«Що більше ми будемо робити, то швидше це все закінчиться». Як понад 100 днів війни працюють українські волонтери

«Я встаю кожного ранку дуже втомлена. В мене вже хронічна якась утома», — Наталя заварює собі чергове горнятко кави. Донедавна столична адвокатка вже понад 100 днів координує волонтерів організації «ОСА».

hromadske провело день із волонтерами центру, аби показати, чим вони займаються вже більш як 100 днів війни.

Щоденна рутина

На годиннику 10-та ранку. Я заходжу до волонтерського штабу, про локацію якого мене заздалегідь попередили нікому не говорити: такі місця — одна з цілей російських ракет. Тут десятки коробок, заповнених одягом, їжею та медикаментами для цивільних, та ящики з амуніцією, які днями поїдуть на схід до військових. Уже зранку кілька волонтерів пакують коробки, щоби сьогодні відправити допомогу. Для волонтерів ця база — вже звичне місце роботи, щоправда, безоплатної та без вихідних.

«Ти встаєш вранці — і починається день бабака. Можна сказати, це як служба, тільки на іншому фронті, не воєнному. А що мотивує на службу? Любов до своєї країни та бажання, щоб це все якомога швидше закінчилося», —каже засновник волонтерського центру «ОСА» Артем Даточний.

До 24 лютого Артем був фінансовим аналітиком великої компанії. Коли почалася війна, роботу втратив. Хотів допомагати країні, та не знав, чим. Тільки зібрався йти в тероборону, як його попросили відвезти дещо на машині. З цього і почався автоволонтерський рух. Артем із кількома друзями спершу розвозили гуманітарку, згодом їжу, пізніше евакуйовували людей із гарячих точок.

Коли волонтерів побільшало, а донати дозволили навіть споряджати військових, Артем із колегами заснували громадську організацію. З'явилася чітка структура, і зараз кожен у центрі зайнятий конкретною справою: є координатор, експерт з амуніції та зброї, експерт з медикаментів, водії, навіть маркетолог.

Фокус роботи волонтерів змінився, коли звільнили Київщину. Нині вони все більше допомагають бійцям, які воюють у гарячих точках.

Шопінг в умовах війни

З волонтерками Наталею й Оленою виїжджаємо з бази до міста. Спочатку прямуємо на залізничний вокзал. О 14-й годині прибуває потяг «Варшава-Київ», а з ним — посилка з амуніцією для військових. У ній так звані «ракушки»: паховий бронезахист. Дівчата з відчутним задоволенням оглядають крам, пояснюють — довго шукали амуніцію саме такої якості.

«Ми зробили суперсправу! Ну що, патріотична пісня і їдьмо далі!» — радісно констатує Олена, повернувшись за кермо машини.

Далі їдемо до воєнторгу: волонтерки купують літню форму для захисників. Після шопінгу повертаємося на базу. Там уже з десяток людей: хтось пакує коробки, хтось перевіряє товар, хтось несе його на пошту. Та волонтери розповідають: ще місяць тому таких ящиків із гуманітарною допомогою та амуніцією вдавалося відправити набагато більше, бо люди більше донатили.

Все дається дуже важко 

«Люди вже зміщують фокус із війни. Наче вже нічого не відбувається, особливо в Києві всі забувають. За кордоном також ЗМІ не так вже все це транслюють, і люди повертаються до свого звичного життя. Тому зараз небагато надходить коштів», — розповідає координаторка Наталя, яка в команді відповідає також і за фінанси.

Якщо два місяці тому вони зібрали 200 тисяч гривень на машину для ЗСУ за 5 днів, то на другу таку збирають уже понад 3 тижні. Люди дають менше грошей, зрозуміло, чому: багато хто втратив роботу, а запаси закінчуються. А ще достатньо й тих, хто просто втомився від війни чи вважає, що і так віддав на армію вже достатньо. Водночас потреби фронту не зменшуються.

«Військові ледь не щодня пишуть, що вони там десь в окопі, до них прилетіло і вони ледве врятувались, але втратили якийсь там бінокль і їм знову потрібен цей бінокль», —ділиться Наталя.

Гроші на армію — з розумом

«У ситуації війни держава неспроможна покрити всі потреби солдат тут і зараз, тим паче армія постійно більшає. У процесі бойових дій постійно втрачається, псується якась техніка, потрібно швидко постачати нову. Це справді дуже складно», — розповідає Артем. Він на зв'язку з військовими щодня.

На фронті потребують машин, дронів, біноклів, активних навушників, а це все — недешеве задоволення. Щоби збирати більше коштів, волонтерські організації почали проводити аукціони, на яких розігрують трофеї з поля бою чи ексклюзивні подарунки від ЗСУ. Але є спосіб допомагати армії, не витрачаючи шалених грошей, каже Артем.

«Я вважаю, що донати повинні бути не імпульсивною справою, а систематичною. Ось надійшла зарплата, 5-10 відсотків відкласти на донат. Це взагалі супер! Ти допомагаєш своїй країні втричі! Ти сплачуєш податки, ти робиш свою роботу і ще й допомогаєш армії». 

Проста арифметика: якщо мільйон людей надішлють лише по гривні — це вже мільйон гривень, які можуть врятувати не одне життя на передовій.

Авторка: Олександра Сулименко