«Якби знав, що життя після поранення так чудово зміниться, наступив би на міну раніше» — ветеран-марафонець на протезі
Рома любить перешкоди, які треба «пробивати лобом». А ще — вигадувати для себе, здавалося б, нездійсненні виклики. Навіть якщо для реалізації експерименту доведеться залучити самого головнокомандувача ЗСУ.
Під час очного навчання в університеті записатися у ДУК «Правий сектор». Після ампутації тягнути 16-тонний літак злітною смугою. Ходити у штурм на протезі, створеному лише для купання. На марафонській дистанції відмовлятися від передбачених правилами спецхарчування та води. Це все Рома Кашпур.
До речі, він — перший український ветеран з ампутацією кінцівки, який узяв участь у забігах найпрестижнішої світової серії World Marathon Majors.
Минулого року в Роми були забіги у Лондоні та Нью-Йорку. Перші свої 42 км 195 метрів у 2024-му — у Токіо 3 березня.
«На трасі в Лондоні та Нью-Йорку я мав одну мету: хоч якось дотягнути до фінішу. Наробив купу помилок — узагалі дивина, що не впав носом в асфальт від болю та виснаження на тих забігах. У Токіо я хочу врахувати свої попередні помилки і вже спрацювати на результат», — пояснив Роман у розмові з hromadske.
«Пелюстка» для Роми
У ДУК «Правий сектор» Рома записався студентом Хмельницького університету. Хлопець учився на реабілітолога і тренера з фітнесу, водночас їздив на вишколи у тренувальні табори добровольців.
У 2016-му, коли Ромі було лише 19, потрапив на Донеччину у складі підрозділу «Санта». А наступного року хлопець перевівся на заочне відділення в університеті й підписав контракт із 74 розвідувальним батальйоном.
Ми залазили в такі місця, де можна було посивіти за 10 хвилин, не зробивши жодного пострілу.ветеран Роман Кашпур
«Тоді затишшя на фронті було. Але мій командир сказав, що розвідка собі завжди знайде роботу. Якщо бойові дії, то є робота, а якщо перемир’я — це ще більше роботи, адже диверсійні мінування, засідки, неафішовані просування вперед.
Під Мар’їнкою на двох квадратних метрах бувало й по 28 російських мін, а нам через ці міни треба йти».
Свою міну Рома «знайшов» під донецькою Оленівкою.
«Коли я наступив на “пелюстку”, одразу зрозумів, що буде ампутація десь по берці — бачив, як такі ситуації закінчуються для побратимів. Був готовий, що таке може трапитися й зі мною, тож коли трапилося — сприйняв спокійно.
Я підірвався 16 травня 2019-го, тоді саме День вишиванки відзначали. Лишився живим, хоча з місця мого підриву вже було чути росіян — вони могли усю нашу групу добити. Тож я у вишиванці народився».
Рома лікувався у Харкові, чекав на протез і мріяв повернутися до хлопців у підрозділ — якщо не контрактником, то добровольцем. А потім він дізнався про загибель свого командира, який був для нього беззаперечним авторитетом. Тоді військовий уперше подумав, що в житті треба щось змінювати.
«Ігри героїв» і літак від Залужного
У Харкові на лікуванні Рома побачив, як спритно бігає на протезах хлопець його віку з такою ж ампутацією. Одразу вирішив, що мусить бігати краще за хлопця. І жити активніше, ніж до ампутації.
Через чотири тижні після поранення волонтери запропонували Ромі взяти участь в «Іграх героїв» — всеукраїнських спортивних змаганнях для ветеранів з інвалідністю.
А вже за шість тижнів після поранення Рома стояв на своєму першому протезі — той поламався за лічені дні, бо хлопець відразу намагався на ньому бігати і навіть стрибати.
«Я швидко освоїв протез. Допоміг, мабуть, мій високий больовий поріг — навіть від знеболення після ампутації відмовився», — згадує Рома.
Знайти осердя ветерану допомогли дві людини — український хірург і латвійський реабілітолог. Вони сказали Романові, що все від них залежне вони уже зробили, а тепер настала його черга дбати про себе — тільки так він стане на ноги. «Якщо ти заб’єш на себе, твої болі повернуться. Як налаштуєш себе на життя, таким воно у тебе й буде», — переказує слова лікарів Рома.
До поранення він ніколи не займався спортом професійно. Грав у футбол, захоплювався трохи бойовими мистецтвами, силовою гімнастикою. А в «Іграх героїв» — і елементи важкої атлетики, і паверліфтинг, і гімнастика. Справа серйозна.
«Вирішив узяти участь в “Іграх героїв” з двох причин. Хотів перевірити свої сили та спроможності після ампутації — почав тренуватися через 9 місяців після поранення, тоді ще кукса остаточно не сформувалася. А ще волів показати батькам, побратимам і близьким, що зі мною все добре.
За півтора місяця головна тренерка та співзасновниця проєкту Юлія Коваль підготувала до змагань. Сказала просто: “У тебе багато дурної сили, але немає техніки виконання вправ”.
Тож учився правильно присідати, правильно стрибати, правильно прокачувати м’язи».
Це була важка наука для хлопця, який любив іти напролом. Спершу ветеран збирався змагатися серед аматорів, але його записали в категорію профі. Рома прийшов на змагання з гаслом «якщо осоромитися, то з музикою», та неочікувано для себе став призером.
Успіх надихнув: пенсію за інвалідністю другої групи та виплату за поранення ветеран інвестував у своє здоров’я — був певен, що це ще зіграє на його користь. Згодом він настільки пристосувався жити з протезом, що вільно керує автівкою та часто забуває, що права нога у нього штучна.
У 2021-му Рома знову виграв «Ігри героїв» — у трьох категоріях із чотирьох.
«Після цих перемог я замислився, як мотивувати хлопців з ампутаціями кінцівок до активного життя.
Якось проїжджав автівкою повз військовий аеродром у Чугуєві — бачу літак на злітній смузі. Подумав: якщо протягну його самотужки, це стане медійною подією. Тоді хлопці повірять, що ампутація — не вирок. Мені подобалося, що вага літака 16 тонн, це число асоціювалося з 16 травня, коли я вижив після міни».
Рома знайшов спонсора заходу — благодійний фонд «Харків з тобою». Правда, до останнього спонсорству опирався: що ж це — він буде щось випрошувати?! Розважливі люди вмовили.
А по дозвіл влаштувати на аеродромі шоу звернувся до самого Валерія Залужного — головком виявився фейсбучним другом Роминої дружини.
Дружина не була особисто знайомою з Залужним, але написала йому повідомлення. Головком передзвонив, призначив зустріч у Харкові й дав «зелене світло».ветеран Роман Кашпур
2 грудня 2021 року 78-кілограмовий Рома протягнув 16-тонний Ан-26 на 6 метрів 40 сантиметрів. Знадобилося йому на це лише 44 секунди. Нехай з третьої спроби, але зробив!
Досягнення ветерана зареєстрував експерт Національного реєстру рекордів України. Порадами допомагали тренерка Юлія Коваль і два богатирі з команди, що у 2004 році встановила рекорд із перетягування нашої легендарної «Мрії». Богатирі поділилися і своїм «мріївським» жилетом — тим, який Рома використовував під час двох перших спроб, він до крові натер тіло.
Штурмовик на протезі
Ще до рекорду з літаком Рома мріяв пробігти марафон. Та для цього треба було розв'язати істотну проблему: стати незалежним від державної програми протезування.
«Коли ти маєш посилені фізичні навантаження, протез зношується швидше. Куксоприймачі треба змінювати частіше, а за державною програмою можна лише раз на пів року.
Тому я вирішив стати амбасадором якогось іноземного виробника протезів. У мене були досягнення, якими я міг їх зацікавити — перемоги в “Іграх героїв” і перетягування літака».
На той час Рома мав кілька протезів, але спортивний і для повсякденного життя треба було вже підрихтувати. І перед повномасштабним вторгненням хлопець саме подав документи на перепротезування. Залишився тільки з протезом для купання.
На ньому він і поїхав добровольцем «на нуль» — на позиції в Харківському районі Салтівка. «Це був мій найменш пристосований для активного життя протез», — зізнається Рома. На ньому він відвоював півтора місяця.
Під час штурму я бігав швидше, ніж двоногі, — на адреналіні, на характері. Але купальний протез не для цього. Я розумів, що від мене аж такої користі нема й не буде, бо за великим рахунком, я вже «трьохсотий».ветеран Роман Кашпур
«У перервах між боями я став у підвалах під обстрілами пояснювати хлопцям правила поводження зі зброєю. Тому що їх на передову прийшло багато, але до 24 лютого автомати в руках вони не тримали», — пригадує військовий.
Потім, як росіян трохи відігнали від Харкова, Рома став проводити для бійців заняття на полігоні.
І тут благодійний фонд «Громадянин» пропонує йому допомогу у протезуванні. Хлопець попросив спеціальний біговий протез, бо вирішив, що участь у марафоні — це його наступний життєвий виклик.
Британія — Америка
Роман спершу планував забіг в Україні, але з допомогою фонду «Громадянин» у квітні 2023-го став учасником марафону в Лондоні.
До того максимальна відстань, яку йому вдавалося долати, становила 14 кілометрів — марафонська дистанція втричі довша. На підготовку залишалося тільки 3 місяці.
«У мене часто все так — раптово. Але я вирішив, що побіжу “на характері”», — розказує ветеран. Наставниця Юлія Коваль знайшла для нього тренера з легкої атлетики — Наталю Крушинську. Займалися вони через відеозв’язок.
Підготовка до марафону — ціле мистецтво. Наприклад, атлет має спланувати, скільки треба бігти під час кожного тренування, скільки кілометрів слід набігати сумарно за тиждень — для початківця це 10-15 (зараз Роман бігає і до 50 км на тиждень).
Окреме питання: як саме бігати. Під гірку, по сходах, з прискоренням, із закиданням п’яти та високим підійманням стегна. Спеціальні вправи для тренування м’язів та розвитку витривалості тощо. Особлива увага до комплексу вітамінів і мінералів. Плюс басейн.
Людина з протезом має ще один клопіт під час тренувань — слідкувати, щоб не відбулося травмування кукси. Для цього теж існують спеціальні розминки, розтяжки, вправи.
«Я в Лондоні зробив усі помилки, які категорично не можна допускати. Приміром, на марафонській дистанції регулярно треба пити воду, починаючи з 5-го кілометра. А я почав її пити на 20-му, коли вже майже непритомнів від зневоднення.
Слід їсти енергетичні гелі, щоб постійно відновлювати запас енергії в організмі. Це необхідно приблизно з 15-го кілометра, а я почав їсти з 39-го. Бо подумав: я ж їх на тренуваннях не їв — бог його зна, як на них організм відреагує.
Як наслідок, від 39 кілометра я вже не міг бігти — тільки йшов. Ішов, пив воду, їв гелі, зрештою мене попустило. На 41–му кілометрі знову мав силу побігти. Тобто із 42 км я пробіг у Лондоні 40, а ще два пройшов».
Після першого забігу кров у мене закипіла — і я захотів пробігти всі 6 топмарафонів у світі. Разом з Лондонським — тоді мені лишалися Нью-Йоркський, Токійський, Чиказький, Бостонський і Берлінський.ветеран Роман Кашпур
Після Лондона виявилося, що Рома знов став першопрохідцем: уповноважений президента з питань реабілітації учасників бойових дій повідомив хлопцеві, що той став першим українським ветераном, який здолав топмарафон на протезі.
Забіг у Лондоні відкрив дорогу до марафону морської піхоти у Вашингтоні, а також до омріяного забігу в Нью-Йорку.
Забіг у Вашингтоні — 29 жовтня, у Нью-Йорку — 5 листопада 2023 року. Це серйозні навантаження для будь-кого. Але Рома знову «вмикає характер» — виходить на обидва старти.
Перед поїздкою в Америку марафонець розжився новісіньким біговим протезом і спеціальними ортопедичними кросівками, яких у хлопця зроду-віку не було. Проте Ромі ніхто не сказав, що новий протез і кросівки на такій дистанції — самогубство, бо тіло до них іще не звикло, тож на ногах вони — наче іспанський чобіток.
Перші 18 км у Вашингтоні пробіг нормально, а потім з’явилися болі. Попри це Рома примусив себе пробігти ще 6 км. Потім уже ледь ішов. На 30-му кілометрі йому піднесли протез, на якому він біг у Лондоні — з ним хлопцеві вдалося фінішувати. У Нью-Йорку побіг на своїй старій «скобі». Навіть запасся знеболювальним, але добіг.
Коли я тренуюся, біжу — то забуваю про поранення, ампутацію. Зникають реальні та уявні обмеження — стаю таким, як усі.ветеран Роман Кашпур
«Люблю дух спортивного єднання з іншими людьми, який виникає на дистанції. Я переконаний, що спорт — найдієвіший спосіб фізичної та психологічної реабілітації.
Під час занять увесь твій негатив та агресія залишаються в залі. Ти звільняєшся від них. А коли приходиш із залу, тобі хочеться не сваритися, а обійняти дружину, погратися з дітьми. Ти починаєш любити життя», — розповідає Роман Кашпур.
Для побратимів і синів
Ромі хотілося займатися ветеранським спортом, але він прагнув і служити у війську. Зрештою хлопець придумав, як задовольнити обидва бажання.
Зараз він чинний військовий 808 окремого полку сил підтримки ЗСУ, має тилову посаду. В минулому розвідник, солдат Кашпур навчає хлопців воювати, веде інформаційну і патронажну роботу, готується до марафонів і мотивує побратимів до змістовного життя.
А ще він став амбасадором ісландського виробника протезів Ossur. Нині компанія безоплатно забезпечує Романа усіма видами протезів та компонентами до них — тепер у нього чотири фірмові стопи на всі випадки життя. А він, зі свого боку, рекламує продукцію компанії, допомагає її тестувати й бере участь у семінарах для вітчизняних протезистів.
Багато протезних підприємств у нас, на жаль, вчаться на пацієнтах, а це для хлопців дуже погано.ветеран Роман Кашпур
«Держава реально виділяє кошти на протези, але висококваліфікованих протезистів в Україні — одиниці. Попит на протези постійно зростає, тому я радий бути корисним для наших виробників і побратимів, які потребують протезування», — пояснює Рома.
За словами військового, йому після поранення не вистачало людини, до якої можна було б зателефонувати чи написати, щоб поговорити про життя на протезі. Тож тепер він постійно заохочує хлопців звертатися до нього, ставити запитання — про протези, тренувальний режим, психологічну реабілітацію, про спілкування.
«Можливо, я собі додаю більше клопоту, але на ці питання треба відповідати. Бо я шукав відповіді через свій біль — і це важкий шлях».
Щоб відповісти на ці питання, Рома навіть почав писати книжку. Про війну, травму, життя на протезі, спорт. Він пише її для двох своїх маленьких синів і дружини, без якої не було б його перемог над самим собою.
«Є моменти, про які не можна говорити чи про які говорити не хочеться. Але про них можна написати. Хочеться розповісти ту правду, якою вона була для мене, а не якою її придумали політики чи журналісти.
Розповісти, як я це бачив, як я до цього прийшов, що я переживав — тож у книжці пишу свою правду для своїх дітей. Мені дуже щастить у житті — із сім’єю, друзями, подіями. Мабуть, я щось хороше у житті зробив, або ще маю зробити, якщо мені так щастить».
Рома їде в Токіо вже стріляним зайцем. Бігти збирається не «на характері», а на строгому розрахунку. Протез «обкатав», кросівки «розтоптав», про воду і гелі усе зрозумів. Знає, як економити сили на трасі, «вмикати» енергію в потрібному місці. Дистанцію в Лондоні він здолав за 5 годин 53 хвилини. У Нью-Йорку — за 5:54. У Токіо хоче прибігти швидше. Тримаймо кулаки за Рому в усіх його наступних забігах.