«Я не відчуваю ненависті до підозрюваного у вбивстві доньки, за все буде розплата» — інтерв’ю з мамою Аміни Окуєвої

Дванадцятого січня правоохоронці затримали підозрюваного у вбивстві Аміни Окуєвої — доброволиці батальйону «Київ-2», речниці миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, медика Євромайдану. Ним виявився Ігор Редькін — уродженець Дагестану. Він, за даними слідства, мав групу в Україні, що займалася замовними вбивствами. Це перший підозрюваний у справі за майже три роки від смерті Окуєвої. Про розслідування її вбивства, попередні замахи на її життя та ідею, якою вона жила, ми поговорили із мамою Аміни — Іриною Камінською.

Ірино, вже третій рік, як немає Аміни. Ніхто, напевно, крім мами, не знав про неї більше. Розкажіть про неї.

Аміна загинула, як воїн. Але для мене вона жива, я просто чекаю того моменту, коли ми знову зустрінемося з нею та перетнемося там. І всі будуть відповідати за свої вчинки на цій землі.

Аміна безмежно любила гори Чечні, Північного Кавказу. Дві стихії: гори, що прагнуть до вершин безкінечно, та море, океан, яке зливається там десь з горизонтом, — ось це Аміна. Для цієї людини не існувало побуту в житті, метушні. Вона просто знала свою місію та свою роль. Її місією було боротися з цілковитим злом — «імперією зла».

Всевишній дає людині свободу і ніхто не може цю свободу забрати. Наразі триває цивілізаційна боротьба, цивілізаційний вибір. Аміна просто все це пропустила крізь себе. Розумієте, зламати можна будь-кого. Але, коли людина не піддається, не продається, її вбивають. Те, що Аміну вбили, доводить, що її не змогли зламати. А коли людину вбивають — це вже не зламана людина, а людина-легенда. Такою вона і є.

Аміна була речницею добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва, «Київ-2». Що це для неї було? Сім’я чи просто робота?

Це було її життям. Ви кажете, чому вбили? Ну от тому, що речниця батальйону імені Джохара Дудаєва — одне лиш це не дає спокою багатьом людям. Її побратими були головними людьми у її житті. І її боротьба була складовою її життя. Для неї не існувало поняття грошей, матеріальних благ. Для неї і добровольчий батальйон «Київ-2», до якого вона вступила одразу з Майдану, і батальйон Джохара Дудаєва — були сенсом життя та місцем її дивної самореалізації.

Як ви ставилися до її діяльності? Вона ж була постійно у зоні ризику.

Вона не просто жінка, а жінка-воїн, в чеченській традиції є жінки воїни. Вона відчувала це у собі. Мені про це розповідав Іса Мунаєв (бригадний генерал Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія. Під час війни на Донбасі очолював проукраїнський батальйон імені Джохара Дудаєва, загинув у бою при обороні Дебальцевого — ред.). Говорив, що він не бачив більш мужньої жінки-воїна. Хіба можна зупинити море, стихію? Хіба можна зупинити прагнення людини до свободи? Якщо ти хороша мати, твоє завдання — допомогти своїй дитині. Дати їй уміння, навички, щоб вона могла боротися. Все, що від мене залежало, я робила.

Чи могли б ви згадати день вбивства — 30 жовтня 2017 року? 

Почну з першого замаху — першого червня 2017 року. Напевно, то був найщасливіший день у моєму житті. І хоча Адам був дуже тяжко поранений, втратив багато крові, але Аміна була живою. І перший дзвінок, який вона зробила — зателефонувала мені. Ви не уявляєте, яке це для мене було щастя.

Я завжди буду вдячна (главі МВС — ред.) Арсену Авакову за цей подарований навесні пістолет Макарова. Скромний подарунок, але Аміні він продовжив життя ще на 4 місяці та 29 днів.

Потім було зрозуміло, що на неї та Адама будуть полювати. Тому що вони були символами боротьби, протидії. Вони називали речі своїми іменами і не боялися цього. Я їй казала, що вона в першу чергу представляє небезпеку. І на нею будть полювати не як на контрснайпера, який працює на фронті та захищає наших хлопців, а як на людину, яка є спікером, яка говорить, тому що це інформаційна війна. Слово — сильна зброя. Так і сталося.

О восьмій годині двадцять хвилин вечора мені зателефонував Адам, я у цей час говорила по телефону. Потім одразу перенабрала його, і він сказав, що на них скоїли замах, і Аміна стікає кров’ю та помирає у нього на руках. Це він так казав, але вона загинула одразу. Коли я забирала її, бачила, що це був постріл у голову і з такою силою, що навіть шия була повернута у бік від удару. Напевно, 14 куль вона прийняла у себе. Тільки одну не втримала, вона влучила у ногу Адаму.

Усе це важко пригадувати. Все закрутилося. Я одразу поїхала до Києва. Мене зустрів Антон Геращенко (на той час депутат восьмого скликання ВРУ та радник міністра внутрішніх справ — ред.) — він дуже допомагав тоді. Усе було, як у тумані, але дуже багато людей відгукнулося, які співчували і бажали допомогти.

Аміна була свідком у справі першого замаху, але охорони у них не було?

Місяця два у них була охорона. Але справа у тому, що немає закону, немає грошей, які б на це виділялися. Я не можу нікого звинувачувати. Саме тоді Антон Геращенко ініціював законопроєкт про захист свідків. І цей закон носив ім’я Аміни, адже її смерть наштовхнула на його розробку.

Про що вона розповідала останнім часом? Чи говорила про небезпеку, погрози перед другим замахом?

Це ж був не другий, а вже n-ий замах, просто не про все говорили. Певні справи розслідувалися, десь поліція вела, десь СБУ. Вона намагалася не засмучувати мене і багато не говорила. Але після першого замаху вона була настільки вражена, адже цей Крінарі (Артур «Дінго» Денісултанов — ред.) представився, як журналіст. А я її завжди вчила: «Будь доброю із журналістами, будь до них привітною, адже вони несуть знання про тебе світу. Те, як вони тебе покажуть — дуже важливо».

Аміна дуже любила журналістів, вони нам допомагали і в тому першому фейковому звинуваченні Адама (у лютому 2012 року чоловіка Аміни Адама Осмаєва затримали в Одесі за підозрою у підготовці замаху Володимира Путіна — ред.). Але навіть тоді, за часів Януковича, я побачила, що журналісти доволі вільний народ. І вона розповідала, що Крінарі представився журналістом «Le Monde», говорив із французьким акцентом, він виглядав розкішно, а виявився просто кілером, який хотів нас вбити. Аміна і Адам так розкрилися, тому що він грав. Це був актор. Він грав у суді, він і зараз продовжує грати. Але в історію він увійде, як неповноцінний кілер. Над ним завжди це буде тавром в оточенні його посібників.

Під час обміну полоненим у грудні 2019-го Денісултанова віддали Росії. Як ви відреагували на це?

Віддали не лише тих, хто скоював замах, а й тих, хто вбивав на Майдані та у Харкові — це набагато серйозніша історія. Щодо видачі — правильно зробили. Крім того, ми з Аміною обговорювали цю можливість. Коли ще не починалось слідство, було зрозуміло, що його намагатимуться видати, викупити. І Аміна сказала, що це обов’язково потрібно зробити. Адже потрібно використовувати будь-які способи задля повернення тих, хто у полоні, бо ми навіть не уявляємо, який це ад і як це страшно. А ми, як будь-яка цивілізована країна, маємо боротися. Тому, те що зробили — безумовно вірно, питання у тому — як це зробили.

Я переконана та маю моральне право сказати пану президенту, що він мав запросити до себе родини загиблих на Майдані та у Харкові, сісти з ними поряд та по-людські сказати: «Я не можу повернути ваших дітей. Але за цих вбивць я можу повернути інших дітей. Допоможіть мені, я клянусь, що вся ця справа буде доведена до кінця». Він би просив їх не як президент, а як людина, навіть, як батько, що має власних дітей. Через нього має проходити біль інших людей, якщо цього не буде — не вийде гарного президента. Я переконана, що більша частина людей зрозуміла б його.

Але багато хто не розуміє, що з Денісултанова не зняли обвинувачення, йому змінили міру запобіжного заходу — під його слово. От подивимося, як він проявить себе. Він має сьомого квітня приїхати до Подільського суду Києва на судове засідання. Якщо не приїде — буде оголошений у розшук вже від України.

Дванадцятого січня правоохоронці затримали підозрюваного у вбивстві Аміни — Ігоря Редькіна, уродженця Дагестану. Суд арештував його без можливості внесення застави. 

Я була на першому судовому засіданні, де йому обирали запобіжний захід. Його поведінка дуже схожа на поведінку Крінарі. Дискурс і поведінка дуже схожі. Я не відчуваю ненависті до цієї людини. Я прислухаюся до своїх внутрішніх переживань. Знаю, що за все буде розплата.

Було багато думок щодо цього затримання: хтось каже, що затримали аби кого, щоб закрити справу, інші вірять, що доказів достатньо. Що ви думаєте?

Коли я прочитала про це, то одразу попросила про зустріч з міністром Арсеном Аваковим. Я вважаю, що будь-яку інформацію потрібно отримувати з перших рук. Я визнана потерпілою і в першій, і в другій справі, тож маю право слідкувати за тим, як триває слідство. Буквально через день мені призначили зустріч, я приїхала до Арсена Борисовича. Розмова з ним — вдумлива, чесна, відверта — переконала мене в тому, що це величезний відсоток того, що це так.

Після цього мені організували зустріч з начальником поліції Київської області Андрієм Нєбитовим, і він ввів мене в курс деяких речей. Я сказала, що мені не треба розповідати усе, таємниця слідства — це величезна річ.

Мені Антон Геращенко, коли тільки знайшли цей автомат (неподалік місця вбивства Аміни у жовтні 2017 року знайшли покинуту зброю, на ній виявили ДНК — ред.), сказав, що це величезна вдача. Вони дізналися історію цієї зброї, ще там були відбитки декількох осіб — не буду казати скількох. Антон тоді був депутатом ВР — неофіційна особа. Офіційні джерела не підтвердили, тому що не можна було одразу видавати всю інформацію. Злочинці мають розслабитися і зрозуміти, що вони у зоні комфорту.

Там були й інші речі, які переконали мене. Це кропітка робота, а коли багато кричать — значить нічого немає. От коли взяли відбитки в усіх затриманих у вересні (група Ігоря Редькіна — ред.), то почали методично шукати по нерозкритих справах, звіряти відбитки. Чому зараз? Тому що це велика робота, великого колективу, справа не одного дня. Аваков сказав, що для нього це справа честі. Він пообіцяв, що не буде ніякого тиску, перша та друга справи будуть розслідуватися далі.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

У вас не було питань, чому так довго розслідували? З 2017-го року.

Звісно, були. Я зустрічалася зі слідчими, вони мене безкінечно допитували. Був тривалий процес. Їх пускали помилковим слідом, була маса провокаторів, які вкидали усілякі дикі версії фейсбучні, а вони мусили це перевіряти.

Я ж непосидюча людина. Я часто бувала у Києві, на перших судах, постійно смикала слідчого. Зараз люди не відчувають захисту. І справа не лише у захисті з боку влади. Люди не відчувають увагу навколишніх людей. У суспільстві байдужість. І коли зіштовхуєшся з протилежним — ти це відчуваєш. Мені ж ніхто нічого не винний, і я нікому не винна. Я — мама Аміни і дуже пишаюся цим!

Що вам відомо про замовника і мотив вбивства?

Коли у слідчих не вийшло з Крінарі, а там величезні суми таких замовлень — мільйони, вони зрозуміли, що треба шукати інші можливості. Просто почали шукати професіоналів. А ці (група Редькіна — ред.) працювали, на їхньому рахунку не одне вбивство. У цьому ланцюгу, звісно, мене завжди цікавило ім’я замовника. Для себе особисто я знаю, хто це. Я називаю це — «замовник імперії зла». Імена, ви ж розумієте, з’ясувати важко. Але я думаю, що у слідства є механізм, як в цій ситуації працювати. І те, що мені сказали, теж дає надію, що це можна прослідкувати.

Тобто на даний момент у слідства вже є імена замовників?

Думаю, що ні, ще триває робота. Раніше ми говорили з Антоном Геращенком, і він казав, що однозначно все веде в Росію. Це «секрет Полішинеля» (таємниця, яка всім відома — ред.).

Колишній народний депутат Ігор Мосійчук, помічницею якого була Аміна, заявляв, що є інформація про суми, які давали за вбивство Аміни та Адама — 500 тисяч та мільйон доларів.

Так. Є записи, де встановлені голоси, які це все обговорюють. Але я не занурююсь у ці деталі. Нехай цим займаються люди, в чиї обов’язки це входить.

А ви читали інтерв’ю Артура Денісултанова, де він звинувачував у вбивстві Аміни Арсена Авакова та інших людей, а також говорив, що Адам та Аміна займалися виводом грошей і заборгували частину? 

Ви ж розумієте, що це люди, які несуть брехню. Аміна та Адам воювали за Україну, вони фактично не виїздили з передової, для них це було задачею життя. І, звісно, такі, як Денісултанов, будуть поливати їх бурдом, тому що вони по собі міряють людей. Йому зараз потрібно доводити щось тим людям, через завдання, яке він провалив, і говорити усілякий бруд.

Якою була головна ідея, мрія Аміни?

Вона мріяла прийти до Всевишнього і бути людиною-героєм. В її розумінні герой — це людина, яка віддає своє життя спокійно та свідомо, не боячись, за ту ідею, яку втілює. Якісь швидкі інтереси, що хвилювали жінок, її не цікавили. Вона завжди дуже скромно вдягалася. Більше за все любила військовий одяг — балаклава стала її хіджабом.

Вона була дивовижно віруючою людиною, яка навіть у важких умовах дотримувалася усього, що було прописано. Вона дуже добре стріляла. Фотографуватися вона могла в тих сукнях, які їй дарували. Але, насправді, вона ніколи їх не вдягала.

Звідки у неї така любов до всього військового, до небезпеки?

На неї дуже велике враження справила Друга чеченська війна на початку 2000 років. Я сама із Північного Кавказу, ми часто там бували, потім вона сама почала туди їздити. Є люди із загостреним почуттям справедливості, совісті і боргу. Її вразило приниження, знищення людей лише за те, що вони хочуть бути вільними. А події на Майдані ще більше переконали її, що український народ — не російський. Що навколо є люди, які готові за волю віддати своє життя. Вона щиро захоплювалася українцями, казала, що це люди, які не бояться бути вільними.

Ви ж розумієте, що загинули найкращі. Особливо у ці перші місяці 2014 року — події Іловайська, Дебальцевого, де вона була і потрапила в оточення.

Аміна говорила, що хотіла донести людям те, що головний ворог — Володимир Путін.

Мені нема чого додати. Ви ж бачите, що відбувається у світі? Ви ж бачите, як плете навколо себе кокон Росія, як вона все більше стає авторитарною. Це проблема росіян, і ви чудово розумієте, що ніхто не може змінити долю РФ, крім самих росіян.

Вона спілкувалася з великою кількістю людей, там дуже багато політичних в’язнів. Адам входив до списку 100 політичних в’язнів совісті Росії. Вона бачила, як там обмежуються права людей, як багато хто змушений тікати. Що з того, зо 70-80% нібито згодні? А є 30%, які не згодні, хочуть бути вільними. Це їхнє право бути вільними, і Аміна його підтримувала.

Які проблеми в Україні її хвилювали?

Звісно, перемогти страшного ворога. Це те, чому вона віддавала величезні сили та за що воювала. Її хвилювала роль жінки — ґендерна політика. Буквально за тиждень до своєї смерті вона успішно пройшла співбесіду в ООН з прав жінок. Думаю, що вона пройшла б і конкурс. Аміна вважала, що жінок мало в армії, що жінки повинні мати рівні права і обов’язки. Вона наводила приклади жінок в армії Ізраїлю та США. Я думаю, вона була б чудовим політиком, інша справа, що вона не хотіла навіть слухати про це. Її це відштовхувало, вона вважала, що все це бруд. Але я їй говорила, якщо «чисті» не підуть у політику — змін не досягнути.

Ви бачитеся із Адамом?

З Адамом ми не бачимося. На нього продовжується полювання, і йому зараз потрібно бути дуже обережним, захищеним та сильним. Я з ним бачилася у суді щодо Крінарі. Адам теж людина дивовижної долі та місії. Він не хоче їхати з України, хоча, я думаю, він би легко отримав політичний притулок. Але він сказав, що саме тут його місце — продовжити справу Аміни. В цій ситуації держава має захистити Адама, як він захищав разом з Аміною цю державу. Він не має громадянства, і це буде питання справедливості — надати йому громадянство України.

Що змінилося у вашому життя за ці майже три роки?

Для того, щоб піти від свого горя, біди, печалі, треба відчути горе іншої людини. Навколо стільки болю, стільки поранених, тих у кого немає рук, ніг, зору.

Я не кричу на всіх кутках, а спокійно роблю те, що можу в силу своїх можливостей, умінь, навичок. Ми реабілітуємо хлопців за допомогою дельфінів. Я зробила виставку (з фото Аміни — ред.) в Українському домі у грудні 2017 року. Була виставка у Верховній Раді, якраз тоді, коли було голосування за постанову про визнання Росії країною-агресором. Були виставки також у Польщі та Грузії. Ми ведемо перемовини з Литвою і США.

Це, напевно, звучить пафосно, але Аміна продовжує жити. Не просто жити, а ще й боротися. Думаю, що вона була б задоволена мною. Я роблю все для того, щоб жила пам’ять про мою Аміну і тих, хто загинув за свободу України.