати Patriot, які дадуть нам можливість боротися з практично будь-яким видом озброєння, який є у російської армії, та з будь-яким типом їхніх ракет», — пояснює Мусієнко.

Також Україна потребує підсилення у винищувачах, наприклад, американськими F-16 або європейськими Eurofighter чи Gripen. Передавання винищувачів обговорюється, але у Сполучених Штатах кажуть, що не передають літаки, бо на це потрібні роки. Тому зараз пріоритетом є підтримка тої авіації, яку Україна вже має.

Водночас в оборонний бюджет на наступний рік Сполучені Штати закладають 100 млн доларів на навчання українських пілотів. «Це говорить про серйозність намірів США. І про те, що ми будемо отримувати авіаційну техніку», — вважає речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

Крім того, обговорюється можливість постачання Україні французьких винищувачів Rafale або шведських Gripen.

«Думаю, ми все-таки дійдемо до оновлення нашої авіації та підсилення від західних партнерів. Це незворотний процес, просто питання часу», — додає експерт.

Перехід із радянського на західне ППО

Відповідно до візії Повітряних сил ЗСУ, яку ухвалили у 2020-му, планувалось до 2030 року завершити використання С-300 та «Буків». Зенітні ракетні війська мали б скоротити та оснастити сучасними ЗРК іноземного виробництва, зокрема комплексами NASAMS, Patriot, SAMP/T або подібними. Після початку повномасштабного вторгнення візію не змінювали.

Після 24 лютого Україна отримує більше західного озброєння, яке посилює та доповнює вже наявні радянські системи протиповітряної оборони.

«Ми наповнюємо нашу ешелоновану систему ППО. Тобто поряд із тими системами, які маємо (С-300, Бук, С-125 тощо), ми ще й додаємо комплекси, які створюють додатковий ешелон у захисті. Це доповнення тої системи, яка є», — пояснює Мусієнко.

Він вважає, що зараз відбувається поступовий перехід на західні системи, але про повний перехід можна буде казати, коли йтиметься про постачання Україні ЗРК далекого радіуса дії та сучасної авіації.