«Якщо не заберете — поховаємо як невпізнаного». Хто і як переплутав тіла загиблих під Бахмутом
У морг міста Чуднів на Житомирщині 5 листопада приїхали Аліна з Максимом, щоб забрати тіло свого брата Романа Богодвида, який загинув у бою на Бахмутському напрямку. Працівники моргу вивезли каталку з тілом, відкрили загиблому обличчя. Це був не Роман.
Від розпуки того дня врятував клопіт: Аліна мусила скасувати поминальний обід, замовлений на 100 людей. Кафе встигло приготувати усі наїдки, тож жінці довелося заплатити за них, а пакунки з їжею привезти до матері додому.
«Щоб хоч собаки понаїдалися», — гірко згадує Аліна.
За декілька днів жінка побачила в інтернеті відео з похорону загиблого військового у місті Славута на Хмельниччині. Попереду поховальної процесії несли портрет: на фото було обличчя чоловіка, який у морзі Чуднова був записаний як Роман.
На документах, із якими транспортувалися тіла полеглих воїнів, були їхні світлини, але ніхто не звернув уваги, що реальні обличчя і фото на документах не збігаються.
То кого насправді поховали у Славуті? Куди поділося тіло Романа? Хто і як переплутав тіла? Знайти відповіді на ці питання вирішило hromadske: ми зв’язалися з родичами загиблих, пошуківцями та юристами.
Поховаємо як невпізнаного
Романа Богодвида мобілізували у вересні 2023-го. Через місяць 36-річний працівник лісогосподарства став стрільцем-санітаром 30 окремої механізованої бригади. Його безпосереднім обов’язком було вивозити з поля бою поранених і за потреби брати участь у бойових діях.
28 жовтня Роман востаннє поговорив із сестрою та дружиною. Сказав, що виїздить на позиції, тож певний час із ним не буде зв’язку. Тоді ж, як зазначає військкомат, Роман загинув: під селом Богданівка російський Протитанковий ракетний комплексПТРК влучив у його УАЗ.
За документами, які родичам показали в морзі Чуднова, туди привезли саме Романа. А втім, Аліна з Максимом вірили не документам, а власним очам, тому категорично відмовилися забирати тіло незнайомого чоловіка. У морг на впізнання довелося їхати також удові Романа та його матері.
«Ми всі були шоковані, — розповідає Аліна. — Мама попросила роздягнути цього хлопчину на каталці, щоб можна було оглянути все тіло. Подивилися пальці, форму нігтів, — це не Роман! У брата на грудях росло волосся, у чоловіка на каталці його не було. Брат за кілька тижнів до загибелі дуже коротко підстригся, майже під нуль, а в цього чоловіка було досить довге волосся, ще й вуса, яких Роман ніколи не носив.
А працівники моргу нам доводили, що смерть змінює обличчя, що він міг поголити волосся на грудях, відростити вуса. Працівники моргу нам стали погрожувати: мовляв, якщо не заберете тіло, то ми його поховаємо як невпізнане. Але ми все одно відмовилися його забирати — бо не наш Роман!».
Лілія Богодвид, дружина Романа, зауважує: «Ракета поцілила в машину — що від Романа могло залишитися? Клоччя. Або дуже обгоріле тіло. А тіло, яке нам показували — ціле, тільки рука була відірвана, то її в морзі пришили. І ще винесли речі, які були з тілом: годинник, обручка, ланцюжок золотий із хрестиком. У Романа не було таких речей. Свою обручку він залишив удома, не захотів брати на війну. У морзі нам стали говорити, що він усі ці речі міг купити вже після мобілізації. Ну, дурниця якась: купив — і нічого мені не сказав? Та й навіщо таке купувати на війні?»
Хтось із військових, які супроводжували тіло до чуднівського моргу, сказав Аліні, що кількома днями раніше у місто Славуту з того району бойових дій, де загинув Роман, повезли ховати обгоріле тіло бійця на прізвище Стасюк. Може, там Романове тіло?
Лілія відразу написала заяву в поліцію: за фактами, які вона виклала, розпочали кримінальне провадження щодо зникнення військовослужбовця — її чоловіка.
Сестра Романа з допомогою представників 30 бригади за номером, що значився на мішку, в якому транспортували тіло, з’ясувала: машина перед заїздом у Чуднів попередньо доставила загиблих у Сумську та Вінницьку області.
«Я подзвонила у морги на Сумщину і Вінниччину, їхні працівники сказали, що відповідні тіла впізнали їхні родичі, а Романа там не було», — розповідає Аліна.
Потім вона знайшла відео похорону Івана Стасюка зі Славути і впізнала на фото в жалобній рамці людину з чуднівського моргу. У міськдержадміністрації Славути дістала адресу Стасюка і поїхала до його вдови.
А чому тіло таке обгоріле?
33-річний водій Іван Стасюк пішов до війська у травні 2023 року. Хоча на полігоні він отримав військову спеціальність навідника, у 77 окремій аеромобільній бригаді Іван ремонтував автівки та вивозив поранених з лінії зіткнення. Наприкінці жовтня він, як і Роман, був на Бахмутському напрямку.
Востаннє його дружина Марина говорила з ним 27 жовтня. Іван розповідав, що на позиціях критично не вистачає людей і ситуація дуже гаряча. А вже 31 жовтня Марина отримала сповіщення про загибель чоловіка: у документі зазначали, що він загинув унаслідок мінометного обстрілу в районі між Хромовим і Часовим Яром. Судмедексперти згодом додали, що причиною смерті Івана стали дія вибухової хвилі та уламкові поранення. Другого листопада Марина приїхала у морг Хмельницького по тіло чоловіка.
«Нас зустріла судмедекспертка і сказала, що при тілі є документи, які засвідчують, що це Іван Стасюк, що тіло й обличчя обгорілі, тому треба звертати увагу на якісь особливі прикмети. Іван саме мав такі прикмети. Ще в дитинстві після травми йому пришивали палець на лівій руці, і він був у нього зігнутий. А на губі на місці розриву капіляра було новоутворення, така кругленька гулька. Тіло дістали з мішка — не обгорілою була лише частина живота, яку прикривав бронік. Ми оглянули тіло: ось палець скривлений, ось гулька на губі — ми за це й зачепилися. Уявляєте, Аліна сказала, що у її брата теж палець був травмований, оце збіг!» — розповідає Марина Стасюк.
Вона людина не військова, але засумнівалася: якщо чоловік помер від вибухової хвилі й уламкових поранень, то чому його тіло так обгоріло, а грудна клітка розтрощена? На все це працівники моргу відповіли вдові доволі агресивно: «Не морочте голову!». А коли вона поцікавилася чоловіковими речами — обручкою, годинником, ланцюжком із хрестиком, — то почула у відповідь, що нічого такого при тілі не було.
Марина Стасюк забрала з моргу чоловіка, якого вважала своїм Іваном, — ховали його у закритій труні. Через декілька днів до неї приїхали Аліна й Максим Богодвиди, показали їй фото тіла з чуднівського моргу і сказали, немов ударили по голові: «Ви нашого брата поховали».
Хто є хто?
На фото, яке привезла сестра Романа, Марина та її свекруха впізнали свого Івана. Наступного дня Стасюки та Богодвиди поїхали в морг Житомира, куди служби вже перевезли чуднівське тіло.
«Його вивезли, відкрили — я ледь не збожеволіла: Іван! І руки його, і ноги, і тіло його», — розповідає Марина.
Працівники моргу готові були віддати їй це тіло, оскільки вона упізнала в ньому чоловіка. Але тоді запротестували Богодвиди.
«Як це — отак просто віддати? Документи на тіло були, як на Романа. Ми мали документально довести, що це не Роман. А ще треба було документально довести, що це тіло Івана. Тільки після цього ми б отримали підстави для ексгумації тіла, похованого у Славуті. Тобто Стасюкам і нам треба було здати ДНК-аналіз. Ми зажадали, щоб доки всі аналізи не будуть зроблені, чуднівське тіло залишалося в житомирському морзі», — говорить Аліна.
За словами Марини, поліція Хмельниччини спочатку не хотіла мати справу з тестами для родичів Івана — мовляв, тіло впізнане, беріть і ховайте.
Але Марина Стасюк заперечила: «На кладовищі у Славуті вже у мене є одна могила — то що, робити й другу могилу Івана Стасюка? Чи самотужки викопувати того похованого раніше чоловіка — і кому віддавати? Навіть якщо це не Роман, то його ж рідні теж шукають і плачуть за ним! Довелося підключати житомирських журналістів, щоби свекрусі дозволили здати аналіз».
Жінка дивується: якщо в моргах не звернули увагу на фотографії загиблих, як можна було не звернути увагу на стан їхніх тіл? Одне, те, що офіційно зазнало прямого влучання ракети, — ціле і не обгоріле. А те, по якому вдарила вибухова хвиля, — таке понівечене, що його мали ховати у закритій домовині.
Як могла статися плутанина?
Роман та Іван на війні виконували схожі завдання — перевозили поранених. Обоє перебували на одному напрямку — Бахмутському. Роман Богодвид загинув під Богданівкою, а Іван Стасюк — десь під Хромовим. Відстань між цими населеними пунктами невелика. Обоє померли 28 жовтня.
«Ці двоє військовослужбовців могли загинути дуже близько один від одного або навіть на одній локації, — говорить капітан Назар, який бере участь у пошуку й транспортуванні тіл загиблих військовослужбовців у межах проєкту ЗСУ «На щиті». — Їхні тіла у мішки на місцях загибелі могли пакувати й вивозити або їхні побратими, або хлопці з групи евакуації.
Могло бути й так: одна група евакуації забрала їх з різних локацій. Але документи могли переплутатися тільки за умови, що їх везли в одній машині. Я не знаю жодного випадку, щоб мішки з тілами й документи на них були переплутані у морзі чи на стабілізаційному пункті. Це могло трапитись лише на початковому етапі евакуації».
Аліна — іншої думки, бо коли вона, шукаючи сліди брата, зателефонувала у морг Новомосковська, тамтешні працівники їй відповіли: «У нас тут конвеєр».
А щодо того, що їх везли в одній машині, то в кримінальних провадженнях по факту загибелі бійців зазначається: 1 листопада тіло з документами Романа доставили в морг Новомосковська Дніпропетровської області, а тіло з документами Івана — у морг Хмельницького.
Капітан Назар пояснює: «Транспорт із тілами міг спочатку дістатися Новомосковська, а потім поїхати на Хмельницький. Маршрути визначає командування з огляду на численні фактори, зокрема економічну доцільність».
За словами військового, номери мішків та акти передачі тіл допоможуть з’ясувати, яка саме пошукова група, де й коли знайшла тіла. Але що це змінить, за великим рахунком? Тіла є — залишилося їх ідентифікувати.
Що далі?
Ситуація наразі така: матір Івана Стасюка, а також 4-річний син Романа та його брат Максим здали біоматеріал для аналізу ДНК. За словами адвоката адвокатського об'єднання АКТУМ Сергія Гулійчука, ці аналізи проводяться за постановами слідчих, які ведуть відповідні кримінальні справи. У такій ситуації слідчі ще мають зробити запит у морги Новомосковська та Хмельницького і з’ясувати, чи брали там зразки біоматеріалу Стасюка й Богодвида на аналіз ДНК за фактом їхньої смерті. Якщо біоматеріал на аналіз не взято, то таку експертизу слідчим необхідно призначити. У цьому випадку, за погодження з прокурором, треба буде спершу провести ексгумацію тіла, похованого у Славуті.
«Якщо ДНК-аналіз підтвердить, що тіло з житомирського моргу належить Іванові Стасюку, слідчий за погодження з прокуратурою надасть дозвіл родичам поховати його у Славуті. Якщо експертиза доведе, що тіло, яке поховали Стасюки, належить Роману Богодвиду, його теж передадуть родичам. Якщо ж з’ясується, що в могилі не Роман, то сім’я продовжить його пошуки. А щодо тіла в межах кримінального провадження ухвалять рішення: чи поховати його під номером, чи залишити в морзі», — пояснює Сергій Гулійчук.
Тож історія двох бійців може тривати ще невизначений час.
«Я все одно знайду тіло брата — у Славуті чи деінде, — каже Аліна. — Очевидно, що він загинув. Тепер треба його гідно поховати. Інакше я не заспокоюсь».
Не чекаючи на висновки експертизи, Аліна звернулась у понад десяток інстанцій стосовно того, що Роман Богодвид пропав безвісти. Жінка сподівається, що все ж отримає від однієї з них заспокійливу звістку.