«Якщо мужиків забрали, будемо з жінками». Репортаж із Мінська, де жінки вийшли на протест проти насилля на мітингах

Ромашки, соняхи, гвоздики, троянди, гладіолуси, польові квіти. Сині, червоні, білі, рожеві, жовті, фіолетові. Десятки букетів тримають мінські жінки, які вийшли на площу біля Комаровського ринку. Усі вони в білих та червоних сукнях і куртках. Хтось накинув на плечі прапор.

— Ти чого? — питає кучерява дівчина подругу, яка почала плакати.

— Нічого, у мене просто істерика, — відповідає та. Дівчата обіймаються.

Жінку, яка плаче, звати Яна. Вона ходила на цьогорічні президентські вибори. Каже, що більше не може сидіти й дивитися на те, що відбувається на вулицях міста.

Навпроти мітингарів — жінка в білій масці. Стверджує, що всім присутнім на площі заплатили.

— Вони ж за Тіхановську (Світалана Тіхановська — опозиційна кандидатка на виборах президента Білорусі у 2020 році — ред.).

— Чому так думаєте?

— Хіба не бачите — усі в білому.

— А у вас же маска також біла.

— Але я не голосувала. І не протестую. Буде таке, як в Україні.

— Яке «таке»?

— Війна.

— У Білорусі? — питаю я жінку.

— Так, буде війна із силовиками. 

Об одинадцятій годині жінки стають у довгу лінію. І мовчать.

Я підходжу до однієї. Яскрава червона помада, червоний светр. Вона стоїть у центрі суцільної білої смуги. Жінка розповідає, що для неї це — мовчазний протест проти насилля над жінками, які постраждали за час мітингів. І сьогодні вона тут, аби його зупинити.

Лише за минулу ніч у Білорусі затримали понад тисячу людей. Загалом уже шість тисяч затриманих. Міністерство охорони здоров'я Республіки каже, що приблизно пів сотні людей звернулися по допомогу. Також білоруський МОЗ стверджує, що на співробітників міліції здійснили приблизно п’ять наїздів під час мітингів, а 14 правоохоронців госпіталізували.

«Віримо, можемо, переможемо!» — скандують учасниці протесту. Перехожі підносять руки догори й показують знак «перемога». Двоє дівчат несуть біле простирадло, на якому написано «Ми білоруси — мирні люди». Жінки стають у два ряди, щоб усі, хто прийшов, могли поміститися на площі.

— Я тут, бо небайдужа. Мене болить за те, що відбувається. За те, що діється і з чоловіками, і з жінками. Беззаконня, свавілля. Ми всі тут виходимо за одне й те саме. Хочемо, аби людей у нашій країні поважали, — каже учасниця мітингу.

Увесь цей час поряд із площею чути сигнали машин. Великі джипи чи дрібні легковушки — усі сигналять. Водії та пасажири витягують руки й показують знак «перемога». У когось лунає «Перемен» Віктора Цоя. Також видно білі стрічки на машинах. Автівки зупиняються на мить перед світлофором — і знову без упину сигналять.

Раптом із натовпу чути: «Зібрання не дозволено. Прохання розійтися. У випадку невиконання законних вимог працівників міліції...» — далі нічого не чую. Сигнали машин заглушають слова міліціонера, який говорить у мегафон. Працівників правоохоронних органів двоє. Вони прямують до натовпу. Дівчата крокують перед ними та протягують їм квіти. Міліціонер рукою відсуває троянду та продовжує: «Зібрання не дозволено. Прохання розійтися. У випадку невиконання законних вимог працівників міліції...».

Правоохоронці йдуть. Протестувальниці на деякий час розходяться, ламають свою вибудувану білу лінію. Хтось із дівчат заламує руки за головою, як це роблять, коли затримує міліція. Одна з них — Катерина. Каже, що прийшла, бо тепер час жінок.

— Я знаю, що багатьох моїх знайомих забрали в каталажку. Я не знаю, де вони тепер. Ніхто не відповідає, немає телефонів. Якщо мужиків забрали, то ми будемо з жінками тут, — каже вона.

— У нас гарна країна, треба змінювати уряд. Країна може процвітати, жити нормально. Зараз нам цього не дають, нас обманюють і використовують як рабів, — говорить Валерія й так само показує, що «здається» перед міліцією, заламуючи руки за головою.

На площі перед Комаровським ринком колона жінок у білих сукнях постійно змінюється. Хтось іде, на її місце приходить інша мітингувальниця. Одні перехожі їм аплодують, інші кажуть, аби дівчата йшли працювати, а не гаяли час на протести. Не стихає гул машин. Водії, здається, узагалі передають одне одному естафету, щоб посигналити.

На сірий асфальт вітер приносить ікону Божої Матері. Вона лежить на квадратах бетону, доки її не підіймає чоловік у чорному светрі. Притуляє до грудей і стає напроти жінок. Цього разу міліція не розігнала зібрання. Усі знову чекають ночі.