Станіслав Асєєв
Українського журналіста та блогера Станіслава Асєєва 22 жовтня засудили до 15 років в’язниці за рішенням так званого Верховного суду самопроголошеної «ДНР». Також його позбавили права займатися журналістською діяльністю на 2,5 роки. Чим відомий Асєєв і за що його викрали — розповідає hromadske:

30-річний Станіслав Асєєв родом з Донецька. Закінчив школу у Макіївці, навчався у Донецькому державному інституті інформатики та штучного інтелекту за спеціальністю філософія та релігієзнавство, згодом комп’ютерних наук та технологій. Після вступив в ряди Французького іноземного легіона. Повернувшись до України працював різноробом. Також Асєєв написав автобіографічний роман «Мельхіровий слон, або Людина, яка думала».

З початком війни на Сході країни він залишився на окупованій території та під псевдонімом Станіслав Васін працював позаштатним кореспондентом «Радіо Свобода» в Донецьку, писав для «Дзеркала тижня», «Українського тижня», розповідаючи про війну. Редактори Стаса, його знайомі, пригадували, що будь-який з текстів Асєєва в умовах окупації перетворювався в текст вироку і він це розумів:

«Багато хто скаже, що це невиправданий ризик. Але перш за все я роблю це для себе самого. Звичайно, це ще і моя робота, і подібні фото і пости несуть світ війни в Київ, Одесу, на Волинь. [...] Це — my education, яке не купиш ні за які гроші. Втім, і платити доводиться аж ніяк не грошима. За знімок воронки від САУ або застрягла ракети від «Граду» віддаєш щось особисте: стає все складніше говорити про погоду і «панамські архіви». Перед очима з'являється сірість, яка вже не йде, якими б фарбами перемог і прогресу її не розфарбовували. Стара побита думка про те, що на війні немає переможців, стає тут чимось на зразок молитви», — писав Стас у своїй статті 2017 року «Авдіївка. My education».

«Здавалося, Стас намагається перетворити свої статті в тонкі і міцні нитки, які старанно протягує під колючим дротом ненависті три з гаком роки тому распоровшего країну», — писав у 2017-му Сергій Рахманін, заступник головного редактора «Дзеркала Тижня».

У червні 2017 року Станіслава викрали. Спочатку керівництво самоназваної «республіки» спростовувало факт затримання. Потім це визнали та пояснили, що Асєєва підозрюють у «шпіонажі». Відтоді Станіслав перебував у тюрмі окупантів.

«Це в кіно про розвідників усе так красиво: бездоганного вигляду агент з переконливою «легендою» п’є собі каву і занотовує шифром дані про пересування ворожих військ. Реальність Асєєва була геть іншою: він залишився там, де на нього кидали «косяки» ще до війни, бо знали про його громадянську позицію, цікавилися чи він, бува, «не за фашистів», де однокласник на вулиці міг затролити тебе запитанням, а чого це ти досі не в “ополченні”?», — розповідав головний редактор «Українського тижня» Дмитро Крапивенко.

За версією бойовиків, Асєєв з березня 2015-го по травень 2017-го вів розвідку місць дислокації підрозділів «Народної міліції «ДНР» і передавав дані СБУ. Також у матеріалах справи стверджують, що блогер вербував у соцмережах проукраїнськи налаштованих користувачів.

У своїх статтях Станіслав Асєєв наголошував на впливі російської пропаганди: 

«В той день всі, хто стояв на площі, чекали лише одного — фігури на сцені. Маленької й зморщеної ляльки, чиї коливання від прикручених ниток повинні були зняти з них відповідальність працювати руками самостійно. Так, тепер уже відомо, що це був Губарєв, але тоді його ще ніхто не знав, і з таким же успіхом туди міг видертися будь-хто з претендуючих на роль нового Сталіна з відливом донецьких печей на грудях», — писав Стас. 

Також у своїх матеріалах він розповідав про те, як фактично «перетворювався у тінь», для колишніх друзів та рідних:

«Торік я бачив усі ключові події, що сталися на нашій землі під час проведення АТО: це були й «парад полонених», і перший березневий мітинг, із якого, власне, й почалась урочиста хода сепаратизму нашим краєм… Я чув зойки та стогони серед тіл, розкиданих на узбіччях вулиць після всім нам відомих обстрілів Донецька. Кілька разів і сам бував недалеко від того, щоб поповнити ряди сухої статистики жертв цієї війни. Крім того, мені добре знайомі багато персон, які стояли біля джерел донецького сепаратизму або ж сьогодні перебувають у складі «народної армії Новоросії», будучи записані хто в «казачєство», хто в батальйони «Восток» і «Сомали», а хто в місцеву «поліцію» чи так званий СМЕРШ. Я бачу цих людей майже щодня — тих, із ким колись у дитинстві бавився в одному дворі або ще недавно будував плани й обговорював літню відпустку в Ялті», — писав Стас у березні 2015 року для «Українського тижня».

Станіслав розповідав і про жорстокість бойовиків:

«Праворуч мосту — невеликі гаражі, посадка й залізничні рейки, на яких я й помітив двох «ополченців» та якогось хлопця в самому спортивному костюмі. Було видно, що він уже неабияк змучений, бо стояв напівзігнутий. Усе сталося за лічені секунди. Без найменшої розмови, попередження чи ще чогось, що бодай віддалено нагадувало б людяність, один із «ополченців» натиснув на курок автомата, пролунав тріск — юнак упав. Усе. Як худобу, не сказавши ані слова. Може, це був один із військовополонених, може, спійманий просто серед тих гаражів диверсант. А може, звичайний безпритульний, який чимось не сподобався «захисникам» і «борцям» за Донбас», — писав у 2015 році Асєєв у статті «Розстріляний, як ворог ДНР».

17 серпня 2018-го на російському телеканалі «Россия 24» вийшов сюжет, в якому Станіслав Асєєв «зізнається» у співпраці з українською розвідкою. Втім вчений, колишний полонений та вчитель Станіслава заявив, що не можна серйозно сприймати слова людини, яка перебуває у полоні:

«Коли я перебував там, у підвалах, декілька наших бранців також виступали на телебаченні. Я питав їх, чому вони це робили. Вони мені пояснювали, що, по-перше, це було пов’язано з побоюваннями за життя рідних, і боялися за свої життя також. У кожного є своя межа, яку він може витримати. Ми бачимо, що пішов уже другий рік перебування Асєєва в концтаборі, зрозуміло, що вже не витримує і фізично, і психологічно», – рік тому розповідав Ігор Козловський у коментарі «Радіо Свободі».

У 2017-му правозахисники Human Rights Watch закликали бойовиків звільнити Асєєва, але до списків на обмін 27 грудня 2017 року він не потрапив. Звільнити його також закликала правозахисна організація «Репортери без кордонів» та Національна спілка журналістів України.

Так званий «суд» визнав Асєєва визнаним винним за статтями «Організація екстремістського співтовариства», «Шпигунство і підбурювання до шпигунства», «Публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності», «Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності». Асєєв відбуватиме термін в колонії суворого режиму. 

«Та, зрештою, згадаймо й очевидне — саму пропаганду, яку ніхто не скасовував навіть для тих, хто від початку не зносив ДНР. Так чи не так, але всі ми потрапляємо під цей потік інформації: розклеєні по місту заклики захищати свою батьківщину, «безсмертні полки» та «герої», що нависають над зупинками; телефонні номери військкоматів, реклама досягнень «республіки» в транспорті й супермаркетах, де постійно курсують повідомлення про ДРГ та «нацистів», — усе це схоже на тисячі крапель, які одного разу все-таки підточать граніт», — писав Асєєв у червні 2016.

У 2018 році статті Стаса об’єднали в книгу «В ізоляції». В передумові збірки пояснюють, що назва — не лише про місце, де незаконно утримували Асєєва (колишній завод та арт-платформа «Ізоляція», перетворені бойовиками на тюрму), а і про всю територію, життя якої автор описав з ризиком для життя, щоб Україна та світ знали правду.

1 жовтня Станіславу Асєєву виповнилося 30 років. Того дня президент України Володимир Зеленський під час пресконференції наголосив на тому, що він «докладає максимальних зусиль для повернення» Асєєва.

Поділитись: