«Я нікому не обіцяв війну за один день закінчити», – політичне інтерв’ю Святослава Вакарчука

З ким партія «Голос» готова до коаліції? Чи спілкується Святослав Вакарчук з Володимиром Зеленським? До чого тут флешмоб «Голосуй не по приколу»? Яка ідеологія нової партії і позиції щодо податків, освіти, медицини, мови? І які компроміси можливі щодо війни? Які відносини фронтмена «Океану Ельзи», а тепер вже політика, з бізнесменом Віктором Пінчуком та інвестором Томашем Фіалою? Чому в списку партії немає колишніх або чинних депутатів?

Політичне інтерв’ю з лідером партії «Голос» та музикантом.

Ти заявляв, що є тиск на ваших кандидатів, на партію. Про що саме йдеться і наскільки це серйозно?

Буквально вчора почали приходити смс людям на західній Україні — мовляв, партія «Голос» все одно не проходить прохідний бар'єр, то нема чого на них розпиляти голоси, голосуйте за справжні проєвропейські сили. Це, насправді, кримінальна історія, ми подали всі відповідні заяви в правоохоронні органи.

Потім є плакати або газети з неправдивими цитатами — навіть не вирваними з контексту, це ще можна зрозуміти, хоча це теж не по-європейськи. Але цитати, які є неправдою, — це вже дно. І не пристало тим політичним силам, які справді пропагують європейськість України, таким займатися.

В розмовах і на ефірах ти кажеш, що це — стара політика, коли партії чубляться між собою, коли обвинувачують одне одного, коли люди в одній коаліції?

На жаль, так. І дуже складно буде діяти з такими людьми, якщо їх буде таки обрано в парламент. Ти хочеш по-новому, а вони все одно по-старому. І зрозуміло, що якщо хтось пробує тебе цинічно поливати лайном або принижує твою гідність як політичну, так деколи й особисту, то ми будемо жорстко відповідати.

Але щоб реалізувати програму, треба мати коаліцію. Виглядає так, що без підтримки «Слуги народу» багато речей, які ви обіцяєте, виконати буде вкрай складно. Наскільки ви готові до такої коаліції?

Питання коаліції до виборів — це виключно політичний піар. Тому я максимально відверто заявляю: ми не з тих, хто обіцяє якісь об'єднання до самих виборів. Ми чітко знаємо, що з партіями, які виступають проти українського шляху, проти європейського шляху, на кшталт «Опозиційної платформи» Медведчука, ми нічого спільного мати не хочемо і не будемо.

Інші партії, які в своїх програмах заявляють про європейський вектор розвитку України, вступ до ЄС і НАТО, підтверджують те, як це записано в Конституції зараз, і декларують ті речі, які є важливими для партії «Голос», тобто — демонополізацію, боротьбу з маніпуляціями ЗМІ, спущенння депутатів з небес на грішну землю — з цими людьми ми будемо сідати, говорити про майбутнє, в тому числі про коаліцію.

Деколи мене питають: чи ви готові йти в уряд? Готові. Але уряд створює коаліція, а коаліція створюється на базі коаліційної угоди, яку ще спочатку треба обговорити, всім підтвердити, намалювати «червоні лінії», знайти механізм — що буде, якщо хтось виходить за ці «червоні лінії», і так далі.

В нас президент — колишній комедійний актор — набрав 73 відсотки на виборах. Але перед тим ти запустив флешмоб, який називався «Голосуй не по приколу». Що це було?

Напередодні я зустрів буквально в проміжку одного дня трьох людей — з різної соціальної категорії, з фан-клубів різних кандидатів у президенти, які абсолютно серйозно мені сказали, що все одно голосувати не будуть: в нас немає вибору. Проголосуємо по приколу за... і було названо два різних прізвища. І ще одного разу було сказано без прізвища, але щось типу: як карта ляже.

Коли я робив свій ролик, я згадував воїнів, які воюють зараз. Я говорив, що перед цими людьми, перед жертвами, які були на Майдані, перед пам'яттю всіх тих, хто всерйоз ставиться до майбутнього України, голосувати по приколу — це безвідповідально. Я говорив: «Голосуйте відповідально».

І те, що ця заява викликала певний політичний перекос — це на совісті тих, хто на неї так дивився. Я нічого такого сказати не хотів.

Тобто «комік» і «по-приколу» ніяк не були пов'язані?

Я в лютому сказав, що не буду публічно підтримувати жодну людину на виборах і не буду проти жодної людини. І тому не збираюся зараз якось змінювати свою позицію.

Які у вас відносини з Володимиром Зеленським? Чи бачилися ви з ним до того, як він оголосив, що піде в президенти, коли ти ще вирішував?

Я бачив його останній раз роки 2-3 тому.

То ви не спілкувалися весь цей час?

Ні.

А взагалі яка ваша історія відносин? Ви якось перетиналися?

Ми, плюс-мінус, починали в один час. Тому, безумовно, ми бачилися десятки разів. Останній раз ми перетиналися по роботі. Ми зустрілися, коли «Кварталу» були потрібні авторські права на якусь з наших пісень. Це було дуже давно, в минулому житті.

До ідеології вашої партії. Як ти бачиш податки: низькі чи високі? Скажімо, є скандинавські країни, де високі податки...

Як людина, яка навчалася в Стенфорді і Йєлі, де я якраз вивчав досвід інших країн, найбільше, що я виніс звідти, — що не існує рецепту, який ми можемо взяти, якоїсь країни успіху, і перекласти на Україну. Мовляв, у Скандинавії соціально орієнтована економіка, давайте в Україні побудуємо таку ж. Мовляв, Гонконг або США мають вільний ринок, давайте побудуємо такий же. Так не працює.

Саме тому до питання податків треба підійти дуже зважено. Партія «Голос» має принцип. Це політика, яка грунтується тільки на фактах. Ми зараз багато говоримо: давайте введемо податок на виведений капітал. З одного боку, для бізнесу це класна ідея, і ми, в принципі, її підтримуємо. Але поки ми не побачимо, які компенсатори, що перший рік-два бюджет буде робити без податку на прибуток, то ми на такі речі не підемо.

Наприклад, є ідея, що митні збори треба зменшити, і тоді вони стануть легальними, тому що людям буде невигідно платити хабарі, які вони платять зараз. Це гарна ідея, але без реформи митниці і без приведення всього до стандарту, без невідворотності покарання за несплату це все залишиться достатньо теоретичними історіями.

Все одно є якась ідеологія, до якої ти більше схиляєшся — соціальна держава, яка бере на себе більшу роль, чи те, що бізнес бере на себе більшу роль?

Це складне питання. Тут важливо, що зараз принесе якомога швидші зміни для людей.

Україна сьогодні не готова до так званого абсолютно ліберального ринку, до якого нас часто підштовхують деякі наші партнери. До речі, не всі. Сказати: давайте відпустимо все, і Україна заживе, буде неправильно.

Чому? По-перше, наші бізнесмени мають таку ментальність, що чим більше їм даєш волі, тим більше вони будуть це робити. Але ті невеликі правила, які є, вони все одно будуть порушувати.

Ми виступаємо за спрощення ведення бізнесу, за зменшення регуляцій, за прості, чіткі, прозорі правила і закони прямої дії, які, насправді, як червоне і зелене світло, дають чітке розуміння, що робити і чого не робити. При цьому нам потрібно паралельно міняти судову систему і реформувати правоохоронні органі, щоб покарання за невиконання норм, правил і законів було невідворотним.

Я вважаю, що бізнесу треба дати можливість більше розвиватися, демонополізувати велику індустрію, запустити справжню конкуренцію в металургії, в хімічній промисловості, енергетичній промисловості. Для цього потрібні дуже дієві, прості, але незалежні і жорсткі регулятори, які давали би приблизно таку парадигму: все, що дозволено, робіть, але якщо порушите «червоні лінії» — вам кінець.

А питання, які мають бути податки і на якому етапі — дискусійне. Я взагалі вважаю, що декілька років може бути одна історія, потім можна перейти до іншої схеми.

Давай по інших темах, які турбують громадян. Освіта — вища, середня, платна, безоплатна?

Україні зараз як країна, яка гарантує всім людям право на середню освіту, не має ні морального, ні конституційного, ні юридичного права від цього відмовлятися.

Що стосується вищої освіти, то на цьому етапі треба думати не про те, яка вона має бути — платна чи безкоштовна. Я думаю, що на цьому етапі добре, що існує будь-яка можливість, тому що є діти в бідних сім'ях, які просто фізично не можуть собі дозволити навчатися в університетах за гроші, є талановиті люди, яким держава може допомогти.

Але тут є інший момент, що сьогодні неефективно використовується величезна кількість грошей з бюджету, які йдуть на освіту. Чому? Є декілька пунктів. Перше — нащо нам 300 вишів? Це бездумна трата грошей. Більшість з цих університетів є профанацією, і вони не відповідають викликам часу і насправді є тими установами, які просто доять наш бюджет.

Замість цього потрібні 30 університетів, які давали б якісну освіту, і держзамовлення на ті чи інші спеціальності. Відповідно, фінансування для цього визначалося би не з точки зору того, хто яку заявку дав і які ректори як домовилися з університетами, а, наприклад, чіткими і незалежними критеріями — індексом цитування твоїх вчених.

І тоді питання платної і безоплатної освіти залишиться, але воно відійде на другий план, бо ми зможемо ефективніше ті гроші використовувати.

Щодо медицини. Багато хто з громадянського суспільства підтримує реформу Уляни Супрун. Багато хто з населення не підтримує цю реформу. Уляни немає у вас в команді. Не зійшлися?

Для нас було би дивно, якби ми брали людину, яка сьогодні є на робочому місці, і казали: пішли на вибори.

Є речі в медичній реформі, які робить команда Супрун, які ми підтримуємо. Є речі, з якими ми не згодні, про які треба ще говорити. Що ми точно підтримуємо — реформу первинної ланки.

Друга річ, яку ми підтримуємо, — це безкомпромісна і щира боротьба за прозорість держзакупівель. Ми знаємо, що на 40 відсотків ціни на базові позиції впали. Плюс програма реінбурсації, плюс програма безкоштовної медицини і доступних ліків для діабетиків, сердечників і так далі.

То що ж тоді не так?

По-перше, ще не до кінця зрозуміло, як це буде буде працювати у вторинній ланці. Поки що це тільки розмови.

Друге, ще більш важливе, — це комунікації. Потрібно вигравати боротьбу, в тому числі, за уми і серця. Що відбувається сьогодні? Велика кількість лікарів справді виступають проти. Чому? Тому що за їхні серця й уми боротьбу виграли головні лікарі їхніх лікарень, які нарозказували різних страшилок, різних речей, часом цілковито неправдивих, часом напівправдивих, часом, на жаль, правдивих, і налаштували галузь, так чи інакше, проти майбутніх змін.

Мені здається, що їм потрібно, в тому числі, працювати над тим, щоб іти в поля і ставити собі в союзники лікарів. В нас у команді є люди, які працювали на медреформою, є Оля Стефанишин. Є людина, яка є світилом і авторитетом у галузі — Юрій Соколов, відомий кардіолог з інституту Стражеско.

Наші кореспонденти, куди б не їхали — на Одещину, в Торецьк, на схід і захід, ставили питання людям: що їх найбільше турбує? Відповідь: тарифи. Є політики, що кажуть: закликати до низьких тарифів — це популізм. Але що робити?

Ні, це не популізм. Популізм — це говорити про низькі тарифи тим, хто цими тарифами 28 років займався. І мав до них пряме відношення. Ці спеціалісти, які добре розбираються в тарифах на газ, самі є творцями системи, яка сьогодні є. Згадайте контакти з Путіним 2009 року.

Що з тарифами ви будете робити?

Для того, щоб знизити тарифи, існує тільки один спосіб — вільна конкуренція на цьому ринку. Якщо є монополія, то завжди буде спекуляція цінами.

Друга річ, яка ще більш важлива — ми повинні говорити не просто про зниження або справедливість тарифів. Ми повинні говорити про покращення економічної ситуації.

От ти ставиш питання: вас хвилює те, що у вас високі тарифи на газ чи електроенергію? Так, хвилює. А якби були такі самі тарифи, але ви заробляли втричі більше, вам було би окей? Кажуть: ну так це зовсім інша справа. Тобто людей не стільки хвилюють високі платіжки сами по собі, скільки той факт, що вони не можуть їх оплатити. Збільшення зарплат і зменшення тарифів пов'язані з дуже простою річчю — з демонополізацією і з судовою системою.

Люди тебе будуть так само питати: Святославе, а ви знаєте, скільки зараз коштує батон хліба чи пів буханки?

Я знаю все те, що я купую в магазинах. Я знаю, скільки коштує електрика, бо я за неї плачу і прекрасно знаю, що в мене вдома електроенергія коштує 90 копійок за кіловат. Хліб, за який я плачу, можу коштувати 20-25 гривень, в когось він коштує дешевше, в когось дорожче. Але питання не в тому, чи я знаю, скільки коштує хліб, який хтось купує.

Все одно, чи не важливо знати, скільки коштує літр молока в Києві?

Важливо зробити так, щоб літр молока коштував справедливу ціну. Ринок визначить справедливу ціну для речей — для тебе, для мене.

Яка є найменша пенсія зараз?

Приблизно 1700-800 гривень. Я можу сказати, що в мене в сім’ї є люди, які отримують мінімальну пенсію, пенсію нижче прожиткового мінімуму. Я прекрасно розумію, як живуть звичайні люди. Я знаю, за що їм доводиться принижуватися.

Зараз війна стала якимось абстрактним поняттям. Таке буває у всіх конфліктах на п’ятий рік. Але є конкретні питання. Наприклад, економічна блокада, яка шкодить людям, які живуть біля лінії конфлікту, які мешкають там. Яка твоя позиція щодо цього?

Війна нав'язана нам Кремлем. Вона створена ними, зрежисована ними і зараз фактично ведеться роками їхніми же найманцями. Ми маємо чітко розуміти, що ключ від закінчення війни лежить виключно там — у Кремлі та кремлівських кабінетах. Коли ми це усвідомимо, ми зрозуміємо наступне — для того вони її і розв’язали, щоб нас дьоргати за ниточки.

Я хочу сказати одну річ: керівництво Росії ніколи не сприймало і не сприймає самого факту існування України як суверенної і самостійної держави зі своєю політикою.

Якщо Росія зараз тримає ключ від війни, то вона не закриється. І якщо хтось розказує, що ми знаємо, як закінчити війну за один день — він просто бреше.

Я не спитала, як закінчити війну за один день. А що робити з економічною блокадою, яка розриває економічні зв'язки бодай тих українців, які є там.

По-перше, держава повинна взяти на себе відповідальність за те, щоб не було подвійних стандартів. Це стосується не тільки того, торгувати чи не торгувати з тимчасово окупованими територіями чи з країною-агресором. Це стосується того, їздити чи не їздити туди на гастролі, дуже багатьох речей.

Держава ніби самоусунулася від якихось речей і каже: бабусі перевезти 5 кг ковбаси не можна, а вугілля продавати можна. Одним дозволено, іншим заборонено. Те, що ми маємо зробити — ми маємо зробити закон, по якому чітко, ясно і без жодних двозначностей все аргументується.

Я був недавно в Майорську на КПВВ. Я був там уперше. Я був на лінії зіткнення багато разів, але спеціально поїхав туди, де люди переходять з одного боку на інший. До мене підійшла одна жінка. Вона почала просити допомоги і плакати, що згідно з одним законом, їй дозволено це робити, але от на місці хтось їй показує якісь приписи, що це не можна. Вона каже: чому всі навколо в обхід це роблять, а мені не можна? Оце подвійні стандарти, які насправді настроюють проти держави населення.

Є Мінські домовленості, які передбачають чимало речей, як от розведення сил. Але я чую від багатьох людей: оце вже зрада, «червона лінія», послаблення, здача інтересів.

Щодо Мінських угод. Я абсолютно переконаний, що Мінські угоди були відтяжкою часу. В першу чергу, для того, щоб зупинити гарячу фазу війни. Гаряча фаза війни, спочатку Іловайськ, потім Дебальцеве. Фактично, Путін притиснув нашу делегацію до стінки. Я вважаю, що те, що було зроблено, дало Україні відтяжку часу для того, щоб перестали вбивати сотнями наших хлопців і дівчат.

Дуже шкода, що після таких зусиль, в тому числі — консолідації міжнародних зусиль по тиску на Путіна, попередня влада не скористалася своїми досягненнями, щоб цю відтяжку часу використати ефективно. За 5 років Україна не зміцніла як держава для того, щоб сьогодні могти дозволити диктувати інші умови.

І коли сьогодні європейські колеги кажуть: ну чого ми вас будемо захищати? Ви країна корупції, з вами неможливо мати справу, ви обіцяєте і не робите. Що нам їм сказати?

Але розведення вогню для тебе що? Деякі військові кажуть: не хочемо, не треба.

По-перше, це питання до військових, до головнокомандувача Збройних сил, начальника Генштабу, і зрештою — до верховного головнокомандувача, президента країни. Це їхня пряма відповідальність, вони мають всю оперативну інформацію, мають всі розвіддані, знають, що можна робити.

Неправильно робити якийсь крок і про нього всім дізнаватися з преси, без пояснень. Коли раптом ми дізнаємося з преси, що відвели під Станицею Луганською наші війська на якусь позицію, а з іншого боку незрозуміло, що зробила протилежна сила. Починає розганятися ця так звана зрада, військові, волонтери, АТОшники починають це розганяти. І потім політиків питають: що робити? Моя відповідь: прозоро, чітко, артикульовано розказувати, що було зроблено і навіщо.

На поступки ти готовий? Адже повернення до ситуації, як було до 2014-го, не буде.

Тактичні поступки в переговорах відбуваються завжди. Але це поступка на поступку, поступка на поступку. Так, відбуваються переговори. Давай подивимося, що відбулося за останній час. Росію було виключено з ПАРЄ за анексію Криму, розв'язування війни на Донбасі, за багато інших речей, які вони робили, за нехтування правами людини, за політв'язнів і так далі. Жодної з тих речей, за які вона була політично оштрафована, які від неї просили зробити, вона не зробила. В ПАРЄ право голосу їй вернули. Це, на мою думку, не є поведінка, яку можна демонструвати тим, хто розуміє тільки право сили.

Але ми не можемо з людьми, які 250 років у своїй політичній доктрині кажуть: тисни, поки можна і поки нас не зупинять, демонструвати слабкість. Я не є той, хто просто махає шаблею.

Я нікому не обіцяв війну за один день закінчити. Я не ставлю армію на білборди. Але я справжній патріот, який хоче, щоб Україна достойно вийшла з цієї ситуації. Я бачив сам людей з відірваними ногами і руками, які лежать в лікарнях за те, що вони воювали за Україну. Я хочу, щоб люди перестали гинути і перестали бути пораненими.

У мене не політична позиція, це позиція чисто гуманітарна. Якщо є можливість захищати права українських цивільних громадян — то це може бути зроблене.

В нас, наприклад, є Саша Дворецька, яка не просто знає, як це робити, вона цим займалася всі ці роки і буде продовжувати це робити. В нас є Таміла Ташева, яка займалася цим і буде продовжувати це робити. В нас є Рустем Умеров, який брав участь безпосередньо в переговорах, в дуже складних і непростих, з приводу долі тих, хто зараз є в російських тюрмах. В нас є Рома Костенко, який напряму говорив з тими, хто приймає рішення.

Чому в «Голосу» немає мажоритарників на Донбасі? Відповідали твої колеги, що ви обираєте людей гарантовано ідеальних. Але в такому випадку ви не представляєте інтереси конкретних людей на найскладніших округах.

Я нагадаю, що 2,5 місяці тому партії «Голос» не існувало в природі. Я би хотів, щоб ти поставила це питання тим, хто сьогодні називає себе найбільшими патріотами і, з одного боку, виступає за боротьбу з Путіним і вже багато років існує в українській політиці, в тому числі, коли з Путіним модно було домовлятися і братися за руки. А з другого боку — тим, хто вивішує там білборди, що вони виступають за мир. От вони вже багато років цим займаються. Нехай покажуть, як вони піклуються про людей Донбасу. І чи білборди або присутність мажоритарників на Донбасі означає, що вони про них піклуються.

Я розумію, чому до нас така прискіплива увага, навіть чому Громадське про нас дає стільки критики. З нас більше питають, тому що ми поставили високу планку. Ми поступово пройдемо скрізь. Ми дійдемо до кожного жителя України, і на окуповані території, і в Крим.

Що має бути з російською мовою в Україні?

В нас є закон про мову, він чітко прийнятий.

Ти його підтримуєш?

Абсолютно підтримую. Російську мову є кому захищати, і дехто дозахищався до того, що прийшов до нас військовими чоботами. Польську мову є кому захищати. Угорську мову є кому захищати. Румунську мову є кому захищати. Болгарську мову є кому захищати. А українську мову, крім українців, захищати немає кому.

Якщо ми не захистимо її, в тому числі — законом про мову, то ця мова рано чи пізно зникне. А мова є однією з основних форм національної ідентичності, яка потрібна українському народові сьогодні, щоб протистояти викликами.

Ми розуміємо і цінуємо те, що Україна — країна людей різних культур, різних національностей, різних мов. Перші дві жертви на Майдані, хочу нагадати, були вірменин Нігоян і білорус Жизневський.

Я був недавно в музеї АТО в Дніпрі. Я всім вам дуже раджу туди піти. Там є стіна смс, які відправляли з фронту під час тяжкого бою своїм рідним солдати. Більшість смс там — російською мовою. Вони воювали з українським прапором за Україну.

Україномовні патріоти, наприклад, в західній України — з ними Путін бореться танками і газовою трубою, економікою. І вони протистоять, і ми будемо протистояти і не дамо Путіну зайти до нас ні танками, ні газовою трубою. До російськомовних українців і патріотів Путін пробує достукатися ще однією зброєю, найбільш небезпечною і підступної, через серце і душу. І якраз на цих російськомовних патріотах України більша відповідальність.

Не потрібно спекулювати на цій темі. Треба дати можливість зрозуміти всім, що кожен зможе вільно володіти своєю мовою і підтримувати свою культуру в Україні.

Яка ідеологія вашої партії?

Я мрію про той час, коли в Україні буде дві партії або дві ідеології — лівіша і правіша. Соціал-демократична і консервативна.

Для нас сьогодні важливо прийти першою партією, яка починає з принципів. Для нас сьогодні фундаментальними є принципи: відсутність подвійних стандартів, непродавання політичної позиції за будь-яких умов, показування власного прикладу, визнання власних помилок, вміння знаходити компроміс у тактичних речах, але ніколи не переходити «червоні лінії», нести політичну культуру — ось наші основні принципи. В нас в команді є люди, які мають різні позиції по деяких питаннях, і це нормально на цьому етапі.

Але для того, щоб людям зорієнтуватися? Скажімо вашу партію можна назвати правоцентричною?

Я би сказав так — сьогодні ми центристська партія, яка об'єднує Україну.

Які твої відносини з Віктором Пінчуком?

Я його бачу на форумі YES часом і два рази на рік на засіданні наглядової ради музею «Бабин Яр».

Мої колеги підрахували, що, за звітом, ви за ринковою ціною купуєте рекламу на телеканалах. ТРК «Україна» ви заплатили 19 мільйонів, «1+1» — так само близько, а от холдингу StarLightMedia, в який входять ICTV, СТБ, «Новий канал» — близько 12,5 мільйонів. Це якась знижка чи просто ви менше купуєте?

Я, чесно кажучи, не можу тобі відповісти на це питання. Я не займаюся покупкою реклами. Я знаю, що ми все робимо «в білу», ніяких домовленостей з жодним олігархом у нас немає і не буде. Як мінімум, це було би недалекоглядно — мені публічно розказувати всім, в тому числі на каналах Пінчука, Ахметова, Коломойського, що ми хочемо, щоб вони перестали володіти взагалі мас-медіа, і паралельно з кимось про щось домовлятися. Я вважаю, що всі олігархи в Україні мають перестати бути власниками телеканалів, якщо вони хочуть займатися великим бізнесом.

Який вплив на тебе має інвестор Томаш Фіала? Він підтримував вашу партію, він має бізнес, має медіа.

Якщо Томаш Фіалa буде мати такий вплив на українську економіку, як має Пінчук, Коломойський, Ахметов, Фірташ і інші великі індустріальні магнати, то я буду виступати проти того, щоб він володів засобами масової інформації. Я не говорю, що щось треба забирати. Має бути законодавство, яке чітко регламентує, що є конфліктом інтересів, що ні.

Які ваші відносини з Томашем Фіалою?

Ми раніше були разом співзасновниками «Центру економічної стратегії». Ми разом його придумали, з ним і з Іваном Міклошем, колишнім віцепрем'єром Словаччини, який зараз консультує український уряд. Шкода, що не так до його консультацій прислухаються, як мали б. Але як тільки я став політиком, я вийшов з усіх органів, і інших відносин у мене немає.

Скільки коштує концерт «Океану Ельзи»?

Той, що зараз? Безкоштовний.

Скільки він обходиться гурту?

Це питання не до мене. Це питання компанії «Сюзі продакшн», яка цим займається. Я не знаю.

Коли є тур, спершу відбувається розмова з виборцями, потім вже на цьому ж місці — концерт. Ви прибираєте символіку. Але за цю оренду платить гурт «Океан Ельзи»?

«Сюзі продакшн».

Але не партія «Голос»?

Ні.

А чому партія не платить, якщо все одно ставиться сцена?

Ми не порушуємо жодного законодавства.

Я думаю, тебе багато разів питали, чи є концерти агітаційними?

Концерти є агітацією за якісну європейську музику і за те, як треба щиро і віддано робити свою роботу. Ми це робили, робимо і будемо робити. Крючкотворством нехай всі, хто хоче, займаються, у випадку ворожих діянь і тої жахливої української політики, яку створювали всі ті, хто довели нашу країну до сьогоднішнього часу. Я сподіваюся, що у всіх прогресивних, щирих журналістів та інших борців за чистоту є кращі і більш серйозні приводи, ніж концерти «Океану Ельзи» в «Турі змін».

Я публічно вважаю, що ми жодної агітації не проводимо.

Чимало депутатів-«єврооптимістів» комунікували з тобою впродовж останнього року. Але про те, що вони не підуть у список, дізналися з прямого ефіру.

З якого прямого ефіру?

На телеканалі ICTV, коли ти оголосив, що в «Голосі» не буде колишніх політиків, депутатів. Для багатьох це було сюрпризом. Окрім того, все одно на мажоритарних округах є колишні й чинні депутати — Вікторія Войціцька, Вікторія Пташник. Якщо є така комунікація, як ти скажеш, що ти є надійний партнер, якщо люди про свою долю дізнаються з ефіру?

Ні, це не так. Це не відповідає дійсності.

А як було?

Ми нікому нічого не обіцяли.

Я розумію, що не обіцяли.

А в чому ненадійність?

Якщо ти довго спілкуєшся з людиною, і хай у вас немає домовленості...

І хтось щось може собі чекати, а тут раптом — він не очікував. У чому ненадійність?

Але від політиків чекають якоїсь надійної, чіткої комунікації.

Це ти скажи всім попереднім політикам. Почніть з них.

Ти вважаєш, що все пройшло гладко?

Ні, не вважаю. Я вважаю, що багато хто протягом всього року, який передував парламентській кампанії, в тому числі протягом президентської кампанії, по 10 разів міняв свою політичну позицію, орієнтацію і політичні табори, а потім раптом здивувався, що партія «Голос» зайняла саме таку позицію.

Це по факту не подібно до тої люстрації, про яку зараз говорить команда Зеленського — не брати старих.

Ми взагалі проти такого. Мені здається, що так можна знайти дуже далеко. Те, що говорить їхня команда, означає, що нам треба люструвати всіх, в тому числі тих, хто в нас зараз працює і нам допомагає. По такій логіці, через 2 роки старими політиками почнуть називати тих, хто зараз люструє старих політиків.

Ми не говоримо за люстрацію. Ми просто не знайшли узгоджених позицій з конкретними людьми, а з іншими — знайшли. От і все. Ми були відкриті до розмов.

Я тобі навіть привідкрию більше — дивно, якщо до тебе приходить певний прогресивний політик і каже: я би хотів, я би хотіла, ми би хотіли, щоб ви підтримали саме мене, але я би хотів йти незалежно, і хотів би, щоб мене різні політичні сили підтримали. Це що таке? Це як? Типу чуть-чуть тут, чуть-чуть там, головне — пройти в парламент. А якщо в нас взагалі різні ідеології? Ну ви ж усі за Європу, всі проти Путіна. It's not enough. Це ж теж стара політика. З цим приходило багато нових політиків.