«Стоп-земля»: фільм-ностальгія чи утопічна школа майбутнього?
20 січня в український кінопрокат виходить дебютна повнометражна стрічка «Стоп-земля» Катерини Горностай. Вона отримала «Кришталевого ведмедя» — нагороду юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus на Berlinale — і Гран-прі на Одеському міжнародному кінофестивалі. Це історія про життя та дорослішання 16-річної Маші, яка вчиться в 11 класі київської школи. Але цікавою стрічка буде не лише сучасним підліткам.
Популярні в Україні серіали «Сексуальна освіта» та «Ейфорія» показують те, чого в житті звичайного українського підлітка зазвичай немає — sex, drugs & rock'n'roll. В епізодах таких серіалів неодмінно багато вечірок, батьки завжди пускають на дискотеку, неповнолітні займаються сексом і пробують наркотики. Більшість глядачів цих фільмів переживає досвід, якого в них ніколи не було.
У «Стоп-землі» такого не показують. Натомість стрічка так правдиво передає життя звичайної київської юнки, що можна провести паралелі зі своїм минулим (комусь — із теперішнім). Саме ностальгією та подібністю до реального життя фільм і підкупляє. Дівчина просто ходить у школу, лежить на ліжку з телефоном, переписується з друзями, танцює у своїй кімнаті на самоті, снідає з батьками. І крізь ці буденні справи проживає всі почуття дорослішання.
Проте це не означає, що у фільмі відсутній конфлікт. Головна драма стрічки, а водночас і всіх підлітків цієї планети — необхідність дорослішати, робити найважливіші життєві вибори, тривожитись перед невідомим майбутнім.
Усі правдиві, чисті та живі емоції демонструють непрофесійні діти-актори. Своїх персонажів режисерка обирала у реальному житті — навіть ходила спостерігати за дітьми у столичних школах. Там і знайшла дівчинку Машу Федорченко, яка зіграла у фільмі головну роль, і ще 24 школярів. Усі підлітки пройшли спеціальну майстерню — кілька місяців їх учили працювати з голосом, тілом та мовою. І як результат — вийшла гра, за яку всі діти-актори фільму отримали приз наОдеський міжнародний кінофестивальОМКФ.
Щирість емоцій та героїв підсилюють псевдодокументальні вставки інтерв’ю з акторами, у яких вони діляться особистим, але крізь призму свого героя. У деякі моменти навіть стає незрозуміло, чи це документальний, чи ігровий фільм. Де справжні емоції від пережитого у житті, а де репліки за сценарієм.
Водночас у фільмі немає негативних моментів звичного шкільного життя — з булінгом чи «совковими» вчителями. Режисерка ніби навмисно не паплюжить цим світлу історію. Адже для багатьох «Стоп-земля» — це фільм-ностальгія, а коли згадуєш минуле, погане пам’ятати не хочеться. Тому історія не про це. Вона про хороше — першу закоханість, здорові стосунки з батьками, друзів. Попри те, що закоханість буває невзаємною, а стосунки з батьками — натягнутими, режисерка фільму змушує осмислювати ці історії, не засуджуючи нікого з героїв.
Можливо, саме такі фільми й потрібні Україні — з хорошими людськими взаєминами й трохи ідеалізованою школою. Для того, щоб у майбутньому такі навчальні заклади існували, а покоління росли й розуміли, що всі підліткові проблеми минають, щойно починаєш усвідомлювати себе дорослим.
Авторка: Катерина Набережна