З миротворця в «яструби» та інші перетворення Зеленського. Як за два роки змінився президент і на що чекати далі
Два роки тому хвиля розчарування українців у старих політиках винесла на політичний олімп країни шоумена Володимира Зеленського. Переміг абсолютно несистемний кандидат, а тодішні президентські вибори назвали «електоральним Майданом».
Відтоді сталося стільки всього, що вистачило б на цілу декаду — і у світі, і в українській політиці. І хоч Зеленський прожив на Банковій ще навіть не половину терміну, з ним уже відбулися кілька симптоматичних перетворень.
Він тепер не хоче «просто перестати стріляти», а вимагає членства України в НАТО. Не покладається на «нові обличчя», а залучає «досвідчених управлінців». Та й щодо другого президентського терміну вже не є таким категоричним.
Розповідаємо про найголовніші перетворення Зеленського за два роки та про те, до чого вони можуть призвести.
Від миротворця до «яструба»
Мир — чи не найголовніше, чого очікували від нового президента. Хто з надією, що цей мир нарешті настане, а хто з острахом, що це буде мир на умовах Путіна.
Одразу після перемоги на виборах Зеленський був сповнений оптимізму щодо можливості домовитися з Путіним і домагався особистої зустрічі з президентом РФ. Аби не дратувати буйного сусіда, нова українська влада намагалася не називати Росію агресором, особливо не форсувала питання про вступ України до НАТО та й загалом усіляко демонструвала готовність домовлятися.
Проте ті поступки, яких вимагає Москва, неприйнятні для громадянського суспільства в Україні, а сама Росія на поступки не йде. Тож після сотень годин переговорів у різних форматах результат був доволі скромний — декілька обмінів полоненими, а також період відносно повної тиші з літа до зими 2020 року.
А коли Росія вирішила полякати Україну масштабним вторгненням, Зеленський узагалі перейшов з режиму «треба припинити стріляти» до режиму «будемо всіх бомбити». І вже за два роки після перемоги на виборах президент бачить єдиний шлях до закінчення війни — вступ України в НАТО.
Отримати План дій щодо членства в Альянсі нинішня влада розраховує до кінця каденції Зеленського.
«Закінчити війну, повернути Донбас і Крим, отримати ПДЧ в НАТО, отримати нормальний діалог з ЄС», — ділиться в розмові з hromadske планами представник команди Зеленського.
Якщо це вдасться зробити, то Зеленський точно увійде в історію України. Але якщо за два роки переговорний процес, попри всі намагання Зеленського і готовність до «великої угоди» з Москвою, не зрушив ситуацію на Донбасі з мертвої точки, то що ж має статися впродовж найближчих років, щоби Україна повернула собі окуповані території?
Ну і поки в Кремлі сидить Володимир Путін, повернути Донбас і Крим на своїх умовах Україні навряд чи вдасться. А сидіти там він, схоже, планує ще дуже довго, бо змінив Конституцію і прописав собі можливість бути президентом до 2036 року.
Тож за сьогоднішніх умов найбільш реальним позитивним сценарієм видається заморожування конфлікту, коли території ми не повернемо, але принаймні не гинутимуть люди. Є підозра, що на Банковій усе це прекрасно розуміють, проте будь-яка українська влада не має вибору і зобов’язана говорити, що ось-ось поверне окуповані території.
Від «нових облич» до «досвідчених управлінців»
Крім припинення війни, виборці сподівалися на стрімке покращення життя.
Аби виправдати ці очікування, на початку своєї каденції Зеленський зробив ставку здебільшого на «нові обличчя», як-от експрем’єр Олексій Гончарук. Проте результати президента не влаштовували, він скаржився на «кадровий голод».
Щоби вгамувати цей голод, посади у владних кабінетах почали отримувати «досвідчені управлінці», які подекуди межували з «міцними господарниками». Не найкращий імідж, який часто мають такі спеціалісти (Сергій Шкарлет, Олег Татаров), президента, схоже, не турбує.
І якими ж успіхами, зрештою, можуть похизуватися підібрані Зеленським кадри?
Якщо брати конкретні цифри, то у травні 2019 року середня зарплата в Україні становила 10 542 гривні, а в березні 2021-го — 13 612. Тобто за часи Зеленського вона зросла більш як на 3 тисячі гривень. Проте з урахуванням інфляції (яка була вкрай низькою) реальне зростання не перевищує 2 тисяч. І це, очевидно, не те, на що розраховували українці.
Те, що населення не в захваті, демонструють і соціологічні опитування. На хвилі перемоги Зеленського вперше в історії аж 50% українців вважали, що країна рухається в правильному напрямку. Проте на початку 2021-го таких залишилось 10%.
Частково виправдати нинішню владу можна пандемією коронавірусу, адже й так слабка українська економіка дуже болюче переживає кризи. Проте сам Зеленський і його команда за два роки не показали спроможності на системні зміни.
Драйвером зростання економіки нинішня влада хоче зробити залучення інвестицій, проте тут є лише деякий позитив, як вважає Олександр Паращій, керівник аналітичного відділу інвесткомпанії Concorde Capital.
«Готується велика приватизація, це може дати поштовх інвестиційній привабливості. Були конкурси щодо концесії, це теж позитив. Інвестиційні “няні” — те, про що, принаймні, можна говорити з великими інвесторами», — каже аналітик у коментарі hromadske.
Водночас він наголошує, що всі ці ініціативи «дуже точкові і несистемні», що є великою проблемою для української економіки.
«Влада каже: хочете інвестувати — приходьте з великою сумою, будемо з вами розмовляти. На загальний інвестиційний фон це не дуже впливає. Більш того, це взагалі дає такий сигнал, що загальний інвестиційний фон, скоріше за все, мінятися не буде, будемо його змінювати тільки точково, тільки для великих інвесторів. Це проблема», — зазначає Паращій.
У такому ж руслі влада діє і в інших важливих сферах, як-от боротьба з корупцією та тіньовою економікою.
«РНБО ухвалює точкові рішення, мовляв, давайте покараємо контрабандистів, злодіїв у законі чи ще когось. Це абсолютно несистемні рішення. І вони дуже красномовно говорять про те, що система не працює», — каже аналітик.
Від хаосу до хаосу
Щоби змінити систему в цілому і реально покращити інвестиційну привабливість, необхідні реформи правоохоронної та судової систем та ефективна боротьба з корупцією.
Співрозмовник hromadske з оточення Зеленського погоджується із цим і зауважує: влада ставить за мету зростання економіки на 5% або «хоча б 4%», і для цього готова робити структурні реформи.
«Зрозуміло, що треба розірвати певне коло. Немає судів, немає захисту інвестицій, немає прозорих правил інвестицій, а немає інвестицій — немає економіки. Тому суди і антикорупційна історія — пріоритет», — наголошує співрозмовник hromadske.
Радник глави Офісу президента Михайло Подоляк запевнив нас, що трансформація в судах почнеться вже цього року: «Вже незабаром суспільство побачить, що судова система може бути іншою і працювати так, як це і має бути — справедливо».
Також великі надії в президентській команді покладають на приватизацію та ринок землі.
«Якщо ми зараз все правильно зробимо і сформується довіра, то завдяки цьому можемо отримати 1,5-2% (зростання ВВП — ред.). Але для цього треба продовжувати структурні реформи. Вони не одразу, але з часом дають результат», — зазначає співрозмовник hromadske з оточення Зеленського.
Все це, як розраховує влада, дозволить підвищити соціальні стандарти та реалізувати інфраструктурні проєкти.
Проте поки що, як свідчать соціологічні опитування, системних змін українці не бачать. Та й черги з інвесторів щось не видно. Судова реформа лише на початковому етапі, поліцію вже восьмий рік «реформує» один вічний міністр, з тиском на бізнес має покінчити відомство, якого фактично ще не існує, СБУ всіляко опирається реформуванню, а Конституційний суд зніс добрячу частку антикорупційної структури (і тут знову повертаємось до судової реформи).
Від «маріонетки Коломойського» до борця з олігархами
Ще під час передвиборчої кампанії на адресу Зеленського найгучніше звучали звинувачення у зв’язках з олігархом Ігорем Коломойським, адже телеканал останнього «1+1» забезпечував медійну підтримку кандидата.
Завдяки перемозі Зеленського вплив Коломойського справді збільшився, він повернувся до України й почав давати зухвалі інтерв’ю, натякаючи, що «вирішувати питання» тепер треба із ним.
Проте доволі швидко шляхи президента і олігарха почали розходитись: коли треба було ухвалити «антиколомойський» закон, Зеленський особисто приїхав до Ради і забезпечив необхідну кількість голосів. Також було публічне вигнання наближеного до Коломойського депутата Дубінського зі «Слуги Народу», підозри у справі «ПриватБанку», антимонопольні штрафи компаніям Коломойського тощо.
Але справжній «запах крові» Зеленський, схоже, відчув після санкцій проти Медведчука і його оточення. Суспільство переважно схвально сприйняло це, тож президент поспішив осідлати хвилю під назвою «деолігархізація».
«Мінус Медведчук... будуть ще мінуси», «Україна дає відкоша», «Весна прийшла» — такими пафосними висловлюваннями супроводжує Зеленський свою кампанію проти олігархів. Але є не тільки слова: влада готує спеціальний закон про олігархів, окремий «антиахметівський» закон, а Порошенку, який і так фігурує в десятках справ, можуть ще пригадати співпрацю з Медведчуком.
В Офісі президента нам заявили, що готові побороти монополії та деструктивний вплив олігархів — «людей з привілеями», які використовують фінансові, медійні і політичні ресурси, щоби отримувати від держави те, що забажають.
«Це спотворює економічні відносини, додає токсичності суспільному життю. Щоб бути справді конкурентною у світі, Україна має розв'язати проблему з олігархами. Має бути рівність усіх перед законом», — наголосили в ОП.
Але більш-менш реального удару влада завдала поки лише по Медведчуку. В оточенні президента визнають, що не все так просто.
«Це комплексна історія. Починаєш робити, і воно тягне перше, друге, третє. Починаєш говорити про деолігархізацію — розумієш, що тобі потрібен закон про медіа, що в тебе слабкий антимонопольний комітет. Тобто це комплексна реформа, яку неможливо реалізувати лише законом про олігархів», — каже співрозмовник hromadske з оточення Зеленського.
Крім цього, хоч за Медведчуком і видніється тінь Путіна, «головні» українські олігархи видаються складнішою здобиччю, ніж кум президента Росії.
Чи готовий Зеленський до реальної боротьби з найвпливовішими людьми країни, які контролюють головну зброю масового ураження — центральні телеканали, володіють найбільшими підприємствами і мають майже необмежений фінансовий ресурс? Поки висновки робити зарано, але навіть «телевізійне» протистояння Ахметову, Фірташу, Порошенку чи ще комусь із цієї когорти потенційно може збільшити підтримку виборців — адже українці так не люблять олігархів.
Від одного терміну до «за раз усе не встигнемо»
А підтримка виборців знадобиться Зеленському, якщо він вирішить іти на другий термін.
На старті своєї політичної кар’єри нинішній президент запевняв, що прийшов на один термін, проте пізніше він став не таким категоричним, бо, мовляв, однієї каденції може просто бути замало.
Джерело hromadske в оточенні Зеленського каже: рішення про участь у виборах ще не ухвалене, про це він думатиме ближче до кінця першого терміну.
Михайло Подоляк також заявив нам, що рішення ухвалить тільки особисто Зеленський, хоча сам він підтримує балотування президента на наступних виборах.
Якщо ж відштовхуватись від сьогодення, спокуса піти на ще одне коло може бути дуже великою, адже рейтинг Зеленського доволі високий — понад 30%.
«Якщо ми говоримо про поточні рейтинги, то шанси дуже високі. Хоч довіра і знизилась, позиції Зеленського все одно набагато кращі (за інших потенційних кандидатів — ред.). І Порошенко, і Тимошенко, і Бойко мають великі антирейтинги, тож імовірність їхньої перемоги вкрай мала», — каже у коментарі hromadske заступник гендиректора Київський міжнародний інститут соціологіїКМІС Антон Грушецький.
Політтехнолог Сергій Гайдай поділяє таку думку, а також пояснює, чому зменшення довіри для Зеленського може бути не таким критичним, як це було в Порошенка.
«Щодо Порошенка — після двох з половиною років на посаді було очевидно, що йому буде дуже важко переобратися. Насамперед це пов’язано з тотальним невиконанням обіцянок і скандалами. Коли людина обіцяла продати всі свої активи, а були постійні скандали з тим, що вона їх тільки нарощує, то ставало зрозуміло, що вам збрехали», — зазначає Гайдай у розмові з нами.
На його думку, у Зеленського теж є подібні історії, проте це «не стільки невиконані обіцянки, скільки невиправдані надії», і в цьому полягає велика різниця.
«Та частина виборців (і вона чимала), що залишилась із ним, вважає, що він нікого не обманював, а думає, що в нього поки не все виходить — і є надія, що врешті-решт усе вийде. Це може бути основним мотивом: мовляв, під час першого терміну не вийшло — людина нова, довелось освоювати політичні горизонти, а далі він працюватиме ефективніше», — пояснює політтехнолог.
Експерти впевнені, що найбільшу загрозу на виборах для Зеленського становитимуть потенційні «нові обличчя», яким був він сам ще два роки тому.
На думку Антона Грушецького, це можуть бути й уже відомі політики з позитивним іміджем: наприклад, Дмитро Разумков або Віталій Кличко. Водночас соціолог уточнив, що поки обидва мають низький електоральний рейтинг.
«Можливо, якщо буде пряма заява про участь у виборах президента, буде передвиборча кампанія, все поміняється. У Порошенка теж був невисокий рейтинг на початку», — каже він.
Соціолог жартома додає, що через це резонними виглядають нападки правоохоронців на Кличка — така собі боротьба з конкурентом на ранньому етапі.
Як відомо, в кожному жарті є частка жарту. І тут напрошується паралель зі «сміттєвою війною» у Львові за часів Порошенка, яка дорого коштувала рейтингу мера міста Андрія Садового — тоді потенційного конкурента Порошенка на виборах.
***
За ці два роки можна було зрозуміти, що mister Zelensky не настільки відрізняється від своїх попередників, як хотілося б українцям, і як, напевно, хотілося б і самому шостому президенту.
Проте є в Зеленського і своя характерна риса — він схильний ухвалювати неочікувані та різкі рішення. Якщо в українській політиці загалом украй складно щось спрогнозувати, то у випадку з чинним президентом це ще актуальніше. Але яка цінність неочікуваних рішень, якщо вони не ведуть до позитивних перетворень в країні, а повертають на шлях, яким тільки-но пройшов твій попередник, п’ятий президент?