«Французький вісник»: як Вес Андерсон утілив три свої мрії в новому фільмі та зняв казку-пародію

За теорією авторського кіно, що виникла у 1950-х роках у Франції, режисер фільму — це ключова фігура, і його задуму підпорядковується все у стрічці. 

Вес Андерсон — саме такий автор. Його фільми, як і того ж Квентіна Тарантіно, мають такий яскравий і впізнаваний стиль, що про імена творців здогадуєшся вже з перших кадрів. Новий фільм Андерсона «„Французький вісник“ від „Ліберті, Канзас Івнінґ Сан“» навіть виводить цей стиль на новий рівень. Як це вдалося режисерові? 

В інтерв’ю для британського виданняSight and Sound Андерсон розповів, що хотів створити фільм-антологію, тобто такий, який би був збіркою короткометражних фільмів. Також він прагнув зняти кіно про газету, та ще одне, яке б пародіювало французькі стрічки, й інше, з місцем дії у Франції. А потім вирішив: чому б не об’єднати цей задум в один фільм? Так і виник «Французький вісник», який став, мабуть, першою спробою використати вигаданий газетний текст як першоджерело для стрічки — про це свідчить візуальна мова історії. Чому б і ні? Адже книжки постійно екранізують.

Цей випуск газети, точніше фільм, складається з некролога, тревелгіда та трьох коротких історій, об’єднаних групою ексцентричних журналістів, що їх розповідають. Раніше режисер структурував свої фільми на розділи, тут він зробив крок уперед і візуалізував саме один із випусків газети «Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан». Кожен розділ — це короткометражний фільм, у якому розкривається сама історія. Її супроводжує закадровий голос журналіста, який її писав. Розділи супроводжуються короткими інтермедіями, завдяки яким ми опиняємося в редакції газети, аби почути відгук редактора на щойно прочитану або ж щойно переглянуту історію.

У багатьох фільмах Андерсон розкриває значення сім’ї та неідеальності найближчих людей, які вчаться приймати один одного і ставати кращими. У «Французькому віснику» цей мотив хоч на другому плані, та все одно саме він пролягає червоною ниткою через весь фільм. Зокрема, це виявляється у взаємодії журналістів та їхнього головного редактора, який наче батько для них усіх. Він готовий підтримувати будь-які авантюри журналістів, лишень якщо вони дотримуватимуться одного його правила «Не ридати!»

Події відбуваються у вигаданому містечку Енну-сюр-Блазе. За найкращими традиціями Веса Андерсона складається відчуття штучності, ніби спостерігаєш за виставою, що відбувається в яскравому ляльковому будиночку. Всі декорації продумані до деталей. І, як завжди, присутня фанатична симетрія кадрів, яка вже стала однією з візитівок режисера.

Як і у фільмі «Готель Гранд-Будапешт», режисер грається зі співвідношенням сторін кадрів. Зазвичай автори зупиняються на одному форматі, наприклад, 16:9. Тоді глядач бачить зображення в межах прямокутника. Але Вес Андерсон змінює цю форму кадрів, аби вона допомагала йому розповідати історію. Наприклад, у його попередньому фільму «Готель Гранд-Будапешт» зміна форматів сигналізувала про різні часові рамки. Квадрат — минуле, прямокутник — сучасність тощо.

«Французький вісник» знятий у співвідношенні сторін 1.37:1 (майже квадратному), оскільки саме такий вигляд мала більшість французьких фільмів, що надихали режисера. Та щойно події стають динамічнішими, з погонями та революціями, екран ширшає, даючи змогу глядачеві ще більше зануритися в історію.

Ще один незвичний елемент наративу — колір. У цьому фільмі чорно-біла палітра символізує події минулого, а колір — сучасність. Та не все так просто. Спочатку Вес Андерсон встановлює свої правила гри, аби тільки потім їх порушити. Щойно для подій в минулому набуває значення колір, він одразу з’являється на декілька секунд, ніби спалах, аби потім знову стати чорно-білим.

За віртуозною формою стрічки та її візуальною насолодою зміст доволі часто відходить на другий план. Однак це не означає, що він не є важливим. Тут є і вже згадані журналісти, які горять своєю роботою. Є історія про сучасне мистецтво та його роль для суспільства. Показано, як воно створюється та стає відомим на весь світ. Є підлітки, які грають дорослих та влаштовують революції, однак і самого життя ще не знають. А ще — карколомна історія викрадення та перегонів, у якій криється спроба людини знайти своє місце у світі. І коли мине перше враження від яскравої обгортки, самі історії ще довго витатимуть у ваших думках.

«Французький вісник» — та робота, де Вес Андерсон дав собі волю втілити свої мрії та створити щось нове та незвичайне. Як каже редактор одному з журналістів у фільмі: «Просто напиши так, аби виглядало, що це ти зробив навмисне». Саме так і зробив це режисер. І йому вдалося.