«У мене була єдина мотивація — займатися сексом». Як ветерани після поранень повертаються до інтимного життя

Підтримати

«Мене це заводить — відчувається чоловіча сила»

Микола був поранений 2024 року в селі Терни, що на межі між Донеччиною та Луганщиною. Наслідок — висока ампутація обох ніг.

Перша розмова з дружиною про секс була ще в реанімації. Чоловік сказав: «Я не розумію, чи після поранення [член] буде працювати, чи ні». Подружжя вирішило просто чекати.

Хоча сексуального збудження в Миколи не було, Катерина його дуже вабила. Він просив її ходити в кіно, у різні заклади, щоб вона отримувала емоції, а потім ділилася з ним. Це, каже, надихало.

Миколі хотілося, щоб Катерина завжди була поруч. Як людина, яка розуміє його. Щоб відчувати довіру, ніби вони — єдиний організм.

«Я з першого дня намагалася доторкатися там, де це було можливо й комфортно, — каже жінка. — Але спочатку навіть легкий дотик чи рух біля його ніг викликав дискомфорт, тому були дуже обережні. І Микола пояснював: “Це не тому, що я тебе не хочу, просто не розумію свого стану”».

За словами Катерини, найважливіше для жінок у такій ситуації — дати час, бути уважними й ніжними до партнерів: «Тіло змінилося, але змінилося в прекрасний бік. Якщо зрозуміти, як взаємодіяти, — то все чудово».

Перші два тижні після ампутації все, що Катерина казала про зовнішність Миколи, він повністю приймав.

«Він ніби віддзеркалював мої слова, бо об’єктивно не міг дати собі здорової оцінки. Я повторювала, що він красивий, що мене приваблює, що я його кохаю. І бачила, як це його підсилює. Це дуже вразливий момент: можна сильно підтримати, а можна й травмувати», — додає жінка.

Вона не обмірковувала, яким буде секс після поранення. Не було очікувань. І сприймала близькість як частину реабілітації. Тож коли вже підійшов момент, подружжя ставилося до цього спокійно: відбудеться — добре, не відбудеться — не страшно, буде пізніше.

«Перші кілька місяців це була насолода на межі з дискомфортом після статевого акту і під час сечовипускання. Після численних аналізів лікарі сказали, що все в нормі, і припустили, що це фантомні болі, які перейшли на статеві органи. Потім усе минуло», — розповідає Микола.

Секс для обох змінився не лише внаслідок поранення. А загалом — з роками. Тепер їхня інтимна близькість значно ніжніша, ніж на початках стосунків. 

Микола з Катериною ще до поранення були уважні одне до одного, але після травми чесність стала супер важливою, бо треба питати прямо: комфортно чи ні, боляче чи ні.

Крім того, Микола може бути на колісному кріслі, на «стабісах» (коротких протезах), на колінних протезах або взагалі без них. Тобто з’явився додатковий «інструментарій» для експериментів. Залежно від того, що в нього на ногах, обоє розуміють, у яких позах буде комфортніше.

«Коли він без протезів, немає колін як точки опори. Він спирається на кукси, але це незручно довго. Тому більше використовує руки й більше фізично навалюється на мене. А мене це заводить — відчувається чоловіча сила», — ділиться Катерина.

Вона наголошує: потрібно спілкуватися з партнерами й не терпіти, якщо щось неприємно:

«Я знаю дівчат, які мовчать: поза їм некомфортна, але подобається чоловікам, і вони терплять. У мене такого варіанту нема: якщо поза не підходить, тіло відразу реагує, тому я мушу казати».

Микола (ми говорили через відеозвʼязок) глянув на Катерину й сказав, що був переповнений гордістю, коли вона залишилася з ним:

«Під час нашої першої зустрічі після поранення я сказав: “Ти можеш бути вільною. Ти молода, красива, перспективна”».

На це Катерина тоді відповіла, сміючись: «Ти — дурник».

«Я захоплююся дружиною, яка була зі мною не лише після поранення, а й у момент формування наших сімейних цінностей. Я настільки поважаю цей досвід, що навіть можу збудитися від думки про нього», — каже Микола.

«Не часто перший секс відбувається з людиною з інвалідністю»

Олена (вона попросила змінити імена) почала стосунки з Михайлом уже під час його служби. Для обох романтичний досвід був уперше. У 2022-му Олена сприймала це романтизовано: відчуття загрози, усвідомлення, що завтра може не настати. Треба жити тут і зараз.

Через рік Михайло зазнав поранення під час контрнаступу на Запорізькому напрямку. Втратив праву ногу — ампутація була нижче коліна. На той час хлопцю було 22 роки. Він налаштувався на швидке відновлення й одразу почав пересуватися з милицями.

Повернення до близькості, каже Олена, відбувалося поступово:

«Це навіть починалося з простих речей: прогулянки за руку. Для мене це було схоже на прелюдію — поступовість і наростання. Це точно не відбувалося одномоментно».

Ні Олена, ні Михайло не займалися сексом раніше. Тому не було із чим порівнювати, зауважує дівчина. І додає: «Не часто буває так, що перший секс відбувається з людиною з інвалідністю».

«Дуже важливий момент — як поводитися з кінцівкою, якої немає. Дивитися чи ні, торкатися чи ні? Усі інші частини тіла були звичними, а ця зона була ніби в тумані», — зізнається Олена.

Напруга відходила тоді, коли вони обговорювали свої переживання. Знаком довіри стало те, що Олена могла торкатися кукси — доглядати за шкірою після протеза. Дозволити партнерові доторкнутися до свого найвразливішого місця — це і є той індикатор близькості, каже дівчина.

Водночас тема поз у сексі спершу була незручною. Хоча із часом пара обговорювала й знаходила рішення. Зокрема, допомагав і протез.

«До фахівців — психологів чи сексологів — ми не зверталися. У мене є свій психотерапевт, і деякі моменти я проговорювала з ним. Але Михайло дуже упереджено ставився до спеціалістів», — розповідає Олена.

Із часом хлопець почав закриватися в собі, наголошував на травмі, близькість відчувалася механічною, ділиться дівчина. Це викликало в неї нерозуміння: може, проблема в ній? Часто доходило до конфліктів, але все ж вони намагалися зберегти стосунки.

Зазвичай повернення до цивільного життя триває від року до півтора. Михайло й Олена пройшли цей етап разом. А далі йде новий цикл: віднайдення себе, занурення в цивільне життя, пошук чогось нового.

«Людина починає активно жити, налагоджує стосунки, роботу, будує плани. Але іноді віднайдення себе означає відмову від попередніх соціальних зв’язків і способу життя», — каже дівчина.

Пара нещодавно розійшлася.

«У мене була єдина думка: коли вже зможу займатися сексом»

Іван (теж попросив змінити імʼя) пішов на строкову службу після закінчення профтехучилища, а після початку великої війни підписав контракт. На той момент йому було 19. У березні 2024-го він облаштовував бліндаж у Серебрянському лісі, коли в нього поцілив снайпер. Куля уразила спинний мозок.

Хлопець, який «життя не уявляв» без сексу, після цього мав проблеми з дефекацією, сечовипусканням та еякуляцією. Лікарі працювали над травмою хребта й відновленням сексуальної функції.

«Я пробував себе торкатися, та всього, що нижче пупка, не відчував. Оце наче руку залежати й потім мурашки бігають, часом це й боліло. Але бажання не зникало, і думка була єдина: коли я вже зможу повноцінно займатися сексом», — ділиться Іван.

Через чотири з половиною місяці після початку лікування, коли йому вже поставили імплант у хребет, хлопцеві дозволили прийняти душ самостійно. Саме там він зрозумів, що до нього повернулася ерекція — не спонтанна, а від збудження.

«Пізніше після цього я знайшов номер секс-працівниці, щоб покликати прямо до шпиталю. Поговорив із медсестрою — вона дала ключі від окремої кімнати. І в госпіталі ми проводили таку “реабілітацію”», — каже хлопець.

А втім, він тоді нічого не відчув. Тож зрозумів: ще рано.

За ті місяці, поки Іван був прикутий до лікарняного ліжка, у палаті він рідко міг залишитися наодинці. Тому, каже, ним керувало бажання переїхати до будиночків на території шпиталю, де військові продовжують реабілітацію, але вже мають більше свого простору.

«Щоб переїхати до цього будиночка, я довго тренувався. Що можу сам занести чашку до кімнати, сам помитися. Це зайняло півтора місяця. І в мене була єдина мета — переїхати до будиночка, щоб когось приводити. Тільки ця мотивація — не для [відновлення] сили, здоров’я», — розповідає хлопець.

Самостійно пересуватися Іван почав через вісім місяців після поранення. Донині він використовує ціпок і ходить кульгаючи. Хлопець зізнається, що часто стикався з упередженням: дівчата вважали, що якщо в нього була травма хребта, то він має проблеми із сексуальною функцією. 

«Не знаю, чому. Найкраще — казати прямо або натякати, розказуючи якусь історію, щоб було зрозуміло, що в мене все працює. Самі вони питають дуже рідко. Соромляться, мабуть», — каже Іван.

Хлопець не шукає романтичних стосунків, водночас йому важко знайти партнерку для постійного сексу. Тому іноді звертається до секс-працівниць. Деякі з них слова за пазухою не тримають.

«Я знімаю футболку — шрами, сліди від трубок. А вона каже: “Не повертайся до мене спиною, мені страшно дивитись”. Хочеться піти. І не від того, що їй страшно, а від прямоти. Можна було якось змовчати, згладити, а не казати: “Ти страшний”», — пригадує Іван.

Тож тепер він наперед попереджає, що в нього інвалідність і шрами на тілі. Якщо секс-працівниця каже ні, то він не ображається. Мовляв, це краще, ніж роздягнутись і почути: «О Боже». До слова, за послуги секс-працівниць Іван платить зазвичай від 5 тисяч гривень.

Натомість в особистих знайомствах дівчата частіше сприймають його шрами навіть із зацікавленістю.

«Вони можуть провести пальцем, роздивитися. Деякі навіть кажуть, що їх це збуджує, мовляв, як татуювання. Не знаю, чи правда, але це приємніше, ніж коли кажуть: “Не показуй”», — ділиться хлопець.

Хлопець усе ще стикається з тим, що еякуляція може наставати або швидко, або, навпаки, — важко кінчити. Але він не робить із цього трагедії: каже, треба не соромитись експериментувати й залучати секс-іграшки — вони допомагають.

До слова, американські ерготерапевти створили посібник «Секс та близькість для поранених ветеранів», щоб допомогти парам відновити сексуальне життя після втрати кінцівок або серйозних травм геніталій. Наприклад, там є поради для пошуку зручних поз чи підбору секс-іграшок. Посібник доступний українською тут.

Цей матеріал створено у межах програми Vidnova Lab, створеної Commit gGmbH за фінансової підтримки Фонду Роберта Боша.