Завмерли в очікуванні обміну: кого можуть повернути з полону «республік» у новорічні свята
Шанси на обмін до Нового року, який анонсували після переговорів у «мінському форматі» 23 грудня, є. Але остаточних домовленостей і дати досі немає. Зараз укладаються остаточні списки, на які мають погодитися обидві сторони. Останні дані, про які говорять публічно — 53 людини готова віддати Україні самоназвана «ДНР», і до 30 людей — «ЛНР». Остаточна кількість людей, які повернуться додому, буде відома лише в день обміну, бо представники української сторони в гуманітарній підгрупі в Мінську (а саме там вирішується питання обміну), зокрема Валерія Лутковська, відмовляються коментувати переговорний процес до того, як обмін відбудеться — «щоб не зашкодити».
«Ми зможемо, нарешті, забрати з незаконного тримання під вартою тих наших хлопців, яких не змогли забрати в грудні 2017 року… Я дуже сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо це зробити. Ми остаточно дошліфовуємо списки для того, щоб максимально швидко, до кінця цього року, здійснити цю процедуру одночасного звільнення», — казала Валерія Лутковська на пресконференції 23 грудня після досягнутих домовленостей.
Але вже наступного дня адвокат росіян, які теж мають бути обміняні, Валентин Рибін казав про те, що обмін на межі зриву через виключення зі списків українською стороною ексберкутівців, на яких є запит з боку «ЛНР» та «ДНР», хоча вони не мають стосунку до бойових дій на Донбасі.
Поки все завмерло в очікуванні, hromadske хоче нагадати, кого на підконтрольній Україні території чекають з полону та незаконних ув’язнень рідні.
Ми наголошуємо, що це не всі прізвища ув’язнених людей і ми не знаємо точних списків людей, які можуть повернутися. Про багатьох ми не знаємо, деякі перебувають в неволі на території Російської Федерації, деякі в анексованому Криму. І їхнього звільнення теж чекають.
За офіційними даними СБУ, 227 людей перебувають у в’язницях самоназваних «республік». За даними Офісу омбудсмена, в російських тюрмах залишаються 113 в’язнів (ідентифікованих), з них 89 — кримські татари.
ОНОВЛЕННЯ: Увечері 26 грудня у самоназваній «ДНР» заявили, що обмін відбудеться 29 грудня, у форматі 87 на 55 людей. Українська сторона наразі не підтвердила формат та дату обміну.
Сергій Глондар та Олександр Коріньков
Спецпризначенці Сергій Глондар та Олександр Коріньков потрапили в полон 16 лютого 2015 року. Це були останні дні «дебальцевського котла». За словами рідних, в той день вони супроводжували колону з пораненими і вбитими бійцями ЗСУ через «коридор», але потрапили в засідку.
Вони з тих, хто найдовше перебувають в полоні самоназваної «ДНР». Їх утримували у Макіївській колонії. Олександр Коріньков потрапив в полон майже одразу після весілля. Сергій Глондар має двох доньок, молодшу ще ніколи не бачив, бо потрапив у полон до її народження.
Катерина Глондар і Юлія Корінькова, дружини спецназівців, постійно приїздять на акції до Києва, пікетують посольство Російської Федерації, ночують під адміністрацією президента, зустрічаються з представниками влади, співробітниками СБУ, учасниками переговорного процесу. Напередодні переговорів у Мінську 16 грудня Корінькова, Глондаря та ще одного полоненого Богдана Пантюшенка показали в сюжеті російського каналу «Росія-1».
Богдан Пантюшенко
Танкіста Богдана Пантюшенка взяли у полон під час боїв біля селища Спартак поблизу Донецького аеропорту в січні 2015 року. Військовий з позивним «Броня» був мобілізований у 1-шу окрему танкову бригаду у 2014-му. Під час боїв біля Донецького аеропорту бойовики підбили його танк, екіпаж потрапив у полон. Його дружина Вікторія не бачила чоловіка вже п’ять років. Перед полоном вони прожили разом всього рік.
Роман Онищук
Військовий 24-ї окремої механізованої бригади. В полоні самоназваної «ЛНР» з 15 червня 2015 року. Як розповідає його мати, Галина Онищук, він «виконував бойове завдання» — так їй відповіли в Міністерстві оборони на запитання про те, як син потрапив у полон.
Роман вдень їхав із Сєверодонецька через населений пункт Борівське у свій підрозділ на таксі. Онищук нібито з машини побачив людину в масці зі зброєю, по них почали стріляти. Машина намагалася розвернутися і поїхати, але потім з’явилися ще дві людини в камуфляжі. Нападники схопили військового та забрали з собою, водія таксі відпустили, він і повідомив у поліцію.
Романа шукали три роки. Він вважався зниклим безвісти, аж поки навесні 2018 року в самоназваній «ЛНР» визнали, що він утримується в них. Але точне місцезнаходження сина його мати досі не знає.
Сергій Іванчук
Начальник інженерної служби 8-го полку спецпризначення з позивним «Фугас». Потрапив у полон 5 лютого 2017 року разом зі своїм підлеглим, сержантом Іваном Дєєвим. Його дружина Вікторія розповідає журналістам, що в той день до неї прийшов товариш чоловіка і покликав на розмову. Він повідомив, що Сергій не виходить на зв’язок і що він потрапив у полон самоназваної «ЛНР».
10 березня з’явилося відео з допитом Сергія, пізніше теж були відео, де чоловік уже був одягений в тюремну робу. Пізніше так званий суд «ЛНР» «засудив» Сергія Іванчука до 20 років ув’язнення.
Вдома Сергія чекає дружина і двоє доньок. Вікторія каже, що розповіла дітям правду, що тата утримують проти його волі.
Станіслав Асєєв
Український письменник, журналіст і блогер, член Українського ПЕН. Автор роману «Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала». Під псевдонімом Станіслав Васін працював журналістом в непідконтрольному Україні Донецьку.
Його затримали в травні або червні 2017 року. Спочатку в самоназваній «ДНР» про це не повідомили, і рідні почали його шукати. Пізніше в «республіці» визнали, що затримали Асєєва. 22 жовтня його «засудили» до 15 років в’язниці.
Міжнародним організаціям відмовили у візиті до Станіслава Асєєва. На підконтрольній Україні території його друзі та колеги влаштовують акції підтримки, нагадують про його ув’язнення і видали книгу оповідань «В ізоляції. Дописи про Донбас».
Олег Галазюк
Олег Галазюк родом з непідконтрольного нині Тореза. Кандидат філософських наук, викладав в університеті, писав колонки про життя в окупованому місті для «Радіо Свобода» під псевдонімом Мирослав Тямущий.
Не приховував проукраїнської позиції, вже один раз був у полоні. Потім його випустили. Галазюк на якийсь час поїхав з дому, але потім вирішив повернутися.
В серпні 2017 року він написав, що поїхав жити до Маріуполя. Але в грудні 2017 року, коли відбувся великий обмін полонених, він через звільненого бранця передав записку про те, що його затримали і тримають в СІЗО Донецька.
Тоді його знайомі й рідні написали заяви до поліції і Служби безпеки України, його прізвище включили до оновлених списків на обмін.
До Галазюка не допускають навіть представників міжнародних гуманітарних організацій. Його рідні дозволили публікувати його ім’я в щорічному звіті Моніторингової місії ООН з прав людини.
«Ясинуватські диверсанти»
Сімох неповнолітніх — Владислава Пазушка, Максима Солодовнікова, Богдана Ковальчука, Дениса Хмеленка, Ярослава Миронова, Арсенія Белавина та Дениса Коваля — у самоназваній «ДНР» «засудили» до 10-15 років ув’язнення.
Затримали їх у вересні 2016 року та звинуватили у терористичних актах, підривах автомобілів, диверсіях. За повідомленнями «МГБ ДНР», неповнолітніх мешканців Ясинуватої нібито завербував український спецслужбовець на позивний «Алмаз». Організував нібито всіх Богдан Ковальчук, якому цей «Алмаз», за повідомленнями бойовиків, передав матеріали для виготовлення вибухівки та 5 тисяч гривень винагороди.
За версією бойовиків, хлопці причетні до підриву залізничної колії в Ясинуватій в лютому 2016 року. Також самоназване «міністерство безпеки» виклало відео зізнання неповнолітніх хлопців. Також опубліковане відео з обшуків в будинках підлітків, на якому люди в масках «знаходять» вибухівку, загорнуту в пакети.
Олександр Марченко
У 2014 році Олександр Марченко відвіз свою машину на СТО в Донецьку. Через початок війни з ремонту автівку він так і не забрав та поїхав. А повернувся лише в 2018-му. Знайомий розповів йому, що його машиною весь цей час користувався якийсь чоловік, який вже втік з міста. І є можливість машину повернути. Марченко ризикнув.
До Донецька Олександр добирався через Росію. Літаки Київ — Москва, Москва — Ростов-на-Дону, а далі перехід з російської сторони на територію, яку контролює “ДНР”. З собою віз документи на машину і номерний знак. Вже 17 грудня був в Донецьку.
Наступного дня він написав заяву в так зване «МВС ДНР», об 11 ранку подзвонив дружині й повідомив, що в нього все добре і що він буде їхати на пункт пропуску «Успенка» — це виїзд з непідконтрольної частини Донеччини в Росію. З 13:00 того ж дня Олександр більше не виходив на зв’язок.
За словами його дружини Катерини, Марченка вивезли до Російської Федерації та звинуватили в контрабанді. Про це вона дізналася, коли чоловік нарешті зміг їй передати листа через консула з Краснодара. Як каже зараз дружина, Марченка не вдається включити в списки на обмін, і вона звертається до президента Зеленського та пише звернення в різні владні органи України.
Сергій Русинов
22-річного студента Луганського коледжу культури та мистецтв Сергія Русинова «засудили» на непідконтрольній Україні частині Луганщини на шість років ув’язнення за коментарі та лайки в російській соцмережі ВКонтакте, звинуватили у «розпалюванні ворожнечі».
За інформацією Східної правозахисної групи, Русинова утримують у самоназваній «ЛНР» на території Слов’яносербської виправної колонії №60, що у селі Лозівське Луганської області. На його сторінці ВКонтакте, де він підписаний як «Сережа Простой», в інформації «про себе» написано «Люблю маму, хардкор та Україну», а останні дописи були незадовго до його арешту.
Олена Сорокіна
Олена — мешканка непідконтрольного Україні Первомайська Луганської області, працювала на заводі, але після скорочення відкрила зоомагазин. Ані батьків, ані дітей, ані близьких родичів Олена не має. Про її зникнення в жовтні 2018 року довідалася її подруга. Справжнє ім’я подруги не називають з міркувань безпеки. Розповідає, що зникла Олена 30 жовтня. До цього виходила на зв’язок і з’являлася в соцмережах, а потім зникла. В її хрещеної були ключі від квартири, але вдома було пусто.
«Перше, що побачили — білизну, яку Сорокіна сушила на вулиці. Незважаючи на те, що напередодні ввечері та вночі падав дощ, ніхто її не зняв. Це було дивно. По-друге, горіло світло у кімнатах. По-третє, коти у квартирі були перелякані та голодні. І останнє — на столі були речі з однієї з шухляд, можливо, хтось швидко щось шукав», — так про пошуки розповідає її подруга.
Потім з’явилася інформація, що Олену в наручниках приводили додому і проводили там обшуки. За допомогою правозахисників жінці вдалося зв’язатися з місією ООН, звідти надіслали запит у так зване «МГБ ЛНР». В грудні прийшла відповідь, що її затримали за підозрою «у вчиненні злочину». Якого саме — невідомо.
Вадим Дреєв
Цього мешканця непідконтрольного Україні Луганська звинувалити у підриві чотирьох пам’ятників, зокрема — загиблим в боях з українськими військовими бойовикам. Вадим 1969 року народження, має інвалідність 2 ступеня. Він зник наприкінці квітня 2019 року. Про це в соцмережах писала його донька Галина.
Пізніше, 16 вересня 2019 року, так зване «МГБ ЛНР» опублікувало відео, на якому ідентифікували Вадима Дреєва. На відео чоловік розповідає, що його завербували співробітники Служби безпеки України і передали йому вибухівку. ЗМІ бойовиків акцентували увагу на тому, що Дреєв стоїть на обліку в психоневрологічному диспансері.
Олександр Тимофєєв
Олександр Тимофєєв із дружиною і сином жив у Донецьку. Коли почалися бойові дії і в їхню квартиру почали прилітати уламки, вони вирішали переїхати. Спочатку поїхав син, потім по роботі до Києва переїхав і Олександр, забрав із собою дружину. В Донецьку залишилася паралізована матір, яка не захотіла їхати.
26 грудня 2017 року подружжя поїхало в Донецьк зустріти там новий рік разом із матір’ю. На блокпосту в Оленівці Олександра затримали, сказали, що підозрюють у злочині. В січні з’явилося повідомлення від самоназваної «МГБ», що його затримали за адміністративне правопорушення на 30 діб, потім з’явилися звинувачення в шпіонажі.
Після затримання дружині Олександра телефонували і просили викуп. Чоловіка привозили в будинок матері на «слідчий експеримент», там Олександр казав дружині, що його утримують у приміщенні донецького культурного центру «Ізоляція». Після цього дружину почали розпитувати про сина в Києві, і вона зрозуміла, що треба тікати. Їй вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. А в серпні 2019 Олександра Тимофєєва «засудили» на 20 років тюрми.
hromadske – незалежне медіа, створене журналістами. Ми зможемо розказати більше історій, якщо ви підтримаєте нас. Долучайтеся до спільноти друзів hromadske на Спільнокошт.
Валерій Матюшенко
Жив у Комсомольському (тепер Кальміуське) Донецької області разом із дитиною та дружиною Тетяною. За її словами, затримали чоловіка прямо на вулиці 15 липня 2017 року. Як їй розповідали потім свідки, «на площі йому надягли мішок на голову і повезли». Тетяна каже, що всі в місті знали про їхні проукраїнські погляди.
Три дні було невідомо, де він, потім дружина дізналася, що Валерія звинуватили у шпигунстві і тримають в колишній будівлі заводу «Ізоляція». До неї з обшуком приїхали з «МГБ» і сказали, що чоловік «зізнався». Як розповідає Тетяна, вона привезла в СІЗО продукти для чоловіка, але там їй сказали, що якщо вона не забереться звідти, то підозру оголосять і їй. Разом із сином вона виїхала з непідконтрольного Україні міста. З того часу добивається включення імені чоловіка в списки на обмін.
28 березня 2018 року Валерія Матюшенка «засудили» до 10 років в'язниці.
Марина Чуйкова
Марину Чуйкову затримали 19 березня 2019 року на блокпосту, коли вона хотіла поїхати з непідконтрольної Горлівки до Бахмута. За словами її сина, пояснили затримання тим, що знайшли в неї в телефоні номер «якогось СБУшника». До війни Марина працювала в Горлівці медсестрою, після початку бойових дій переїхала до Харкова, але іноді поверталася на непідконтрольну територію до матері, яка відмовилася виїжджати.
У Марини двоє синів, вони чекають її повернення. Кажуть, матір є в списках на обмін, але інформації про неї майже не мають. Нібито вона в Донецькому СІЗО в камері ще з шістьма жінками. Її обвинуватили в шпіонажі і 1 жовтня 2019 року «засудили» до 11 років тюрми.