Євробачення, Чорнобиль, новий текст пісні та рейви під «Шум»: ексклюзивне інтерв’ю з гуртом Go_A

Go_A вперше репетирує акустичну версію пісні «Шум», з якою поїде на Євробачення, — вдома у вокалістки гурту. Спочатку музиканти визначають, хто на якому інструменті гратиме. Це непросто, бо всі учасники гурту — мультиінструменталісти. Вони награють та наспівують уривки пісні, передають одне одному гітару, контрабас та кахон, поки врешті-решт не знаходять ідеальну комбінацію. В акустиці веснянка, присвячена духові лісу Шуму, прозвучить на препаті конкурсу, а поки що — ми її найперші слухачі.

Гурт Go_A представить Україну на Євробаченні у Роттердамі в травні — з другої спроби, після скасованого торік конкурсу. І хоча нюанси формату досі уточнюються, уже відомо, що Go_A виступить у півфіналі під номером 15. Кілька тижнів тому гурт випустив оновлену версію конкурсної пісні, щоби «поміститися» у визначений Євробаченням хронометраж. А втім, річ не лише в цьому, а й у концептуальній ідеї «Шуму» (який буде трилогією), пояснюють музиканти.

І так, у компанії Go_A — Катерини Павленко, Тараса Шевченка, Ігоря Діденчука й Івана Григоряка — ми не лише слухали музику, а й розпитали їх про підготовку до Євробачення й трохи про життя.

Ви вийдете на сцену Євробачення з другої спроби. Розкажіть, чи немає у вас якогось відчуття дежавю? Знову весна, локдаун, але чи є зараз більше визначеності?

Катерина: Відчуття дежавю є, і якось дуже дивно, що знову починається жорсткий локдаун. У нас просто стільки планів було — я вже мовчу про тогорічні. Але в нас таке ставлення до цього: що б не сталося, бери й просто займайся музикою.

Ми в будь-якому разі беремо участь у Євробаченні й уже зняли резервне відео, яке буде запускатися, якщо раптом щось станеться у світі й конкурс перейде в онлайн. Однак організатори запевняють, що Євробачення відбудеться. Днями була новина, що навіть глядачів туди пропустять.

Розкажіть про трансформації тексту пісні та нове відео: з цими новими інтерпретаціями пісня щось втрачає чи навпаки набуває? І чому взагалі міняли текст?

Катерина: Ми випустили другу версію «Шуму». У першій ми стояли понурі на горі Щекавиці й закликали Шума, щоби він прийшов і врятував нас від того, що ми зробили зі своєю планетою. У другій версії ми приїхали в Чорнобиль, розбудили весну, і люди позривали з себе маски та почали танцювати — і життя повернулось у звичний нам режим. Так ми подаємо позитивні вайби у всесвіт, щоби нарешті закінчився карантин і ми почали жити вже з новим досвідом, який ми здобули, поки сиділи на локдаунах.

Тарас: Основна причина, чому ми переробляли пісню: за правилами Євробачення, пісня має бути тривалістю до трьох хвилин, а в нашій було майже чотири. Ми подумали: навіщо вирізати, якщо можна зробити трохи іншу історію, як сиквел.

Посилання до Чорнобиля є в обох варіантах кліпу. Це ніби як ще не використаний відомий наратив про Україну? Скажімо, у Джамали був Крим, а у вас тепер Чорнобиль.

Катерина: Ми не ті, хто хайпує на таких темах. Ще у студентські роки я вивчала фольклор Чорнобильського Полісся саме від переселенців, які залишили зону відчуження. Ми зараз усі говоримо про Чорнобиль у контексті аварії, техногенної катастрофи, а насправді там ще була трагедія в тому, що ми втратили дуже серйозний пласт культури. І тепер ми намагаємося його поновити. Цьому буде присвячена історія, яку ми плануємо запустити після Євробачення. І «Шум», який взагалі не планувався як пісня на конкурс, мав би бути її першою серією.

І взагалі «Шум» же планувався як концертна пісня?

Так. На початку літа, коли Євробачення скасували й усе трохи вщухло, нам почали телефонувати стосовно концертів. Бо всі думали, що в липні закінчиться карантин. І ми подумали, що треба «заплести Шума» у ХХІ столітті просто під час нашого концерту. Бо локдаун скінчиться, нам захочеться бути всім разом, узятися за руки. Пісня була побудована на відчуттях: ми уявляли, як отут його заплітаємо, тут розплітаємо, тут у нас починається рейв. Тому пісня вийшла саме такою.

Чи стежили за політичними перипетіями Євробачення, відстороненням Білорусі від конкурсу?

Катерина: Євробачення було задумане як конкурс, який об'єднає всі країни після війни. Тому говорити про Євробачення, що воно взагалі не про політику, — це обманювати самих себе.

Але хочеться все одно сконцентруватися насамперед на тому, що це свято музики. Адже Євробачення — це ж не просто конкурс, який минає за три дні: півфінали, фінал. Ми зараз дуже тісно спілкуємося зі спільнотою єврофанів, і в них постійно щось відбувається впродовж цілого року.

А конкурсантка з Росії? На неї багато хейту вилилося всередині її ж країни, коли її обрали. Як вам її пісня, виступ?

Катерина: Я знаю пісні Маніжі давно. Вона загалом несе позитивний вайб — у неї пісні про добро, єднання, тобто вона дуже позитивна. Коли я побачила, що вона бере участь, подумала: «О, було б добре, якби вона виграла (нацвідбір — ред.), бо вона хороша дівчинка». Але її конкурсна пісня взагалі не притаманна їй, не схожа на її ранішу творчість.

Здається, останнім часом уже нівелюється принцип умовно ідеального виступу на Євробаченні, про який часто нагадують на національних відборах. Чи є якийсь універсальний рецепт перемоги, на вашу думку?

Катерина: Перемога — це взагалі не головне. Головне — прожити своє життя, залишаючись собою. Перемога не є цінною, якщо ти вдаєш із себе того, ким ти не є. Ми прийшли на нацвідбір з українською піснею, з фольклором; показали те, що ми любимо й уміємо. Люди нас оцінили. І нам ця історія подобається саме через це.

Тарас: Мені здається, що такі поняття, як формат Євробачення чи ідеальна пісня для Євробачення — це для людей, які мислять переважно стереотипами. Мало хто очікував, що у 2018-му виграє Сальвадор Собрал, у якого не надто форматна чи трендова пісня. Але просто слухаєш хлопця і віриш йому.

Ваша пісня знайшла неабиякий відгук не лише в Україні, а й за кордоном.

Катерина: Нам пишуть із Венесуели, з Америки, з Індії. Мені дуже подобаються карантинні відео на нашу пісню: приміром, прислали відео, де темрява, двір, нікого немає — і з вікна знімають, як хтось танцює під наш «Шум».

Тарас: Узагалі після того, як вийшов «Шум», ми не пояснювали, що воно таке, не писали пресрелізів, і люди самі почали шукати, хто такий Шум. Завдяки цій пісні люди почали потрошку починати вивчати українську міфологію. Мені здається, що це дуже круто.

Я розумію, що ви не розкриваєте деталі основного виступу, але хоч натякніть: постановка, костюми — це були ваші ідеї, які хтось допомагав утілювати?

Катерина: У нас дуже класна команда, яка робить нам номер на Євробачення. Ми вже зняли резервне відео — й у цьому переконалися. Немає такого, що вони прийшли й кажуть: ідіть сюди, робіть оце, тут стань так, тут руку підніми, тут станцюй. Тобто вони роблять якусь основну концепцію, але не нав’язують свою думку.

І візитівку, і виступ на препаті ми знімаємо дистанційно, і це теж вимагає від нас неабиякого креативу. Минулого року ми підготували дуже класний виступ на Мадридську вечірку, і там ми були, як сказав наш режисер, «неприлично крутые». Цьогоріч ми хочемо дивувати далі.

Тарас: Ви ж розумієте, що всі очікували від нас другого «Солов'я» (пісня, з якою гурт переміг на національному відборі на Євробачення у 2020-му, — ред.).

Сумуєте за виступами наживо? Чого найбільше не вистачало у цей карантинний рік?

Катерина: Ми спочатку сумували, а потім думали, як нам жити далі. Нам треба було за щось писати музику, а концертів нема — ми викручувалися як могли. Але це був час подумати, переосмислити, написати щось нове. І, до речі, як результат — перший кліп «Шума», який ми зняли на телефон. Бюджет у нього був смішний. Єдине, на що ми витратилися — на костюми й на таксі.

Ви говорите зі слухачем мовою старовини, фольклору — чи складно її адаптувати під сучасність, щоб вона була максимально зрозумілою?

Катерина: Мені здається, це і є наша місія, адже ми слухаємо не тільки народну музику. Я, наприклад, слухаю дуже багато сучасної музики, стежу за нею. Тут завдання взяти — й класно це поєднати. Адже це не те, що ми ходимо в постолах і варимо їжу в печі — хоча було б класно. Ми не забуваємо своє коріння, але водночас живемо в сучасному світі. Саме це поєднання ми й намагаємося реалізувати у своїй творчості, щоби не втратити наше коріння і те, що ідентифікує нас як українців.

Тарас: Взагалі колись один музикант із Європи сказав таку веселу фразу: «Уявіть, якби Баху дали електрогітару, він написав би багато всього цікавого. І воно б не звучало, як щось середньовічне».

Не буду питати, що вас надихає, але спитаю, чи є у вас якісь ідеальні умови для написання пісень?

Катерина: Коли я відчуваю, що в моєму житті недостатньо емоцій, я за ними йду. Можу кудись поїхати, з кимось зустрітися. Взагалі дуже класно писати на самоті. Але все одно перед цим тобі треба щось відчути.

Мене дуже надихає взагалі життя як явище. Ми живемо в суспільстві, але дуже рідко дивимося одне на одного. Ми дивимося в телефони, дивимося телевізор — постійно чимось себе відволікаємо. Я вже мовчу про те, щоби подивитися на себе зсередини — хто я взагалі та що роблю.

Як у вас виглядає процес створення пісні? Спочатку з'являються слова, а потім мелодія — чи все це в комплексі?

Тарас: Якогось стандартного сценарію немає, щоразу по-різному. З піснею «Шум» було так: Катя принесла народну пісню, запропонувала зробити ось так, мені дуже сподобалась ідея з постійним підвищенням по темпу. Катя щось наспівала, я щось спробував зробити, прийшов Ігор, щось награв на сопілці.

Катерина: Головне — вигадати ідею, а потім її вже можна оформити в інструменти. До речі, коли ми пишемо пісню, Ігор приносить цілий рюкзак сопілок, пробує грати на одній, на іншій. Ми кажемо, що так, оця підходить.

Усі ви — мультиінструменталісти. Як домовляєтеся, хто на чому грає?

Ігор: Розкидаємо доміно: хто виграє, той грає на найприкольніших інструментах. А сьогодні я програв — і граю на контрабасі. (сміється)

Тарас: До речі, коли ми писали колядку — за одну ніч — замість одного з барабанів записали просто пшик із санітайзера. Обробили його — і він там так і звучить. Колись ми використовували клацання кулькової ручки.

Насправді бувають ситуації, коли ми сідаємо за пісню, і вона раз — і виходить. А буває, сидимо не день і не два. Особливо, коли пишеш пісню на Євробачення і не маєш права на помилку.

Катерина: У нас було п’ять варіантів конкурсної пісні, але вони нас не влаштовували. Було чути, що ми їх дуже намагалися написати. А потім нам сказали подати «Шум», бо вона сподобалася найбільше.

Ви самі планувати йти на національний відбір чи вам хтось підказав цю ідею?

Тарас: Одного разу ми поїхали в місто Березань — написати пісню і посмажити щось. У той час ми зробили невеличку замальовку, яка потім трансформувалась у пісню «Рано-раненько». Її почув музичний продюсер Євробачення Руслан Квінта і сказав: «Так, ану знайдіть мені цих хлопців!» Тим часом приблизно впродовж року нам писали наші слухачі: «Ви маєте піти на нацвідбір».

Ми думали: ну чого ми туди підемо? Ми без менеджера, без піарника, без продюсера, без підтримки. Думали, нам скажуть: «Чого ви взагалі прийшли, ану йдіть звідси, тут дорослі працюють». А потім якось так сталося, що нам зателефонували з команди нацвідбору.

А альбом після Євробачення буде?

Катерина: Планується альбом, об’єднаний однією ідеєю. «Шум» — це перша пісня з нього. Щоправда, ми не знаємо, чи є сенс у сучасному світі випускати альбоми. Бо зараз з погляду індустрії випускати альбом невигідно, але з погляду концептуального, звісно, це було б класно.