Як з’являються нові лікарські препарати і коли експерименти на людях — це добре

Не все те, що ми вважаємо ліками і купуємо в аптеці, дійсно є ліками. Навіть лікарі часто свідомо або несвідомо призначають пацієнтам препарати, від яких немає жодної користі. Сьогодні їх часто називають ненауковим терміном «фуфломіцини».

Справжні медичні препарати перед тим, як потрапити в аптеки чи лікарні, проходять велику серію досліджень. За словами Юрія Лебедя повний шлях нового препарату до виходу на ринок може тривати 7-8 років і коштує цей процес понад 4 млрд доларів.

При цьому, з усіх речовин, що були кандидатами на роль препарату на самому початку, до фінішу, тобто до ринку, дійдуть менше одного відсотка.

Дослідження на тваринах

На самому початку дослідники визначають, за допомогою якого механізму майбутній препарат може впоратися із хворобою. Наприклад, якщо йдеться про якийсь вірус, то один із можливих шляхів — заблокувати його розмноження в організмі на одному з етапів. Знаючи, як працює конкретний вірус, хіміки синтезують тисячі різних хімічних сполук, які теоретично можуть заважати його розмноженню. Дослідники перевіряють кожну із цих сполук, як вона взаємодіє на хімічному рівні із тими чи іншими молекулами, важливими для розмноження вірусу. Ті речовини, що проявили себе добре, потрапляють до наступного етапу.

Тут дослідники перевіряють, як ці речовини поводяться в окремих живих клітинах чи тканинах, умовно кажучи, в пробірці. На цьому етапі також відпадає значна частина кандидатів на роль препарату.

Ті що залишаються, проходять випробування на лабораторних тваринах — мишах, кроликах, свинях або інших. Тут важливо розуміти, що навіть якщо препарат чудово заблокує розмноження вірусу в культурі клітин «в пробірці», це зовсім не означає, що завтра ним можна лікувати людей. Наприклад, в дослідах на тваринах може виявитися, що він токсичний, тобто, таке «лікування» нашкодить більше за саму хворобу і навіть може вбити. Завдяки дослідам на тваринах визначають, які дози речовини можуть мати лікувальний ефект і в яких кількостях вона небезпечна.

Клінічні дослідження

Вони проводяться на людях і складаються з чотирьох послідовних фаз. Для участі в першій потрібна невелика група здорових добровольців. Ці люди отримують експериментальний препарат, а дослідники дивляться, чи не токсичний він і як організм на нього реагує.

До другої фази залучають також відносно невелику кількість людей, але вже не здорових, а з тією хворобою, яку має лікувати майбутній препарат. Бажано, щоб ці люди не мали супутніх хвороб, які можуть «змазати» ефект лікування.

У третій фазі участь беруть вже сотні або й тисячі пацієнтів. Часто це люди з різних країн, що належать до різних генетичних популяцій і можуть мати якісь супутні захворювання. Фактично, цим хворим пропонують пролікуватися препаратом, який поки офіційно не затверджений, але попередньо показав свою ефективність і безпечність. Звісно, що таке лікування — справа добровільна.

Рандомізоване і сліпе 

Після третього етапу результати експериментального лікування обробляють статистично і порівнюють із результатами пацієнтів, яких лікували вже існуючими ліками проти цієї хвороби. Якщо таких ліків досі не існувало, то замість них застосовують плацебо — «порожні ліки», які зовні схожі на лікувальний препарат, але ніяк не впливають на організм людини. Хто прийматиме ліки, а хто плацебо — визначається випадковим чином. При цьому сам хворий і навіть його лікар не знають, чи він приймає експериментальний препарат, чи «порожню пігулку».

Такі дослідження, кажучи науковою мовою, мають найвищий ступінь доказовості та називаються рандомізованими, подвійними сліпими, плацебоконтрольованими. Якщо виявиться, що нові ліки працюють краще, ніж існуючі аналоги чи «порожні пігулки» — їх офіційно реєструють в тій чи іншій країні і вони потрапляють на ринок.

Після цього проводиться ще четверта фаза, або післямаркетингове дослідження. На цьому етапі з’ясовують, як нові ліки взаємодіють з іншими препаратами, чи виникають якісь рідкісні побічні ефекти і яким буде довготривалий ефект лікування.

Експерименти на людях

Якщо говорити про участь саме наших громадян в таких дослідженнях, то вона суттєво менша в порівнянні з багатьма розвиненими країнами. Сьогодні у нас проводиться трохи менше півтисячі клінічних досліджень, тоді як, за даними МОЗ України, минулого року в Польщі їх було понад 3,5 тисячі, у Великій Британії та Франції — понад 5 тисяч, а в Німеччині — майже 19 тисяч.

По-перше, це означає, що наш ринок не такий привабливий для провідних світових фармкомпаній. Вони працюють з нами часто за залишковим принципом. А по-друге, і це найголовніше, українські пацієнти втрачають можливість безкоштовно отримати найсучасніше лікування. Переважна більшість із цих людей ніколи не зможуть дозволити його собі за межами клінічних досліджень, оскільки часто нові препарати коштують тисячі і десятки тисяч доларів за курс. Але в межах клінічних досліджень замовник забезпечує пацієнта не лише новим препаратом, але й додатковими обстеженнями.

«Призначається велика кількість додаткових аналізів, що іноді дозволяє виявити якусь супутню патологію, яку не шукали і не очікували», — розповідає Юрій Лебідь.

Виникає логічне питання: а якщо експериментальний препарат виявиться неефективним? Так, цього не можна виключити. Але слід розуміти, що велика фармацевтична компанія, яка вже витратила сотні мільйонів, якщо не мільярди доларів та кілька років на створення нового препарату, має підстави вірити в його ефективність. Якщо препарат не має перспектив, розробник зацікавлений з’ясувати це якомога раніше.

Проведення клінічних досліджень в Україні контролюється з різних боків, зокрема закордонними організаціями. Наприклад, український Державний експертний центр, американське FDA (Управління продовольства і медикаментів) чи EMA (Європейське агентство з лікарських засобів) перевіряють, чи правильно пацієнта включили в дослідження і чи правильно його лікували.

Але найперше, що треба знати — будь-яка участь пацієнта в клінічному випробуванні нових ліків може бути виключно добровільною. Перед початком дослідження людину знайомлять із усіма умовами, і вона дає (або не дає) згоду на участь. Якщо вона вирішить його залишити — ніхто не має права її утримувати.

Кому може бути корисно

За даними Державного експертного центру МОЗ України, сьогодні найбільше клінічних досліджень в нашій країні пов’язано із онкологією — 133. На другому місці йде гастроентерологія — 46 кліндосліджень, 34 дослідження в ревматології і 33 — у неврології. Також є випробування у психіатрії, ендокринології, кардіології, гематології та інших галузях медицини.

Як взяти участь 

Для початку можна зайти на сайт Державного експертного центру МОЗ України, де є інформація про всі клінічні дослідження, які проводилися і проводяться зараз в країні. Тут можна дізнатися, чи випробовуються ліки проти того чи іншого захворювання, хто є виробником майбутнього препарату, скільки учасників планується залучити та іншу інформацію.

Також доцільно скористатися англомовним сайтом ClinicalTrials.gov. Тут є детальна інформація про клінічні дослідження, які проводяться у різних країнах, зокрема в Україні.

Юрій Лебідь запевняє, що деякі наші пацієнти беруть участь в програмах в інших країнах. Треба пам’ятати, що лікар-дослідник (тобто лікар, який безпосередньо працює із пацієнтом в рамках клінічних випробувань) зацікавлений у збільшенні кількості пацієнтів, які залучені в клінічні дослідження, тому навряд чи вирішить відмовити без поважних причин. Але такі причини можуть бути — наприклад, пацієнт не відповідає певним критеріям — віку, стадії захворювання чи має певні супутні хвороби. Такі критерії зазначено на сайті, але буде краще, якщо з ними допоможе розібратися лікар, який лікує пацієнта тут, в Україні.

Чи можна прискорити 

Сьогодні багато розмов та прогнозів навколо того, коли може з’явитися препарат для лікування Covid-19. Декілька препаратів, які вважалися чи вважаються перспективними — це вже існуючі препарати. Вони не лише пройшли всі стадії дослідження, щоправда, для лікування інших захворювань, але навіть використовувалися в клінічній практиці. Очевидно, що якби один із такий препаратів виявився ефективним проти коронавірусу, то хворі отримали б його значно раніше, ніж за 7 років, необхідних для появи нового препарату. Питання в тому, чи можна в надзвичайних ситуаціях прискорити розробку і вихід на ринок препарату «з нуля»?

Як пояснює Юрій Лебідь, великі фармацевтичні компанії традиційно роблять свою роботу повільно. Не тому, що вони не хочуть швидше, а тому, що з метою мінімізації ризиків в процес залучено багато людей як у самій компанії, так і з боку численних підрядників. Наприклад, тільки написання та узгодження протоколу, тобто плану клінічного дослідження, може зайняти один рік.

Крім того, регулятори, які з боку держави контролюють клінічні дослідження, також не поспішають. В Україні, наприклад, щоб надати дозвіл на їхнє проведення, регулятор може розглядати документи два місяці, а потім відправити їх на доопрацювання.

Зрештою, клінічні дослідження дозволять лише за три чи чотири місяці. Це, до речі, одна із причин, чому великі фармкомпанії не дуже охоче проводять кліндослідження в нашій країні. За словами Юрія Лебедя, після того, як в Естонії місцевий регулятор скоротив термін розгляду матеріалів до 30 днів, число досліджень помітно зросло, при тому що інші умови не змінилися.

«Сьогоднішня ситуація з коронавірусом вчить всіх прискорюватися, — розповідає Лебедь. — Фармкомпанії зараз вибудовують суперефективні внутрішні процедури узгодження, коли вони “зрізають кути” і намагаються дуже швидко зробити протокол і так само швидко запустити дослідження. Так само регуляторні органи продемонстрували можливість дуже швидкого розгляду матеріалів та надання дозволів».

З огляду на це, винахід нового препарату можна очікувати за 1,5-2 років. Також є невеликий шанс більш швидкої перемоги — коли один з десятків наявних антивірусних препаратів виявиться ефективним проти SARS-CoV-2. Ніхто зараз не знає, який підхід буде результативним, але точно відомо, що іншого шляху для пошуку дієвого препарату, ніж провести клінічні дослідження, не існує.

Автор: Дмитро Сімонов