«Зрада» США, агресія Туреччини та виграш для Росії: що відбувається у Сирії та чим це може завершитися?
Тиждень триває військова операція Туреччини на півночі Сирії, спрямована проти тамтешніх курдів. Попри назву «Джерело миру», її підсумками поки стало хіба загострення ситуації на Близькому Сході та погіршення відносин Туреччини з іншими державами, передусім її союзниками в НАТО та в ЄС.
Наступ турецьких військ та протурецьких збройних загонів у північній Сирії викликав гостру реакцію міжнародної спільноти. Загальне невдоволення діями Туреччини висловив і президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, рішення якого вивести американські війська із сирійських міст фактично і спровокувало нинішню кризу.
Уже можна однозначно сказати: баланс сил на Близькому Сході змінюється. У той час як США самоусуваються з регіону, утворений «вакуум влади» прагне зайняти передусім Росія, яка через уряд Сирії стає новим союзником курдських сил.
hromadske проаналізувало дії та мотиви ключових учасників військового протистояння на півночі Сирії.
Наступ Туреччини: наміри й реальність
Розпочата 9 жовтня Туреччиною операція «Джерело миру» має три основні цілі.
Перша, безпекова, — боротьба із Загонами народної самооборони (YPG), озброєними угрупованнями курдів. Вони складають основу Сирійських демократичних сил (СДС) — озброєної опозиції в Сирії, яка тривалий час боролася з «Ісламською державою» за підтримки США. Турецьких курдів Анкара вважає терористами, а їхні збройні загони на своєму кордоні із Сирією — загрозою національній безпеці.
Друга, територіальна, — створення так званої «зони безпеки» на півночі Сирії, куди Туреччина планує переселити частину сирійських біженців. Згідно з домовленістю з ЄС від 2016 року, країна приймала в себе жителів країни, де на той час тривала найактивніша фаза громадянської війни. У Туреччині нині перебуває понад 3,5 мільйона біженців із Сирії.
І третя, внутрішньополітична, — це намагання президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана шляхом «маленької переможної війни» підвищити свій рейтинг, який просів через економічні труднощі в країні та програш його партії на місцевих виборах у Стамбулі в червні цього року.
Частково масштаби військової операції Ердоган розкрив під час виступу на Генеральній асамблеї ООН у вересні, коли вона ще була тільки в планах. «Зона безпеки» мала б розтягнутися на 480 кілометрів вздовж турецько-сирійського кордону і на 30 кілометрів углиб. Туди, за словами турецького президента, можна було б повернути до 2 мільйонів сирійських біженців.
І хоча тоді оглядачі називали такі масштаби перебільшеними, перші ж дії турецьких солдатів та протурецької «Вільної сирійської армії» значно перевищили їхні очікування. «Туреччина налаштована продовжувати наступ на курдські збройні загони, що біля її кордону. Та його тривалість залежатиме від того, наскільки їй вдасться протистояти спротиву її діям, який посилився, зокрема, через союз режиму Асада й курдів, участь Росії та Ірану у вирішенні цієї кризи, а також через санкції, накладені як США, так і ЄС», — прокоментував для hromadske докторант міжнародних відносин Оксфордського університету Самуель Рамані.
Як нещодавно заявив президент Туреччини, умовою завершення операції «Джерело миру» є складання курдами зброї та відхід із «зони безпеки». І додав: обговоренню це не підлягає.
Утім, сирійський бліцкриг Ердогана, попри перші успіхи, загальмував. Передусім — через несподіваний альянс курдських збройних загонів та уряду сирійського диктатора Башара аль-Асада, який уже 8 років за підтримки Росії протистоїть ворожим до нього силам у сирійській громадянській війні.
Курдсько-сирійський альянс: друзі мимоволі
Угоду між владою Сирії та курдами було укладено 14 жовтня. За її умовами, війська сирійського уряду будуть розташовані вздовж усього прикордоння країни з Сирією — воно раніше перебувало під контролем Сирійських демократичних сил. Як повідомив речник СДС, війська Сирії допомагатимуть їм у боротьбі з «[турецькою] агресією та визволенні районів, які зайняли турецькі військові та найманці».
Крім того, сирійсько-курдський альянс, повідомили в Сирійських демократичних силах, сприятиме визволенню міст Сирії, окупованих турецькою армією. Одне з таких міст — Афрін — перебуває під контролем Туреччини з 2018 року, коли звідти було витіснено курдські збройні угруповання.
Війська Сирії, підтримувані Росією, вже почали займати контрольовані курдами населені пункти на півночі країни. Зокрема, сирійські та російські солдати вже увійшли в Манбідж — це місто стратегічного значення неподалік від турецького кордону. Там вони зайняли покинуту американцями військову базу. Російські ЗМІ поширили кілька відео, де видно, в якому занедбаному стані лишилася база після відходу американських військових. Це начебто мало проілюструвати швидкість їхнього відходу.
Як показують останні заяви Ердогана, російська і меншою мірою сирійська військова присутність є дієвим стримувальним фактором його наступальних планів.
З початком громадянської війни в Сирії 2011 року тамтешні курди і Дамаск перебували по різні боки барикад. Тим несподіванішим могло видатися їхнє рішення об’єднатися на тлі наступу Туреччини. Але після виведення американських військ із Сирії в них було небагато вибору.
«Ми знаємо, що нам доведеться піти на болючі компроміси з Москвою і Башаром аль-Асадом, якщо ми будемо з ними співпрацювати. Але якщо нам випаде обирати між компромісами і геноцидом свого народу, ми безумовно оберемо життя для свого народу», — пише курдський генерал Мазлум Абді в статті для Foreign Policy.
Інтерес же Асада експерт Самуель Рамані пояснює тим, що це може допомогти йому відновити контроль над територією Сирії в кордонах до громадянської війни 2011 року.
«Якщо Асад налагодить відносини з турками, а Туреччина не йтиме на анексію територій країни, а обмежиться бомбардуваннями районів півночі Сирії, де вона вбачатиме пряму загрозу для себе, то зайняті курдами території просто повернуться під контроль Сирії. І вона зможе почати відновлення контролю над усією своєю територією. Ще з 2011 року Асад наполягає, що це єдиний можливий варіант для Сирії», — пояснює експерт.
Унаслідок укладених домовленостей «курди — колишні союзники США в боротьбі з «Ісламською державою» — перетворилися на силу, ближчу до Росії та Ірану», підсумовує кореспондент The Washington Post Раджа Абдулрахім.
Санкції США: гра Трампа?
Показово, що інформація про угоду між сирійцями та курдами стала відома через кілька годин після заяви США про виведення власних військ із Сирії, аби ті не опинилися в епіцентрі збройного протистояння Туреччини й СДС.
Ще напередодні турецького військового наступу на курдів, 7 жовтня, Трамп попереджав у твітері: «Якщо Туреччина зробить щось, що я, за своєю великою і незрівнянною мудрістю, вважатиму неприпустимим, я повністю зруйную і знищу економіку Туреччини (я це робив раніше!)», — зазначив глава Білого дому.
А вже 14 жовтня США офіційно запровадили санкції проти Туреччини через її військову операцію в Сирії. Під обмеження потрапили міністерства оборони й енергетики Туреччини, а також три міністри — оборони, внутрішніх справ та енергетики. Ці чиновники й установи, які вони представляють, тепер втратять право укладати угоди з американськими громадянами, а їхні активи на території США будуть заморожені.
До того ж, анонсуючи санкції, Трамп зауважив, що хотів би припинити торговельні перемовини з Туреччиною, повернути тарифи на турецьку сталь до 50%, які у травні були знижені до 25%. А віце-президент США Майк Пенс попередив, що санкції будуть посилюватися доти, доки Туреччина повністю не припинить вогонь у Сирії і не проведе перемовини щодо термінового врегулювання ситуації на кордоні.
У демократичній партії США антитурецькі санкції засудили — мовляв, це було ірраціональне рішення Трампа про виведення військ із Сирії, яке «дало зелене світло» турецькій військовій операції. Спікерка палати представників Конгресу Ненсі Пелосі наголосила: «Президент США розгорнув ескалацію хаосу та відсутності безпеки у Сирії. Його заяви про запровадження пакету санкцій щодо Туреччини недостатньо, аби зупинити гуманітарну катастрофу».
Колишній кореспондент ВВС у Туреччині Марк Лоуен теж сумнівається в дієвості американських санкцій. «Президент Ердоган схильний триматися за свою позицію, коли він опиняється під тиском. І не схоже на те, аби бодай щось змінилося поки що», — зазначає він.
Щоправда, накладені у вівторок санкції США фактично запрацюють не одразу. Орган контролю за іноземними активами (ОФАК), відповідальний за їхнє виконання, повідомив про 30-денне «вікно», протягом якого санкції не діятимуть щодо міноборони та міненергетики Туреччини.
Крім того, «ОФАК готовий за необхідності видати дозволи… для забезпечення того, щоб [санкції] не зашкодили здатності Туреччини задовольняти свій попит на енергетику». Це наштовхує на думку, що принаймні на перших порах інформація про американські санкції проти Туреччини є скоріше «грою на публіку», аніж реальними дієвими заходами.
А такими можуть виявитися санкції, ініційовані не Трампом, а Конгресом. Там уже розглядається законопроєкт, підтриманий представниками як республіканців, так і демократів. У разі прийняття він має накласти обмеження на керівництво та енергетичний сектор Туреччини, а також заборонить надання їй американської військової допомоги.
Паралельно прокурори Нью-Йорка оголосили про початок розслідування діяльності турецького банку Halkbank. Його звинувачують у відмиванні грошей, фінансових махінаціях та порушеннях санкційного режиму проти Ірану. Пікантності ситуації додає той факт, що адвокатом підприємця Рези Зараба, із яким і пов’язують звинувачення, був нинішній адвокат Трампа Рудольф Джуліані.
ЄС: «глибока стурбованість»
У Євросоюзі різко засудили турецький наступ на курдів. Фінляндія, Нідерланди, Норвегія, Чехія, а також Німеччина, Франція та Велика Британія оголосили про припинення постачання зброї до Туреччини. Італія теж заявила про намір приєднатися до них. Для ФРН це становило третину загального експорту озброєнь. «На тлі турецьких військових нападів Федеральний уряд не видасть жодних нових дозволів на військову техніку, яку Туреччина може використати в Сирії», — заявив міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас.
Французький президент Еммануель Макрон зазначив: «Ми переконані у тому, що є ще ризики нападів, і ми вже бачимо, як створюється нестерпна гуманітарна ситуація з одного боку, а з іншого — це допомагає поновити сили ІДІЛ у регіоні».
Також 14 жовтня міністри фінансів країн-членів Євросоюзу ухвалили спільну заяву про призупинення експорту зброї до Туреччини через військовий наступ на позиції курдів у Сирії. Вони засудили дії Туреччини, які «серйозно підривають стабільність та безпеку усього регіону, внаслідок чого страждає усе більше цивільних».
Полярною виявилась лише позиція Угорщини: вона єдиною з країн-членів Євросоюзу підтримала військову операцію Туреччини на півночі Сирії. 15 жовтня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що «вирішення Анкарою проблеми міграції у бік Сирії, а не Європи» цілком відповідає національним інтересам Угорщини.
Тим часом по всьому світу, особливо в країнах, де значний відсоток курдського населення, люди виходять на акції проти турецької агресії. Найбільша курдська діаспора мешкає у Західній Європі, а саме в Німеччині, де курдів — понад 800 тисяч.
Росія як надійний партнер?
В угоді, яку 14 жовтня полишені США курди уклали з представниками сирійської урядової армії на російській військовій базі Хмеймім у Латакії, Росія виступила посередником між сторонами. Кремль п’ятий рік бере участь у конфлікті на боці сирійського президента Башара Асада і свою позицію увесь цей час декларував так: сприяння поверненню усієї території Сирії під владу офіційного Дамаска.
За ці роки війни Росія тричі обіцяла припинити свою присутність в Сирії, а в середині вересня 2019-го міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров навіть заявляв, що «війна у Сирії остаточно завершена і країна повертається до нормального життя». Втім, після відведення військ США дії Кремля в Сирії знову набувають ваги.
«Для Росії нинішня ситуація явно є чудовою можливістю показати, що вона може бути кризовим дипломатом, арбітром — на відміну від інших країн. На тлі непослідовності політики США і недостатньо жорстких дій з боку ЄС щодо Туреччини Росія виглядає як надійний партнер. І це враження хоче скласти і Путін. Будучи посередниками в угоді між курдами й Асадом, він отримує більший контроль над ситуацією», — зазначає hromadske Самуель Рамані.
Росія, яка з Туреччиною по різні боки барикад у сирійському конфлікті, спочатку вкрай обережно висловлювалась про військову операцію Анкари проти курдів. Побоювання відкритих сутичок між турками та російськими військовими, союзниками Асада, речник президента РФ Дмитро Пєсков коментував так: «Ми навіть не хотіли б думати про такий варіант». Лише 15 жовтня спецпредставник РФ по Сирії Олександр Лаврентьєв заявив, що «турецька операція в Сирії неприпустима».
15 жовтня Володимир Путін поговорив телефоном з Ердоганом і запросив його до Москви з робочим візитом — обговорити Сирію. У Кремлі повідомили про згоду Ердогана і заявили, що зустріч може відбутися найближчими тижнями. Раніше, 17 жовтня, турецький президент зустрінеться з американською делегацією на чолі з віцепрезидентом США Майком Пенсом. Але до неї він налаштований більш вороже.
«Вони (США — ред.) кажуть, щоб ми оголосили про припинення вогню. Ми ніколи не оголосимо про припинення вогню. Вони змушують нас припинити операцію. Вони оголошують санкції. Наша мета зрозуміла. Ми не турбуємося про якісь санкції», — наголосив Ердоган.
Напруження у відносинах Туреччини зі США — не лише через Сирію. Воно посилилося навесні й влітку цього року — якраз через «дружбу» Туреччини з Росією. 12 липня Анкара отримала першу партію комплектуючих для зенітно-ракетних комплексів С-400 і стала першою країною НАТО, яка закупила зброю такого штибу у РФ. У відповідь США відмовилися від поставок винищувачів F-35 до Туреччини.